Внесок України в розвиток управлінської думки

У розвиток управлінської науки істотний внесок зробили такі українські вчені, як Остап Терлецький (1850-1902), Михайло Павлик (1896-1977), Михайло Драгоманов (1841-1895), Микола Зібер (1844-1888), Сергій Подолинський (1850-1891), Михайло Туган-Барановський (1865-1919), Іван Вернадський (1821-1884), Григорій Цехановецький (1833-1898), Костянтин Воблий (1876-1947) та ін.

Сучасна модель менеджменту в Україні формується на засадах дослідження еволюції управлінської науки, узагальнення досвіду розвинутих країн світу, глибинних традицій управлінської діяльності в українських організаціях, починаючи з княжих часів. Розвиток українського менеджменту відбувається в руслі трансформаційних процесів в економіці України на сучасному етапі.

Лекція 2.

ПЛАНУВАННЯ В ОРГАНІЗАЦІЇ

1. Поняття «планування». Типи планів. Етапи процесу планування

Планування - це процес визначення цілей діяльності організації та прийняття рішень щодо їх досягнення. Зміст процесу планування полягає у пошуку відповідей на три ключових запитання:

· де організація знаходиться у даний момент (який її стан, яка ситуація зовні)?

· чого організація прагне досягти (куди вона прямує, які її цілі)?

· як саме організація досягне цього стану (яка програма її дій)?

Планування є первісною функцією серед решти основних адміністративних функцій управління, позаяк полягає у підготовці рішень, які визначають діяльність організації у майбутньому для досягнення поставлених цілей.

До підфункцій планування відносяться: цілевстановлення, прогнозування, моделювання, програмування (проектування).

Мета планування полягає в створенні системи планових документів, де визначається зміст та певний порядок дій, які треба здійснити для забезпечення довготривалого існування організації.

Основними етапами процесу планування є такі:

1. Визначення цілей діяльності організації, які визначають очікуваний або бажаний стан організації.

2. Розробка стратегії діяльності організації - безпосереднє опрацювання тих шляхів, якими організація досягне очікуваних результатів.

3. Надання стратегії конкретної форми - це впровадження стратегії, перетворення її у конкретні дії організації. Цей етап здійснюється шляхом розробки планів та бюджетів, що забезпечують її реалізацію.

Розрізняють: стратегічне планування; поточне, оперативно-виробниче планування.

Під стратегічним плануванням розуміють набір дій і рішень, що приводять до розробки конкретних цілей та стратегій, відповідної системи планових документів (стратегічних планів, проектів та програм), призначених для того, щоб допомогти підприємству існувати у довгостроковій перспективі. Інструментами стратегічного планування є довгострокові прогнози різного типу (у т.ч. сценарії), стратегічні плани, проекти та програми розвитку об’єкту управління.

Поточне планування здійснюється на період одного року (з розбивкою по кварталах та місяцях), є уточненням завдань стратегічних планів на цей період, враховуючи хід їх виконання за попередні роки, зміни, що здійснилися у зовнішньому та внутрішньому середовищі, рішення, що приймаються керівництвом підприємства. Інструментами поточного планування є плани різного типу (наприклад, виробнича програма), бюджети (коштів та часу), організаційні плани тощо. Зміст поточних планів визначається керівництвом підприємства на основі стратегічних планів та можливостей їх реалізації, обмежень на поточний рік.

Оперативно-календарне планування – це планування роботи підприємства на місяць, декаду, добу, зміну. Інструменти цього типу планування – оперативні плани та графіки різного типу (в т.ч. сіткові).

Типи планів. На практиці існує багато критеріїв класифікації планів організації. Найчастіше з них використовують критерії:

а) за широтою охоплюваної сфери - стратегічні, поточні, оперативні;

б) за часовим горизонтом планування - короткострокові, середньострокові, довгострокові;

в) за ступенем конкретизації - завдання, орієнтири.

Етапи процесу планування: розроблення стратегії розвитку; визначення

тактики; складання оперативних планів.

2. Сутність стратегічного планування. Рівні стратегії

У широкому розумінні стратегія – це взаємопов’язаний комплекс заходів щодо підвищення життєздатності організації. У практичному планінайчастіше використовується таке визначення стратегії.

Стратегія – це генеральна довгострокова програма дій та порядок розподілу пріоритетів та ресурсів організації для досягнення її цілей (див.додат.Б 1). Основними елементами, з яких складається стратегія, є: сфера стратегії; розподіл ресурсів; конкурентні переваги; синергія.

Сфера стратегії – це засоби адаптації організації до свого зовнішнього середовища. Це означає, що стратегією мають бути визначені такі засоби взаємодії організації з її зовнішнім середовищем, які: враховували б як сприятливі можливості середовища, так і загрози, які виходять з нього, дозволяли б організації досягати за цих умов своїх цілей.

Розподіл ресурсів – це вказівка на спосіб розподілу обмежених ресурсів організації між окремими підрозділами. Це означає, що стратегією мають бути визначені підрозділи організації: куди спрямовуються ресурси (перспективні); звідки забираються ресурси (мало- або безперспективні).

Конкурентні переваги – це визначення переваг організації у порівнянні з її конкурентами. Це означає, що стратегія має містити відомості щодо ідеальних сторін організації, на які вона буде спиратися у своїй діяльності. Конкурентні переваги випливають зі сфери стратегії та відповідного до неї розподілу ресурсів організації.

Синергія – це ефект цілісності. Як елемент стратегії вона означає, що стратегія повинна враховувати можливість отримання додаткового ефекту за рахунок інтеграції цих можливостей організації. Синергічний ефект виникає як результат інтегрованої реалізації усіх попередніх елементів стратегії.

Виділяють три основні рівні стратегій: з агальнокорпоративна стратегія; стратегія бізнесу; функціональна стратегія. (пояснити на прикладі піраміди)

1. На рівні всієї організації її вищим керівництвом опрацьовується загально-корпоративна стратегія. Вона має знайти відповіді на запитання: «Яким бізнесом передбачає займатися організація?». Загально-корпоративна стратегія визначає: місію організації; види та ринки її діяльності: бажане зростання та рентабельність. Таким чином, основними елементами загально-корпоративної стратегії є: сфера стратегії та розподіл ресурсів.

2. На засаді загально-корпоративної стратегії опрацьовується стратегія бізнесу. Вона є подальшою деталізацією загально-корпоративної стратегії, яка орієнтована на конкретний структурний підрозділ. Стратегія бізнесу спрямована на забезпечення конкурентних переваг структурної одиниці на певному ринку або у певній галузі. Таким чином, елементами стратегії бізнесу є: в меншому ступені сфера стратегії і розподілу ресурсів та в більшому ступені конкурентні переваги.

3. Функціональна стратегія. Управління організацією здійснюється за функціями (виробництво, маркетинг, облік тощо). Функціональні служби організації опрацьовують стратегії оптимального використання ресурсів організації в цілому за певними функціями, а непо окремих структурних підрозділах. Усі три рівня стратегій тісно пов’язані і утворюють так звану піраміду стратегії (див.рис. 1).

		Рис.2. 1. Піраміда стратегій

2. Процес стратегічного планування

Процес розробки стратегії охоплює декілька етапів, які реалізуються у такій логічній послідовності: вибір місії; визначення цілей; зовнішній аналіз; внутрішній аналіз; аналіз стратегічних альтернатив; вибір стратегії; реалізація стратегії; оцінка стратегії.

Вибір місії фірми. Місія - це головне призначення організації, чітко сформульована причина її існування, що і формує основні напрямки і орієнтири її діяльності. Місія фірми начебто окреслює межі бізнесу організації, дозволяє уявити можливості фірми та визначитися з тим, на що не треба марно витрачати зусилля. На практиці місія фірми формулюється у процесі пошуку відповіді на запитання: “Яким бізнесом передбачає займатись фірма?”

Таким чином місію фірми слід шукати за її межами, в її споживачах та ринку, де вона діє. Саме формулювання місії має бути чіткою та лаконічною та містити у собі такі елементи: визначення фірми з точки зору її конкретного виду діяльності в умовах конкретного ринку (сегменту ринку; ставлення до своїх споживачів; культуру або широчінь діяльності фірми.

Приклади місій відомих компаній.

1. Форд: "Надання людям дешевого транспорту."

2. ІВМ: «ІВМ – це обслуговування».

3. Herbalife International: “The Mission is Nutrition” (на спеціальному значку з зображенням земної кулі і штучного супутника).

4. Мак Дональд: «Надання людям дешевої їжі швидкого приготування.»

5. Діджитал: "Зростання - не головна наша мета. Наша мета - бути організацією високої якості. Коли буде досягнуто високу якість, зростання відбудеться саме собою."

Визначення цілей діяльності організації. Завдання організації – це уява організації про те, як вона збирається виконувати свою місію. Завдання подані у конкретних показниках діяльності і розраховані на певні строки. Завдання являють собою специфічні для даної організації шляхи реалізації місії. Організація, як правило, встановлює декілька завдань. Встановлення завдань є першою фазою в процесі планування. Тому ефективність планування багато в чому залежить від якості реалізації цієї фази.

Цілі (завдання) організації визначаються кількісно та якісно і можуть характеризуватись такими показниками: прибутковість, зростання обсягів виробництва та реалізації, завоювання (утримання) ринку (споживачів), добробут робітників, якість продукції, впровадження НДДКР, розвиток інших напрямів виробництва (диверсифікація), ефективність, фінансова стабільність, розвиток управління, забезпеченість ресурсами тощо.

Сформульована місія організації визначає її особливий шлях в бізнесі, напрям, у якому вона буде рухатись. Зовнішній та внутрішній аналіз показують, із чим організація може зустрітись у дорозі: що буде допомагати, а що - перешкоджати її діяльності. Проте, необхідно ще знати, куди конкретно прямує організація і коли вона туди дістанеться. Аби знайти відповіді на ці запитання і визначаються цілі діяльності організації.

2. Аналіз зонішнього середовища. Оточуюче організацію зовнішнє середовище (ЗС) має дві частини, які називаються: а) зовнішнє середовище прямого впливу (галузеві чинники) і б) зовнішнє середовище непрямого впливу (глобальні чинники).

А) Дивлячись на модель організації як чорної скрині, можна зрозуміти, що ресурси організація отримує завдяки постачальникам, випускає продукцію для споживачів. Заважають їй працювати конкуренти, допомагають – ділові партнери. Ще безпосередній вплив на роботу організації здійснюють профспілки, технології та законодавчі акти державних органів.

Б) До ЗС непрямого впливу (здалеку, глобального) відносять: політику країни, економіку країни, екологію, НТП (технології), демографічну ситуацію, національні традиції тощо.

Отже, «зовнішній аналіз» – це процес оцінки зовнішніх до організації чинників, які вона не може змінити. Зовнішній аналіз переслідує подвійну мету:

1) визначити сприятливі можливості, тобто чинники, які можуть сприяти, досягненню цілей організації;

2) визначити загрози та небезпеки для організації, тобто зовнішні умови, які обмежують можливості організації у напрямку до встановленої мети.

Порівняно легше піддаються прогнозуванню та оцінці галузеві фактори. Вони більше визначені, тісніше пов’язані з конкретним бізнесом.

Галузь – це сукупність організацій, що виготовляють аналогічні продукти або послуги та конкурують на одному ринку. Головна особа в галузі – конкурент. Тому аналіз діяльності конкурентів здійснюється особливо ретельно, за допомогою таких питань (за М. Портером): що є рушійною силою конкурента? що він робить або може зробити? чи задоволений він своїм становищем? у чому полягає його вразливість?

Ще в рамках галузевого аналізу мають бути враховані такі чинники:

1. Споживачі (розміри та характеристики ринку, темпи зростання ринку, характеристика попиту - сезонність та циклічність, диференціація продукту, чутливість цін, здатність споживачів диктувати свої ціни).

2. Постачальники (інтенсивність конкуренції між постачальниками, наявність матеріалів-замінників, рівень вертикальної інтеграції з постачальниками, здатність постачальників диктувати свої ціни).

3. Конкуренти (основні конкуруючі сили в галузі, розподіл ринку поміж ними, інтенсивність конкуренції в галузі, конкурентні переваги в галузі тощо).

4. Технології (ступінь змінності технології виробництва даної продукції, вплив зміни технології на якість продукції, можливість отримання додаткових переваг за рахунок зміни технології, вплив зміни технології на ціни).

Важливим результатом галузевого аналізу є ідентифікація ключових факторів успіху у даній галузі. Будь-який бізнес характеризується багатьма показниками, які піддаються управлінню та контролю (обсяги виробництва, рівень якості, рівень цін тощо). Проте, лише деякі з них визначають можливість та спроможність організації конкурувати на своєму ринку. Такі показники і називаються ключовими факторами успіху.

Звичайно, оцінити майбутній вплив глобальних чинників досить складно. Разом із тим саме спроба провести таку оцінку примушує менеджерів організації замислитися над проблемами, які можуть спіткати організацію, продумати свою поведінку в разі їх виникнення. Тому для оцінки чинників непрямого впливу пропонують обмежитися PEST-аналізом.

Поиск по сайту: