Інспектування загальноосвітнього закладу

1. Принципи управління освітою

Школознавство — галузь педагогічної науки, що досліджує прин­ципи та організаційні засади діяльності загальноосвітніх навчаль-' но-виховних закладів, зміст і методи управління шкільною спра­вою, особливості керівництва школою, організації її роботи.

Школознавство охоплює принципи управління та ке­рівництва школою, діяльність органів народної освіти, ке­рівництво навчально-виховною роботою в загальноосвіт­ніх навчально-виховних закладах, зміст і методи плану­вання та контролю, систему учнівського самоврядування, організацію обліку та звітності.

Управління навчально-виховними закладами здійсню­ють на основі положень Конституції України, Закону «Про освіту». Положення про загальноосвітній навчальний за­клад, спираючись на принципи управління системою осві­ти, до яких належать:

Принцип демократичності управління школою. По­лягає у поєднанні громадського самоврядування з єдино­начальністю директора. Головним органом самоврядуван­ня є конференція представників громадськості, педагогів, батьків, учнів старших і середніх класів, на якій обира­ють директора і раду школи. Основні питання роботи шко­ли директор зобов'язаний узгоджувати з радою. Крім то­го, в школі діє педагогічна (дорадча) рада.

Положенням про загальноосвітній навчальний заклад чітко окреслюються права та обов'язки вчителів, учнів, працівників школи. Статут школи, правила внутрішньо­го трудового розпорядку є її демократичною правовою ба­зою. Школа постає маленьким «острівцем» правової дер­жави, де все регулюється нормами і правилами.

Принцип гуманізації. Ґрунтується на усвідомленні лю­дини як найвищої цінності, необхідності поваги до неї. Передбачає створення гуманних стосунків, оптимальних умов для повноцінної життєдіяльності дитячого і педаго­гічного колективів.

Принцип гласності, відкритості управління. Зобов'я­зує до відкритого прийняття рішень педагогічної ради шко­ли, обговорення поточних питань (розподіл навчальних годин, прийом та звільнення з роботи вчителів, інших працівників). Гласність та відкритість запобігають соці­ально-психологічній напруженості в педагогічному, учнів­ському та громадському середовищах.

Принцип регіональності школи. Оскільки у межах України регіональність виявляється як належність до пев­ного регіону (Донбасу, Слобожанщини, Півдня, Централь­ної України, Криму, Галичини, Закарпаття, Буковини), кожен з яких має специфічну організацію життя, побуту, мовні особливості,' традиції, це зумовлює специфіку шко­ли, створення у ній своєрідних культурно-освітніх центрів, організацію гуртків, фестивалів тощо.

Принцип плановості. Передбачає чітку систему перспек­тивного і щоденного планування усіх видів навчально-ви­ховного, організаційно-господарського процесу з урахуван­ням об'єктивних умов та соціально-економічних можливос­тей конкретного закладу освіти. При цьому всі плани мають бути спрямовані на вирішення основних завдань школи. '

Принцип перспективності. Випливає з необхідності передбачення та прогнозування діяльності школи не ли­ше на семестр, навчальний рік, але й на увесь цикл на­вчання учнів у школі.

Принцип компетентності. Вимагає високого рівня на­уково-педагогічної підготовки, загальної ерудиції, профе­сіоналізму вчителів.

Принцип оптимізації. Спрямований на створення в на­вчально-виховному закладі найсприятливіших соціально-психологічних та економічних умов для ефективної ді­яльності учасників педагогічного процесу.

Принцип поєднання єдиноначальності, колегіальнос­ті й персональної відповідальності. Виявляється в персо­

нальній відповідальності керівника навчально-виховного закладу перед вищими органами освіти, суспільством, дер­жавою, законом за стан справ у керованій ним установі. Директор має право в межах закону самостійно приймати рішення, вимагати їх виконання від усіх працівників за­кладу. Він поєднує свою діяльність із колегіальними ор­ганами — радою, педагогічною радою і несе відпові­дальність за реалізацію рішень цих органів.

Принцип об'єктивності оцінювання виконання учас­никами педагогічного процесу функціональних обов'язків за результатами конкретних справ. Передбачає необхід­ність систематичного контролю за діяльністю посадових осіб, об'єктивного оцінювання результатів роботи (рівень успішності й вихованості учнів). Ця робота має відбувати­ся гласно, з урахуванням думки педагогічного колективу.

Принцип участі громадськості. Полягає у створенні різноманітних комісій, які сприяють роботі школи.

2. Структура управління освітою в Україні

Відповідно до Закону «Про освіту» в Україні створено систему органів державного управління освітою: Мініс­терство освіти і науки України, міністерства і відомства України, яким підпорядковані навчально-виховні закла­ди, В»ща атестаційна комісія (ВАК) України; Міністерст­во освіти Автономної Республіки Крим; місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самовря­дування і підпорядковані їм органи управління освітою.

Міністерство освіти і науки України є центральним органом державної виконавчої влади, здійснює керівництво освітою і має відповідні повноваження. Вони полягають у визначенні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, виробленні програми роз­витку освіти, державних стандартів освіти; навчально-методичному керівництві, контролю за дотриманням дер­жавних стандартів, державному інспектуванні; забезпе­ченні зв'язку із закладами освіти, державними органами інших країн з питань, що належать до його компетенції;

проведення акредитації вищих та професійно-технічних закладів освіти незалежно від форм власності та підпо­рядкування, видачі їм ліцензій, сертифікатів.

До повноважень Міністерства належать розробка умов прийому до закладів освіти, випуск підручників, посібни­ків, методичної літератури, розробка проектів положень про заклади освіти, організація атестації педагогічних і науко­во-педагогічних працівників щодо присвоєння їм кваліфі­каційних категорій, педагогічних та вчених звань. Разом з іншими міністерствами і відомствами, яким підпорядковані заклади освіти, реалізує державну політику в галузі освіти, здійснює контроль за її практичним втіленням, дотриман­ням актів законодавства про освіту в усіх закладах освіти незалежно від форм власності і підпорядкування; здійснює керівництво державними закладами освіти.

Акти Міністерства освіти і науки України у межах його повноважень є обов'язковими для міністерств і ві­домств, яким підпорядковані заклади освіти. Міністерст­ва освіти Автономної Республіки Крим, місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого само­врядування, підпорядкованих їм органів управління осві­тою, закладів освіти незалежно від форм власності.

Вища атестаційна комісія України організовує і про­водить атестацію наукових; науково-педагогічних кадрів, керує роботою з присудження наукових ступенів.

Місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти і в межах їх компетенції. Вони встановлюють обсяги бюджетного фінансування закладів освіти, установ; забезпечують розвиток їх мережі, зміцнення матеріальної бази, господарське обслуговування. Ними здійснюється со­ціальний захист працівників освіти, дітей, учнівської і сту­дентської молоді, створюються умови для їх виховання, навчання і роботи відповідно до нормативів матеріально-технічного та фінансового забезпечення; організація обліку дітей дошкільного та шкільного віку; контроль виконання вимог щодо їх навчання. Вони вирішують питання, пов'яза­ні з опікою і піклуванням про неповнолітніх, які залишили­ся без піклування батьків, дітей-сиріт, захист їх прав, на­дання матеріальної допомоги; створюють належні умови за місцем проживання для виховання дітей, молоді, розвитку здібностей, задоволення їх інтересів тощо.

Місцевими органами державної виконавчої влади та ор­ганами місцевого самоврядування створюються відповідні органи управління освітою, діяльність яких спрямована на управління закладами освіти, що є у комунальній власнос­ті. Вони організовують навчально-методичне забезпечення закладів освіти, вдосконалення професійної кваліфікації педагогічних працівників, їх перепідготовку та атестацію; координують дії педагогічних, виробничих колективів, сім'ї, громадськості з питань навчання і виховання дітей; визна­ чають потреби, розробляють пропозиції щодо державного контракту, формування регіонального замовлення на педа­гогічні кадри, укладання договорів та їх підготовку. Вони уповноважені здійснювати контроль за дотриманням ви­мог щодо змісту, рівня і обсягу освіти та атестацію закла­дів освіти, що перебувають у комунальній власності.

Структурними підрозділами управління є відділи вузів, технікумів, ПТУ, шкіл, дошкільних установ, позашкільних закладів (планово-фінансовий, методичний, господарський та ін.), сектори (попереднього прогнозування, виховної ро­боти, атестації та перепідготовки педагогічних кадрів, мето­дистів-координаторів, бібліотечних фондів та ін.), комісії (ате­стаційна, з питань орендних відносин, нових педагогічних технологій, комерційної діяльності закладів освіти, прове­дення випускних та перевідних екзаменів та ін.), фонди.

Безпосереднє керівництво навчально-виховними заклада­ми здійснюють міські, районні відділи освіти, основні функ­ції яких визначені в Положенні про відповідний відділ осві­ти. Основний апарат їх складається із завідувача міським (ра­йонним) відділом освіти, інспекторів по школах, дошкільних і позашкільних закладах, методистів, фахівця з питань охо­рони дитинства, бухгалтера, господарської служби тощо.

3. Інспектування загальноосвітнього закладу

Основною формою державного контролю за діяльніс­тю загальноосвітнього закладу є його державна атестація, яка проводиться не рідше одного разу на десять років у порядку, встановленому Міністерством освіти і науки. У період між атестацією проводять інспектування з питань, пов'язаних з його навчально-виховною діяльністю.

інспектування (лат. inspectare — наглядати) — система держав­ного контролю за виконанням закладами й установами освіти по­станов, директив уряду в галузі освіти, навчальних планів та про­грам, інструкцій, наказів і розпоряджень керівних органів з одно­часною практичною допомогою тим, кого контролюють, вжиттям заходів щодо запобігання й усунення недоліків.

Інспекторами призначають висококваліфікованих і до­свідчених працівників освіти.

Шкільна інспекція складається з інспекторів Мініс­терства освіти і науки України, інспекторів управління освіти обласної державної адміністрації, інспекторів від­ділів освіти районної державної адміністрації.

Під час інспектування школи перевіряють її діяльність із таких напрямів:

— забезпечення загальної середньої освіти молоді;

— організаційна робота, розстановка й використання педагогічних кадрів;

— стан внутрішкільного керівництва, методична ро­бота;

— система праці вчителів, уроки, інші форми органі­зації навчання;

— стан виховної, позакласної та позашкільної роботи з учнями;.

— зв'язок школи з сім'єю і громадськістю;

— навчально-матеріальна база школи, виконання пла­нових бюджетних витрат;

— облік роботи і звітність школи;

— адміністративно-господарська діяльність. Зміст, види і періодичність перевірок визначаються за­лежно від стану навчально-виховної роботи в закладі осві­ти, але не частіше 1—2 разів на рік.

Залежно від спрямованості інспектування виділяють такі його види:

1. Фронтальне. Передбачає перевірку усіх сторін діяль­ності школи. Дає змогу оцінити її роботу, зробити об'єк­тивні висновки, з'ясувати передумови успіхів і причини не­доліків, визначити шляхи їх усунення. Проводять раз на п'ять років бригадою інспекторів і працівників освіти під керівництвом завідувача рай(міськ)вно.

2. Вибіркове. Спрямоване на перевірку окремих сторін діяльності освітнього закладу. Проводять за потреби ви­вчення конкретних питань, що мають важливе значення або незадовільно вирішуються на практиці. Здійснює ін­спектор, за яким закріплена школа, інколи залучають ме­тодистів рай(міськ)методкабінету.

3. Тематичне. Спрямоване на поглиблене вивчення, перевірку вирішення певної проблеми групою шкіл.

Наслідки інспекторської перевірки шкіл оформлюють актом, доповідною запискою або довідкою, в яких обґрун­товують висновки і пропозиції.

Поиск по сайту: