Процесні теорії мотивації. Процесні теорії мотивації не заперечують існування потреб, але вважають, що поведінка людей в організації визначається не тільки ними

Процесні теорії мотивації не заперечують існування потреб, але вважають, що поведінка людей в організації визначається не тільки ними. згідно з процесним підходом поведінка робітника поряд з потребами залежить від: його сприйняття даної конкретної ситуації; його очікувань, пов’язаних з даною конкретною ситуацією; його оцінки можливих наслідків обраного типу поведінки. Таким чином вони акцентують увагу не лише на потребах, а й безпосередньо на процесі стимулювання, визначенні умов, за яких процес мотивування буде ефективним. Теорії, які відображають процес винагородження: теорія очікувань В.Врума; теорія справедливості С.Адамса; комплексна процесійна теорія Л.Портера і Е.Лоулера; теорія результативної валентності Дж.Аткінсона; теорія партисипативного управління; теорія матеріального стимулювання праці.

Теорія очікувань В. Врума. Ідея теорії полягає в тому, що зусилля, які людина виявляє на роботі - це функція трьох компонентів: очікування відносно витрат праці, очікування щодо винагороди, валентність. Теорія очікувань – це пояснення процесу мотивації, а не керівництво до дії. В основі «теорії очікувань» лежить проста істина: щоб людина була мотивована на певну діяльність, необхідно винагороджувати її досягнення в цій діяльності. При цьому, менеджер повинен враховувати, що сила прагнення до отримання винагороди залежить від трьох факторів.

По-перше, від наявності зв’язку між затратами праці робітника і досягнутими результатами, тобто від сподівання, що затрати праці дадуть бажані результати (З – Р). Якщо такого зв’язку немає, мотивація слабшає. Наприклад, «Сизифова праця» - «носити воду в решеті».

По-друге, від можливості (реальності) отримання винагороди, тобто очікування, що результати будуть винагородженні (Р – В). Якщо людина не буде відчувати такого, то її мотивація буде слабшати. При цьому треба відмітити, що навіть якщо людина впевнена, що досягнуті результати будуть винагородженні, але при розумній витраті зусиль їй цих результатів не досягнути, то мотивація і в цьому випадку буде слабкою.

По-третє, сила прагнення до отримання винагороди залежить від цінності винагороди з позицій конкретного робітника. Оскільки у кожної людини своя власна система цінностей (різні побажання і потреби у відношенні винагороди), то конкретна винагорода може і не мати для неї ніякої цінності. Іншими словами, мотивація залежить від сподівання цінності винагороди (В – Ц).

Валентність – те, в якій мірі для людини бажаний кожний конкретний результат, наскільки він для неї привабливий, або навпаки. Таким чином валентність відображає пріоритети тих чи інших результатів для людини. Результати першого рівня – це результати виконання роботи, здійснення дій.

Результати другого рівня – це ті наслідки для людини, що виходять з результатів першого рівня, пов’язані з винагородою або покаранням, які йдуть від керівництва чи оточення на основі оцінки ними результатів першого рівня. Висновок: навіть при позитивному значенні очікувань З-Р та Р-В, негативне значення очікування В-Ц призводить в цілому до низької мотивації діяльності робітника. І взагалі, якщо значення любого з цих факторів буде мале, то слабкою буде і мотивація до діяльності в цілому. Якщо очікування високі, сила спонукаючого мотиву зростає. Отриманий раніше вдалий досвід в даній галузі також підкріплює сподівання. Таким чином, успіх посилює мотивацію. Якщо ж очікування не здійснюються, то це призводить до відчуття марності зусиль, що знижує мотивацію, а низька мотивація зменшує внесок кожного виконавця у досягнення цілей організації. Від відчуття марності може позбавити встановлення перед робітником реальних цілей і винагорода його тим способом, який він сам цінує. Одна з перешкод, що створює відчуття марності - недостатність власних здібностей робітника по відношенню до даного завдання. З цієї причини завдання може бути виконане невдало, або взагалі не виконано. Тому, якість завдань, що надаються робітникам повинна відповідати його кваліфікації, здібностям і майстерності. Саме в такому випадку діяльність робітника буде мотивованою.

Теорія справедливості С.Адамса. Сутність теорії зводиться до того, що люди суб’єктивно визначають відношення отриманої винагороди до докладених зусиль, співвідносячи її з винагородою інших, що виконують аналогічну роботу. Відмітаючи несправедливість, відчувають психічну напругу. Мотивуючи цього робітника необхідно: зняти напругу (психічну); для оновлення справедливості виправити невідповідність.

Справедливість існує у випадку, коли робітник відчуває, що його власний коефіцієнт, який розраховується як відношення виходу до входу, рівний аналогічному коефіцієнту обраного об’єкта порівняння. Несправедливість робітник відчуває у випадку, коли ці коефіцієнти не рівні.

Таким чином, теорія справедливості визнає, що в своїх оцінках робітник концентрується не тільки на абсолютне винагородження, яке він отримує за свої зусилля, але також і на відносну винагороду, тобто винагороду, яку отримують інші робітники за їх внесок.

Висновки «теорії справедливості» для практики мотивування: сприйняття носить суб’єктивний характер; важливо, щоб робітники мали повну інформацію про те, хто, як і за що отримує винагородження; люди орієнтуються на комплексну оцінку винагородження, в якій платня відіграє важливе, але не вирішальне значення; керівництво має регулярно проводити дослідження з метою визначення, як оцінюється винагородження робітниками, наскільки воно справедливе з точки зору робітників.

Модель Портера-Лоулера. Модель являє собою комплексну теорію мотивації і включає в себе елементи теорії очікувань і теорії справедливості. На думку її авторів, мотивація є одночасно функцією потреб, очікувань і сприйняття робітниками справедливої винагороди. В моделі Портера-Лоулера фігурує 5 змінних:

· витрачені робітником зусилля;

· сприйняття;

· отримані результати;

· винагорода;

· ступінь задоволення.

Відповідно до моделі Портера-Лоулера:

1. рівень витрачених зусиль залежить від цінності винагороди і від впевненості в наявності зв’язку між витратами зусиль і винагородою;

2. результати, досягнуті робітником, залежать від трьох змінних:

· витрачених зусиль, здібностей і характерних особливостей людини, а також від усвідомлення нею своєї роді в процесі праці;

· досягнення необхідного рівня результативності може призвести до внутрішньої винагороди, тобто відчуття задоволення роботою, компетентності, самоповаги, і зовнішньої винагороди – похвала керівника, премія, просування по службі тощо;

· задоволення – це результат зовнішніх і внутрішніх винагород з урахуванням їх справедливості, задоволення є мірилом того, наскільки цінна винагорода насправді. Ця оцінка буде впливати на сприйняття людиною майбутніх ситуації.

Висновки: результативна праця призводить до задоволення, а не навпаки – задоволення призводить до досягнення високих результатів в праці; мотивація не є простим елементом. Для забезпечення її ефективності необхідно об’єднати в єдину систему: зусилля, здібності робітників, результати їх праці, винагороду і задоволення.

Теорія матеріального стимулювання праці полягає у формуванні та використанні систем матеріальних стимулів праці і розподілу заробітної плати відповідно до закону розподілу за кількістю та якістю праці. Основним чинником мотивування продуктивної праці є заробітна плата (основна; додаткова).

Матеріальне стимулювання праці вимагає встановлення і дослідження факторів, які визначають системи матеріальних стимулів, Йдеться про рушійні сили, що забезпечують формування і використання спонукальних мотивів для задоволення колективних і особистих економічних інтересів працівників. Таким чином матеріальну мотивацію трудової діяльності слід розглядати як похідну від комплексної низки макро- та мікроекономічних чинників, у тому числі: рівня заробітної плати та її динаміки; наявності прямої залежності рівня заробітної плати від кількості, якості й результативності праці; диференціації заробітної плати на підприємстві та в суспільстві в цілому; структури особистого доходу.

Трудова і статусна мотивація персоналу. Матеріальні мотиви, безумовно, відіграють важливу роль у визначенні трудової поведінки працівників, однак це не означає, що нематеріальні мотиви і стимули є другорядними. На поведінку людей у процесі діяльності все більший вплив справляє трудова мотивація, яка породжується змістом самої роботи, умовами, стабільністю (плинність кадрів), організацією трудового процесу, режимом праці тощо.

Велика роль у практиці менеджменту персоналу належить і статусній мотивації. Остання є внутрішньою рушійною силою поведінки, пов’язаної з прагненням людини посісти вищу посаду, виконувати складнішу, відповідальну роботу, працювати у сфері діяльності (організації), яка вважається престижною, суспільно значущою. Проте є й інший бік статусної мотивації, оскільки статус людини визначається не тільки її місцем у штатному розкладі. Людині власне прагнення до лідерства в колективі, до якомога вищого неофіційного статусу (визнаний фахівець своєї справи, неофіційний лідер).

Важливою складовою зовнішньої мотивації є вплив організації на статусні мотиви працівників, приведення їх у дію передусім на основі планування кар’єри, планомірного «горизонтального» і «вертикального» просування кадрів.

Ефективна система мотивації праці на підприємстві має охоплювати:

· дослідження складу і визначення значущості мотивів різних категорій працівників підприємства;

· розроблення системи стимулів, яка б відповідала визначеним преференціям;

· моніторинг впливу процесу мотивації і стимулювання на результати діяльності працівників і підприємства загалом;

· Коригування процесу мотивації і стимулювання з урахуванням результатів моніторингу шляхом застосування різних форм і способів підтримки бажаної для організації поведінки.

Отже, для успішної управлінської діяльності менеджер повинен знати, чим керуються його підлеглі у своїх вчинках, впливати на мотиви поведінки, як можна на них діяти і яких результатів очікувати. З огляду на це менеджер або формує певну мотиваційну структуру підлеглих, розвиває у них бажані мотиви і послаблює небажані, або здійснює пряме стимулювання їх дій. Сукупність мотивів і стимулів мають створювати цілеспрямоване мотивуюче середовище, яке повинно бути адекватним організаційній культурі підприємства, системі преференцій, що склались у колективі, системі індивідуальних переваг, яка сформувалась у працівників.

Поиск по сайту: