Сучасні тенденції розвитку власності

У сучасній економіці розвинутих країн з'явились і розвиваються нові тенденції у відносинах власності. їх прояви:

1) розширення плюралізму форм власності. Розвиваються вже наявні й утворюються нові форми власності (робітнича власність, власність трудового колективу). Ці форми взаємодіють і доповнюють одна одну. Завдяки цьому забезпечується конкуренція та ефективне функціонування економіки в цілому;

2) розвиваються змішані і комбіновані форми власності (концерни, трести, холдинги, фінансово-промислові групи, транснаціональні корпорації (ТНК) та інші об'єднання;

3) посилюється процес демократизації і соціалізації відносин власності: створюється власність трудових колективів, збільшується частка акцій працівників фірм, робітників, вони залучаються до управління корпораціями і до розподілу доходів;

4) відбувається зміна структури об'єктів власності. Зростає частка інтелектуальної власності — інформації, комп'ютерних програм, інформаційних технологій;

5) розширюються форми й об'єкти міжнародної власності — ТНК і транснаціональні банки (ТНБ) на основі розвитку форм міжнародного співробітництва;

6) відбувається деперсоніфікація власності на засоби виробництва, що знаходить своє вираження у втраті окремими власниками капіталу монопольного контролю над його функціонуванням, бо управління акціонерними товариствами здійснюється не приватними власниками, а професійними менеджерами.

№7

Натуральне і товарне виробництво. Умови та причини винекнення і основні риси товарного виробництва.

Форма суспільного виробництва — це певний спосіб організації господарської діяльності.

Людство пройшло довгий історичний шлях розвитку і знало дві основні форми організації суспільного виробництва: натуральну і товарну. Історично першою формою суспільного

виробництва було натуральне господарство.

Натуральне господарство — такий тип організації виробництва, при якому люди виробляють продукти для задоволення своїх власних потреб, тобто продукти праці не набувають товарної форми і призначені для особистого та внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробниками.

Поступово на зміну натуральному господарству прийшло товарне виробництво як розвинутіша і ефективніша форма організації суспільного виробництва.

Товарне виробництво — це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються не для споживання їх виробниками, а спеціально для обміну, для продажу на ринку.

Товарне виробництво функціонує і розвивається на засадах таких економічних законів: закону вартості, закону попиту і пропозиції, закону конкуренції, законів грошового обігу та інших. Які причини зумовили виникнення і функціонування товарного виробництва, товарних відносин?

Товарне виробництво на відміну від натурального господарства є не замкнутою, а відкритою економічною формою господарства. В товарному господарстві між виробниками існують не

безпосередні господарські зв'язки, а опосередковані через обмін продуктами їхньої праці як товарами. При цьому виробники є економічно вільними у виборі товарів і партнерів.

Товарне виробництво функціонує і розвивається на засадах таких економічних законів: закону вартості, закону попиту і пропозиції, закону конкуренції, законів грошового обігу та інших. Які причини зумовили виникнення і функціонування товарного виробництва, товарних відносин?

По-перше — наявність суспільного поділу праці, за якого відбувається спеціалізація виробників на виготовленні певних продуктів або на певних видах діяльності. Там, де немає суспільного поділу праці, не може бути і товарного виробництва, товарно-грошових відносин. Без поділу праці, без якісної диференціації трудової діяльності виробників обмін результатами їхньої праці буде економічно безглуздим, оскільки всі вони будуть виробляти одні й ті самі види продуктів.

По-друге — наявність економічного відособлення виробників благ як власників. Економічною основою відокремленості господарюючих суб'єктів спочатку була приватна власність на засоби виробництва, а потім і інші форми власності (колективна, акціонерна, змішана та інші). Продукти праці протистоять один одному як товари, якщо вони вироблені економічно самостійни- ми виробниками, що самі розпоряджаються результатами своєї

праці. Тобто якщо товаровиробник водночас є і товаровласником. Власник самостійно вирішує на свій страх і ризик, що, де, коли і скільки виготовляти, з ким здійснювати обмін і на яких умовах. Тобто економічна відокремленість зумовлює наявність

сильно визначеного економічного інтересу суб'єкта і свободу вибору ним господарської діяльності. Таким чином, дві обов'язкові передумови необхідні для виникнення і функціонування товарного виробництва — наявність суспільного поділу праці та економічного відокремленнявиробників. І якщо суспільний поділ праці створює об'єктивні умови для обміну взагалі, то економічна відокремленість виробників потребує обміну товарів як еквівалентів.

Розрізняють два типи товарного виробництва : просте і розвинуте.

Просте товарне виробництво — це дрібне виробництво індивідуальних самостійних ремісників і селян, що працюють на ринок. Воно було притаманне докапіталістичним

суспільствам.

Розвинута форма товарного виробництва — це вищий і ефективніший ступінь товарної організації господарства, заснований на великій приватній власності, найманій праці й

машинній індустрії. Притаманна капіталістичному суспільству.

(ст. 137, 138.)

№8

Товар і його властивості. Теорії вартості.

Товар — це економічне благо, що задовольняє певну потребу людини і використовується для обміну (купівлі— продажу на ринку).

Згідно з класичною теорією найважливішими характеристиками товару є його споживча вартість і вартість.

Споживча вартість — це здатність товару задовольняти будь-яку потребу людини.

Оскільки товар задовольняє потреби не самого виробника, а іншої особи, то він має не просто споживчу вартість, а суспільну споживчу вартість, тобто є споживчою вартістю для інших.

Вартість товару — це уречевлена в товарі суспільна праця виробника.

Вартість проявляється за допомогою зовнішньої форми її відбиття — мінової вартості.

Мінова вартість є певним кількісним співвідношенням (пропорцією), в якому товар одного роду обмінюється на товар іншого виду.

Наведена вище концепція товару і його властивостей в економічній науці відома як теорія трудової вартості. Ця теорія була започаткована ще класиками політичної економії —Адамом Смітом і Давідом Рікардо. Згодом була завершена Карлом Марксом і його прихильниками. Однак у сучасній неокласичній економічній теорії існують деякі інші підходи до характеристики товару та його властивостей. Зокрема введені в науковий обіг такі поняття, як "корисність", "цінність" та "рідкість " товару.

Корисність у неокласиків, на відміну від споживчої вартості, поняття чисто суб'єктивне, індивідуальне для кожної конкретної людини. Вона показує ступінь задоволення або приємності, які отримує конкретна людина від споживання того чи іншого товару або послуги.

Цінність. Люди, купуючи ті чи інші товари, тим самим ніби оцінюють ступінь їхньої корисності конкретно для себе. Неокласики оцінку ступеня корисності блага індивідом

подають як цінність. Тому цінність для них категорія суб'єктивна. Цінність має лише те, що є цінним в очах покупця, чиї суб'єктивні оцінки і є основою для визначення виробленого блага як вартості.

Рідкість — характеристика економічних благ, що відображає обмеженість ресурсів для задоволення безмежних потреб суспільства. Більшу цінність мають ті блага, що обмежені,

рідкісні порівняно з потребами в них. Наприклад, вода має більшу корисність для людини, ніж діамант. Але води достатньо, а діамантів мало. Тому діаманти, корисність яких набагато менша для задоволення життєвих потреб, адже без них можна взагалі обійтися, оцінюються людьми дорожче, ніж вода.

Поиск по сайту: