Типи організаційних структур. Завдання менеджера в процесі організації полягає в тому, аби надати усім компонентам організації такої форми та об’єднати їх таким чином

Завдання менеджера в процесі організації полягає в тому, аби надати усім компонентам організації такої форми та об’єднати їх таким чином, аби фірма являла собою одне ціле і функціонувала цілеспрямовано. Для зображення структурних взаємозв’язків основних рівнів та підрозділів організації, їхньої підпорядкованості на практиці використовують схеми організаційної структури управління. Такі схеми є лише скелетом системи управління, оскільки не розкривають склад та зміст функцій, прав та обов’язків підрозділів та посадових осіб.

Теорія і практика менеджменту розробили багато різних принципів побудови структур управління, які можна звести до таких основних типів: лінійна; лінійно-штабна; функціональна; лінійно-функціональна; дивізіонна; матрична та інші: проектна, кластерна, модульна, атомістична.

Лінійна організаційна структура. Це система управління, в якій кожний підлеглий має тільки одного керівника, і в кожному підрозділі виконується весь комплекс робіт, що пов’язані з його управлінням) (див. додат. В 1).

Використовуються такі структури для простих видів діяльності, заснованих на виконанні однотипових завдань.

Переваги: -

· чіткість і простота взаємодій (неможливість отримання підлеглим розпоряджень та вказівок, що суперечать одне одному);

· відповідальність кожного за виконання свого завдання (надійний контроль та дисципліна);

· оперативність підготовки і проведення управлінських рішень; економічність (за умови невеликих розмірів організації);

· відсутність паралелізму в роботі; надійний контроль.

Недоліки:

· необхідність високої кваліфікації керівників;

· зростання числа рівнів управління при збільшенні розмірів організації;

· значні витрати часу на проходження інформації по рівням управління;

· обмеження ініціативи у робітників на нижчих рівнях.

Лінійно-штабна організаційна структура. Заснована на лінійній схемі керівництва з метою усунення деяких недоліків лінійного типу структури. Для розвантаження вищого керівництва створюється «штаб», до складу якого включають фахівців різних сфер діяльності. Усі виконавці однозначно підпорядковуються лінійним керівникам. Штабні спеціалісти не можуть давати вказівки безпосереднім виконавцям. Їхні повноваження стосуються порад та рекомендацій вищим керівникам. Завдяки цьому підвищується оперативне та організаційне реагування, але стратегічне реагування знижується.

Функціональна організаційна структура. Особливість цього типу оргструктури полягає в тому, що для виконання певних функцій управління утворюються окремі управлінські підрозділи, які передають виконавцям обов’язкові для них рішення, тобто функціональний керівник в межах своєї сфери діяльності здійснює керівництво виконавцями (див. додат.В 1). Завдяки спеціалізації функціональних керівників виникає можливість управління великою кількістю виконавців, а отже і зменшується кількість рівнів управління. До обов’язків вищого керівника входить: регулювання стосунків серед функціональних керівників.

Ця структура з’явилася як результат ускладнення процесів управління і спеціалізації управлінської діяльності.

Переваги:

· спеціалізація діяльності функціональних керівників;

· скорочення часу проходження інформації;

· розвантаження вищого керівництва.

Недоліки:

можливість отримання суперечливих вказівок;

· порушення принципу єдиноначальності (розмивання єдності розпорядництва і відповідальності);

· складність контролю;

· недостатня гнучкість.

Лінійно-функціональна структура. Це поєднання лінійної та функціональної схем (див. додат.В 1). Заснована на розподілі повноважень і відповідальності по функціях управління та з прийняття рішень по вертикалі. Така структура дозволяє організувати управління за лінійною схемою, а функціональні підрозділи здійснюють допомогу лінійним керівникам у вирішенні відповідних управлінських завдань. Функціональні керівники мають право впливати на виконавців від свого імені.

Для того, щоб усунути можливість отримання виконавцями суперечливих вказівок:

1) або вводиться пріоритет вказівок лінійного керівника;

2) або функціональному керівникові передається лише певна частина повноважень;

3) або функціональному керівникові передається тільки право рекомендацій.

Переваги:

· поєднує переваги лінійних та функціональних структур;

· забезпечує відносно швидке здійснення управлінських рішень завдяки своїй ієрархічності;

· спеціалізація функціональних керівників поширює можливість прийняття комплексних рішень і ефективність їхньої діяльності;

· створює можливості для швидкого маневрування ресурсами.

Недоліки:

· складність регулювання стосунків лінійних і функціональних керівників;

· в умовах реорганізації збільшується потік інформації і перевантаження керівників;

· така структура чинить опір здійсненню змін в організації;

· збільшення термінів підготовки та прийняття управлінських рішень.

Використання цієї структури є ефективним під час вирішення повторних, незмінних протягом тривалого часу завдань, забезпечуючи стабільність організації. Вона ефективна для масового виробництва зі стабільним асортиментом продукції при незначних змінах технології виробництва.

Дивізіонна організаційна структура. Групування видів діяльності тут здійснюється за допомогою принципу розподілу праці за цілями. Це означає, що навколо певного виробництва формується організаційна спільність (єдність) з автономією у здійсненні своєї повсякденної операційної діяльності (див.додат. В 2). Перехід до дивізіонної організаційної структури означає подальший розподіл управлінської праці, який відбивається у децентралізації оперативних функцій управління, що передаються виробничим підрозділам та централізації загально-корпоративних функцій управління (фінансова діяльність, розробка стратегії тощо), що сконцентровані на вищому рівні управління у штаб-квартирі компанії. Існує 3 способи групування організаційних одиниць:

· по виробництвах (продуктах); „продуктова”;

· по споживачах;

· по локалізації (місцерозташуванню), регіональна, або географічна.

Переваги:

· невтручання в оперативну діяльність виробничих підрозділів;

· можливість для вищого керівництва зосередитися на стратегі;

· підвищення якості рішень, що приймаються (завдяки наближенню до місця виникнення проблеми);

· внутрішньофірмова конкуренція.

Недоліки:

· дублювання функцій управління на рівні підрозділів;

· збільшення витрат на утримання апарату управління.

Дивізіонна організаційна структура відповідає умовам динамічного середовища та організаціям з великою кількістю виробництв, чий життєвий цикл відносно тривалий.

Матрична організаційна структура. З’явилась як відповідь на підвищення ступеню динамічності (мінливості) середовища функціонування фірм (див. додат. В 3). Особливістю оргструктур у такому середовищі має бути високий ступінь адаптованості. Це можна забезпечити за рахунок тимчасового характеру функціонування структурних одиниць.

У матричній організаційній структурі крім звичайних функціональних підрозділів, які функціонують постійно, формуються так звані проектні групи (як тимчасові колективи). Проектні групи відповідають за реалізацію стратегічних планів. Робітники проектних груп залишаються членами своїх функціональних підрозділів і повертаються в підпорядкування своїх функціональних керівників після розформування своєї проектної групи.

Переваги:

· висока ступінь адаптації до змін у середовищі;

· наявність ефективних механізмів координації між багатьма складними і взаємопов’язаними проектами;

· об’єднання переваг функціональної і дивізіонної структур.

Недоліки:

· обмежена сфера застосування;

· виникнення конфліктів на підставі “боротьби за владу” між функціональними керівниками і керівниками проектів.

Поиск по сайту: