Підвищення кваліфікації та атестації

1. Значення методичної роботи для підвищення рівня професійної підготовки вчителя.

Значення методичної роботи для підвищення рівня професійної підготовки вчителя

Методична робота в школі — спеціально організована діяльність педагогічного колективу, що створює умови для підвищення май­стерності педагога.

Методична робота спонукає вчителя до роботи над під­вищенням свого фахового рівня, сприяє збагаченню педа­гогічного колективу педагогічними знахідками, допомагає молодим учителям переймати майстерність у більш досвідчених колег.

Її функції полягають у визначені системи заходів, спря­мованих на досягнення найкращих результатів (плануван­ня); у діяльності з удосконалення структури і змісту мето­дичної роботи (організаційна); у регулярному вивченні спів­відношення між рівнем компетентності педагогів, що виявляється в узагальненому результаті їх праці, та вимога­ми суспільства до якості роботи працівників освіти (діагнос­тична); передбаченні знань та умінь, необхідних педагогам у майбутньому (прогностична); виробленні принципово но­вих положень навчально-виховної роботи, у формуванні, екс­периментальній перевірці та впровадженні передового досвіду (моделююча); відновленні частково забутих або втрачених учителями знань після закінчення навчального закладу (від­новлююча); виправленні недоліків у діяльності педагогів, пов'язаних з використанням застарілих методик (коригую­ча); інформуванні, агітації педагогів щодо впровадження до­сягнень науки, передового досвіду (пропагандистська); на­лагодженні й підтриманні зворотного зв'язку, в оцінюванні відповідності наслідків методичної роботи завданням та нор­мативним вимогам (контрольно-інформаційна).

Методична робота покликана стимулювати підвищен­ня наукового рівня вчителів, їх підготовку до засвоєння змісту нових програм і технологій реалізації, досягнень психолого-педагогічних дисциплін і методик викладання, передового педагогічного досвіду.

Методична робота здійснюється за такими напрямами;

1. Поглиблення філософсько-педагогічних знань. Спря­моване на вивчення педагогічної теорії та методики на­вчання й виховання, психології, етики, естетики, поглиб­лення науково-теоретичної підготовки з предмета й мето­дики його викладання.

2. Вивчення принципів розвитку української національ­ної школи. Передбачає збагачення педагогічних працівни­ків надбаннями української педагогічної думки, науки, культури, вивчення теорії та досягнень науки з викладан­ня конкретних предметів, оволодіння сучасними наукови­ми методами, освоєння оновлених програм і підручників.

3. Освоєння методики викладання додаткових пред­метів. Охоплює вивчення складних розділів навчальних програм з демонструванням відкритих уроків, застосуван­ням наочних посібників, дидактичних матеріалів.

4. Систематичне інформування про нові методичні розробки. Полягає у систематичному вивченні інструктив­

но-методичних матеріалів стосовно змісту і методики на­вчально-виховної роботи.

6. Оволодіння науково-дослідними навичками. Сприяє формуванню дослідницьких умінь, організації власного теоретичного пошуку, аналізу та оцінювання результатів педагогічних досліджень.

2. Основні форми методичної роботи в школі

Форми організації методичної роботи в школі досить динамічні. Вибір конкретної з них залежить від педаго­гічної культури вчителів, морально-психологічного клі­мату в шкільному колективі, матеріально-технічних мож­ливостей школи, інноваційної відкритості та активності вчителів та керівників школи. Загалом проводять її в ін­дивідуальній, груповій та колективній формах.

Індивідуальна форма методичної роботи. Вона є скла­довою самоосвіти вчителя, здійснюється за індивідуаль­ними планами з урахуванням його професійних потреб, результатів взаємооцінки, рекомендацій керівництва шко­ли, досвідчених педагогів. Змістом її є систематичне ви­вчення психолого-педагогічної, наукової літератури, участь у роботі шкільних, міжшкільних та районних методич­них об'єднань, семінарів, конференцій, педагогічних чи­тань, розробка проблем, пов'язаних з удосконаленням на­вчально-виховної роботи, проведення експериментальних досліджень, огляд і реферування педагогічних та мето­дичних журналів, збірників та ін.

У процесі самоосвіти педагог має подбати про зв'язок змісту індивідуального плану з проблемою, над якою пра­цює педагогічний колектив, удосконалення знань та умінь, необхідних для успішного викладання певного навчаль­ного предмета, підвищення власної педагогічної майстер­ності, ефективність самоосвіти залежатиме від того, на­скільки педагог буде послідовним у своїх стараннях. Важ­ливим є постійне ускладнення змісту і форм роботи над собою, забезпеченні конкретних її результатів. Ними мо­жуть бути написання реферату, повідомлення на семіна­рі, науково-практичній конференції, виступ на засіданні педради, публікація в періодиці тощо.

Колективні й групові форми методичної роботи. Ме­тодична рада. Об'єднує всіх педагогів школи, очолює її найчастіше директор або завуч. Методична рада обговорює і обирає варіанти змісту освіти (навчальні плани, про­грами, підручники тощо), форми і методи навчально-виховного процесу та способи їх реалізації. В її компетен­ції — організація роботи з підвищення кваліфікації та майстерності педагогічних кадрів, розвитку їх творчої іні­ціативи, впровадження досягнень науки і передового пе­дагогічного досвіду, взаємодія школи з науково-дослідними установами, добровільними товариствами, творчими спіл­ками тощо.

Методичні об'єднання (комісії) вчителів. Вони покли­кані забезпечити ознайомлення педколективу з новою пе­дагогічною інформацією, передовим досвідом, сприяти впровадженню їх у навчально-виховний процес. Створю­ють їх при методичній раді школи, на свої засідання вони збираються один-два рази на чверть. Керують ними до­свідчені вчителі-методисти. Зміст їх діяльності визнача­ється блоком навчальних предметів, що вивчаються в шко­лі, методикою їх викладання. Методичні об'єднання обго­ворюють найважливіші розділи і теми нових програм та підручників, експериментальні варіанти освітніх програм;

організовують відкриті уроки та виховні заходи, взаємо-відвідування уроків та позаурочних заходів, предметні олімпіади, предметні тижні («Тиждень хімії», «Тиждень народних традицій» та ін.). Особливий напрям їх діяль­ності — вивчення, узагальнення і запровадження вітчиз­няного та зарубіжного передового педагогічного досвіду. Цій меті підпорядковують різні форми своєї роботи, в то­му числі й конкурси кращих методичних розробок, тема­тичні науково-практичні конференції тощо.

Системність, послідовність їх роботи забезпечується завдя­ки спеціальному планові, який охоплює загальну характе­ристику педагогічної діяльності вчителів певного предмета, Якості знань учнів, мету і завдання на навчальний рік, ос­новні організаційно-педагогічні заходи (оформлення кабіне­тів, експертиза дидактичного матеріалу, затвердження текс­тів контрольних робіт), тематику науково-практичних до­повідей, відкритих уроків, позакласних занять, форми і терміни контролю за якістю знань, умінь і навичок учнів.

Об'єднання бувають не тільки предметними (циклови­ми), але й профільними, наприклад, методичне об'єднан­ня класних керівників, вихователів груп подовженого дня, учителів початкових класів, керівників гуртків за інтере­сами та ін.

З розвитком шкіл нового типу (ліцеїв, гімназій, коле­джів, альтернативних приватних навчальних закладів), в яких, згідно зі Статутом; створюються факультети з від­повідними щодо профілю навчання кафедрами, відпала необхідність у предметних (циклових) об'єднаннях, оскіль­ки кафедри є своєрідними предметними (наприклад, ка­федра хімії) або цикловими (наприклад, кафедра природ­ничих дисциплін) об'єднаннями, вирішуючи методичні проблеми, беручи участь у колективних формах методич­ної роботи.

Взаємовідвідування уроків. Сприяє підвищенню май­стерності вчителя. Відвідування молодим вчителем уро­ків досвідченого колеги збагачує його методичний досвід. Досвідчений педагог, відвідавши урок початківця, зможе виявити сильні та слабкі місця в його манері ведення уро­ку, дати відповідні поради, а інколи й запозичити у мо­лодшого колеги корисне для себе.

Єдиний методичний день. Проводять його один раз на чверть для всіх педагогів школи. Напередодні випуска­ють тематичний бюлетень, організовують виставку мето­дичних розробок, творчих робіт учителів і учнів школи, нової психолого-педагогічної літератури. У програмі за­ходів такого дня — відкриті уроки і позакласні заняття, розгорнутий аналіз та обговорення їх, огляд нової мето­дичної літератури, підбиття підсумків (засідання «круг­лого столу» або прес-конференція).

Методичні семінари-практикуми. Орієнтовані вони на забезпечення єдності теоретичної та практичної підготов­ки вчителя, стимулюють їх самоосвітню діяльність, інтег­рацію у сферу педагогічних інновацій. Спрямовані на ви­вчення сучасних педагогічних теорій, аналіз власного досві­ду. Опрацьовані матеріали оформляють у вигляді доповідей, рефератів.

Школа передового досвіду. Реалізує цілі й завдання ін­дивідуального та колективного наставництва. Основне її призначення полягає в методичній допомозі досвідченого вчителя менш досвідченим колегам. Формується вона на добровільних засадах. Цінність її роботи в двосторонній ефективності. Керівник школи, відвідуючи уроки вчите­лів, консультуючи їх щодо планування, методики й тех­нології уроку, обговорюючи теоретичні проблеми освіти, удосконалює й власну педагогічну майстерність, переко­нується в правильності педагогічних позицій. А вчителі мають змогу безпосередньо вивчати творчу лабораторію педагога-майстра.

Школа молодого вчителя. Завдання її полягає у спри­янні професійному становленню учителів-початківців. Як

правило, їх роботою опікується досвідчений вчитель або керівник школи. Здебільшого зосереджується на питан­нях з техніки та методики проведення уроку, позакласно-го заняття, планування роботи класного керівника, ін­ших аспектах психологічного та професійного самоутвер­дження молодого педагога.

Проблемні (інноваційні) групи. Виникають за ініціа­тиви керівників школи, учених-педагогів, учителів. Спря­мовують свої зусилля на вивчення, узагальнення й поши­рення передового досвіду як у своїй школі, так і поза нею. Якщо проблемна група розробляє та впроваджує свої кон­цепції або методичної знахідки, то вона орієнтується на основні вимоги науково-дослідної роботи, зосереджуючись на обґрунтуванні проблеми й теми дослідження, форму­люванні гіпотези, визначенні основних етапів досліджен­ня та передбаченні проміжних результатів. Важливим при цьому є вибір методів дослідження, визначення контроль­них та експериментальних класів. Здебільшого проблемні (інноваційні) групи працюють під науковим керівницт­вом викладачів вищих навчальних закладів, співробітни­ків науково-дослідних інститутів.

Науково-педагогічна конференція. Організовують її за підсумками роботи на певному проміжку часу або після завершення певного етапу роботи. Автори повідомлень ін­формують колег про результати своїх пошуків. Інші учас­ники мають можливість порівняти їх з результатами своєї роботи, переконатися в ефективності запропонованих при­йомів і методів. Конференція може мати урочистий, свят­ковий характер, із заохоченням учителів за результатами дослідницької та методичної роботи, запрошенням педа­гогів з інших шкіл, представників громадськості, науки.

Творчі звіти вчителів. Проводять перед атестацією пе­дагогічних працівників. Учитель у звіті про свій методич­ний доробок знайомить з власним досвідом.

Творчі звіти, конференції, семінари проводять на базі кращих (опорних) шкіл району, міста.

Опорні школи. Ними є загальноосвітні школи, які бе­руть на себе роль методичних центрів кількох найближ­чих шкіл. Їх завданнями є використання, пропаганда і впровадження в практику інших шкіл досягнень психо-лого-педагогічної науки, вивчення й поширення досвіду кращих вчителів; допомога органам освіти в організації методичної роботи, в підвищенні кваліфікації й педаго­гічної майстерності вчителів тощо. Вищі педагогічні на­вчальні заклади, дослідницькі й науково-методичні установи залучають опорні школи до проведення експеримен­тальної роботи. Відзначаються високою результативністю у навчанні та вихованні учнів. Їх визначають на підставі відповідних показників районні, міські органи управлін­ня освітою і наукою. Як правило, вони мають високороз-винену навчально-матеріальну базу, висококваліфікова­ний колектив педагогів, високі показники у навчально-виховному процесі, суттєві творчі методичні розробки уроків (занять) та виховних заходів, які можуть бути за­пропоновані до впровадження в навчально-виховну прак­тику інших шкіл тощо.

Експериментальний педагогічний майданчик. Це за­тверджений відповідним органом державного управлін­ня освітою дошкільний, середній загальноосвітній, про­фесійний, позашкільний або інший заклад освіти, його підрозділ, на базі якого відпрацьовуються нові соціаль­не значущі педагогічні й наукові ідеї, технології та ви­значається їхня ефективність. Статус експериментального майданчика надається після проходження спеціальної експертизи — визначення відповідності ініціативи меті розвитку освіти, забезпечення оптимальних умов для реалізації ідей, що мають бути покладені в основу запро­понованої ініціативи. Створюють для апробації педаго-тічних інновацій, спрямованих на оновлення змісту на­вчання, впровадження нових технологій у практику за­кладів освіти. Ініціатором створення є вчитель, група вчителів або заклад освіти.

Нетрадиційні форми методичної роботи. До них нале­жать: педагогічні ігри (дидактичні, виховні, ділові, рольо­ві); моделювання педагогічних ситуацій; олімпіади мето­дичних інноваційних розробок уроків, виховних заходів, методичні «мости», літературні ярмарки педагогічних під­ручників, методичних рекомендацій, аукціон методичних розробок; конкурсні виставки методичних розробок (уро­ків, виховних заходів). Вони сприяють залученню педаго­гів до пошукової методичної роботи; розвитку уміння спіл­куватися з колегами, учнями, батьками сприяють попере­дженню конфліктів у педагогічних колективах.

3. Підвищення кваліфікації та атестація педагогічних працівників

Підвищення кваліфікації, методичної майстерності пе­дагогів відбуваються завдяки внутрішкільній системі методичної роботи та навчанню^з відривом від основного місця роботи.

Кожний педагог, незалежно від закладу, в якому пра­цює, повинен один раз на 4—5 років проходити підви­щення кваліфікації в закладах післядипломної освіти, на відповідних факультетах педагогічних інститутів, курсах, на факультетах підвищення кваліфікації на базі педаго­гічних університетів. Школи направляють педагогів від­повідно до термінів перепідготовки та офіційного набору певних груп за профілем перепідготовки. Підвищення ква­ліфікації керівників шкіл здійснюється у спеціальних гру­пах (на факультетах, в інститутах), які зосереджують свою роботу на вивченні сучасної теорії управління (менедж­менту).

Внутрішкільну методичну роботу здійснюють певного дня тижня, у найзручніший для всіх членів педагогічного колективу час.

Для стимулювання діяльності вчителів щодо підвищен­ня їх професійної кваліфікації, методичної майстерності, спрямованості до якісних результатів у навчанні й вихо­ванні школярів, починаючи з 1972 p., запроваджено їх атестацію.

Атестація педагогів — комплексна перевірка, що здійснюється спеціальною атестаційною комісією з метою визначення рівня ква­ліфікації педагога, що дає їм змогу претендувати на присвоєння більш високого кваліфікаційного рівня.

Передбачає визначення відповідності педагогічних пра­цівників зайнятій посаді, рівню кваліфікації, залежно від якого та стажу педагогічної роботи їм встановлюють ква­ліфікаційну категорію, визначають тарифний розряд опла­ти праці, присвоюють педагогічне звання.

Атестація проводиться відповідно до Закону України «Про освіту» з метою стимулювання діяльності педагогіч­них працівників, щодо підвищення кваліфікації, профе­сіоналізму, розвитку творчої ініціативи. Вона є дієвим сти­мулом підвищення педагогічної майстерності.

Традиційно проводили її один раз на 5 років. Основна частина спеціалістів (учителі з вищою освітою) підтвер­джувала рівень своєї кваліфікації, кращі з них здобували більш високу кваліфікаційну категорію, окремих атесту­вали як фахівців з низьким рівнем кваліфікації, чиї про­фесійні якості не відповідали вимогам працівників осві­ти. З демократизацією системи освіти з'явилася можли­вість атестуватись педагогу за власним бажанням, який вправі звернутися із заявою до атестаційної комісії з про­ханням атестувати його на будь-яку категорію.

Система атестаційних комісій має таку ієрархічну стру­ктуру: головна, створена органом управління освітою на рівні країни, краю, області, автономії; районна (окруж­на, міська), яка створюється відповідним органом управ­ління освітою; атестаційна комісія освітнього закладу, яка створюється педагогічною радою закладу. Кожна з комісій розглядає коло питань у межах своєї компетен­ції, тобто присвоює відповідні кваліфікаційні категорії:

вищу (головна атестаційна комісія); першу (районна (окру­жна, міська) комісія); другу (атестаційна комісія освіт­нього закладу).

Відповідно встановлено кваліфікаційні категорії: спе­ціаліст, спеціаліст другої категорії, спеціаліст першої ка­тегорії, спеціаліст вищої категорії, а також педагогічні звання: старший учитель, старший викладач, учитель (ви-хователь)-методист, педагог-організатор-методист, майс­тер виробничого навчання першої (другої категорії) та інші.

З розвитком ринку праці помітилася реальна дифе­ренціація в оплаті праці вчителів різних кваліфікаційних категорій, конкуренція при працевлаштуванні у школи нового типу.

Атестація педагогічних працівників на сучасному ета­пі передбачає системність і цілісність експертних оцінок, відкритість, колегіальність, єдність вимог. Суть їх сфор­мульовано в кваліфікаційних характеристиках, затвердже­них Міністерством освіти і науки, регіональними органа­ми управління освітою.

Атестацію проводять одноетапно (з теоретичних і прак­тичних питань одночасно) або в два етапи. На першому організовують теоретичні кваліфікаційні випробування (іс­пити, співбесіди, захист власного творчого звіту) або дослід­ні (експериментальні розробки). Мета їх — з'ясувати рі­вень теоретичної підготовки педагога (спеціальних знань, методики викладання предмета, психолого-педагогічних знань, володіння новими педагогічними технологіями, уміння використовувати знання у власній діяльності). Дру­гий етап передбачає перевірку та оцінювання практичних професійних умінь педагога (результативність праці в на­вчально-виховному процесі). З цією метою члени комісії відвідують заняття, проводять анкетування учнів, бать­ків, колег атестуючого, адміністрації школи. Використання психолого-педагогічних методик дає змогу об'єктивно визначити реальний кваліфікаційний рівень педагога, його творчий потенціал. Атестація робочого місця є одним із елементів атестації педагогічного працівника.

Поиск по сайту: