Позашкільні заклади в системі освіти і виховання

1. Позакласна виховна робота

Школа — це життєвий простір дитини; тут вона не просто готується до життя, а живе. Тому виховна робота планується так, щоб сприяти становленню особистості як творця і проектувальника життя, гармонізації та гумані­зації стосунків між учнями і педагогами, школою і роди­ною, керуючись ідеями самоцінності дитинства, демокра­тичного діалогу між поколіннями. Важливу роль у цьому відіграє позакласна робота.

Позакласна виховна робота — різноманітна діяльність учителів, вихователів, спрямована на виховання учнів і здійснювана в поза-урочний час.

Її мета полягає у задоволенні інтересів і запитів дітей, розвитку їх творчого потенціалу, нахилів і здібностей у різних сферах діяльності та спілкування. Домінуюча роль в її організації належить класному керівнику, який є пе­редусім організатором позакласних виховних заходів (ор­ганізованої діяльності колективу, спрямованої на досяг­нення певної виховної мети), діє у співдружності з інши­ми педагогічними працівниками школи. Одночасно він є ініціатором залучення учнів свого класу до роботи гурт­ків, секцій у позашкільних закладах.

Позакласна виховна робота спрямована на закріплен­ня, поглиблення знань, застосування їх на практиці, роз­ширення кругозору учнів, формування наукового світогля­ду. Не менш важливим є вироблення умінь і навичок само­освіти, розвиток творчих здібностей, організація дозвілля, культурного відпочинку.

Особливість позакласної роботи полягає в добровільній участі в ній (учні обирають профіль занять за інтересами), суспільній спрямованості (зміст виховного впливу відповідає потребам суспільства, відображає досягнення науки, культури, мистецтва), ініціативності та самодіяльності учнів (врахування бажання дітей, їх пропозицій).

Педагогічна практика виробила різноманітні форми по­закласної виховної роботи.

Форми виховної роботи — варіанти організації виховного процесу, композиційна побудова виховного заходу.

До них належать класні години, етичні бесіди, зустрічі з відомими людьми, екскурсії, обговорення книг, читацькі конференції, диспути тематичні, розважальні, вечори і ран­ки, свята, змагання (спартакіади), турніри, виставки, кон­курси, колективні творчі справи та ін.

Класна година. Як одна з форм позакласної виховної роботи, вона передбачає створення оптимальних умов для продуктивного спілкування класного керівника з учнями з метою формування у них соціальної зрілості. Дбаючи про ефективність класної години, класний керівник пред її проведенням має подумати над питаннями: «Якою вона буде? Кому потрібна вона — педагогу чи учням? Які можливі результати?». Відповіді на ці питання визначально вплинуть на вибір теми класної години, особливості її підготовки та проведення.

Готуючись до класної години, настроюючи себе на не­просту, але відверту, взаємодовірливу розмову, мав би зважати на такі рекомендації:

— класні години мають бути систематичними;

— на розгляд учнів бажано виносити цікаві, актуальні для них питання;

— не варто влаштовувати на класних годинах педагогічного аналізу діяльності учнів впродовж значного про­міжку часу;

— проведення класної години має відбуватися за чіт­ким планом, у мажорному тоні спілкування;

— слід заохочувати учнів до вільного висловлювання думок, не дорікаючи їм за помилковість суджень, враховувати їх соціально-психологічні особливості, створювати умови для подальшого розвитку школярів у процесі вільного спілкування;

— не допускати ігнорування запитань учнів, вислуховувати їх відповіді, виявляти терпимість, залучати всіх учнів до розмови, не залишаючи поза увагою несміливих;

— цікавитись інтересами учнів для визначення подальших тем класних годин, проводити їх не тільки у школі, а й у музеях, на природі, за місцем роботи батьків та ін.

Етична бесіда. Ця форма виховної роботи спрямована на формування в учнів умінь і навичок моральної поведінки, оволодіння загальнолюдськими і національними морально-духовними цінностями.

Інформацію про моральні норми діти отримують в сі­м'ї, на уроках, із засобів масової інформації тощо. Але цей процес здебільшого стихійний, не сприяє формуванню стійких переконань. У дітей під впливом різних чин­ників нерідко виникають хибні уявлення про моральні цінності. Тому в навчально-виховній роботі необхідно на­дати цьому процесу системності, науковості, щоб сформувати в дітей надійні засади моральних цінностей.

Цій меті служать етичні бесіди, в основі яких — використання діалогу. Вони сприяють узагальненню дитячих спостережень, вражень і переживань, певних знань морально-етичних норм, що сприяє поступовому сходженню особистості до нових моральних якостей.

У системі підготовки і проведення етичнихбесід важ­ливим є дотримання певних методичних правил:

— бесіди проводить класний керівник або вихователь

групи подовженого дня;

— тривалість бесіди залежить від віку учнів: 1—4 класи — 25—30 хв., 5—7 класи — 30—40 хв., 8—11 класи — до 45 хв.;

— підготовка до бесіди має тривати 5—6 днів;

— тема бесіди залежить від віку учнів, рівня підготов-

ки колективу, взаємин у колективі, соціально-економіч­них умов у суспільстві;

— організація бесід відбувається за такими основними етапами: підготовчий, проведення бесіди, наступна діяльність школярів, оцінювання вчителем рівня сформованості в учнів моральних норм і навичок;

— необхідне залучення усіх дітей до висловлення власних думок щодо певних моральних понять;

— слід використовувати цікавий матеріал, задіювати різні педагогічної прийоми, які б спонукали школярів до активної емоційно-розумової діяльності;

— потрібно продумувати план бесіди, давати учням конкретні завдання на етапі підготовки до неї, які вик­ликали б у них інтерес;

— аналізувати вплив бесіди на поведінку вихованців, класного колективу загалом;

— продовжувати роботу над проблемами,що обговорювались під час бесід.

У розвитку школярів настає період, коли їх вже не задовольняє інформація класного керівника про правила і норми поведінки. Із зростанням рівня їх соціального розвитку формуються такі важливі якості, як самооцінка, критичність, соціальна активність, прагнення самостійно розібратися у складних моральних питаннях, здатність до філософського осмислення дійсності. Тому старшокласники більш схильні до участі у диспутах — усних публічних обговореннях наукових, політичних, моральних проб­лем з метою пошуку істини.

Зустрічі з відомими людьми. Мета їх може бути різною: профорієнтаційна (запрошують представників різних професій, викладачів вищих навчальних закладів), розвиток моральних, громадянських якостей (зустрічі з ветеранами війни, праці, спорту, мистецтва) тощо.

Обговорення книг, читацькі конференції. Влаштовують їх для пропаганди художньої та науково-популярної літератури серед учнів, активізації їх самостійності в оцінних судженнях, думках. Під час підготовки до них учні працюють над виступами з певних проблем (на матеріалі од­ного або кількох творів, творчості письменника, літера­турної або наукової проблеми). На конференції учні виступають з доповідями, повідомленнями, в яких висловлюють своє ставлення до твору або проблеми, ставлять інсценівки або переглядають уривки кінофільму. Підбиваючи під­сумки, вчитель зосереджує їх увагу на найважливіших аспектах проблеми.

Виставки. Їх присвячують досягненням учнів в гурт­ках дитячої творчості та на уроках праці, у сфері образотворчого мистецтва, результатам краєзнавчих, туристичних походів. Екскурсоводи-школярі демонструють експо­нати, відповідають на запитання, організовують обмін досвідом.

Масові свята. Організовують як дні, тижні, місячники підвищеної уваги до поезії, музики, театру, кіно, дитячої книги тощо. У них беруть участь всі учні школи. Під час таких свят традиційно відбуваються зустрічі з письменниками, художниками, композиторами.

Змагання. Спрямовані вони на стимулювання інтересів, здібностей учнів, сприяють підвищенню їх активності. Фізкультурно-спортивні змагання (класні, шкільні, міжшкільні) пропагують спорт, здоровий спосіб життя. Їх оздоровчо-виховний ефект залежить від ретельної під­готовки, врахування можливостей, стану здоров'я кож­ної дитини.

Конкурси, олімпіади. Проводять для виявлення талан­тів, розвитку творчих можливостей дітей. Конкурси (ди­тячого малюнка, художніх робіт, технічних конструкцій), олімпіади (з навчальних предметів) організовують за пев­ним графіком, заздалегідь повідомляють про це учнів. Пе­реможців оголошують публічно, відзначаючи їх успіхи на урочистій лінійці.

2. Колективні творчі справи (КТС)

Демократизація й гуманізація суспільства зумовили відповідні зміни в методиці виховної роботи. У ній починає домінувати акцент на взаємодію дорослих і дітей, які, об'єднуючись задля загальної мети, формують стосунки між собою на принципах співробітництва й співтворчості. Вихователь орієнтується на позитивні якості учня, вірить у його творчі сили, намагаючись активізувати й розвину­ти їх. Цьому сприяють творчий підхід до школярів, гнуч­кість форм впливу на них, урізноманітнення змісту ді­яльності дитячого колективу.

Певною мірою узгоджується з таким підходом методика колективного творчого виховання (КТВ), створена російським педагогом Ігорем Івановим. Зародилась вона у 60-ті ро­ки XX ст., коли стали формуватися виховні об'єднання ді­тей і дорослих, які називали себе комунарами. Тому її нази­вають ще «методикою Іванова», або «комунарською». До 90-х

років вона не набула поширення, бо авторитарна система керівництва суспільством в СРСР формувала соціальне за­мовлення тільки на людину-виконавця, конформіста.

Відмінність “комунарської” методики від традиційної простежується за двома параметрами. Традиційна орієн­тована на зовнішні аспекти, не приховує своєї виховної мети, завдань і прямого морального впливу. Методика КТВ залучає до діяльності кожного учасника колективу, орієн­туючись на спільне вироблення дітьми і дорослими мети колективу, використовуючи одночасно різноманітні види виховного впливу, вирішує виховні завдання непомітно для вихованців.

Перехід до системи колективного творчого виховання відбувається за одним із напрямів — «технологічним» чи «ідеологічним». Прибічники «технологічного» підходу об­межуються засвоєнням основних форм методики. Прак­тика свідчить, що зміни технології виховного процесу під­вищують інтерес учнів до спільної діяльності, розвивають їх активність. Але здебільшого це не сприяє формуванню нового ставлення до життя, яке є результатом змін не лише способів діяльності, а й характеру міжособистісних стосунків у колективі. Прибічники «ідеологічного» підхо­ду впевнені, що достатньо захопити учнів і педагогів ідеєю спільної творчої праці, змінити характер міжособистіс­них стосунків у колективі, і вони самі визначать опти­мальну для себе технологію діяльності. Така недооцінка технологічних аспектів системи нерідко призводить до про­валів хороших задумів, безуспішної трати сил, згасання зацікавленості справою.

Найраціональнішим є поєднання обох підходів. Оскіль­ки методика КТВ передбачає спосіб організації життя ди­тячого колективу, за якою діти й дорослі, будучи захоп­леними спільною справою, турбуються про поліпшення клімату в колективі, самопочуття, настрою один одного, вони спільно планують, організують та аналізують свою діяльність, накопичуючи, осмислюючи пропозиції, ідеї, розвиваючи власні погляди, почуття дружби, поваги, вза­єморозуміння й турботи. У методиці КТВ чітко окреслю­ються три складові: людяність, діяльність, творчість. Ос­новними її перевагами є:

1. Соціальна спрямованість діяльності. Уся колектив­на творча діяльність має бути спрямована на поліпшення роботи школи, дитячого садка чи будинку. Особлива ува­га приділяється громадянам, які потребують допомоги (літ­ні люди та інваліди), утвердженням соціальної, мораль­

ної справедливості. Це забезпечує участь дитини у ство­ренні умов, за яких формується її громадянська позиція.

2. Турботливі стосунки. Коли з дітьми налагоджено доброзичливі, щирі, демократичні стосунки, можна спо­діватися на інтерес до спільної діяльності. Такі стосунки не заперечують вимогливості, але змінюють її характер:

вимоги висуває не педагог, а спільна справа. Отже, дітей готують до майбутньої діяльності, орієнтуючи на поліп­шення свого мікросередовища.

3. Поділ колективу на міні-колективи (творчі групи, екіпажі, бригади, ланки тощо). Двоступенева організація діяльності сприяє залученню до планування, виконання й аналізу діяльності всіх членів колективу. Міні-колектив (З—10 осіб) обговорює важливі проблеми, кожний пропо­нує свої рішення. Такі колективи можуть бути постійни­ми або тимчасовими. Критерієм поділу є інтереси, праг­нення, місце проживання, тощо.

4. Колективні творчі справи. Вони є формою органі­зації колективної творчої діяльності, а також основним виховним засобом. Колективні творчі справи (КТС), ігри, колективні організаційні справи зарекомендували себе ефективними способами організації життя колективу.

5. Чергування творчих доручень. Передбачає періодичні перевибори органів учнівського самоврядування, чергу­вання (обмін) постійними справами-дорученнями між мі­ні-колективами; планування діяльності, внаслідок якого кожен з учасників колективу обов'язково задіяний до об­говорення справи, організовує її, що унеможливлює по­діл колективу на активних і пасивних. Усі почергово обіймають «керівні» посади.

Різноманітність діяльності. Кожна справа має свою стрижневу спрямованість, згідно з якою всі КТС класифі­кують на організаційні, суспільні, пізнавальні, трудові, художньо-естетичні, спортивно-оздоровчі. Кожну колек­тивну творчу справу очолює рада, чисельність якої зале­жить від масштабів і характеру роботи.

Технологія підготовки і реалізації колективних твор­чих справ передбачає шість послідовних етапів:

1. Попередня робота вихователів. Цей етап охоплює визначення ролі КТС у житті колективу, формування ви­ховної мети, обмірковування варіантів роботи й настанов-чої (стартової) бесіди, розгляд доцільності залучення ше­фів, однодумців. Тон розмови при цьому доброзичливий, товариський, зацікавлений. Думки не нав'язують, не дик­тують, розмова відбувається на рівних.

2. Колективне планування. Його метою є колективне уточнення мети діяльності колективу, збір, аналіз та уза­гальнення інформації, визначення завдань, з огляду на їх корисність та посильність щодо виконання. Після цього з'ясовують, хто виконуватиме це завдання — весь колек­тив, окремий міні-колектив чи зведена бригада доброволь­ців; хто керуватиме — рада колективу, спеціальна рада з представників міні-колективів чи командир зведеної брига­ди; де краще провести роботу; коли і як здійснити розпо­діл міні-колективів. Важливо, щоб на цьому етапі кожен висловив свою думку, обміркувавши пропозиції товари­шів. Керівник резюмує усі пропозиції, формулює спільну думку.

3. Колективна підготовка роботи. Керівний орган КТС (рада) уточнює й конкретизує план її підготовки та прове­дення; організуючи виконання його, розставляє учасни­ків колективних дій, враховуючи їхні взаємини, заохочу­ючи ініціативу кожного.

4. Реалізація КТС. Передбачає виконання наміченого плану, враховуючи зміни у ньому. Вихователі як керів­ники та основні учасники творчої роботи створюють та підтримують хороший настрій, підбадьорюють і надають упевненості у власних силах. Кожна дитина має можли­вість проявити себе, утвердитися в колективі. Важливо, щоб ніхто не боявся невдач, панували доброзичлива атмо­сфера, загальний порив. Це сприятиме творчому зростан­ню дітей, їх умінню долати труднощі.

5. Колективне підбиття підсумків КТС. Охоплює ана­ліз на рівні міні-колективів, де кожний висловлюється, що і завдяки чому вдалося зробити із запланованого, що варто використовувати надалі, перетворити в традицію, а від чого •слід відмовитися. Узагальнені думки міні-колективів вино­сять на загальний збір, де формується колективна думка. Підбиття підсумків відбувається у формі збору-вогника, за допомогою анкети-оцінки із запитаннями: «Що більш за все сподобалось і чому?», «Чого вдалося навчитися?», «Чого і кого навчили самі?». Збір спонукає до аналізу помилок, ви­роблення загальної думки, формування традицій.

6. Найближчі справи КТС. Після завершення справи вихователі пропонують учням взятися за нові.

У проміжках між виконанням КТС проводять творчі свята, ігри, зустрічі з цікавими людьми тощо. Це сприяє створенню колективістських стосунків (діти зайняті вирі­шенням спільного завдання), атмосфери взаємної поваги, симпатії, злагоди.

В організації колективної творчої діяльності важли­вою є роль дорослих. Залежно від досвіду, віку, можли­востей і взаємин з дітьми, класний керівник може бути консультантом, експертом, керівником одного з мікроко-лективів. Результат діяльності багато в чому залежить від його взаємин з класом і в класі між учнями. Педагог по­винен із самого початку стати для дітей старшим другом, який цікавиться їх життям, бере в ньому участь і, навча­ючи їх, вчиться сам. Надзвичайно важливо при цьому ви­кликати інтерес до себе.

3. Колективне планування виховної роботи

Колективне планування роботи є важливим чинником у виховному процесі. Один з варіантів його запропонува­ли О.Г. Мороз, В.Л. Омеляненко.

1. Мотиваційний етап

Дії вчителя (вихователя)

1.1. Учитель пропонує для колективу ситуацію (по­відомлення, факт, проблему), яка б сприяла мобілізації учнів на прийняття важливих рішень щодо планування подальшої роботи; розвиває теми, запропоновані окреми­ми школярами; звертає увагу учнів на певні елементи зміс­ту матеріалу, важливого для вирішення певних питань. Таким чином формулюється мета та завдання подальшої діяльності.

1.2. Пропонує свій (попередньо складений) перелік за­ходів, здійснення яких було б корисним для всього клас­ного колективу, кожного учня зокрема. На загальне обго­ворення також виноситься питання щодо найважливіших справ, які доцільно було б виконати протягом року, а таг кож вибір найкращого варіанта організації життя класу.

При підбитті підсумків обговорення спрямовує діяль­ність школярів на визначення найістотніших завдань по­дальшої діяльності.

1.3. Для організації і керівництва виконанням намічених завдань проводить вибори ради, до якої входять 2—3 учні або представники мікроколективів (по одному від кожного). Го­лову ради обирають її учасники або весь класний колектив.

1.4. Разом із школярами — членами ради, визначає склад мікроколективів відповідно до функціональних завдань.

1.5. З метою врахування думок кожного члена колек­тиву пропонує такі підходи до організаційної діяльності щодо планування роботи на рік: визначення найважливі­ших справ; пошук варіантів організації життя колекти­ву; проведення конкурсу серед мікроколективів на кращу пропозицію до річного плану; анкетування учнів; випуск спеціальної газети, в якій висвітлювалися б питання роз­робки варіантів плану; організація конкурсу між батька­ми учнів на кращу пропозицію щодо плану роботи на рік;

проведення закритого конкурсу на кращі заходи.

1.6. Організовує разом з радою загальне обговорення внесених пропозицій.

1.7. Підбиває підсумки цього етапу, дає учням завдання продумати, як здійснити пошук необхідних напрямів діяль­ності, а також порадитися щодо цього питання з батьками.

1.8. Інструктує членів ради щодо подальшої організа­ції роботи.

Дії учнів (вихованців)

1.9. Кожен школяр бере участь у попередньому по­шуку мети і завдань діяльності. Бригадир (ланковий) функціонального мікроколективу заслуховує пропозиції учнів, узагальнює їх (результати узагальнення теж обго­ворюються).

1.10. Таємним або відкритим голосуванням обираєть­ся рада для організації та проведення певного заходу. Кан­дидатури членів ради висуваються як окремими учнями, так і мікроколективами.

1.11. Обговорюють пропозиції щодо організації подаль­шої роботи, визначають у загальних рисах напрями по­шуку ідей.

1.12. Здійснюють роботу з добору варіантів плану ді­яльності на рік, працюючи у бібліотеках, радячись з бать­ками, вчителями, товаришами.

2. Етап планування

Дії вчителя (вихователя)

2.1. Дає настанови школярам щодо порядкуроботи при плануванні, організації і проведенні заходів.

2.2. Разом з радою аналізує пропозиції щодо організа­ції подальшої діяльності, вносить у них корективи, пого­джуючи їх з безпосередніми виконавцями.

2.3. Визначає спільно з радою критерії оцінювання до­сягнутих результатів.

2.4. Допомагає раді сформувати остаточний варіант пла­ну, визначити склад робочих груп та роль окремих учнів у подальшій діяльності.

Дії учнів (вихованців)

2.5. Рада збирає пропозиції щодо організації подаль­шої роботи, відбираючи кращі, виносять загальний план

на обговорення всіх учнів.

2.6. У процесі обговорення визначається остаточний порядок роботи з організації планування, а також термі­ни проведення збору з метою ухвалення річного плану.

3. Організаційний етап

Дії вчителя (вихователя)

3.1. Коригує процес підготовки заходу, пропонуючи варіанти вирішення завдань. Допомагає учням у доборі літератури та інших матеріалів, спрямовує їх дії.

3.2. У разі необхідності бере участь у пошуку справ (особливо в тих випадках, коли для цього потрібна взає­модія з іншими установами та організаціями).

3.3. Перед проведенням заходу разом з радою визна­чає, наскільки доцільно обговорювати ті чи інші пропо­зиції, а також затверджує остаточний порядок його про­ведення.

3.4. Може подати варіант проведення заходу. На­приклад, усі пропозиції попередньо виносяться на загаль­не обговорення. Щодо кожної з пропозицій формується група опонентів, які роблять уточнення, висувають свої концепції або альтернативні проекти.

Дії учнів (вихованців)

3.5. Кожен школяр виконує свою частину підготовчої роботи згідно з його роллю та завданнями.

3.6. Керівники мікроколективів організовують взає-мооцінювання і взаємоперевірку учнями виконаної робо­ти, у разі необхідності дають додаткові завдання.

3.7. Остаточний контроль за підготовкою заходу здій­снюють члени ради і, якщо в цьому є потреба, вносять відповідні корективи. Про хід організаційної діяльності

повідомляють вихователів.

3.8. Рада разом з вихователем підбиває підсумки ро­боти, виконаної на цьому етапі, визначає остаточний план проведення заходу. Виготовляються і розсилаються запро­шення на цей захід гостям (представникам адміністрації школи, підприємств та організацій, на базі яких плану­ється провести такі заходи).

3.9. Визначається остаточний термін проведення заходу. 4. Етап проведення заходу Дії вчителя (вихователя)

4.1. Допомагає раді в проведенні заходу, спрямовує дії школярів. Здійснює оперативне втручання у хід роботи, що передбачає виправлення недоліків, які можуть до­пустити члени ради.

4.2. Під час заходу здійснює спостереження з метою діагностичного контролю рівня розвитку в учнів відповід­них особистісних якостей.

4.3. Зіставляє запропоновані варіанти заходу, органі­зовує (разом з радою) доопрацювання, уточнення пропо­зицій. Стежить, щоб кожен етап прийняття рішень було критично оцінено.

4.4. Організовує підбиття підсумків проведеного захо­ду, допомагає раді узагальнити пропозиції школярів для колективного підсумкового аналізу.

Дії учнів (вихованців)

4.5. Члени ради контролюють виконання плану про­ведення заходу, коригують дії школярів, заохочують іні­ціативу їх опонентів.

4.6. Учні, які виступили з пропозиціями, коротко ар­гументують їх, а опоненти висловлюють критичні заува­ження. Потім під час загального обговорення приймаєть­ся остаточне рішення.

4.7. На завершальному етапі проведення заходу орга­нізовується попереднє обговорення результатів. Визнача­ється дата колективного підбиття підсумків.

4.8. Обирається редакційна колегія для підготовки ос­таточного варіанта річного плану, з яким потім ознайом­люють весь колектив.

5. Підсумковий аналіз колективного планування

Дії вчителя (вихователя)

5.1. Попередньо інструктує членів ради щодо органі­зації підсумкового аналізу заходу, висловлює свої заува­ження стосовно результатів проведеної роботи. При цьо­му головну увагу приділяє залученню кожного вихованця до активної участі в аналізі.

5.2. Може запропонувати раді зробити попереднє уза­гальнення зауважень учнів щодо проведення колективно­го планування, а також змісту складеного плану.

5.3. Стежить за тим, щоб усі пропозиції були врахова­ні, висловлює свої думки з приводу питань, що розгляда-, ються.

Дії учнів (вихованців)

5.4. Рада з проведення заходу організовує загальний збір його учасників. На ньому представники мікроколек-тивів, окремі вихованці висловлюють свої та узагальнені зауваження щодо виконаної роботи, аналізують стан під­готовки і проведення заходу.

5.5. Під час обговорення зауважень учасники збору вказують на недоліки в організації діяльності, розробля­ють план їх усунення. В разі необхідності може бути прий­няте рішення щодо додаткової розвідки справ (невідклад­но або протягом року).

6. Найближчі дії після виховного заходу

Дії вчителя (вихователя)

6.1. Разом з членами ради узагальнює матеріали під­сумкового аналізу, допомагає редакційній колегії в опра­цюванні остаточного варіанта плану.

6.2. Контролює (спільно з радою) хід виконання робо­ти, наміченої під час підсумкового аналізу. При цьому по­дає необхідну допомогу колективам, окремим вихованцям.

Дії учнів (вихованців)

6.3. Рада розробляє остаточний план діяльності після виховного заходу, яким передбачається виконання кож­ним учнем конкретних завдань. При цьому намічається доопрацювання річного плану.

6.4. Організовують вибори ради з проведення заходів, підготовка яких згідно з планом повинна розпочатись не­відкладно.

Педагог має бути впевненим у доцільності кожного ви­ховного заходу, бачити межі своїх можливостей, свої силь­ні та слабкі сторони, прогнозувати, який виховний ін­струментарій буде ефективним, а який ні. Визначити по­казники його виховної діяльності складно, тому що результати виховання виявляються не зразу. Складно та­кож визначити, чи є вчинки дітей результатом діяльності педагога, чи вони — результат сукупних впливів на дити­ну сім'ї, товаришів, знайомих і ровесників. Для оцінки праці педагога потрібні конкретні показники, за допомо­гою яких можна визначити зміни в мисленні, самопочут­ті, поведінці дітей, простежити за динамікою цих змін.

У різних країнах розроблені різні показники шкільно­го виховання. Сучасний американський дослідник педа­гогічних проблем Артур Елліс зазначає, що показником успішності виховної діяльності передусім є оптимізм ви­пускників школи, їхня активність під час будь-якої робо­ти, самодисципліна, чесноти й потреба у самовдоскона­ленні. У вітчизняній педагогіці показники успішності ви­ховання, як правило, пов'язані з продовженням навчання, а також багаторічною дружбою з колишніми педагогами після закінчення школи, міцністю товариських стосунків з однокласниками тощо. Ними можуть також бути фізич­не здоров'я дитини, її психічна рівновага, правильна са мооцінка, усвідомлення випускником шкільних років як важливого етапу життя, почуття власної гідності, здат­ність співчувати людям, прагнення вільного саморозвит­ку тощо.

4. Позашкільні заклади в системі освіти і виховання

Гуманітарний і демократичний аспекти освіти потре­бують єдиної комплексної системи освіти та виховання у школі та позашкільних навчально-виховних закладах.

Позашкільні навчально-виховні заклади — заклади освіти, які да­ють змогу дітям виявляти свої творчі здібності, одержувати додат­кову освіту, підвищувати можливості у професійному становленні та забезпечують соціальний захист.

До них належать палаци, будинки, станції, клуби й центри дитячої творчості, дитячо-юнацькі спортивні шко­ли, студії, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади. Їх робо­та тісно пов'язана з навчально-виховним процесом у шко­лі. Позашкільні заклади за специфікою організації робо­ти поділяють на комплексні (палаци, будинки школярів, дитячі парки) і профільні, які забезпечують розвиток на­хилів, інтересів дитини, задоволення її потреб у певній сфері діяльності (дитячі бібліотеки, театри, спортивні шко­ли, станції юних натуралістів). Усі вони здійснюють різ­номанітну виховну роботу з підростаючим поколінням, яка базується на концепції позашкільної освіти та виховання, положенні про позашкільний навчально-виховний заклад, орієнтовній номенклатурі позашкільних навчально-вихов­них закладів.

Вони покликані не тільки сприяти проведенню дітьми вільного часу, а й створювати умови для додаткової осві­ти, виховання творчої, гармонійної, інтелектуально роз­винутої особистості, професійного самовизначення, вияв­лення і подальшого розвитку нахилів, здібностей дітей. Ці риси позашкільної педагогіки притаманні всім поза­шкільним закладам освіти.

Дитячо-юнацькі центри міжнародного співробітниц­тва. Координують діяльність з розвитку туризму, крає­знавства та екскурсійного обслуговування учнів. У них працюють туристсько-краєзнавчі гуртки, об'єднання, здій­снюється підготовка та перепідготовка фахівців зі спор­тивного туризму і краєзнавства, обмін дитячими та моло­діжними групами.

Дитячі театри. Здійснюють виховання дітей засобами театрального мистецтва. Розвивають їх сценічні навички. До них належать професійні драматичні, професійні ляль­кові, народні любительські, дитячі самодіяльні театри.

Дитячо-юнацькі кіноцентри. Сприяють комплексно-і му естетичному розвитку дітей засобами аудіовізуальної ' культури. Напрями роботи можуть бути різними: мульт-студія, студія ігрового та документального кіно, гуртки кіноосвіти, групи дитячого телебачення, студія комп'ю­терної графіки та анімації, театр юного кіноактора, клуб художньо обдарованих дітей.

Центри науково-технічної творчості. Здійснюють до­даткову освітню та кваліфікаційну підготовку молоді з авіа-, судно-, автомоделювання, радіоаматорів, картингіс­тів, баггістів, користувачів та програмістів персональних комп'ютерів тощо.

Школи образотворчих мистецтв. Спрямовані на ви­вчення народних та декоративно-прикладних видів мис­тецтва. Сприяють залученню дітей до художньої культу­ри, формуванню творчих здібностей, самостійному засво­єнню духовних цінностей.

Палаци та будинки дитячої творчості. Передбача­ють створення умов для творчого, інтелектуального та фі­зичного розвитку дітей, задоволення їх освітніх потреб через участь у художній, декоративно-прикладній, еколо-го-природничій та інших видах творчості. Організовують творчі колективи художньої самодіяльності (хори, оркест­ри, ансамблі пісні й танцю, театральні колективи та ін.).

Дитячі флотилії. Здійснюють знайомство з морськими професіями, проводять плавпрактику на кораблях і суднах флотилії, допомагають у виборі майбутньої професії.

Дитячі залізниці. Сприяють розширенню кругозору, розвитку технічної творчості учнів, формуванню практич­них умінь і навичок майбутніх працівників залізниці.

Центри і станції юних техніків. Здійснюють діяль­ність в об'єднаннях за інтересами: гуртках, лабораторіях, клубах, студіях (радіотехнічних, авіамодельних, судномо-дельних, ракетомодельних, фотолюбителів, автомодельних тощо). Заняття відбуваються в творчих об'єднаннях різ­ної категорії (рівнів) або індивідуально.

Дитячо-юнацькі спортивні школи. Готують спортсме­нів. Можуть бути комплексними (з кількох видів) і спеці­алізованими (з одного виду) спорту. Приймають до таких шкіл дітей віком від 7 до 14 років, які мають відповідну фізичну підготовку.

Дитячі бібліотеки. Сприяють засвоєнню знань з основ наук, розвитку читацьких інтересів, вихованню читаць­кої культури, любові до книги.

Види діяльності позашкільного закладу різноманітні і багатопланові. Це зустрічі з діячами науки, техніки, мис­тецтва, організація виставок дитячої творчості, аукціонів талантів, оглядів, конкурсів, презентацій, бенефісів, гале­рей тощо. Творчі колективи таких закладів постійно шу­кають нові підходи до планування, організації навчально-виховного процесу, створення сприятливих психологічних умов для плідної роботи, оновлення методичного арсеналу для максимальної реалізації вподобань, розвитку здібнос­тей дітей і підлітків, самоутвердження їх як особистостей.

У позашкільних закладах діти переживають більше позитивних емоцій, вчаться повноцінного партнерства, шу­кають і знаходять себе. Втілюючи в сучасних умовах осо-бистісно зорієнтовані виховні технології, педагоги таких закладів моделюють майбутнє суспільство.

Поиск по сайту: