Ринкове та державне регулювання валютних відносин

Валютне регулювання – одна з форм державного регулювання міжнародних економічних відносин, спрямована на регулювання міжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютою та валютними цінностями з метою урівноваження платіжних балансів, зміни структури імпорту або його обмеження, скорочення платежів за кордон, концентрації валютних ресурсів у руках держави.

Валютне законодавство розвинутих країн визначає коло валютних операцій, які можуть підлягати валютному регулюванню, а саме операції:

1. пов’язані з міжнародним рухом капіталів;

2. зовнішню торгівлею;

3. міжнародними борговими відносинами;

4. операції із золотом та іншими валютними цінностями;

5. операції в сфері міжнародного туризму;

6. спеціальні міждержавні виплати.

Одне з провідних місць у формуванні економічно сильної, сталої та промислово розвиненої сучасної держави займає вибір валютної політики, яка враховувала б усі тенденції валютного ринку.

Валютна політика являє собою сукупність заходів економічної та зовнішньоекономічної політики держави, які складаються з урядових дій щодо внутрішніх та зовнішніх валютних відносин. Ці дії мають справляти певний вплив на валюту, валютний курс, валютні операції, тобто на все, що так або інакше пов’язано з цим сектором економіки.

Валютна політика держави здійснюється її урядом, національним банком, а також центральними фінансовими органами. Взагалі реалізація валютної політики визначається тими завданнями, які ставить перед собою держава при здійсненні своєї політики в цілому. Валютна політика повинна забезпечувати збалансованість макроекономічних та мікроекономічних цілей. Стабілізація валютного курсу будь-якої національної грошової одиниці неможлива без здійснення заходів валютного контролю і валютних обмежень.

Сутність валютних обмежень полягає в установленні певних меж щодо здійснення різних операцій з валютними цінностями при міжнародних платежах; інвестуванні; купівлі-продажу валюти; ввезенні, вивезенні, переказуванні або пересиланні валютних цінностей у країну чи за її межі тощо. Ці обмеження є законодавчою та адміністративною регламентацією за допомогою лімітування, ліцензування чи навіть заборони проведення вказаних операцій.

Валютний контроль — це контроль дотримання валютного законодавства, за порушення якого передбачається відповідальність головним чином у вигляді штрафів і позбавлення ліцензій. Сутність валютного контролю полягає в забезпеченні дотримання валютного законодавства, а основне завдання — у недопущенні незаконного відпливу капіталу з держави за кордон. Об’єктом валютного контролю є валютні операції за участі резидентів і нерезидентів.

Основний орган валютного контролю — Національний банк. Агенти валютного контролю — податкові та митні органи, а також інші організації, які відповідно до законодавства здійснюють функції валютного контролю.
Валютні обмеження мають на меті:

· забезпечення держави валютою;

· підтримання валютного курсу національної грошової одиниці;

· підтримання платіжного балансу.

В умовах валютного регулювання регламентується діяльність валютного ринку. Основні зусилля спрямовуються на забезпечення стабільності валютного курсу грошової одиниці держави. Певна жорсткість валютного регулювання в Україні є вимушеною в нинішніх умовах економічних перетворень.

Валютні обмеження відзначаються певним дискримінаційним характером, оскільки сприяють перерозподілу валютних цінностей на користь держави чи певних підприємств за рахунок інших підприємств, головним чином великих експортерів. Звісно, обов’язковий продаж частини валютних надходжень є вимушеним заходом, оскільки відмова від нього вже негативно позначилася на стані валютного ринку.
До основних обмежень, що визначають загальні принципи валютного регулювання і валютного контролю, належать:

· централізація валютних операцій у центральному та уповноважених комерційних банках;

· ліцензування валютних операцій (надання дозволу), при цьому має бути доведена необхідність виконання валютної операції; існує навіть повна заборона певних валютних операцій;

· обмеження конвертованості валют — відповідно до цього вводяться різні категорії валютних рахунків;

· обов’язкове декларування зарубіжних авуарів;

· контроль за валютними позиціями комерційних банків;

· ізоляція внутрішнього ринку національної валюти від зовнішнього;

· контроль за грою термінів операції на валютному ринку;

· видача банкам ліцензії на здійснення валютних операцій лише за наявності певних обсягів статутного капіталу.

Відповідно до платіжного балансу потрібно виділити дві основні сфери валютних обмежень: поточні операції та фінансові операції (рух капіталів, інвестицій та ін.). Форми валютних обмежень відображають їх зміст і структуру відповідно до сфер застосування цих обмежень. За поточними операціями використовуються такі форми обмежень:

· блокування виручки іноземних експортерів від продажу товару в даній країні, обмеження їх можливостей розпоряджатися цими коштами;

· обов’язкові повернення та продаж валютної виручки чи її частини експортерами-резидентами через центральний чи уповноважений банк, який має валютну ліцензію; обмеження щодо термінів цього продажу;

· обмеження на продаж іноземної валюти імпортерам; у деяких країнах імпортер зобов’язаний внести на депозит певну суму національної валюти для одержання валютної ліцензії;

· обмеження на форвардну купівлю імпортерами іноземної валюти;

· заборона продажу товарів за кордоном за національну валюту;

· заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою;

· регулювання строків платежів за експортом та імпортом товарів і строків надходження імпортних товарів у разі здійснення попередньої оплати;

· наявність кількох валютних курсів — диференційовані курсові співвідношення по різних видах операцій, товарних групах і регіонах.

У світовому масштабі валютна політика проводиться міжнародними валютно-фінансовими організаціями (Міжнародний валютний фонд, міжнародні банки тощо).

Поиск по сайту: