Форми міжнародного руху капіталів. Види зарубіжних інвестицій

Однією з основних форм міжнародних економічних відносин е міжнародний рух капіталу. Капітал є тим ресурсом, без якого немож­ливе виробництво будь-якого товару, створення матеріальних благ. Переміщення його за кордон у виробничій грошовій чи товарній формі веде до утворення іноземної власності чи іншої форми зобов'язань, які дають право на систематичне отримання прибутків. Країна може приймати та інвестувати за кордон підприємницький капітал, давати і отримувати міжнародні позики. Приплив капіталу з-за кордону є одним з джерел фінансування імпорту.

За джерелами походження міжнародні потоки капіталу поділяються на державні (офіційні) й недержавні - (приватні).

За характером використання капітал поділяється на:

а) підприємницький;

б) позиковий.

Згідно з цим основними формами вивезення капіталу є:

а) вивезення підприємницького капіталу;

б) вивезення позикового капіталу.

Підприємницький капітал — це засоби, які вкладаються у вироб­ництво для отримання доходу. Вивезення підприємницького капіталу означає створення власниками капіталу підприємств на території іншої країни.

Залежно від ступеня реально здійснюваного контролю за діяльніс­тю створених підприємств розрізняють прямі та портфельні інвестиції.

Під прямими інвестиціями слід розуміти підприємницький капі­тал за кордоном, що забезпечує контроль над підприємствами, в які він вкладений.

За міжнародною статистикою частка іноземної участі в акціонерному капіталі фірми, що дає змогу досягти такого контро­лю, прийнята у розмірі 25 %, за американською статистикою — 10%, а за австралійською та канадською — 50 %.

Отже, за кордоном, створюються зарубіжні фірми у вигляді дочір­ньої компанії, асоційованої компанії, відділення або в інших формах.

Дочірня компанія реєструється за кордоном як самостійна компа­нія і має статус юридичної особи з власним балансом. Але контролює її батьківська компанія, оскільки вона володіє основною частиною її акцій або всім її капіталом.

Асоційована компанія, або її ще називають змішаною, відрізняється від дочірньої меншим впливом батьківської фірми, якій належить сут­тєва, але не основна частина акцій.

Відділення не є самостійними компаніями та юридичними особами і на всі 100 % належать батьківській фірмі.

Крім вищеназваних, зарубіжними філіями можуть вважатись також створені за кордоном підприємства, в яких батьківській компанії не належить жодної акції, але за якими здійснюється управлінський кон­троль через укладання угод, наприклад для спільного видобування сировини тощо.

Сьогодні найчастіше створюються змішані компанії за участю місце­вого капіталу. Змішані компанії в яких іноземному інвестору належить більше від половини акцій, називають компаніями переважного володіння, а якщо 50 % — іноземному інвестору і 50 % — місцевому — компаніями однакового володіння, якщо іноземний інвестор має менше ніж 50 % акцій—змішаним підприємством з участю іноземного капіталу.

До прямих іноземних інвестицій належать як початкове придбан­ня інвестором власності за кордоном, так і усі наступні операції між інвестором і підприємством, у яке вкладений капітал. Прямі інвес­тиції поділяються на (поділ прийнятий МВФ, ОЕСР та в системі на­ціональних рахунків ООН):

а) вкладання компаніями за кордон власного капіталу;

б) реінвестування прибутку;

в) внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі креди­тів і позик між прямим інвестором та дочірніми компа­ніями.

Портфельні інвестиції утворюються вкладенням капіталу в цінні папери підприємств у розмірах, які не забезпечують права влас­ності або контролю над ними. Такими цінними паперами можуть бути:

а) акціонерні цінні папери;

б) боргові цінні папери.

Портфельні інвестиції характерніші для приватного підприєм­ницького капіталу. Вони мають високу ліквідність, тобто цінні папери швидко можуть бути перетворені в готівку. Чіткої межі між прямими і портфельними інвестиціями немає.

2. Показники вивезення капіталу характеризують рівень економічно­го розвитку країни. До них належать:

а) обсяг зарубіжних інвестицій даної країни та його співвідношен­ня з національним багатством країни;

б) співвідношення обсягу зарубіжних прямих інвестицій даної країни з обсягом іноземних прямих інвестицій на її території (інвестиційна позиція країни);

в) зовнішній борг країни і його співвідношення з її ВВП/ВНП.

Щорічний обсяг зарубіжних інвестицій становить сотні мільяр­дів доларів. Необхідно зазначити, що оцінка обсягів інвестицій є певною мі­рою наближеною, оскільки вони враховуються в поточних ринкових цінах на момент їх придбання чи здійснення угоди з ними. Це вимагає їх переоцінки з часом. Для перерахунку прямих зарубіжних інвес­тицій використовуються поточні котирування акцій підприємств з іноземними інвестиціями на найбільших фондових біржах.

Аналіз свідчить, що міжнародний ринок портфель­них інвестицій значно більший за обсягом від ринку прямих інвес­тицій. Переважна частина і прямих, і портфельних інвестицій здійснюється між розвинутими країнами у формі перехресного інвес­тування. Особливо високими темпами зростає обмін портфельними зарубіжними інвестиціями між розвинутими країнами. Вивезення інве­стицій із країн, що розвиваються, дуже незначне і нестабільне.

Обсяги портфельних інвестицій могли б бути значно більшими, якби портфельні інвестори віддавали перевагу купівлі іноземних цінних паперів перед національними. На даний час американські інвестори тримають понад 90 % свого капіталу в американських цінних папе­рах. Для Японії, Великобританії і Німеччини цей показник становить близько 85 %. За оцінками не більше ніж 5—10 % портфельних інвестицій реально вивозяться за національні кордони і вкладаються в іноземні цінні папери.

Поиск по сайту: