Які ж чинники визначають формування мовного етикету і його використання?

1. Мовний етикет визначається обставинами, за яких відбувається спілкування. Це може бути ювілей університету, нарада, конференція, прийом відвідувачів, ділові перемовини та ін.

2. Мовний етикет залежить від соціального статусу суб'єкта і адресата спілкування, їх фаху, віку, статі, характеру, віросповідання.

3. Мовний етикет має національну специфіку. Кожний народ створив свою систему правил мовного етикету. На цю його особливість указує Радевич-Винницький: " За етикетом упізнають "своїх" етнічно (національно) і/або соціально (віком, родом занять, релігією тощо)".

Мовний етикет як соціально-лінгвістичне явище виконує такі функції:

§ контакто-підтримувальну - встановлення, збереження чи закріплення стосунків адресата й адресанта;

§ ввічливості (конотативну) - прояв чемного поводження членів колективу один з одним;

§ регулювальну (регулятивну) - регулює взаємини між людьми у різних спілкувальних ситуаціях;

§ впливу (імперативну, волюнтативну) - передбачає реакцію співбесідника - вербальну, невербальну чи діяльнісну;

§ звертальну (апелятивну) - привернення уваги, здійснення впливу на співбесідника;

§ емоційно-експресивну (емотивну), яка є факультативною.

Усі названі функції мовного етикету грунтуються на комунікативній функції мови.

Мовленнєвий етикет - реалізація мовного етикету в конкретних актах спілкування, вибір мовних засобів вираження.

Мовленнєвий етикет - поняття ширше, ніж мовний етикет і має індивідуальний характер. Мовець вибирає із системи словесних формул найбільш потрібну, зважаючи на її цінність. Якщо ми під час розповіді надуживаємо професіоналізмами, термінами і нас не розуміють слухачі, то це порушення мовленнєвого етикету, а не мовного. Фахівці з проблем етикету визначають цю різницю так: " Між ідеальним мовним етикетом і реальним мовленнєвим етикетом конкретної людини не може бути повного паралелізму. Реалізація мовного етикету в мовленні, комунікативна поведінка назагал завше несе інформацію про мовця - з його знаннями, вміннями, уподобаннями, орієнтаціями тощо. Тому тут бувають усілякі - несвідомі і свідомі - відхилення, помилки, порушення, інокультурні впливи, іншомовні вкраплення іт. ін. Мовець - це не "говорильний апарат", який просто озвучує чи графічно фіксує закладені в його пам'ять формули мовного етикету. Він має "простір для маневру", має можливість вираження своєї індивідуальності навіть у межах цієї порівняно вузької мовної підсистеми. Суть афоризму "людина - це стиль", знаходить своє пітвердження і тут ".

У постійних системних відношеннях із словесними формулами ввічливості перебувають немовні (невербальні) засоби вираження. Сукупність мовних і немовних засобів спілкування, якими послуговуються у різних комунікативних ситуаціях, становить спілкувальний етикет.

Спілкувальний етикет - це гіперпарадигма, яку мовці відтворюють за правилами, узвичаєними в певній мовній спільноті. Йому властива національна своєрідність, ідіоетнічність. В українців, наприклад, здавна побутує пошанна форма звертання на Ви до старших за віком, посадою, незнайомих, до батьків: Ви, тату..., Ви, мамо.... Ця граматична форма висловлення ввічливості - давня риса української мови: " недарма бо так запопадливо виполювали манкрути цю націоналістичну рису, стверджуючи, що пошанна множина є яскравим відбитком патріархальних стосунків на селі, виявом повнокровного націоналізму в мові, а отже, приречена на зникнення ".

Суттєвою диференційною ознакою мовного етикету українців є вживання форми кличного відмінка у звертанні, наприклад: Петре, Надіє, товаришу генераче.

Національний мовний колорит в українській мові має усталений зворот Здоровенькі були! Дослідники стверджують, що частота жестикуляції також залежить від національної належності і - зрозуміло - від загальної культури людини. Отже, важливо пізнавати національні особливості "граматики" мови тіла, яка має гармоніювати з вербальним мовленням, доповнюючи й підсилюючи його.

Український мовленнєвий етикет, на думку М.Стельмаховича, - це національний кодекс словесної добропристойності, правила ввічливості. “ Він сформувався історично в культурних верствах нашого народу й передається від покоління до покоління як еталон порядної мовленнєвої поведінки українця, виразник людської гідності й честі, української шляхетності й аристократизму духу… Українське виховання застерігає дітей і молодь від вживання грубих, лайливих, образливих слів”.

Мовні моделі (стандартні етикетні ситуації):

- Звертання (Дорогі друзі! Громадянине! Громадяни! Громадянко! Пане! Добродію! Пані! Панно! Добродійко! Панове! Товариші! Товаришу! Подруго! Друже! Вельмишановний… Високоповажний… Шановна громадо! Люди добрі! Товариство! Дядьку! Тітко! Юначе! Молодче! Діти!).

- Вітання та побажання (Добридень. Доброго дня. Здрастуйте. Здорові будьте. Привіт. Вітаю. Хай живе… Зі святом Вас! Щасливих свят Вам! Бажаю Вам приємно провести свята (відсвяткувати). Дозвольте вітати Вас від імені… Наше щире вітання. Моє шанування! Радий вітати Вас! Радий Вас бачити!).

Поради:

1. Вітаючись, добирайте ту вітальну модель, яка підходить для даної ситуації.

2. Вітаючись, привітно посміхайтеся. Дивіться людині у вічі.

3. Вітаючись, не тримайте руки в кишенях. Зніміть рукавички (у рукавичках може дозволити собі вітатися лише жінка).

4. Цілують жінці руку лише в приміщенні, але не під час їжі (цілувати руку треба в тильну частину пальців, бо поцілунок вище – в долоню чи зап’ясток – сповіщатиме про прагнення до інтимніших стосунків і свідчитиме про невисоку культуру).

5. Якщо ви молодший, вітайтеся першими.

6. Якщо ви кудись зайшли (до установи, до квартири), вітайтесь першим.

7. Жінку має вітати чоловік (руку для вітання першою подає жінка).

8. Підлеглий має привітати свого керівника (а руку може подати першим керівник)

9. Незалежно від віку, статі, посади тощо першим вітається той, хто заходить до кімнати (кабінету).

10. Ідучи в гості, не забудьте, що першою маєте привітати господиню, потім господаря, потім гостей (у тому порядку, як вони сидять).

- Прощання (До побачення! Вибачте, мені час йти. На жаль, я поспішаю. Сподіваюсь, ми скоро побачимось. До наступної зустрічі! Прощавайте. Бувайте здорові! На все добре! Усього найкращого! Бувайте! Щасливо! Хай щастить! Дозвольте попрощатися! Дозвольте відкланятися! На добраніч! Щасливої дороги! Будь щасливий! Я з Вами не прощаюсь! Ми ще побачимось! Ми ще зустрінемось!).

- Вибачення (Вибачте, пробачте, даруйте, прошу вибачення, я дуже жалкую, мені дуже шкода, прийміть мої вибачення, винуватий, приношу свої вибачення, перепрошую, не гнівайтесь на мене, я не можу не вибачитись перед Вами; якщо можеш, вибач мені; не сердься на мене; вибачте, будь ласка; дозвольте просити вибачення).

- Запрошення та прохання (Я хочу запросити Вас до себе. Приходьте, будь ласка. Прошу, приходьте. Прошу, сідайте. Ласкаво просимо! Дозвольте запросити Вас… Чи не хотіли б Ви… Чи не бажаєте Ви… Я хочу попросити Вас зробити мені послугу. Скажіть, будь ласка…. Чи можу я попрохати? Маю до Вас прохання… Чи можу звернутися до Вас з проханням… Якщо Ваша ласка… Якщо Вам не важко… Не відмовте, будь ласка, у проханні… Можливо, Ви мені допоможете …)

- Згода, підтвердження (Згоден. Я не заперечую. Домовилися. Ви маєте рацію. Це справді так. Авжеж. Звичайно. Певна річ. Чудово. Так. Саме так. Напевно. Обов’язково. Безумовно. Ми в цьому впевнені. Гаразд. З приємністю. Ще б пак).

- Заперечення, відмова (Ні. Ні, це не так. Нас це не влаштовує. Я не згодний. Це не точно. Не можна. Ні, не бажаю. Ні в якому разі. Це виключено. Цього бути не може. Це неможливо. Ви не маєте рації. Ви помиляєтесь. Не треба. Я заперечую. На жаль, не зможу. Шкодую, але я мушу відмовитись. Про це не може бути мови. Не варто про це говорити. Нізащо. Це даремна трата часу. Дякую, я не можу.).

- Співчуття (Я Вас розумію. Я відчуваю Вашу схвильованість (Ваш біль, Вашу стривоженість, Ваше хвилювання). Це болить і мені. Це не може нікого залишити байдужим. Я теж перейнялася Вашим болем (горем, тривогою). Я співпереживаю (Вашу втрату, Вашу тривогу). Треба триматися, людина сильна. Не впадайте у відчай (час усе розставить на місця, час вилікує, загоїть рану, втамує біль).

- Подяка (Дякую! Спасибі! Щиро Вам дякую! Прийміть мою найщирішу вдячність! Дозвольте висловити Вам подяку! Це дуже люб’язно з Вашого боку! Не знаю, як Вам дякувати. Дуже вдячний за Вашу турботу.)

- Побажання (Будьте щасливі! Щасливої дороги! Успіхів Вам! Хай щастить! Зичу радості (гараздів, успіхів)! З роси і води!).

- Пропозиція, порада (Дозвольте висловити мою думку щодо… А чи не варто б… Чи не спробувати б Вам… Чи не були б Ви такі ласкаві прийняти мою допомогу (вислухати мою пропозицію, пораду). Чи не погодилися б Ви на мою пропозицію …).

- Привітання з певної нагоди (Поздоровляю Вас… Вітаю Вас… Прийміть поздоровлення (привітання) з… З Новим роком! З днем народження! З іменинами!).

- Знайомство (Знайомтесь… Дозвольте відрекомендуватися… Мене звуть… Моє ім’я… Моє прізвище… Дозвольте представити (відрекомендувати) Вам… Дозвольте познайомити Вас із… Познайомтеся, це…).

Звертання до співрозмовника на ім’я та по батькові звучить ввічливіше, ніж звертатися за допомогою займенників ти, ви. До незнайомого, малознайомого, старшого за віком або посадою співрозмовника прийнято звертатися на ви.

Вузлики на пам'ять!

Поиск по сайту: