Метод опитування

Застосовуючи метод опитування, соціолог здобуває достовірне, об'єктивне та унікальне знання про певні суспільні процеси. Мистецтво використання цього методу полягає у тому, щоб чітко уявляти кому, коли і як ставити запитання, а також знати, яким чином обробити отримані відповіді.

Опитування - найпоширеніший у соціології метод збирання первинної вербальної інформації, що ґрунтується на зверненні до окремого індивіда чи групи з питаннями, спрямованими на розкриття змісту досліджуваної проблеми.

За допомогою опитування одержують як подійну (фактичну) інформацію, так і відомості про думки, оцінки й потреби опитуваних. Джерелом інформації є усні чи письмові висловлювання респондентів про стан громадської думки та суспільної свідомості, об'єктивних явищ та процесів не тільки в теперішньому, а й у минулому і майбутньому часі.

Респондент - учасник конкретного соціологічного дослідження, що є джерелом усної чи письмової інформації.

Реципієнт має організувати спілкування так, щоб викликати в респондента цікавість до теми опитування, стимулювати його до активної участі в дослідженні, забезпечити щирість відповідей.

Реципієнт - учасник конкретного соціологічного дослідження, що здобуває від респондента усну чи письмову інформацію.

У процесі опитування реципієнт за допомогою спеціальних висловлювань і питань може моделювати різні уявні ситуації, щоб отримати інформацію безпосередньо від самої людини про її реальні та гіпотетичні вчинки, плани й наміри на майбутнє, факти конкретної діяльності, її мотиви, результати, суб'єктивний стан, почуття, нахили, судження; з'ясувати її думку з різних питань, насамперед стосовно того, що не знайшло віддзеркалення в офіційних документах, у результатах спостереження та інших методах дослідження. Іншими словами, під час опитування об'єктивний матеріал, зібраний за допомогою інших методів дослідження (спостереження, вивчення документації), доповнюється відомостями про суб'єктивне сприйняття предмета дослідження.

Реципієнт втручається в процес формулювання повідомлення, спрямовує його у відповідне русло. У зв'язку з цим виникає необхідність забезпечити надійність і вірогідність отримуваної реципієнтом інформації. Надійність інформації виявляється у стійкості, незалежності її від дії випадкових чинників, вірогідність - в її адекватності реальній дійсності. Надійність інформації, яку збирають опитуванням, залежить від її змісту та характеру, від техніки опитування, рівня компетентності респондента. На вірогідність одержуваної реципієнтом інформації впливають особистісні характеристики респондента - захисні механізми психіки, рівень освіти й культури, властивості пам'яті, його ставлення до установи, яка проводить опитування, до теми дослідження, до самого реципієнта. Методика і техніка опитування дає змогу значною мірою нейтралізувати негативний вплив цих чинників.

Вірогідність відповіді респондента багато в чому залежить від уміння реципієнта розпочати опитування, від його професіоналізму. Потрібно так вести опитування, щоб у респондента виникло бажання брати в ньому участь, вести відверту розмову. Крім того, вірогідність залежить від якості інструменту (план інтерв'ю, анкета). Формулювання питань - найбільш складний і відповідальний етап його побудови. Йому передує, як уже було сказано, процедура емпіричного визначення основних понять дослідження і відбору необхідного мінімуму емпіричних індикаторів. Кожному індикатору відповідає одне або кілька запитань.

Запитання в опитуванні - це висловлювання, розраховане на здобуття інформації (відповіді), яка б давала змогу тлумачити ознаки соціального об'єкта, що вивчається.

За спрямованістю вирізняються запитання результативні (змістові), за допомогою яких реципієнт збирає інформацію щодо наявності певних явищ та їх взаємозв'язків, і функціональні, за допомогою яких упорядковується сам процес опитування.

Виходячи з найбільш суттєвих ознак розрізняють:

1. запитання за змістом:

1.1. про факти («Скільки разів протягом року Вас преміювали?»);

1.2. про поведінку («Чи берете Ви участь у обговоренні виробничих питань?»);

1.3. про знання або поінформованість («Чи відомі Вам умови преміювання?»);

1.4. про установки («Чи засуджуєте Ви вчинки порушників трудової дисципліни?»);

1.5. про мотиви («Чим Ви незадоволені у своїй роботі?»);

2. за виконуваними функціями:

2.1. контактні, що ставлять на початку опитування для руйнування психологічного бар'єру між реципієнтом і респондентом («Тепер багато говорять про соціальну апатію, зумовлену зневірою в діях уряду. А як Ви вважаєте?»);

2.2. буферні, які використовують для розмежування тематичних блоків і водночас для нейтралізації впливу одних відповідей на інші («Ми вели розмову з Вами про умови стимулювання праці. Зараз, якщо Ви не заперечуєте, поговоримо про те, що Вам заважає в роботі?»);

2.3. «фільтри», які використовуються для виявлення компетентних респондентів (перед тим, як розпочати розмову про ставлення респондента до системи преміювання, потрібно запитати, чи відома вона йому);

2.4. підбадьорюючі, що зміцнюють упевненість респондента у своїх силах («Ви дуже цікаво розповідали про складності у вашій роботі. А зараз поговоримо трохи про Ваш колектив»);

2.5. провокуючі, що зумовлюють спонтанні відповіді («Чим, на Ваш погляд, можна пояснити постійні порушення трудової поведінки членами Вашого колективу?»);

2.6. контрольні, що призначені для перевірки точності та повноти відповіді на інші питання, вірогідності даних (респонденту, який відповів, що він бере активну участь у громадській роботі, пропонують назвати, які саме обов'язки він виконує);

2.7. уточнювальні запитання («Здається, про це ми вже говорили, але не з'ясували...»);

2.8. проективні, які мають забезпечити інформацію про можливу реакцію респондента в певній ситуації з урахуванням його глибинних потреб і почуттів;

2.9. «кермачі», що спрямовують опитування від загального до більш конкретного;

2.10. тлумачні, що мають за мету отримання від респондента роз'яснення його розуміння тої чи тої інформації з теми дослідження;

3. за структурою:

3.1. відкриті (неструктурні) - без попередньо сформульованих відповідей, які пропонуються для вибору;

3.2. закриті (структурні) - з попередньо сформульованими відповідями;

3.3. напівзакриті, коли поряд із запропонованими відповідями передбачається місце і для вільних.

Крім того, за формою запитання поділяють на:

1. прямі запитання, звернені безпосередньо до респондента, і непрямі, не звернені до певної особи (наприклад, «Як у Вашому колективі сприймають нововведення?»).
2. запитання-індекси, які застосовують для групування респондентів під час аналізу (наприклад, якщо на запитання щодо інформованості у справах колективу респондент назвав 4-5 подій, то рівень його інформованості оцінюють як високий, 2-3 події - середній, якщо ж респонденту важко відповісти на це запитання - низький);
3. запитання-тести, які використовують для оцінки, перевірки тощо.

Формулювання запитання має враховувати такі загальні вимоги:

1. відповідати темі та завданням дослідження;
2. вимагати точної й обґрунтованої відповіді і не містити в собі ще запитання;
3. ураховувати інтелектуальний рівень респондента і бути йому зрозумілим;
4. бути нейтральним, не показувати особистого ставлення реципієнта;
5. передбачувати всі можливі відповіді, урівноважуючи кількість можливих варіантів «за» і «проти», щоб перевага тих чи тих не вплинула на відповідь респондента.

Поиск по сайту: