ІСТОРИЧНА ДОВІДКА З РОЗВИТКУ ФАРМАКОГНОЗІЇ І ФІТОТЕРАПІЇ. РОЛЬ ТВАРИН У ПІЗНАННІ ЛІКУВАЛЬНИХ І ОТРУЙНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ РОСЛИН

Розвиток фармакогнозії і фітотерапії пов'язаний з роз­витком фармакології – однієї з найстародавніших наук, скарбниці людських знань, ще нагромаджувалися разом з розвитком людства й становленням цивілізації на нашій планеті від незапам'ятних часів і до сьогоднішнього дня.

Історія гуманітарної і ветеринарної медицини свідчить, що нинішні надбання цих галузей знань є результатом ко­лективного досвіду, насамперед емпіричного,здобутого люд­ством методом спроб та помилок, а вже потім науково пере­віреного й обґрунтованого.

У пізнанні лікувальних та отруйних властивостей рос­линного світу планети величезна роль належить і різним представникам тваринного світу. Деяких з них(особливо лабораторні тварини) в основному й тепер використовують для апробації і оцінки дії лікарських речовин та препаратів.

Люди жили в оточенні тварин, спостерігали за життям рослин і тварин, за тим, у якому стані й які рослини спожи­вають тварини, що з ними відбувається,визначали їстівні, лікувальні чи отруйні властивості рослин. А здобутий дос­від запам'ятовували, передавали з покоління у покоління, переказували одне одному, складали казки, оповідання та інші твори аж до виникнення писемності. І цьому є багато прикладів у художній та науковій літературі. Так, спосте­реження місцевого населення Південної Америки за пумами, які споживали кору хінного дерева і виліковувалися від га­рячки, сприяло використанню цього досвіду й засобу при лі­куванні малярії. Масові міграції африканських шимпанзе в пошуках такої рослини, як астілія, та жадібне поїдання її пагонів дало змогу західноафриканським племенам встано­вити високу ефективність її при шлунково–кишкових за­хворюваннях. Пізніше з'ясували, що в астілії міститься над­звичайно ефективний протимікробний засіб тіарунтин–А, який знищує бактерії у концентрації 1 мкг/м³. Цю росли­ну й нині використовує місцеве населення, вона також є ефективним ранозагоювальним засобом. Спостереження ефіопських пастухів за козами, які поїдали листя і плоди кофейного дерева, що призводило до тривалого їх збуджен­ня та бадьорості, сприяло тому, що люди,скуштувавши ці плоди, почали їх споживати. З плодів кофейного дерева виділено алкалоїд кофеїн, якому належить провідне місце серед ліків, що збуджують центральну нервову систему.

Встановлення оленеводами та мисливцями факту поїдання оленями перед парувальним сезоном коріння, левзеї (маралове коріння) дало змогу встановити їх стимулюючу дію, а поїдання цими тваринами квіток гвоздики при пораненнях сприяло відкриттю у них кровоспинних властивостей.Ціка­во й те, що ще Плінієм старшим описане таке явище, як лі­кування кровопусканням, перейняте людьми від бегемотів, які при поганому самопочутті після переїдання терлися бо­ками об гострі стовбури очерету доти, поки не травмували судини, що спричинювало кровотечу. Після витікання до­статньої кількості крові, бегемоти притискали рани до вап­някового ґрунту і зупиняли кровотечі.

У багатовіковому досвіді людства щодо використання рослинного світу з лікувальною метою є й ряд фактів, що змішувалися з містикою, набували таємничості, перетворю­валися в легенди тощо. Так, в Одо із Мена«Про властиво­сті трав» є рядки із посиланням на того ж Плінія про те, що ластівки використовують траву чистотілу для лікування очей пташенятам (навіть проколотих). З цим пов'язані на­віть назви цієї рослини і пташки. З позитивним впливом на зір пов'язують споживання зміями трави фенхелю. У зна­менитому «Салернському кодексі»описується про те, що ласки перед бійкою із зміями поїдають траву рути і вона є для них протиотрутою.

У різних народів, в різних джерелах зберігаються й інші відомості про лікувальні властивості рослин, які ще чека­ють свого відкриття, з'ясування дії, наукової перевірки і ос­мислення. Так, зовсім недавно А. А.Макаров описав свої спостереження за лосями, які для того, щоб звільнитися від глистів, обкушують молоді пагони багна звичайного.А влас­ники собак та котів (тварин не травоїдних) знають, що в певний час ці тварини пасуться, тобто шукають і поїдають деякі рослини.

Цілющі властивості рослин вивчали й воїни, й мисливці, й плугатарі,які з улюбленими, вірними та відданими твари­нами інколи днювали й ночували, використовували їх у бор­ні, праці та на відпочинку,бачили їх травмованими та з іншими стражданнями, що змушувало шукати різні ліку­вальні засоби, насамперед рослинні. Історія фармакогнозії і фітотерапії продовжується.

Але як встановити початок пошуку людиною способів і засобів зцілення від недуги, тієї межі, від якої первісна лю­дина почала розуміти, що здоров'я – стан непостійний і що підтримувати й коригувати його при змінах слід відповідними засобами, які знаходяться навколо нас, у природі, що її оточує, оскільки первісна людина не відокремлювала ceбе від природи, а була її часткою й причетною до всього, що її оточує?

Незвичайна допитливість та необмежена спостережли­вість за тваринами та їх поведінкою, за тим, що вони їдять і п'ють, постійне спілкування з ними від народження й до смерті, прагнення бути сильним, рухливим,сміливим, схо­жим на якихось особин тваринного світу – ось ті рушійні сили людини, що спонукали її нагромаджувати знання, фак­ти,відповідно підсумовувати їх, аналізувати, а при виник­ненні мови –передавати з уст в уста, зберігати в поколін­нях, збираючи по крихтах і додаючи до відомого все нові й нові факти, щоб потім, з виникненням писемності, вирізь­бити на глиняних плитках чи клинописом вирубати на ка­мені й зберегти на віки саме найцінніше –життєвий досвід, знання. Це те, що називають емпіричним досвідом спроб та помилок, за який сплачено здоров'ям і безліччю життів тва­рин і людей, щоб нині ми мали право сказати одним речен­ням те,що людство збирало мільйонами років в ім'я вижи­вання тварин і людей, в ім'я здоров'я.

Скільки витрачено сил,праці й розуму для того, щоб ві­дібрати, визначити й перевірити рослинні засоби, щоб вста­новити, наприклад, що квітки та листя конвалії лікують хво­роби серця, корінь валеріани діє заспокійливо,а кілька вовчих ягід можуть спричинити отруєння та смерть.

Важко визначити й навіть здогадатися, якими принципами керувалася людина, коли відшукувала й відбирала все те, що нам відомо і що ми можемо перевіряти й аналі­зувати вже з висоти теперішньої наукової оснащеності, узагальненого досвіду людства, набутого завдяки теперішнім засобам спілкування.

Відомо, наприклад, що ще в середньовіччя навіть вели­кий Парацельс підбирав та призначав рослинні ліки за так званими знаками природи: листя ниркоподібної форми при хворобах нирок, квіти жовтого кольору при жовтяниці, ко­лючі плоди при коліках, болях у шлунку тощо. Звичайно, такі «теорії» заважали встановити істину, а скільки таких «теорій» з'ясовано в ім'я істини за всю історію фармакогно­зії та фітотерапії – сказати важко. Поряд з істиною завж­ди було багато містики, помилок, знахарської таємничості, від яких поступово звільняється наукова фармакологія,фар­макогнозія, фітотерапія. Важко зібрати усі дані про розви­ток цих наук в гуманітарній і ветеринарній медицині, оскіль­ки з давніх–давен вони розвивалися разом, і надбання їх не втратили актуальності й нині. Слід зазначити, що у ветери­нарну медицину,сільське та промислове тваринництво вар­то більше екстраполювати дані про різні уже відомі в гуманітарній медицині лікарські засоби і насамперед для лікування сільськогосподарських тварин,профілактики за­хворювань та стимуляції продуктивності. Адже жодні ліки, жоден препарат, який перевірено науковою медициною, не минув тварин. На них перших, починаючи від жаби, миші, щура, кроля,собаки й інших, здобувають факти та знання про дію ліків в ім'я здоров'я та життя людей і тварин. Пе­ревірка біологічної дії лише однієї сполуки потребує сотні піддослідних тварин, а якщо їх перевіряють тисячі, то в ек­спериментах використовують мільйони тварин. Це стосуєть­ся ліків для людей і тварин, у тому числі й засобів рослин­ного походження.

Щодо історичної довідки з розвитку фармакогнозії та фітотерапії слід зазначити, що з появою писемності з'яви­лися відомості про лікарські рослини, їх дію та застосуван­ня. Це стало відомо із знайдених найстародавніших пам'яток культури.

Так, у державі стародавніх шумерів (існувала на тери­торії сучасного Іраку) за 3тис. років до нашої ери із стебел та коріння ряду лікарських рослин виготовляли порошки та настої, а також використовували їх при приготуванні вина й пива.

Вавілоняни, які прийшли на зміну стародавнім шумерам (XX ст. до нашої ери),перейняли їх культуру, у тому числі й у використанні лікарських рослин, зокрема коріння солод­цю, дурману, блекоти, насіння льону та інших рослин. Во­ни помітили, що сонячні промені негативно впливають на цілющі властивості рослинної сировини і рекомендували су­шити лікарські рослини в затінку, а дурман, блекоту, бела–донну збирати лише вночі. Двері та вікна приміщень, де зберігалися лікарські рослини, пропонувалося розміщувати лише на північ, чого дотримуються і нині.

Кращі надбання вавілонян перейшли до ассірійців, які завоювали Вавилон. Із знайдених 22 тис. плиток (глиняних) у знаменитій бібліотеці Ашурбаніпала при розкопках пала­цу в Ніневії на 33 записані відомості про лікарські рослини. В Ніневії був також і сад з лікарськими рослинами.

Однією з найстародавніших вважають медицину й фар­макогнозію Китаю, яка дуже широко використовує в ліку­ванні рослинний світ і до сьогоднішнього дня. Китайці ще за 3 тис. років до нашої ери застосовували близько230 лікарських і отруйних рослин, 65 засобів тваринного походження та 48 мінералів. Знаменитим письмовим джерелом про ці ві­домості є книга про трави «Бань–Цао». Перший трактат про лікарські засоби Китаю приписують батькові китайської ме­дицини Шен–Нунгу (3000 р. до н. є.). У старій китайській фармакопеї вміщено 2935 рецептів і всі ліки розділено на сім класів, тут же вміщено відомості майже про всю флору країни. В 1596 р. Лі–Ші–Чжень створив 52–томну працю «Ко­ротка фармакопея», де описав понад 1890 рослин і дав бли­зько 10000 рецептів, що вважається неперевершеним і на, сьогоднішній день.<!--[if!vml]--><!--[endif]-->

Одні з перших письмових відомостей виявлені у староєгипетських папірусах, де розшифровано близько 1200 ме­дичних текстів. Папіруси за часом написання відносять до 1900–1250 pp. до н. є. Особливо цінними є два папіруси: Еберса та Сміта, з яких перший –своєрідна терапевтична енциклопедія, другий – довідник з хірургії,тому що містить описання 48 випадків з хірургічної практики. Перший папі­рус був придбаний німецьким романістом та єгиптологом Г.Еберсом (XIX ст.) у кочівників–арабів, які знайшли йо­го в одній із фівських гробниць, тому й відомий він тепер усьому світу як «Папірус Еберса». Першою книгою у ньо­му є «Книга приготування ліків для усіх частин тіла», де згадується близько 450 хвороб та серед величезної кількості прописів більш як 700 ліків. До їх складу входили матеріали рослинного, тваринного й мінерального походження. Серед рослинних головним вважався опій. Із лікарських форм зга­дані пластирі, мазі, примочки, припарки, відвари тощо.Зро­блена спроба класифікувати ліки за фармакологічною ді­єю:блювотні, послаблюючі та ін. Опис ліків рослинного по­ходження не втратив свого значення і нині.

Не менш самобутньою вважається й індійська медицина і фармакогнозія, які також застосовували лікарські засоби рослинного походження з давніх часів. Про це зокрема свід­чать дані таких джерел, як стародавня санскритська книга «Аюр–веда» (Наука про життя) з працями відомого лікаря Сушрути (VI ст. до н. є.), де описано понад 700 лікарських рослин. Крилатими стали слова цього лікаря: «У руках не­вігласа лік – отрута і за своєю дією може прирівнюватися до ножа, вогню або світла, в руках же людей знаючих він вподобляється напою безсмертя». В Індії до цих пір вико­ристовують надбання «Аюр–веди», про що свідчать написи на етикетках ліків (ЛІВ–52, румалайя та ін.) – «Ayrvedie Medicine».

Багато відомостей про лікарські рослини залишили ста­родавні греки. Ними описано сад лікарських і отруйних рос­лин в Колхіді, що знаходився під наглядом богині Артеміди і звідти їх вивозили в Грецію. Високо вшановувався бог Асклепій (латинізоване ім'я його Ескулап), який відав лі­карськими травами, та його дочка Панецея, ім'ям якої і ни­ні як символом називають засоби від будь–якого захворювання. Старогрецький лікар Гіппократ (460–377 pp. до н. є.) обґрунтував застосування лікарських рослин і описав 266 видів їх, які використовували в практиці. Він вважав найефективнішим застосування рослин у вигляді соків або сирими. Ці твердження панували в медицині Європи 1500 років, а в арабо–іранській медицині їх цінують й понині.

Однак «батьком»фармакогнозії вважається грек за по­ходженням – знаменитий лікар римської армії Діоскорид (І ст. н. є.). Він у своїй праці«Materia medica» (Про лі­карські засоби) описав понад 600 видів рослин, дав їх ри­сунки і обгрунтував застосування. Ця книга була дуже до­брим посібником аж до XVI ст., а деякі її твердження ак­туальні й тепер.

Особливі заслуги в розвитку фармакології, фармакогно­зії і фітотерапії належать видатному римському природо­досліднику й лікарю Клавдію Галену (131–201 pp. н. є.), автору багатьох творів з медицини і фармації, який вва­жався найбільш авторитетним у практичній медицині аж до XIX ст. Він створив власне вчення про методи і засоби лі­кування хвороб рослинами, основою якого було тверджен­ня про те, що в рослинах є два «начала» – одне з них ко­рисне або діюче, друге – некорисне або навіть шкідливе для організму.Виходячи з цього, Гален запропонував відокрем­лювати корисне від некорисного рідиною – водою чи вином, за допомогою, оцту чи меду.Одержувані препарати відомі як галенові. Пізніше їх стали одержувати також за допомо­гою спирту, що запропонував Парацельс. Серед лікарських форм галенові та новогаленові препарати в більшості країн світу значно поширені й тепер.

Відповідний внесок у розвиток цих наук зробили й інші народи та цивілізації. Так, деякі дані з стародавньої фар­макотерапії євреїв наведено в Талмуді – збірнику роз'яс­нень, переказів, рішень рабинів,повне зібрання яких між 200 і 250 pp. н.є. називали «мішною»(вважається втраче­ним). Звідси відомо, що талмудисти використовували олив­кову олію, вино, ароматичні речовини з рослин.При кам'я­ній хворобі вприскували терпентинну олію в порожнину сечового міхура, при глистах застосовували цибулю, при роз­ладах роботи шлунка – вино з перцем, при нудоті – блю­вотні засоби.Використовували також мінеральні води.

У великій пошані людства й медицина та фітотерапія Тібету, які ввібрали в себе надбання індійської, що проникла туди разом з буддизмом (VI–V ст.до н.е.), та китайської, яка має свою специфіку та особливості.Відома тібетська книга «Чжуд–ші» (чотири основи) складена на основі«Аюрведи». В фармакогнозії її другого тому описано 525 лікарських препаратів, із них 110 – з дерев, рослинних соків і коренеплодів,133 – з лікарських трав, 129 – з продуктів тваринного походження. У тібетську рецептуру увійшло 25 % китайських рослин, однак ні опію,ні женьшеню там немає.

Разом з буддизмом тібетська медицина проникла до Япо­нії і Росії (у Бурятію).Бурятські монахи–ламаїсти старан­но вивчили місцеву флору і ввели в арсенал тібетсько–бурят­ської медицини.50 % забайкальської флори,що описано в їхньому атласі «Брита», який нині зберігається в Улан–Уде. До знаменитої книги «Чжуд–ші» видано розширений комен­тар «Вайдур'я–онбо» (1688–1689 pp.) і доповнено унікаль­ним атласом («Атлас тібетської медицини»), що містить по­над 10 тис. рисунків.

Неабияке значення у розвитку цих наук мають роботи видатних мислителів Сходу, зокрема середньовічного вче­ного Ібн Сіни, відомого як Авіценна, який присвятив питан­ням медицини близько 20праць. Серед них всесвітньовідомим став «Канон лікарської науки» (у п'яти томах), який у XII ст. був перекладений латинською мовою і служив по­сібником для лікарів більше п'яти століть. У другому та п'я­тому томах викладено відомості з фармакології і фармако­гнозії.

Другий середньоазіатський вчений–енциклопедист і лі­кар Біруні написав капітальну працю «Фармакогнозія– Китай ассайдіна», де описав 950 засобів рослинного походження.

Дуже вагомий внесок у розвиток цих наук зробив видат­ний лікар і природодослідник Пилип Ауреол Теофраст фон Гогенгейм, відомий як Парацельс (1493–1541 pp.). Він ввів у фармакологію багато лікарських засобів, секрети багатьох з них не з'ясовані ще й нині. Парацельс вперше сформулював вчення про дози: «Все є отрутою і всьому при­таманна отруйність, лише доза робить отруту непомітною». Він широко використовував лікарські рослини, хоча й при­тримувався помилкового, містичного вчення про знаки при­роди (сігнатури), згідно з якими форма рослини, колір, смак, запах свідчать про захворювання, яке слід лікувати цими ж рослинами. Однак він вважав, що хвороба – це по­рушення хімізму тілай лікувати її необхідно хімічним шля­хом, оскільки реакції, що відбуваються у хімічній колбі, від­повідають таким у живому організмі. Парацельс наголошував на тому, що досвід є єдиним джерелом поповнення фармакологічних знань. Він висунув ідею специфічного лікування хвороб впливом на причину хвороби, а не на її прояви, вніс і багато інших розробок у лікарську практику.

Західноєвропейські держави користувалися античною літературою, де описувалися лікарські рослини. Вже в се­редні віки їх було описано близько 1000 видів. Європейсь­кі аптеки створювалися за арабським типом, рецепти араб­ської фармакопеї стали популярними в Європі.

Травники готували латинською мовою та різними мова­ми Європи. Вони, як правило, були компіляціями творів Діоскорида, Галена, Авіценни та інших грецьких, латинських і арабських авторів. їх доповнювали відомостями про євро­пейські рослини, у які проникав і народний досвід, і наукові надбання. Поширювалися вони і в Україні.

З IX ст., після прийняття християнства на Русі, сюди ста­ли проникати відомості з Візантії, через що греко–слов'янський напрям у медицині та ветеринарії панував досить довго (до XVI ст.). Одночасно писали компілятивні травники, ру­кописні «лечебники–сборники», «прохладные вертогради», куди проникали й національні надбання з фармакогнозії і фітотерапії.

Щодо України, то слід вважати, що вітчизняна фарма­когнозія і фармація зароджувалися у скіфів, які займали Північне Причорномор'я від Дніпра до Дону,починаючи з VII ст. до н. є. Про застосування і популярність рослинних лікарських засобів у скіфів і стародавніх слов'ян,зокрема часнику, згадується в історії Геродота (від І ст. до н. є.). Однак інших письмових джерел до нашого часу збереглося дуже мало, особливо з дохристиянських часів.

Одні з перших відомостей про лікарські засоби знайдено в «Изборнике Святослава» –енциклопедичному збірнику знань (у тому числі і медичних), який був написаний грець­кою мовою, потім перекладений на болгарську, а в1076 р. – на російську для сина Ярослава Мудрого –Святослава.

Унікальним вважається рукописний трактат дочки Ки­ївського князя Мстислава і онуки Володимира Мономаха Євпраксії «Мазі». Ця книга була втрачена, а потім знайде­на в Італії у бібліотеці Медичі (це також один із перших на Русі посібників по використанню лікарських рослин). У ній містяться різнобічні відомості про застосування мазей з под­рібнених трав і баранячого жиру, а також різні лікарські поради. Багато посібників, особливо по лікуванню травами,укладали монахи Києво–Печерської лаври, і, насамперед, ті, що побували в Афонському монастирі. Поширювались во­ни переписуванням.

При приєднанні України до Російської імперії на розви­ток фармакогнозії і фітотерапії відповідний вплив зумовлю­вав розвиток цих галузей знань в імперії,про що ще треба зібрати докладні та реальні відомості аж до сьогодення».

Поиск по сайту: