Теорії вартості. Визначення цінності товару у матеріально-речовій формі, у формі послуги чи інформації - одне з головних завдань економічної теорії

Визначення цінності товару у матеріально-речовій формі, у формі послуги чи інформації - одне з головних завдань економічної теорії, яке намагаються розв'язати економісти різних шкіл і напрямів протягом усієї свідомої історії людського буття. Підходів до визначення цінності товару існує багато, кожен з них ґрунтується на певній теорії, серед яких найбільш поширеними є теорії трудової вартості, граничної корисності, попиту й пропозиції, факторів виробництва, інформативна.

Основи теорії трудової вартості заклали англійські економісти У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо та ін. Але найбільш повно її розробив К. Маркс. Він довів, що двоїста природа товару зумовлена двоїстим характером праці, втіленої в товарі. Споживна вартість створюється конкретною працею; вартість створюється працею взагалі, незалежно від її конкретної форми, тобто абстрактною працею. Прихильники теорії трудової вартості вважають, що величина вартості товару визначається не індивідуальним, а суспільно необхідним робочим часом. Ця теорія має найбільше прихильників серед представників вітчизняної і російської економічної науки.

Теорія граничної корисності. Основою цінності товару теорія граничної корисності вважає ступінь корисного ефекту, який він приносить споживачу. Цей напрям економічної теорії виник у останній третині минулого століття. Найбільш відомими його представниками були У.Джевонс, А.Маршал, К.Менгер, Ф.Візер, Е.Бем-Баверк, Д.Кларк. Головна ідея даного підходу полягає в тому, що зведення вартості до витрат (самої праці чи праці, землі, капіталу) є неприйнятною, тому що не дає змоги врахувати корисність товару. Вартість на їхню думку, визначається суб'єктивною граничною корисністю останньої реальної одиниці певного блага. Наприклад, людину мучить спрага. Перша склянка води задовольняє її найсильнішу потребу, друга - меншу, а третя - повністю задовольняє потребу у воді. Третя склянка води становить граничну корисність, бо більше потреби у воді людина вже не має.

На основі поняття граничної корисності обґрунтовуються такі поняття, як граничні витрати, граничний дохід тощо.

Теорія попиту і пропозиції. Представники цього напряму в економічній науці вважають, що реальна цінність товару дорівнює фактичній ціні, яка встановлюється на ринку відповідно до попиту і пропозиції товарів (послуг). Попит і пропозиція є реальним відображенням стану ринкової економіки, в якому протистоять інтереси господарюючих суб'єктів - покупців і продавців. Способом розв'язання цієї суперечності є формування ринкових цін, що веде до встановлення рівноваги між попитом і пропозицією, а отже, і до відтворення стимулів економічних суб'єктів виробляти і купувати товари. Ця ситуація можлива і досягається при таких цінах і обсягах товарів, коли обсяг попиту відповідає обсягу пропозиції. Саме за таких умов утворюється ціна рівноваги. Розвиток сучасної технологічної революції, соціалізація виробничих процесів, перетворення інформації в домінуючий об'єкт власності, основний ресурс виробництва, що втілює в собі переважно витрати інтелектуальної робочої сили, привів до появи і поширення серед західних дослідників інформаційної теорії вартості.

№9

Винекнення, суть і функції грошей. Закон грошового обігу.

Золото, яке використовували у побуті первісних общин за 12 тис. років до нашої ери, стало загальним еквівалентом лише в середині 19 ст. цьому передував тривалий процес поступової заміни товарів, які виконували роль товарних грошей, металами: залізом, оловом, свинцем, міддю, сріблом, золотом. Протягом багатьох століть функцію загального еквівалента відігравало срібло, яке поступилося місцем золоту. Довгий час у різних країнах використовували обидва метали—срібло і золото. При цьому між ними існувало суворо визначене кількісне співвідношення. Врешті-решт, саме золото стало виконувати роль грошей. це пояснюється тим, що завдяки своїм природним властивостям (однорідність, подільність, компактність, добре зберігається) воно придатніше до виконання суспільної функції загального еквівалента.

Існують дві основні концепції, що пояснюють причини виникнення грошей:

Раціоналістична концепція панувала до кінця XVIII ст. Вона має прихильників і серед деяких сучасних економістів.

Еволюційна концепція вперше була сформульована засновниками класичної політичної економії А. Смітом, Д. Рікардо, а потім була розвинута К. Марксом.

На ранньому етапі розвитку людського суспільства появі грошей передувала епоха натурального (бартерного) товарообміну (Т1 — Т2), коли товар Т виражав свою вартість у

протиставленому йому товарі-еквіваленті Т2. При бартері необхідно знайти партнера, у якого є те, що вам треба, а він повинен хотіти те, що ви пропонуєте до обміну. У міру розвитку товарного виробництва та насичення ринку товарами прямий товарообмін дедалі більше ускладнювався, і міг взагалі не здійснитися,ь оскільки інтереси учасників товарної угоди не збігалися. Це вимагало вишукування багатьох потенційних партнерів по обміну, здатних задовольнити потреби один одного в товарах і послугах, а потім і досягнення кінцевої мети обміну. Для того щоб отримати потрібний товар, необхідно було попередньо

відшукати товар-посередник, який задовольнив би партнера по обміну, а з часом і товар, який би відповідав інтересам усіх учасників обмінних операцій, тобто був загальним еквівалентом.

З подальшим розвитком товарних відносин роль товару-посередника, який виконував функцію загального еквівалента, закріпилась за дорогоцінними металами — сріблом та золотом, а згодом — тільки за золотом.

Золото стало краще інших товарів виконувати роль загального еквівалента і називатися грошима завдяки своїм природним властивостям (рідкісність, висока вартість, однорідність, подільність без втрати вартості, портативність, тривалість зберігання, здатність до приймання скрізь, де розвинута торгівля тощо).

Гроші сприяли трансформації бартерного товарообміну (Т1 — Т2) у товарно-грошовий обіг (Т1 — Г — Т2). Сутність грошей виявляється в єдності трьох їхніх властивостей.

Отже, гроші — це особливий товар, який виконує роль загального еквівалентна, виступає посередником в обміні товарів і виражає економічні відносини між людьми з приводу виробництва та обміну товарів.

Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням Мф = Мн, де Мф – фактична маса грошей в обігу, а Мн – об’єктивно необхідна для обігу їх маса. Якщо Мф перевищує Мн – значить в обігу з’явилися зайві гроші, і навпаки, якщо Мф менше від Мн – їх нестача.

Кількість грошей, у середньому необхідних для обігу протягом певного часу (Мн), прямо пропорційна масі товарів і рівню їх цін та обернено пропорційна середній швидкості обігу грошової одиниці. Цю залежність можна виразити формулою Mн = PQV

де РQ – сума цін товарів, що реалізуються за певний період, V – середня кількість оборотів одиниці за цей же період.

Проте не всі товари, які реалізуються, оплачуються негайно. Частина їх продається в кредит, і для їх реалізації гроші в даний момент не потрібні, що відповідно зменшує величину Мн. Водночас в обігу гроші обслуговують не тільки реалізацію товарів чи послуг, виконуючи функцію купівельного засобу, а й забезпечують погашення різних боргових зобов’язань, передусім щодо купівлі товарів у кредит, виконуючи функцію платіжйого засобу. Для цього в обігу необхідна додаткова маса грошей понад ту, яка обслуговує реалізацію товарів і послуг. Однак не всі боргові зобов’язання погашаються реальними грошима. Якщо вони мають зустрічний характер, то можуть взаємно зараховуватися без участі реальних грошей.

Якщо врахувати всі ці додаткові фактори, що діють на грошову масу, то величину Мн можна виразити так Mн = (PQ –K +П-ВП)V

де сума К – сума продажів товарів і послуг у кредит;

сума П – загальна сума платежів, строк оплати яких настав;

сума ВП – сума платежів, які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів.

Величина Мн як об’єктивний центр, навколо якого змінюється Мф, за всіх умов (при різних економічних системах і різних формах грошей) визначається одними й тими ж факторами, що надає закону грошового обігу загального значення. Скрізь, де є гроші і грошовий обіг, об’єктивно діє і цей закон – закон вирівнювання Мф до рівня Мн. Проте зі зміною економічних умов та форм грошей у механізмі дії закону виникають певні особливості.

(Закон грошового обігу, я не знаю чи вірна моя відповідь. Перевірте!!!)

№10

Грошовий обіг. Грошові системи та їх структура і еволюція.

Грошовий обіг — це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві.

Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу маєбути певна, об'єктивно зумовлена грошова маса. Він з'ясовує внутрішні зв'язки між кількістю грошей в

обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей.

Грошовий обіг — це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві.

Згідно з класичним підходом кількість грошей, необхідних для обігу, може бути визначена за такою формулою:

КГ = сц-к + п-вп

О

де КГ — кількість грошей, необхідних для обігу; СЦ — сума цін товарів, реалізованих протягом року; К — сума цін товарів, проданих у кредит; П — платежі за кредити минулого року; ВП — платежі, які взаємно погашаються; О — швидкість обороту однієї грошової одиниці за рік.

Грошова система — це форма організації грошового обігу, яка історично склалася в певній країні й законодавчо закріплена державою.

Історія знає два основних типи грошових систем: металеву і паперово-кредитну. Металева система — це грошова система, в якій роль загального еквівалента і засобу обігу виконують металеві гроші із золота чи срібла. Металева система поділяється на два види — біметалізм і

монометалізм.

Біметалізм є системою, де роль загального еквівалента законодавчо закріплюється одночасно на рівних правах за двома благородними металами — золотом і сріблом.

Хоча система біметалізму проіснувала досить довго (у Західній Європі з XVI до початку XIX ст.), але виявилася нежиттєздатною, бо суперечила природі грошей як загального еквівалента. Законодавче закріплення за двома металами однакової ролі загального еквівалента не відповідало співвідношенню їхньої реальної ринкової вартості. Суперечливість і нестійкість біметалізму поступово призвели до його занепаду і заміни золотим монометалізмом.

Монометалізм — це грошова система, в якій роль загального еквівалента закріпляється за одним благородним металом — золотом.

Уперше золотий монометалізм було запроваджено в Англії (1816 p.). У Франції його було введено в 1876—1878 pp., у Росії — в 1897 р.

Розрізняють чотири різновиди золотого монометалізму:

золотомонетний стандарт, золотозливковий стандарт, золотодевізний стандарт, золотодоларовий стандарт.

Золотомонетному стандарту притаманні такі риси:

— законодавча фіксація вагового вмісту золота в грошовій одиниці;

— вільний обіг золотих монет;

— виконання золотом усіх функцій грошей;

— відкрите карбування монет із золота;

— вільний обмін знаків вартості (паперових грошей і банкнот) на золоті монети за їхньою номінальною вартістю;

— вільний рух золота між країнами;

— формування обмінних курсів валют на основі їхніх золотих (вагових) паритетів.

Золотомонетний стандарт у повному обсязі проіснував до Першої світової війни.

Після Першої світової війни країни, які мали значні запаси золота (Англія, Франція), запровадили у себе золотозливковий стандарт, який виключав вільне карбування золотих монет і обмін їх на банкноти. Обмін банкнот міг проводитися лише на золоті зливки. Але його було обмежено вартістю зливків. Наприклад, в Англії за зливок вагою 12,4 кг треба було заплатити 1700 фунтів стерлінгів, у Франції за зливок вагою 12,7 кг —215 тис. франків.

Німеччина, Австрія, Норвегія, Данія та інші країни, які не мали значних запасів золота, запровадили у себе золотодевізний стандарт. При цьому зв'язок грошей із золотом здійснюється не безпосередньо, а через іноземну валюту (девізу), яка мала золоте забезпечення. Щоб обміняти власну національну валюту на золото, її потрібно було спочатку обміняти на валюту країн із золотозливковим стандартом (англійські фунти стерлінгів, французькі франки), а вже останню — на золоті зливки. Під час світової кризи 1929—1933 pp. і в перші післякризові роки усі три різновиди золотого монометалізму були ліквідовані

як такі, що не відповідали завданням держав щодо виходу їхніх національних економік із глибокої кризи.

юридично закріплена демонетизація золота, тобто повна відмова від золотого стандарту;

— скасована фіксація золотого вмісту національних валют (масштабу цін);

— припинено виконання золотом ролі загального еквівалента;

— скасовано офіційну ціну на золото, яка раніше існувала

■— золото перетворено із грошового товару в звичайний товар, який продається й купується на світових ринках дорогоцінних металів за ціною, що складається залежно від попиту і

пропозиції;

— впроваджено перехід до плаваючих валютних курсів. У паперово-кредитній системі функціонують паперові й кредитні гроші.

При цьому класичні паперові гроші як представники золота сьогодні зникли з обігу внаслідок його демонетизації. Але потреба в них збереглася, оскільки державний бюджет має

дефіцит, нерідко величезний. Для його покриття державна скарбниця випускає паперові гроші, які не мають золотого забезпечення. Тому їх ще називають білетами державної скарбниці.

Кредитні гроші — це знаки вартості, які виникають і функціонують на основі кредитної угоди й виражають відносини між кредитором і боржником.

Є такі види кредитних грошей: вексель, банкнота, чек, кредитна картка, електронні гроші.

Вексель — це письмове боргове зобов'язання суворо встановленої законом форми, в якому вказані величина грошового боргу, строки його сплати, а також право його власника.

Векселі бувають простими і переказними.

Простий вексель — це вексель, підписаний однією особою на ім'я іншої особи, який не може бути переданий третій особі.

Переказний вексель (тратта) — це вексель, який може передаватися третій особі (ремітенту) для отримання ним боргу з векселедавця у визначений строк.

Залежно від характеру виникнення векселі поділяються на комерційні і банківські.

Комерційний вексель — це боргове зобов'язання, яке підприємці видають один одному при купівлі-продажу товарів з відстрочкою платежу, тобто в борг. Це кредит у товарній формі.

Банкнота — це вексель банку, за яким пред'явник може в будь-який час одержати гроші і яким банк замінює комерційний вексель.

Чек — це письмове розпорядження власника поточного рахунка в банку про виплату готівки або перерахування з його рахунка на інший рахунок певної суми грошей.

Кредитна картка — це іменний платіжно-розрахунковий документ, який засвідчує особу власника рахунка в банку і надає йому право на придбання товарів і послуг у кредит без оплати готівкою.

Депозитні гроші — це різновид банківських грошей, який існує у вигляді певних сум, записаних на рахунках економічних суб'єктів у банках.

№11

Суть, умови винекнення та принципи функціонування ринкової економіки.

Ринок — система економічних відносин, пов'язаних з обміном товарів та послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно-грошових і фінансово-кредитних механізмів.

Етапи формування ринку:

— класичний вільний ринок (до середини XIX ст.), в якому держава не втручалася в економіку, виступаючи "нічним вартовим", який стежив за тим, щоб усі, хто має самостійне

джерело доходів, ретельно сплачували податки до державної казни;

— регульований ринок (середина XIX — 50-ті роки XX ст.) характеризувався втручанням держави в економічне життя суспільства з метою обмеження свавілля монополій та захисту

конкурентного середовища;

— соціально орієнтований ринок, у якому, крім механізмів регулювання, держава бере на себе виконання функції соціального захисту населення.

Основними засобами функціонування ринкової економіки є принципи:

• Вільної економічної, господарської, підприємницької діяльності особистості, соціальної групи;
• Примату споживача: з’являється особливий вид відповідальності перед споживачем, і споживач диктує свою волю, бажання, смак виробнику;
• Ринкового ціноутворення: ціна на ринку формується в результаті торгу продавця і покупця, взаємодії попиту і пропозиції;
• Договірних відносин;
• Конкуренції;
• Державного регулювання ринку та ринкових відносин. У якості інструментів регулювання ринку виступають державні програми, податкова система, фінансово-кредитна і банківська система;
• Відкритості економіки: господарські організації і підприємці мають право здійснювати зовнішньоекономічні операції при виконанні певних умов та обмежень;
• Забезпечення соціального захисту населення.

№12

Структура і функції ринку

Структура ринку за різними критеріями:

а) за об'єктами обміну:

=> ринок ресурсів, який набуває форм:

— ринку праці;

— ринку капіталу;

— ринку землі та нерухомості;

=> товарний ринок, який набуває форм:

— ринку споживчих товарів;

— ринку послуг;

— ринку науково-технічних розробок та інформації;

=> фінансовий ринок, що набуває форм:

— грошового ринку;

— ринку цінних паперів;

— валютного ринку;

б) залежно від умов, в яких діють суб'єкти господарювання:

— вільний (поліполістичний) ринок (багато продавців, багато покупців, товари однорідні, вхід і вихід на ринок вільний, інформація доступна);

— монополізований (олігополія, монополія) (один продавець або обмежена кількість їх, багато покупців, доступ на ринок та до інформації обмежений);

— монополістична конкуренція (відносно велика кількість продавців, диференціація товару, вільні вхід на ринок і вихід);

— регульований (держава законодавчо обмежує економічну свободу окремих суб'єктів господарювання, формуючи та захищаючи конкурентне середовище);

в) за територіальною ознакою:

— місцевий;

— регіональний;

— національний;

— світовий;

г) стосовно відповідності чинному законодавству:

— легальний (дозволений законом і відкритий для оподаткування);

— тіньовий (не зареєстрований, ухиляння від сплати податків);

д) стосовно способу формування:

— стихійний;

— організований.

Функції ринку

Ринок виконує ряд функцій. Їх можна звес­ти у дві групи: організаційні й економічні.

Організаційні. 1. Встановлення зв'язків між виробниками й споживачами продукції (послуг), не опосередкованих іншими (наприклад, державними) системами розподілу. 2. Забезпечення вільного вибору партнерів по господарських зв'язках. 3. Забез­печення конкуренції між суб'єктами ринку.

Економічні. 1.Механізм ринку робить усіх учасників конкуре­нтного процесу матеріально зацікавленими в задоволенні тих по­треб, які виражаються через попит. 2. Ринок, створюючи сигнали через ціни, стимулює засвоєння досягнень науково-технічного прогресу, зниження витрат, підвищення якості, розширення асортименту товарів і послуг. 3. Сприяє вирішенню центральних проблем економіки. Таких, як підвищення рівня життя, зміна структури економіки, підвищення ефективності суспільного виробництва тощо. 4. Механізм ринку в цілому звільняє економіку від дефіциту товарів і послуг.

Поиск по сайту: