БІОЛОГІЧНО АКТИВНІ(ХІМІЧНІ) СКЛАДОВІ ЛІКАРСЬКИХ РОСЛИН

Різнобічна дія лікарських рослин і їх лікувальні власти­вості забезпечуються різноманітністю хімічної структури, біологічною і фармакологічною активністю та терапевтич­ним призначенням складових (речовин), що містяться у таких рослинах.

Найважливішими з них є білки, амінокислоти та органіч­ні кислоти, вітаміни й провітаміни,вуглеводи, мікроелемен­ти, алкалоїди, глікозиди, сапоніни, жирні та ефірні олії, фі­тонциди, дубильні речовини, флавоноїди, смоли,слизи та ін.

В одній і тій же рослині можуть міститися майже всі ці речовини, однак їх співвідношення може визначати специ­фічність дії на живий організм і терапевтичний ефект. Од­ні з цих речовин слід розцінювати як діючі, інші – як супро­відні. І супровідним речовинам властива відповідна фарма­кологічна активність, але їх дія не визначає основного фар­макологічного ефекту, хоча й не виключено, що разом з основними лікарськими речовинами (діючими) вони забез­печують його максимальний прояв. І саме такий ефект, який відрізняється навіть від дії основної речовини, виділеної у чистому вигляді й застосованої в практиці як окремий пре­парат. Класифікація лікарських рослин за переважаючим вмістом тих чи інших діючих(основних) речовин досить умовна, однак вона заслуговує на увагу,оскільки є ряд ін­ших класифікацій лікарських рослин, тобто за іншими озна­ками, й тому слід зазначити, що й вони заслуговують на увагу .<v:line style="left: 0px; text-align: left; position: absolute; z-index: 251656704; mso-position-horizontal-relative: margin; mso-position-vertical-relative: text;" id="_x0000_s1027" strokeweight="3.6pt" o:allowincell="f" ="" to="-96.7pt,138.95pt" from="-96.7pt,51.6pt"></v:line ><!--[if!vml]--><!--[endif]--><!--[if!vml]--><!--[endif]--><!--[if!vml]--><!--[endif]--><!--[if!vml]--><!--[endif]-->

Не вдаючись у подробиці, особливості й відмінності чин­ників, на основі яких виникли відповідні класифікації пред­ставників лікарських засобів рослинного світу, варто наве­сти хоча б деякі дані про основні хімічні складові лікарсь­ких рослин.

Алкалоїди. Цескладні азотовмісні з лужними власти­востями (алкалі – луг, араб.) і різною хімічною структу­рою лише рослинного походження сполуки, з високою біо­логічною і фармакологічною активністю, що знаходяться в рослинах у вигляді сполук з органічними кислотами (лимон­на,яблучна, щавлева), розчиненими в клітинних соках.Во­ни містяться в усіх частинах рослини, а іноді нагромаджу­ються у окремих частинах, наприклад кофеїн у листках чаю, плодах кави тощо. Більшість рослин одночасно містить неодин, а кілька алкалоїдів. Наприклад, у маткових ріжках їх близько тридцяти, в опії – 26, у раувольфії зміїній – 30.

Вважають,що рослини, які містять алкалоїди, відляку­ють комах і тварин. Більшість з них є токсичними і сильно­діючими речовинами,здатними спричиняти отруєння. Вихо­дячи з цього, рослини повинен призначати лікар.

Алкалоїди з таніном утворюють нерозчинні в воді сполу­ки, що використовують при лікуванні отруєнь тварин і лю­дей.

За хімічною структурою розрізняють ізохінолінові, індольні, піридинові, піперидинові, тропанові й пуринові ал­калоїди. Найбільше міститься алкалоїдів у чемериці білій (протовератрин А і Б), беладони, блекоті чорній, дурмані(атропін, гіосціамін, скополамін), маку снотворному (гру­па морфіну), чистотілі (хелідоніни), тютюні (нікотин) та ін.

Алкалоїди зумовлюють спазмолітичну,болезаспокійли­ву, заспокійливу дію. Використовують їх як жовчогінні, від­харкувальні, гіпотензивні засоби, стимулюючі центральну нервову систему, вони є джерелами для синтезу сполук–аналогів за дією та цінних гормональних стероїдних препаратів.

Глікозиди – гіркі на смак складні органічні сполуки рослинного походження, у молекулі яких обов'язково міс­титься цукор, з'єднаний з якоюсь іншою молекулою – фе­нолом, терпеном та іншими, що визначає їх лікувальні вла­стивості. Останні властиві лише натуральним сполукам (з рослин), оскільки синтетичні завдяки численній ізомерії (іноді 128, 256 і більше) не мають біологічної чи фармако­логічної активності.

Вважають,що в рослині завжди достатньо цукру, ааг­лікони можуть утворюватися такі, що порушують обмінні процеси. Для їх знешкодження існує з'єднання з цукром, якетакож полегшує циркуляцію цих сполук у рослині. Крім то­го, глікозиди рослина може використовувати для запобігання поїданню тваринами, комахами, мікробами, грибками тощо.

В рослинах одночасно з глікозидами містяться й фер­менти, які здатні їх розкладати. Тому при збиранні глікозидовмісних рослин їх слід менше травмувати й швидко ви­сушувати (потім зберігати в сухих і добре провітрюваних приміщеннях).

Розрізняють групу серцевих глікозидів. Це сполуки, які специфічно діють на серце, Вони не мають замінників і рос­лини, що їх містять, є єдиним джерелом у природі для одер­жання цих глікозидів. Серед препаратів, призначених длялікування серцево-судинних захворювань, – 80 % рослин­ного походження. У рослинах міститься 20–30 серцевих глі­козидів з подібною хімічною структурою. Зустрічаються вони в різних частинах рослин: листі (конвалія, наперстян­ка), насінні (строфант), траві (горицвіт), корінні (кендир).Застосовують ці рослини, а частіше препарати з них при перцевій недостатності, станах декомпенсації. Серцеві глі­козиди дуже високоактивні, повільно розкладаються і ви­водяться з організму, тому можуть спричинювати отруєння. Застосовують їх лише під контролем лікаря. У рослинах ро­дини хрестоцвітих (капустяних) в глікозидах містяться сірковмісні сполуки, зокрема в синігрині та синальбіні з на­сіння гірчиці, які розкладаються ферментом мірозином зутворенням ефірної олії, що діє подразнююче.

У рослинах родини розоцвітних поширена така сполука, як амігдалин, який розпадається з виділенням синильноїкислоти(абрикоси, мигдаль, вишні, сливи, персики, черему­ха таін.).В зелених частинах льону є глікозид линамарин, який також містить синильну кислоту – одну з найсильніших отрут.

У ряді рослин зустрічаються антраглікозиди — похідні антраценового ряду, які зумовлюють специфічну послаблю­ючу дію в кишечнику тварин і людини. Зустрічаються вониу деяких рослинах родини бобових, крушиноподібних, ма­ренових. Найбільше їх у корі крушини,корені ревеня і ща­влю кінського, корені та кореневищах марени красильної, листях сени та ін.

Похідні антраценового ряду мають жовтий, оранжевий і червоний кольори й відомі як стійкі барвники. Вони дуже чутливі до кисню,тому сировина при. зберіганні темніє. Ан­траглікозиди здатні розпадатися у товстому кишечнику, по­дразнювати рецептори слизової оболонки і діяти послаблю­юче (через 8–10 год після застосування). Антраглікозиди марени красильної можуть спричинювати нефролітичний ефект і тому їх застосовують для видалення каменів з ни­рок та сечового міхура.

Сапоніни – складні органічні сполуки глікозидного ха­рактеру, які мають властивість при змішуванні з водою ут­ворювати стійку піну, подібну до мильної(sapo–мило). Вони є поверхнево активними речовинами, при застосуванні всередину підвищують секрецію та посилюють перистальти­ку, діють відхаркувально, полегшують відкашлювання та виділення мокроти з легенів. Регулюють водно–сольовий об­мін і проявляють протизапальну дію. Для деяких сапонінів характерні стимулююча та адаптогенна дія (женьшень, ехінопанакс,аралія).

У рослинах більшість сапонінів нагромаджується у під­земній частині – коренях та кореневищах. Сапоніни деяких рослин діють сечогінно та жовчогінно.Містяться вони та­кож у листі берези, підбілу, плюща, насінні гіркокаштану та інших рослинах.

Гіркоти – природні сполуки різної будови (іноді гліко­зиди, терпени та їх похідні), що мають гіркий смак. Потрап­ляючи в ротову порожнину тварин і людини рефлекторно підсилюють секрецію залоз шлунково–кишкового тракту,стимулюють апетит.

Найчастіше їх виявляють у рослинах родини айстрових (складноцвітих), губоцвітих,тирличевих. Лікарські росли­ни, що містять гіркоти, входять до складу різних зборів, які застосовують для нормалізації роботи шлунково–кишкового тракту, поліпшення травлення, при захворюваннях печінки, жовтяниці, запаленні жовчного міхура та протоків.

Тіоглікозиди –специфічні речовини, для яких харак­терна пекучість (на смак),подразнююча дія на слизові обо­лонки та виражена антимікробна дія.Ці властивості зумов­лені в значній мірі вмістом у складі аглікону сірки. Містять­ся тіоглікозиди в гірчиці, редьці, хроні.

Дубильні речовини. Це полімеризовані фенольні сполу­ки, які при дотиканні до тканин (слизових оболонок, ран, шкіри) ущільнюють і утримують білкові молекули, завдяки чому вони стають менш проникними, коагулюють білок, зву­жують судини. Вони добре розчиняються у воді, з білками, алкалоїдами й солями важких металів утворюють нероз­чинні сполуки.

Розрізняють гідролізовані дубильні речевини, в полімерних молекулах яких є ефірні зв'язки, що під дією ферментів і слабких кислот легко розщеплюються та приєднують во­ду (гідролізуються). Це похідні галових кислот, таніну, ела­гової кислоти.

Існують і конденсовані дубильні речовини з іншими зв'я­зками в молекулі, які не розщеплюються (це, наприклад, катехіни чаю). При окисленні чи під дією сильних кислот вони утворюють продукти червоного кольору –флобафени, які змінюють забарвлення плодів при їх пошкодженні. У ро­слинах родини розоцвітих, миртових, бобових їх вміст мо­же досягати 20–30 %.

Концентруються вони в корі, дере­вині, коренях і кореневищах багаторічних трав'янистих рослин, менше у листі. Найбільше їх у дубильних горіш­ках – галах(до 70 %).

Застосовують їх як в'яжучі, кровоспинні, протизапальні засоби, для лікування опіків і обморожень, проти пітливості, для промивання слизових оболонок при запаленнях, проти проносу. Вони знищують в організмі вільні радикали, під­вищують тонус організму, запобігають старінню.

Містяться вони в таких рослинах, як сумах, скумпія, в ко­рі дуба, ялини, верби, вільхи, у чаї чорному, вересі, бруснині, м'яті перцевій, шавлії, горіху волоському та ін.

Ефірні олії. Це леткі пахучі складні органічні сполуки різних хімічних класів, в основному терпеноїдів, що містя­ться у рослинах і надають їм характерного аромату.

Відрізняються від справжніх жирів тим, що не залиша­ють жирової плями на папері чи тканині, оскільки випарову­ються навіть при кімнатній температурі.В природі відомо понад 3 тис. ефіроолійних рослин. Ефірні олії нерозчинні в воді, розчиняються у спирті, ефірі, жирах. У рослинах во­ни містяться в особливих клітинах, звідки їх добувають руй­нуванням, вижимкою, нагріванням і перегонкою.

Біологічно це високоактивні речовини. При контакті з шкірою викликають подразнення, гіперемію (активну), по­силюють кровообіг, діють протизапально. Призначають їх як протимікробні та противірусні засоби. Діють вірхаркувально та протиглисно. Стимулюють апетит,секрецію шлу­нкового соку й підшлункової залози, жовчі, поліпшують травлення. Стимулюють функцію сечовидільної системи (особливо ялівець, петрушка, любисток), діють спазмоліти­чно, зокрема на кишечник. Виявляють виражену бактеріостатичну дію, тому їх застосовують навіть для дезінфекції одягу, шкіри, приміщень.Ефективні щодо стафілококів.

Застосовують у різних лікарських формах і для інгаля­цій.

Флавоноїди. Це похідні фенольних сполук, частіше глі­козидного характеру, які є пігментними сполуками рослин і зумовлюють жовте, оранжеве та червоне забарвлення кві­ток, плодів, коренів.

Нагромаджуються вони в різних органах рослин. Використовують їх частіше з коренів солодки,листя берези, кві­ток арніки, листя підбілу, квіток бузини,ромашки, липи, ко­ренів петрушки, з вересу, плодів каштана,споришу, водяно­го перцю, квіток кмину піщаного, глоду та ін.

Важливою особливістю їх є здатність знижувати проник­ність і ламкість судин при атеросклерозі та нормалізувати кров'яний тиск. Вони також тонізують серцеві м'язи, роз­ширюють коронарні судини, знижують зсідання крові. Вста­новлено захисну дію цих сполук проти дії променевої радіа­ції, а також протипухлинну.

Є ряд речовин цієї групи виділених у чистому вигляді (рутин, кверцетин та ін.).

Феноли – група речовин, в основі хімічної будови яких є бензольне кільце з однією гідроксильною чи фенольною оксигрупою, може бути дві і три групи –моно–, ди– і трифеноли, а якщо в молекулі кілька ароматичних кілець з відпо­відними оксигрупами, то це поліфеноли. Феноли можуть полімеризуватися у великі нерозчинні у воді молекули ду­бильних речовин, лігніну, меланінів, гумусу.

Фенольні сполуки утворюються з цукрів і беруть участь в диханні рослин, переносячи водень від окислювальних мо­лекул. Являючи собою відходи в процесі обміну речовин у рослині, відлякують від неї тварин (щоб не поїдали). Вони мають сильні фітонцидні властивості й забезпечують рос­линам стійкість проти мікробів та грибів.

Використовують їх у медичній та ветеринарній практиці як ранозагоювальні засоби. Ці сполуки мають здатність за­хищати тканини від проникаючої радіації,вільних радика­лів, сильних окислювачів, мутагенів.

З фенольних сполук у рослинах містяться оксибензойна кислота, кумарини, флавоноїди.

Кумарини поширені в рослинному світі й особливо у рослинах родини бобових, рутових, селерових. Використо­вують їх з таких рослин, як амі велика, амі зубна, пастер­нак (корені).

Слизи. Це безазотисті високомолекулярні сполуки, які при змішуванні з водою набрякають й утворюють колоїдні розчини.

В хімічному відношенні це або чисті полісахариди, або суміші полісахаридів з уроновими кислотами.

Слизові колоїдні розчини захищають слизові оболонки від подразників, особливо при запальних процесах, діють знеболююче та протизапально. Поглинають подразнюючі ре­човини, воду, тому ефективні при запорах, проносах і т. д. Справжні слизи (мають у своїй основі слизову кислоту) го­тують із насіння льону, кореня алтеї, липового цвіту, несправжні (основою їх є щавлева кислота)готують з бульб зозулинцю, лишайників, водоростей.

Як слизові речовини застосовують: агар, листя і квітки підбілу, насіння льону, квітки та листя мальви, ісландський мох, гуміарабік.

Насіння льону і агар використовують як найбезпечніші послаблюючі засоби.

Слиз можна виготовляти і з такого полісахариду, як крохмаль (з картоплі, рису, пшениці,кукурудзи та інших рослин). Застосовують його і в складі присипок тощо.

Макро– і мікроелементи містяться у лікарських росли­нах і сприяють активізації біохімічних процесів, підвищу­ють захисні сили організму. Пов'язані вони з біологічно ак­тивними речовинами органічної природи – ферментами, вітамінами, гормонами і таке інше,тому й легко засвоюються організмом тварин і людини. Це надає їм перевагу перед неорганічними хімічними сполуками.

Так, для поповнення організму йодом і лікування щито­видної залози використовують морську капусту, перстач бі­лий (п'ятипал), нетребу звичайну,горобину чорноплідну. В плодах чорниці, листі подорожника, корені алтеї містить­ся багато хрому і тому ці рослини застосовують для стиму­ляції кровотворних органів. Чага (березовий гриб),без­смертник, чистотіл містять значну кількість кобальту, який теж позитивно впливає на кровотворення. Крім того, чага має багато марганцю, який бере активну участь в окисно–відновних процесах..Солі заліза містяться у яблуках, гру­шах, персиках, абрикосах,кизилі, петрушці, хроні, кропиві та ін. Кальцію багато в салаті,капусті, цибулі, петрушці, го­росі та ін. На солі магнію багаті злаки, фосфору – овес, гречка, морква, петрушка, хрін, абрикоса.Марганець місти­ться у бобових і злакових культурах, насінні дикої моркви, медуниці та ін. Сріблом багаті м'ята, меліса, корені дудни­ка. Найбільше фтору у чаї грузинському, миш'яку – у кро­пиві,руті, черемсі; молібдену – у моркві, капусті.

Нестача, як і надлишок різних елементів, спричиняє різні види патології.

У лікарських рослинах містяться також білки, амінокис­лоти, вуглеводи, воски, смоли, гумі та бальзами, які само­стійного значення як лікарські засоби майже не мають, але в комплексі хімічних складових рослин також відіграють певну роль.

Дуже важливим компонентом взагалі, а лікарським зо­крема є вітаміни –високоактивні біологічні речовини, які в мінімальній кількості забезпечують оптимальну діяль­ність організму тварини та людини.Рослини синтезують практично усі вітаміни. Тому забезпечення тварин високо–вітамінними кормами є основою профілактики гіпо– і аві­тамінозів.

Відповідне значення мають жири та жирні олії. За хі­мічним складом вони є ефірами жирних кислот з гліцери­ном – триатомним спиртом. Жирні олії рослинного похо­дження використовують не лише як харчові продукти, а й для виготовлення мазей, лініментів, емульсій та інших лі­карських форм. Застосовують олії і як пом'якшувальний та проносний засоби та ін.

Таким чином, склад лікарських рослин надзвичайно різ­номанітний, що зумовлює таке ж їх використання у народ­ній і науковій ветеринарній медицині. Однак щоб успішно використовувати цілющі властивості лікарських рослин,не­обхідно детально знати все, що стосується росту, розмно­ження,збору та зберігання конкретної рослини, її активні речовини,призначення, лікарські форми, в яких її застосу­вання найбільш ефективне, режим та умови використання, точний діагноз захворювання тварини, її стан та багато ін­ших показників, про що буде описано нижче.

За сучасною класифікацією усі рослини поділяють на два підцарства: нижчі і вищі. До нижчих відносять бакте­рії, водорості, слизовики, гриби та лишайники. Тіло їх яв­ляє собою одноклітинну або багатоклітинну масу, яка не має ні коренів, ні стебла, ні листя. Поживні речовини всмоктуються всім тілом, всією його поверхнею.

До вищих рослин відносять мохи, папоротеподібні, голо­насінні та покритонасінні(квіткові) рослини. З цих рослин лише у мохів немає коренів, а решта мають корені, стеб­ла та листя. Мохи і папороті – вищі спорові рослини, на відміну від нижчих спорових. Голонасінні та покрито­насінні належать до насінних рослин. У вищих рослин є жіночий статевий орган у вигляді архегонію, тобто багато­клітинний орган, в якому міститься яйцеклітинна – жіноча гамета (архегональні рослини), або маточка, утворена пло­долистками (маточкові рослини).До архегональних від­носять мохо– і папоротеподібні та голонасінні,до маточко­вих – покритонасінні квіткові рослини.

Відділ квіткових поділяється на два класи, дводольні (180 тис. видів, що об'єднані в10 тис. родів і 325 родин) і однодольні (60 тис. видів, 3 тис,родів, 65 родин). Класи по­діляються на–порядки, а останні на родини.

За прийнятим з часів Ліннея порядком назви рослин записують двома словами (латиною).Перше означає рід (родова назва, підмет), друге – вид (присудок) і це нази­вають бінарною номенклатурою. Іноді в кінці видової назви ставлять ще початкові букви прізвищ авторів, які впер­ше описали цю рослину.

Родини теж зазначають латиною у називному відмінку множини.

Питання для самоконтролю

1.Дайте визначення лікарських рослин.

2. Дайте визначення лікарської рослинної сировини.

3. Що розуміють під термінами фітотерапія і фармакогнозія?

4. Які переваги лікарських рослин у лікуванні перед синтетичними препаратами?

5. Назвіть джерела рослинної сировини.

6. Назвіть природні зони України.

7. Розкажіть про основні джерела лікарської рослинної сировини.

8. Яка роль тварин у пізнанні властивостей рослин?

9. Яка роль Гіпократа у вивченні властивостей рослин?

10. Яка роль Галена у вивченні властивостей рослин?

Завдання для самостійної роботи

Засвоїти основні терміни та поняття. Повторити розподіл дикоростучих лікарських рослин по природних зонах.

Лекція№ 4 (2 години)

Контроль якості лікарської рослинної сировини

Поиск по сайту: