АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Критерії оцінювання і фективності виховного процесу

Читайте также:
  1. II. Поняття соціального процесу.
  2. Аналіз ефективності роботи основних засобів та довгострокових інвестицій
  3. Вартісні показники ефективності використання
  4. ВИД І ЙОГО КРИТЕРІЇ
  5. Види оцінювання навчальних досягнень учнів
  6. Визначення порівняльної економічної ефективності капіталовкладень
  7. Вимірюваного параметру під час виробничого процесу.
  8. Виховного процесу
  9. Врахування фактора часу при визначенні економічної ефективності
  10. Економічна система: сутність, структурні елементи і критерії класифікації.
  11. ЕФЕКТИВШСТЬ ЛОГІСТИЧНОЇ СИСТЕМИ, МЕТОДИКА ЇЇ ОЦІНЮВАННЯ
  12. ЗМІСОВИЙ КОМПОНЕНТ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

1. Класний керівник у школі

Класні керівники — педагоги, які постійно спілкуються з учнями, закріпленими за ними, різнобічне впливають на них і водночас працюють за предметною системою. Тоб­то, крім викладання певного предмета він дбає про об'єд­нання зусиль учителів, які працюють у певному класі, координацію їхніх вимог для поліпшення результатів ви­ховної та навчальної роботи з учнями класу.

У XIX ст. цими питаннями займалися звільнені від уро­ків наглядачі, класні дами, вихователі. Після 1917 p. їх посади були скасовані (подекуди залишилися на громаденних засадах), у 1935 р. поновлені як додаткові до основної учительської посади. У сучасній школі звільнення класно­го керівника від учительської роботи не передбачене, оскіль­ки на уроках педагог має змогу вивчати дітей. Проте часто класні керівники вважають, що їхні функції обмежуються лише організаційно-педагогічними справами.

У своїй діяльності класний керівник тісно пов'язаний з іншими шкільними працівниками. Із заступником дирек­тора школи з виховної роботи він планує свою діяльність, бере участь у підготовці й проведенні шкільних свят, уро­чистих подій, інших заходів. З учителем праці, виклада­чем організації виробництва з'ясовує питання профорієн­таційної виховної роботи; з бібліотекарем — проблеми за­безпечення класу підручниками, стан читання учнями художньої літератури; з учителем фізичного виховання — участь у підготовці і проведенні спартакіад та ін. Тому клас­ними керівниками призначають найдосвідченіших учите­лів-вихователів. Діяльність класного керівника урізнома­нітнює, пожвавлює виховну роботу в класі, особливо в ко­лективі старшокласників, спрямовує її на диференціацію та індивідуалізацію виховання, на ширший і глибший ви­яв здібностей та уподобань школярів.

2. Функції класного керівника

Завдання і зміст виховання всебічно розвиненої осо­бистості визначають функції класного керівника:

— забезпечувати оптимальні умови для всебічного гармо­нійного розвитку вихованців, їх самореалізації;

— у співдружності з батьками, вчителями, дитячими "громадськими організаціями здійснювати всебічне вихо­вання школярів у процесі навчально-виховної роботи в школі та за її межами;

— систематично аналізувати індивідуальні анатомо­фізіологічні і соціально-психологічні особливості розвит-"ку учнів класу; давати рекомендації іншим учителям, бать-•кам щодо необхідності враховувати індивідуальні та віко­ві особливості розвитку кожного вихованця;

— здійснювати організацію і виховання первинного уч­нівського колективу, всебічно вивчати динаміку його розвит­ку, координувати діяльність учителів, які працюють у класі;

— організовувати виховні та організаційні заходи для створення оптимальних умов, які сприяли б зміцненню та збереженню здоров'я учнів;

— здійснювати організаційно-виховну роботу з учня­ми, батьками та учителями для формування в школярів старанності, дисциплінованості у процесі навчальної діяль­ності з урахуванням їх індивідуальних можливостей;

— організовувати позакласну виховну роботу з учня­ми, сприяти залученню їх до роботи позашкільних дитя­чих виховних закладів, дитячих громадських організацій;

— здійснювати цілеспрямовану організаційно-педаго­гічну роботу з батьками, забезпечувати системність у фор­муванні їх психолого-педагогічної культури;

— домагатись єдності вимог до вихованців з боку школи й сім'ї, підтримувати зв'язок з вихователями груп подов­женого дня, керівниками гуртків, студій,

спортивних секцій, дитячими громадськими організа­ціями;

— вести відповідну документацію, подавати керівниц­тву школи відомості про успішність, розвиток і вихова­ність учнів; стежити за веденням учнями щоденників.

Конкретні обов'язки класного керівника зазначені у 'Статуті середньої загальноосвітньої школи. Класний ке­рівник має право відвідувати уроки всіх учителів у своє­му класі, запрошувати до школи батьків або опікунів уч­нів класу, подавати клопотання до дирекції про заохочен­ня або застосування стягнення до учнів.

3. Напрями і форми роботи класного керівника

Діяльність справжнього класного керівника сповнена педагогічною творчістю і не обмежується певними рамка­ми. Форми роботи можуть бути різними — індивідуаль­ною, груповою і фронтальною. Вибір конкретної форми.зумовлюється різними чинниками: завданням виховання, рівнем розвитку первинного колективу, індивідуальними особливостями школярів, об'єктивними обставинами, кон­кретними педагогічними ситуаціями та ін.

За критерієм використання джерел і засобів виховного впливу на особистість школярів форми роботи поділяють на: словесні (збори, доповіді, бесіди, диспути, конференції, зустрічі та ін.); практичні (походи, екскурсії, спартакіади, олімпіади, конкурси тощо); наочні (діяльність шкільних му­зеїв, виставок, тематичні стенди та ін.). Усі вони взаємопо­в'язані, доповнюють і збагачують одна одну. Є види роботи, в яких одночасно використовують словесні, практичні, на­очні форми. Наприклад, колективні творчі справи (КТС).

Основним обов'язком класного керівника є вивчення уч­нів і координація на цій основі роботи вчителів, які працю­ють з ними. Процес вивчення учнів має відбуватися з дотри­манням певних правил:

— вивчення потрібно спрямовувати на виявлення особ­ливостей фізичного, психічного і соціального розвитку кон­кретного вихованця;

— дослідження процесів розвитку школярів має трива­ти впродовж усіх років навчання;

— виявляти потрібно не лише наявний рівень розвитку конкретної особистості, але й прогнозувати його з урахуван­ням «зони найближчого розвитку»;

— вивчення особистості школярів та їх колективів по­трібно спрямовувати на вирішення конкретних педагогіч­них завдань;

— вихователь у процесі вивчення учнів має бути сповне­ний педагогічного оптимізму щодо їх розвитку і соціально-психологічного зростання;

— вивчення учнів має охоплювати всі аспекти їх фізич­ного, психічного і соціального розвитку;

— застосування методів і методик вивчення учнів і шкіль­них колективів має відповідати віковим можливостям дітей;

— дослідження соціально-психічного розвитку слід здійс­нювати в природних умовах навчально-виховного процесу;

— дослідженням повинні бути охоплені усі учні, таке вивчення має стати систематичним;

— вивчення учнів поєднують з виховним впливом на них;

— вивчаючи учнів, слід акцентувати увагу на позитив­них, а не негативних рисах характеру та поведінки.

Методи вивчення учнів та учнівських колективів поді­ляють залежно від:

а) характеру участі школярів у них: пасивні (спостере­ження, кількісний і якісний аналіз результатів діяльності) та активні (анкетування, тестування, соціометричні вимі-

• рювання, проективні);

б) часу проведення: одномоментні (анкетування, тесту­вання та ін.) та тривалі (цілеспрямоване спостереження,

біографічний метод тощо);

в) місця проведення: шкільні (класні та позакласні) й

лабораторні;

г) їх сутності: неекспериментальні (спостереження, ан­кетування, бесіди, аналіз продуктів діяльності), діагностичні

(тести, ранжування), експериментальні (природні експери­менти, лабораторні експерименти) та формуючі методи.

У практичній діяльності вивчення учнів здійснюють за орієнтовними програмами.

Програма вивчення і структура характеристики учнів

1. Демографічні відомості: прізвище, ім'я та по бать­кові; день, місяць, рік народження; прізвище, ім'я, по батькові матері та батька, їх професія, місце роботи, займа­на посада, домашня адреса, телефон.

2. Умови розвитку і виховання в сім'ї: склад сім'ї, мате­ріально-побутові умови, вплив батьків на виховання дитини, їх психолого-педагогічна культура, ставлення до школи.

3. Рівень фізичного розвитку: стан здоров'я, володін­ня санітарно-гігієнічними навичками, спортивні інтере­си, потреби.

4. Моральні якості: загальний рівень морального розвит­ку; знання морально-етичних норм і правил; рівень сформованості вмінь і навичок у моральній поведінці, співвідношен­ня їх із загальнолюдськими і національними морально-ду­ховними цінностями; соціально-моральний статус у колективі; рівень і особливості спілкування з молодшими дітьми, ровес­никами і старшими; рівень сформован ості почуттів патріо­тизму та національної гідності; рівень правової й екологічної культури, здатність до самооцінки; особливості вияву дис­циплінованості, відповідальності, совісті, соціальної зрілості й активності, милосердя, гуманізму.

5. Розумовий розвиток: загальний розумовий розви­ток, рівень інтелекту, потенціальні розумові можливості, інтереси, схильності; ставлення до навчальної діяльності; сформованість мотивів навчання; рівень володіння мето­дами і прийомами самостійної пізнавальної діяльності; ус­пішність, відповідність її розумовим можливостям.

6. Трудове виховання: ставлення до праці, її різних видів, мотиви трудової діяльності; наявність умінь і на­вичок в різних видах праці; соціальні інтереси щодо пра­ці; загальна культура різних видів праці (фізичної, розу­мової); інтереси і схильності до певних видів професійної діяльності, рівень і стійкість професійної орієнтації.

7. Естетична вихованість: сформованість естетичних по­чуттів та вмінь, інтереси і схильності в різних видах мистецт­ва; здатність творити прекрасне в повсякденній діяльності.

8. Психічний розвиток: потреби і рівень сформовано-

сті уваги, культури мовлення, відчуттів, сприймання, па­м'яті, мислення, уваги, почуттів, волі; особливості харак­теру; здібності; темперамент.

9. Особливості впливу біологічного і соціального чин­ників на розвиток особистості учня. Особливі випадки впливу на вихованця, його наслідки.

10. Загальні психолого-педагогічні висновки: позитивні якості особистості з погляду на всебічний гармонійний її розви­ток; недоліки і складнощі у соціально-психологічному станов­ленні вихованця, їх причини і засоби подолання; рекоменда­ції щодо індивідуального підходу і виховних заходів впливу.

Систематизація результатів вивчення особистості учнів

Процес вивчення учнів є складним і відповідальним. Його результати мають бути основою при плануванні та прове­денні виховної роботи з ними, а також її координації з учи­телями, батьками та іншими вихователями. З цією метою класний керівник ретельно і систематично має фіксувати результати вивчення особистості учнів і класних колекти­вів. Це — своєрідний банк відомостей про рівень й особли­вості фізичного, психічного і соціального розвитку кожного учня. До нього повинні мати доступ усі, хто займається на­вчально-виховною роботою з конкретними учнями.

Фіксування результатів вивчення учнів можна здійсню­вати двома способами: 1) у загальному зошиті на кожного учня відводять 2—3 сторінки і періодично фіксують дані про психічний і соціальний розвиток; 2) використовуючи «Осо­бисту картку учня», яка дає змогу дотримуватися вимог про­грами, спостерігати за динамікою розвитку особистості.

Програма вивчення і структура характеристики класного колективу

1. Склад класу: вік учнів; рівень їх розвитку; праце­здатність та успішність.

2. Рівень розвитку колективу: етап розвитку дитячо­го колективу; характерні ознаки розвитку; особливості ді­яльності активу класу, його роль у формуванні та зміц­ненні колективу; діяльність органів самоврядування; стан взаємин між активом, органами самоврядування та учня­ми між собою; лідери в колективі; їх вплив на діяльність інших учнів; напрямки і форми зв'язку класного колек­тиву із загальношкільним.

3. Рівень морально-духовного розвитку колективу: рі­вень сприйняття загальнолюдських цінностей; особливос­ті вияву почуттів; рівень захищеності особистості; сформованість вмінь і навичок у моральній поведінці.

4. Рівень фізичного розвитку колективу: загальний стан здоров'я учнів; ставлення до фізичної культури і спор­ту; потреби у фізичному розвитку.

5. Рівень трудового виховання: ставлення учнів до праці (громадської діяльності); рівень сформованості соціально-психологічної готовності до праці; сформованість умінь і навичок у сфері трудової діяльності; профорієнтація учнів.

6. Рівень естетичного виховання: сформованість почут­тя прекрасного; інтереси учнів до певних видів мистецтва;

їх потреби щодо естетичного розвитку.

7. Шляхи та засоби подальшого формування класно­го колективу: створення сприятливих умов для розвитку особистості в колективі; подолання чинників, що заважа­ють цьому.

Класний колектив не є чимось застиглим і незмінним, він постійно розвивається. Тому дослідження змін в ньому має практичне значення для виховної роботи, прогнозу­вання її змісту, добору методів виховного впливу. Відомос­ті про колектив, отримані за допомогою одного методу, по­требують перевірки іншими для отримання достовірної та об'єктивної інформації.

4. Критерії оцінювання ефективності виховного процесу

Ефективність виховання — співвідношення між метою виховання і результатами, досягнутими у процесі формування особистості, со­ціальних груп.

Для оцінювання результатів виховного процесу необхід­но мати чітке уявлення про визначення рівнів вихованості учнів, їхньої свідомості, поведінки; вміти бачити зміни в її поведінці у результаті виховних впливів; обирати найефек­тивніші форми і методи виховання. Без цього неможливо об'єктивно оцінити ефективність та якість виховної роботи, її впливу на колектив, кожного учня зокрема.

Складність процесу виховання зумовлена тим, що ре­зультати його не завжди помітні відразу. Тільки з часом можна судити про результативність виховного впливу пе­дагога, що виявляється у вихованості дітей.

Вихованість — комплексна характеристика особистості, враховує наявність і рівень сформованості в неї суспільне значущих якостей.

Серцевина вихованості— моральні якості (рівень набутого морального досвіду, моральної зрілості). Результати процесу виховання різні, оскільки зале­жать від індивідуальних особливостей вихованців, їх ста­влення до навколишнього світу, виховних впливів, одно­літків, батьків, педагогів.

Критерієм вихованості кожної особистості є не лише знання законів, правил, норм поведінки, а конкретні дії відповідно до визнаних норм і правил. Такі критерії не можуть бути універсальними, бо в кожному конкретному соціальному середовищі є свої норми і правила, а отже, і показники вихованості людини. При цьому слід врахову­вати вік, рівень соціального досвіду людини тощо.

Критерії вихованості — ознаки, за допомогою яких роблять висно­вок про рівень вихованості людини, оцінюють результати виховно­го впливу.

Рівень вихованості наближено характеризують слова­ми: високий, середній, низький.

Рівень вихованості — ступінь сформованості в учня відповідно до вікових можливостей найважливіших якостей особистості, які є по­казниками вихованості.

Високий рівень певної якості особистості характеризу­ється наявністю всіх ознак, властивих цьому показнику. Се­редній — наявністю половини чи більше ознак відповідного критерію. Низьким вважають такий, коли є менше полови­ни ознак від загальної кількості чи коли їх немає взагалі.

Критерії визначення ефективності виховного впливу шкільного колективу об'єднують у групи:

1. Критерії оцінювання організаційної структури і складових шкільного колективу:

— відповідність структури колективу соціальній мод елі суспільства;

— чіткість розподілу функцій між внутріколективни-ми об'єднаннями і органами управління;

— взаємозв'язок між внутріколективними об'єднан­нями (органами шкільного управління);

— здійснення управління діяльністю шкільного колек­тиву як єдиного процесу на основі співуправління педаго­гів, учнів, батьків, громадськості.

Рівні сформованості шкільного колективу визначають на основі стадій його розвитку.

Високий рівень. Відповідає третій стадії розвитку колек­тиву, коли він повністю виконує виховні функції, характе­ризується соціально-ціннісними мотивами, демократичною спрямованістю. Члени колективу відрізняються високим рів­нем активності, ініціативності, самостійності в процесі різ­нопланової діяльності, моральної сформованості.

Середній рівень. Відповідає другій стадії розвитку ко­лективу, характеризується появою активу, який бере на себе частину повноважень керівника колективу, ситуатив­ними виявами демократичного співжиття. Члени колек­тиву виявляють середній рівень активності, ініціативнос­ті, самостійності в процесі організації діяльності шкіль­ного колективу, моральної вихованості.

Низький рівень. Відповідає першій стадії розвитку ко­лективу, характеризується індивідуалістичною спрямованіс­тю членів колективу, якого фактично ще немає. Керівник змушений брати на себе роль своєрідного «диктатора». Ак­тивність, ініціативність, самостійність виявляються дуже рід­ко, відчутний низький рівень моральної вихованості.

2. Критерії оцінювання змісту виховної діяльності уч­нів, колективу, рівня його впливу на особистість учня:

— відповідність між змістом виховання та вимогами суспільства;

— єдність необхідних напрямів виховання з мораль­ною їх сутністю;

— комплексність у процесі здійснення всіх напрямів виховного впливу;

— індивідуалізація виховання.

3. Критерії визначення характеру внутріколективних відносин:

— соціальна спрямованість внутріколективних стосунків;

— наявність стосунків взаємовідповідальності, взає­мозалежності;

— погодженість ділових і особистих стосунків між уч­нями різного віку у процесі різнопланової діяльності шкіль­ного колективу;

— наявність моральності в процесі спілкування;

— уміння узгоджувати колективні та власні інтереси.

4. Критерії незалежного оцінювання особистості чле­нами колективу:

соціальна спрямованість: суспільна активність, гро­мадський обов'язок, ідеали, ціннісні орієнтації тощо;

ставлення до трудової діяльності: відповідальність за доручену справу, творчий підхід, ініціативність у робо­ті, підвищення професійних знань тощо;

організаторська діяльність: ділові якості (цілеспря­мованість, працьовитість, дисциплінованість, ініціатив­ність), організаторські вміння чітко визначити мету і по­ставити завдання перед колективом і окремими його учас­никами, розставити людей і організувати роботу трудового колективу, уміння налагодити контроль і стимулювання діяльності, оперативно розв'язати і об'єктивно оцінити ре­зультати роботи колективу;

взаємини з товаришами по трудовому колективу:

відносини з учнями навчального закладу, підлеглими; до­брозичливість, повага, гуманність у стосунках з людьми.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.011 сек.)