Українське село в координатах соціологічного погляду

Сільському життю властиві: підпорядкованість праці ритмам природи, нерівномірність трудової зайнятості; тісне поєднання праці та побуту; невисока виробнича мобільність; різноманітний демографічний склад територіальних груп; трудомісткість праці у домашньому та особистому підсобному господарстві; сильний неформальний соціальний контроль, велике значення місцевих авторитетів; менш напружений ритм життя, простіші форми спілкування, ніж у місті; зв´язок з природним середовищем; дисперсність розселення.

У селі, на відміну від міста, традиційно відсутні дуже багаті і дуже бідні. Сільське населення відрізняється від міського особливим укладом, родом і характером занять; рівнем кваліфікації праці; комфортністю життя, типом мислення, стабільністю норм і цінностей. Відрізняється воно від міста мінімальним рівнем заробітної плати та пенсійного забезпечення, системою пільг за стаж роботи, нормами забезпечення продовольчими і промисловими товарами, розміром коштів, що виділяються з бюджету на розвиток інфраструктури, та іншими ознаками.

Серед сільських поселень України майже 35% становлять малі села (84% з них — так звані «вимираючі» села), 25% — середні, 40% — великі села (у них зосереджено 80% сільського населення).

Деградація села пов’язана зі сталінським періодом аграрної політики держави, внаслідок якої у 20-ті — на початку 30-х років XX ст., а в Західній Україні — наприкінці 40-х — на початку 50-х років було проведено насильницьку колективізацію, запроваджено позаекономічний примус до праці, відновлено феодальні методи експлуатації.

Особливо постраждало українське село від голодомору 1932—1933 pp., який забрав до 9 млн. людських життів. Дорого обійшлися йому політика індустріалізації, «експерименти» в аграрній політиці керівництва колишнього СРСР. Спроба поширити міський спосіб життя на село внесла розлад у традиційний уклад. Серйозною проблемою було і залишається транспортне сполучення, телефонізація села, формування мережі комунально-побутових послуг тощо. Сучасні реформи на селі теж не додають його мешканцям соціального оптимізму.

Протягом кількох останніх десятиліть спостерігається стійка міграція сільського населення у місто. Загалом українське село за останні 50 років внаслідок міграційних процесів втратило понад 10 млн. осіб, тобто щороку з села виїжджало 100 тис. осіб, внаслідок чого сільське населення не тільки зменшилось, а й значно постаріло.

В останні роки на селі намітилися і певні позитивні зміни:

1. руйнування монополії колективних форм господарства;

2. розширення економічної самостійності та свобода вибору форм господарювання відповідно до потреб, інтересів і можливостей індивідів;

3. формування ринку землі, усвідомлення значущості землі як капіталу;

4. зародження ринкової свідомості, розвиток підприємливості, підвищення соціальної активності;

5. формування ефективного власника, менеджера;

6. відновлення фермерських господарств, поява сільської буржуазії.

За 20 років незалежності кількість селян в Україні зменшилась на 2,5 мільйона. Зокрема, дослідження демографічного стану села показало, що чисельність сільського населення в 1990-2000 рр. скоротилося на 2531,2 тис. чоловік і на 1 січня 2010 року становило 14336,9 тис. При цьому скорочення відбувалося виключно за рахунок депопуляції - високої смертності населення і активної еміграції.

Мінімальну компенсацію демографічних втрат села забезпечив символічний міграційний приріст за рахунок міського населення - на 17,6 тис. жителів, а також адміністративно-територіальні перетворення - ще 61,5 тис. жителів.

Міграційний приріст сільського населення почався в 1992 році, коли повертатися на рідні землі стали колишні селяни, що раніше переїхали в міста. Цей процес продовжувався до 2001 року включно.

На початку 2000-х виїзд з села знову став набирати обороти. Так, з 2002 по 2005 роки кількість мігрантів зросла з 24,7 тис. до 51 тис. чоловік в рік.

Проте за останні 5 років інтенсивність відтоку з українських сіл стала спадати: так, в 2009 році втрати сільського населення за рахунок тих, що виїхали скоротилися до 16,5 тис., а в 2010 - до 5,2 тис. жителів.

Упродовж останніх 5 років тенденція зменшення сільського населення уповільнилась: народжуваність стала збільшуватись, а смертність зменшуватись. І хоча смертність в селі зменшується повільніше, ніж у містах, народжуваність у сільській місцевості росте швидше.

В кожному другому селі в Україні немає жодного суб'єкту господарської діяльності, через що селяни змушені працювати у містах або за кордоном. У ході опитування було виявлено, що 8% опитаних вважають, що живуть у злиднях, 45% вважають себе бідними, ще 45% вважають, що мають середній дохід, 0,8% визнали себе заможними людьми і жоден з опитаних не назвав себе багатим.

Сьогодні 2,6 млн. селян фактично є безробітними, 16,9% селян працюють у державному секторі, 21,3% працюють у приватному секторі і 2% задіяні і там, і там.

При цьому наймитами є 31,4% селян, 3,4% займаються індивідуальною діяльністю та 1% виступає в ролі роботодавців.

Питання для самоконтролю:

1. Охарактеризуйте основні історичні етапи становлення соціології міста.

2. Охарактеризуйте основні історичні етапи становлення соціології села.

3. Визначте сутність, ознаки, типологію сільських територій.

4. Охарактеризуйте село як тип соціально-територіальної та демографічної спільноти.

5. Ставлення до урбанізаційних процесів в Україні молоді

6. Які проблеми досліджує соціологія села та міста?

7. Охарактеризуйте село (місто), у якому ви мешкаєте. До яких типів вони належать?

8. Соціальні проблеми сучасного села.

Поиск по сайту: