Основні соціологічні теорії особистості

До основної проблематики, що перебуває в руслі досліджень соціологічної теорії особистості, слід віднести:

• формування та розвиток потреб особистості в нерозривному зв'язку з функціонуванням і розвитком соціальних спільнот;

• вивчення закономірностей її взаємозв'язків із суспільством, групою, колективом;

• вивчення регуляції та саморегуляції її соціальної поведінки.

Соціологічна теорія особистості (або соціологія особистості) складається з численних соціологічних концепцій особистості, які у завершеному вигляді сформувалися в другій половині XIX — на початку XX ст. Розглянемо основні соціологічні концепції особистості.

Марксистська теорія особистості. Основними принципами цієї теорії є встановлення залежності особистості від об'єктивних суспільно-економічних, соціально-культурних та предметно-діяльнісних особливостей її соціалізації, внаслідок чого найважливішого значення набуває соціальна типологія особистості, тобто виявлення її суттєвих рис, зумовлених способом її життєдіяльності.

Сутність особистості становить сукупність усіх суспільних відносин, а кожна людина — це продукт суспільства, своєї епохи, носій виробничих, класових, сімейних, національних, політичних, релігійних та інших суспільних відносин. Таким чином, згідно з марксистською теорією індивід є продуктом суспільства, тобто спільної діяльності людей. З'являючись на світ, людина не має свідомості, природжених ідей. Вони виникають як відображення людиною нових суспільних відносин, відповідного стану матеріальної і духовної культур, що склалися історично.

Поряд із марксистською, однією з перших соціологічних і соціально-психологічних концепцій особистості, що виходили не з внутрішніх характеристик людини, а з визнання вирішального значення взаємодії індивідів, була теорія «дзеркального «я», розроблена американським соціологом Чарльзом Кулі (1864—1929) і систематизована Джорджем Гербертом Мідом (1863—1931). На думку Кулі, «дзеркальне «я» — це відчуття особистої визначеності, що формується у людини в результаті спілкування з іншими людьми. Воно синтезує в собі «уявлення інших людей про мене»; «уявлення про те, як інший оцінює мій образ»; «відчуття власного «Я». Для цієї теорії характерна надмірна абсолютизація міжособистісного спілкування у малих групах, відірваність особистостей від предметної діяльності і взаємовідносин із соціальною системою, до якої належить мала група.

Ряд соціологічних конструкцій особистості об'єднується навколо теорії ролей. Серед тих, хто так чи інакше причетний до розробки цієї теорії, відомі західні соціологи Р. Лінтон, Я. Морено, Дж. Мід, З. Фрейд, Т. Парсонс. Особистість трактується цією теорією як «функція від тієї сукупності ролей, які виконує індивід у суспільстві». Отже, в процесі соціалізації особистість засвоює різні аспекти поведінки (ролі) людей у суспільстві і, таким чином, стає особистістю.

3.Фрейд виділив в структурі особистості три головних психологічних компонента: «Воно», «Я» і «Понад-я». «Воно» — це сфера підсвідомого або несвідомого, «Я» — сфера свідомості, «Понад-я» — сфера інтеріоризованої культури, або, виражаючись терміном П.Сорокіна, надсвідомість.

Підсвідомість («Воно») є компонентом, де володарюють несвідомі інстинкти, пов'язані з необхідністю задоволення біологічних потреб, серед яких З.Фрейд особливо виділяв лібідозну (інтимні спонуки) і агресивну. Підсвідомістю править принцип задоволення.

Свідомість («Я») — компонент особистості, керівник її контактів із зовнішнім світом. На початку своєї життєвої дороги, коли людина з'являється на світ, у нього існують лише біологічні потреби. Вони вимагають негайного задоволення, яке приносить організму задоволення (знімає напругу). Сферою свідомості («Я») управляє принцип реальності. Раціональне «Я» робить людину розважливою, заповзятливою, здатною добиватися своїх цілей і виходити з важких обставин.

Надсвідомість («Понад-я») — це пересаджені в голову людини внутрішні, освоєні індивідом соціально значимі норми й заповіді, соціальні заборони, стереотипи поведінки і так далі, які диктує індивідові суспільство. По Фрейду «Понад-я» — це внутрішній «наглядач», «критик», джерело етичного самообмеження особи. Даний шар психіки особи формується переважно несвідомо в процесі виховання (перш за все в сім'ї) і виявляється у вигляді совісті.

У динамічному плані все ці три елементи структури особистості характеризуються конфліктом. Несвідомі потяги, за словами Фрейда, «за природою своїй гідні засудження», подавляються енергією «Понад-я», що створює для людини нестерпну напругу.

Ідеї 3.Фрейда про структуру людської особистості розвинув П.Сорокін. Приймаючи в цілому запропоновану структуру 3.Фрейдом, П.Сорокін дав іншу інтерпретацію «Понад-я». Саме П.Сорокін тлумачив «Понад-я» як надсвідомість. На думку П.Сорокіна, З.Фрейд дуже біологізував процес формування «Понад-я», стверджуючи, що його вміст знаходиться у сфері несвідомого. Над-свідомість, за П.Сорокіним, — це сфера абсолютних моральних законів, які складають вміст базових цінностей і норм і джерело яких знаходиться у сфері релігійної свідомості.

Поиск по сайту: