|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Поняття літературної мови
Мова кожного народу – явище давнє, вона є наслідком матеріальної і духовної діяльності багатьох поколінь. Українська мова належить до східнослов’янської групи індоєвропейської сімўї мов. Добра половина усього людства розмовляє на якій-небудь індоєвропейській мові. А усього у світі десь понад 100 (ста) мовних сімей, які поєднують близько 3000 мов. Слов’янськими мовами розмовляють понад 300 млн. людей. Безпосередній предок сучасних слов’янських мов - спільнослов’янська (праслов’янська) мова у період розселення слов’ян (I тис. н. ери) почала розпадатися на окремі діалекти, з яких пізніше сформувалися окремі слов’янські мови (13 літературних мов), що належать до трьох підгруп: східнослов’янська група; західнослов’янська група; південнослов’янська група. Кожний народ може мати лише одну національну мову. Але внаслідок екстралінгвістичних факторів на території України національна українська мова часто забруднюється вкрапленнями лексичних засобів інших мов, переважно російської. Частина населення України спілкується мішаниною двох мов – української та російської (суржиком), хоча загальновизнано, що користуватися сумішшю з двох мов – це одно з найтривожніших явищ загальнонаціонального характеру. Скалічена мова отупляє людину, примітивізує її мислення. Адже мова виражає не тільки думку. Слово стимулює свідомість, підпорядковує її собі, формує. Суржик в Україні є небезпечним і шкідливим, бо паразитує на мові, що формувалася впродовж віків. Причиною цього факту великою мірою є труднощі, яких зазнала українська мова протягом історії свого розвитку: її офіційно забороняли (укази Петра Першого, Валуєвський циркуляр, Ємський указ), оголошували придуманою німцями, вважали діалектом російської чи польської мов, дивилися як на “хлопську”, у різні часи її свідомо принижували, не допускали у сферу науки, техніки, на фабрики, заводи, до армії, в спорт – до тих сфер, що є важливими для функціонування та повноцінного життя нації. Українська національна мова існує у вищій (сучасна українська літературна мова) і нижчій (територіальні діалекти) формах. Літературна мова – це унормована, регламентована, відшліфована форма існування загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадянські установи, пресу, художню літератур, науку, театр, освіту і побут людей. Літературна мова характеризується такими ознаками: · унормованістю, тобто наявністю чітко сформованих мовних норм; · уніфікованістю (стандартністю), тобто цілісністю і єдністю; · наддіалектністю, тобто необмеженим функціонуванням на всій території України, на відміну від діалектів; · поліфункціональністю, тобто можливістю охопити всі сфери комунікативної практики суспільства; · розвиненою системою стилів. Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного діалекту, увібравши в себе окремі риси північних и південно-західних діалектів. Засновником нової української літературної мови став І.П. Котляревський, який увів до літератури багату, колоритну, мелодійну, співучу народну мову. Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Т.Г.Шевченка, який з великою майстерністю розкрив красу і силу українського слова. Заслуга Т.Г.Шевченка полягає в тому, що він відібрав з народної мовної скарбниці багаті лексико-фразеологічні шари, відточив орфоепічні і граматичні норми, вивів українську мову на рівень високорозвинених європейських мов. Літературна мова має дві форми реалізації: усну і писемну. Усне мовлення - це така форма реалізації мови, яка вимовляється, являє собою процес говоріння та обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства. Писемне мовлення – це така форма реалізації мови, яка зафіксована на папері і розраховане на зорове сприймання, та функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової та культурної діяльності. Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується. Цей процес супроводжується усталенням та шліфуванням обов’язкових для всіх літературних норм.
Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.) |