Структура. Логіка, аналізуючи структуру оцінних суджень, виділяє ряд залежностей між їх компонентами, виявляє джерела помилок у їх побудові

Логіка, аналізуючи структуру оцінних суджень, виділяє ряд залежностей між їх компонентами, виявляє джерела помилок у їх побудові, оперуванні оцінками, виділяє умови істинності суджень.

Кожна оцінка, виражена мовою (засобами звичайної мови), складається з чотирьох компонентів: має свої суб’єкт, предмет, основу і характер. Під суб’єктом оцінки розуміють особу (групу осіб), яка виражає, формулює оцінку, встановлює цінність якогось об’єкта. Предметом оцінки є те, на що спрямовані увага, зацікавленість суб’єкта. Основою оцінки є все, з погляду чого здійснюється оцінка (ідеали, ціннісні орієнтації, позиція, докази, які спонукають суб’єкта до схвалення, заперечення або вираження байдужості щодо якихось предметів). За своїм характером оцінки бувають абсолютні (виражають або позитивну, або негативну, або нульову цінність) і зіставні, порівняльні, що передають ступінь цінності однотипних предметів.

Аналіз структури та семантики оцінних міркувань (суджень) наштовхує на ряд проблем літературної критики. Першою умовою осмислення оцінки в критиці є встановлення суб’єкта оцінки: кому належить стаття й оцінки, виражені (пропаговані) в ній? Якщо знаємо зацікавлення цієї особи (критика), світоглядні засади, художні смаки та естетичний досвід критика, то легше конкретизувати його оцінки, зіставити їх з оцінюваним твором, збагнути міру суб’єктивності таких поцінувань, ступінь їх достовірності. Великої уваги і дисципліни думки вимагає предмет оцінки: чи то якийсь компонент цілісного твору, чи окремий твір письменника, чи якась тенденція літературного процесу певного періоду. Аналізуючи літературно-критичні оцінки (смакові стислі чи логічно розгорнуті), треба пильно стежити за тим, чого вони стосуються. У великих оглядових статтях ряд проміжних оцінок, що мають стосунок до тем, проблем, особливостей сюжету, персонажів, мови твору, зрештою, приводять до підсумкової остаточної оцінки, вираженої у формі естетичного судження — часто категоричного і безапеляційного. Щоб зрозуміти оцінку критика і збагнути міру її переконливості, треба простежити і відтворити шлях, що привів до оцінки, щоб стало явним усе те, що «знімається» естетичною оцінкою (основа, критерії, аналітично-інтерпретаційні процедури). Предметна визначеність, конкретна спрямованість критичних оцінок — одна з умов їхньої дійовості та істинності. Основа оцінок здебільшого формулюється критиком (у вступі до статті, або в середині тексту статті як мотивація оцінки), хоча й часто не називається, не виражається безпосередньо у статті. І все ж її треба взяти під увагу (з контексту творчості критика, з інших джерел), якщо хочемо конкретно спілкуватися з ним чи, більше того, — полемізувати.

Естетична оцінка, виражена в будь-якій формі літературним критиком, має своєю найближчою безпосередньою основою естетичне почуття, глибшим духовним підґрунтям — ідеали, світоглядні переконання, архетипні образи (взірці) — і виражається як логіко-понятійними засобами (насамперед літературознавчими термінами), так і з допомогою яскравих описів-аналогій, зіставлення твору з іншими творами, з оцінками інших критиків, читачів. Отже, на такій широкій, динамічній основі естетична оцінка стає загальнозначимою, хоча ця загальнозначимість проявляється як інваріянтне ядро, осердя численних індивідуально-неповторних сприйнять та інтерпретацій.

Загальнозначимість естетичної оцінки досвідченого літературного критика не зводиться до понятійно-термінологічної форми естетичного судження. Логічність критичної праці виявляється крізь структуру, яка складається і з логічних суджень у формі понять-термінів, і з образних описів, і з цитованих уривків художніх текстів, і з даних, запозичених у конкретних наук, і з темпо-ритму інтонованої фрази. Йдеться вже про своєрідний дискурс літературної критики взагалі та окремого критика зокрема.

Поиск по сайту: