Поняття електоральної соціології

Електоральна соціологія — відносно молода галузь соціологічних досліджень.

Вперше серйозно проблемою теоретичного дослідження електоральної поведінки почали інтересуватись у США, в 20-ті роки ХХ століття. Чарльзом Меріамом була створена чиказька школа досліджень політичної поведінки. Докладну характеристику цього проекту дав Г. Алмонд.

Безумовно, особливою віхою розвитку прикладних досліджень електоральної поведінки стала діяльність у США Інституту Дж. Геллапа. У 60-ті роки свій внесок у розвиток досліджень електоральної поведінки, за свідченнями П. Шампаня, зробили французькі дослідники Ж. Стецель, М. Брюле, Г. Мішела, Ф. Бон, Ж. Ранісе, Б. Руе, та ін.

Що ж до вітчизняних дослідників, то значний внесок у наукове опрацювання проблеми закономірностей й парадоксів електоральних процесів зробили І. Бекешкіна, В. Ворона, О. Вишняк, Є. Головаха, С. Макеєв, І. Мартинюк, В. Матусевич, В. Оссовський, В. Паніотто, В. Петров, В. Полторак, А. Ручка, В. Чигрин та інші вітчизняні соціологи.

Переважна більшість авторів різних часів стверджувала, що саме вибори мають бути умовою такого характерного для людства процесу, оскільки усі інші форми та методи переходу влади в інші руки є протиприродними, антигуманними, такими, які протирічать системі загальнолюдських цінностей.

Об'єктом вивчення соціології виборчого процесу вважається весь виборчий процес, всі складові компоненти виборчої кампанії у сукупності їх зв'язків. Оскільки виборчий процес має як політичні, так і економічні, правові, соціальні та інші аспекти, тому це явище вивчається і політичною, і правовою наукою.

Основним складовим елементом соціологія виборів, або "електоральна соціологія" вивчення є «електорат» – (від лат. elector - виборець) - всі громадяни, котрі наділені правом голосу і котрі реалізують або не реалізують його (право) в спеціально створених для цього умовах (інституційована система проведення виборних процесів).

Предметом дослідження даної галузі є електоральна поведінка - сукупність дій, вчинків, що визначають політичні орієнтації та наміри виборців щодо делегування їх повноважень представницьким органам влади, які проявляються в участі або неучасті сукупності виборців у виборах.

Електоральна соціологія вивчає структуру та динаміку електоральних установок і поведінки виборців, факторів, що їх визначають, та технології впливу на електоральну поведінку. Самі електоральні установки і поведінка виборців розділяються щодо участі у процесі голосування (виборщики та абсентієнти) та щодо вибору (підтримки) певної політичної партії чи кандидатів у Президенти, губернатори, мери, депутати тощо.

Електоральна соціологія, як і будь-яка розвинена наукова дисципліна, виконує функції опису, пояснення та прогнозування певних процесів.

Структуру готовності до свідомого електорального вибору можна уявити такою, що складається з трьох компонентів:

1. когнітивного (усвідомлення об’єкта),

2. афективного (емоційна оцінка об’єкта),

3. поведінкового (послідовна поведінка щодо об’єкта).

Г. Артьомов виділяє в структурі мотивації електорального вибору емоційні, раціональні й оціночні елементи.

До емоційних належать ті елементи мотивації, які засновані на відчуттях (переживанні симпатії/антипатії, надії/сумніву, захоплення/розчарування тощо), що виникають у виборців у результаті спостереження за поведінкою кандидатів і спілкування з ними.

Раціональними можна вважати елементи мотивації, засновані на очікуванні певної поведінки кандидата, що зумовлене знанням програми кандидата чи партії

Ціннісними елементами мотивації електорального вибору можна вважати ті, які засновані на думці виборця про значущі якості кандидата. Дослідник зазначає, що в межах цього мотиваційного комплексу існують домінуючі (центральні) і периферійні елементи. Натомість, у реальній електоральній поведінці ці елементи мотивації поєднуються в різних пропорціях

Електоральна установка – це сформоване на основі попереднього досвіду певної інформації про об’єкти виборчого процесу ставлення виборців до участі у виборах та об’єктів вибору, що виявляються в певних емоційних оцінках партій чи кандидатів та готовності віддати за них голос (О. Вишняк).

Електоральну установку зазвичай поділяють на два види – загальну й окрему (індивідуальну або вузькогрупову).