РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА НЕДОЛІКИ КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ЇЇ ВДОСКОНАЛЕННЯ

За сучасних економічних умов банківські установи повинні не тільки підтримувати високі показники діяльності, а й забезпечувати своє ефективне функціонування на ринку банківських послуг. Саме тому банки особливо гостро потребують розробки ефективної стратегії розвитку, яка визначатиме основні пріоритети діяльності банку відповідно до етапу розвитку банківської системи України.

Упродовж 2011 року відбувалася активізація діяльності банків у сфері інвестиційного кредитування. Процеси відновлення в економіку країни, що відбулись у 2010 році, створювали значний потенціал для збільшення обсягів фінансових потоків між секторами економіки. Зростання надходжень виручки від реалізації продукції корпорацій та доходів населення сприяли нарощуванню обсягів депозитів резидентів (у тому числі довгострокових), що надавало банкам ресурси для кредитування. Поліпшення кредитоспроможності клієнтів розширювало коло позичальників, спроможних обслуговувати свої боргові зобов’язання. Національний банк України, проводячи гнучку політику підтримки цінової стабільності, водночас створював стимули для розширення кредитування реального сектору економіки.

Розвиток і реформування вітчизняної банківської системи в наступні роки має бути спрямований на розроблення заходів щодо попередження фінансової нестабільності в майбутньому та подолання наслідків фінансово-економічної кризи 2008–2009 рр. Світова фінансова нестабільність обумовила жорсткі вимоги до якості кредитно-інвестиційного портфеля та поліпшення управління кредитно-інвестиційною діяльністю банків.

За умов фінансової нестабільності та кризи слід приділити особливу увагу правильному вибору стратегії розвитку банку. Науковці виділяють кілька можливих варіантів:

1. Пошук і виявлення незначного ринкового сегмента, що розвивається в межах стагнуючого сектору. Основне в цьому підході – правильне визначення і прогноз розвитку ринкового сегмента.

2. Диверсифікація діяльності банку на основі постійної роботи з підвищення якості існуючих і впровадження нових банківських інформаційних технологій. Така стратегія має перспективу, якщо вдале нововведення або суттєве підвищення якості сприяє росту клієнтської бази.

3. Орієнтація на зниження витрат, і це, передусім, відмова від нерентабельних бізнес-одиниць і структурних підрозділів, скорочення операційних витрат за рахунок оптимізації внутрішніх технологічних процесів, що дозволить за конкурентоздатних цін досягти високої дохідності.

Головним фактором у виборі банком одного з напрямів розвитку, за умов фінансової нестабільності, є поєднання перспективи отримання максимального прибутку за мінімального рівня ризику для банку.

Так, на прикладі найбільш динамічних банків України за період з вересня 2008 року до вересня 2010-го визначимо, якою була кредитно-інвестиційна стратегія банку під час фінансової нестабільності та кризи.

Починаючи з ІV кварталу 2008 року і до кінця 2010-го всі банківські установи, що здійснювали свою діяльність в Україні, змушені були корегувати прорахунки у кредитно-інвестиційній стратегії відповідно до сучасних вимог функціонування за умов існування фінансової нестабільності.

За проаналізований період можемо прослідкувати посилення вимог до кредитно-інвестиційної стратегії банків за умов фінансової нестабільності. В основному увага при формуванні та реалізації стратегії акцентувалася на ефективності збору кредиторської заборгованості, оптимізації витрат тощо. Фінансові установи припиняли або взагалі закривали малоприбуткові довгострокові програми кредитування земельних ділянок та іпотеки, посилили вимоги до умов надання споживчих позик, зменшили терміни надання кредитів.

Слід зазначити, що стратегії цих банків за складних економічних умов 2008–2010 рр. базувалися на таких принципах:

• розроблення інноваційних банківських продуктів і вдосконалення вже існуючих, що враховують сучасні потреби ринку;

• упровадження нових послуг, використовуючи сучасні інформаційні банківські технології;

• вивчення та максимальне задоволення потреб клієнтів завдяки узгодженню інтересів клієнтів і банку;

• наближення банківських послуг до безпосередніх клієнтів шляхом розвитку системи дистанційного обслуговування;

• визначення гнучкої тарифної політики на послуги банку, що змінюється відповідно до зовнішніх умов.

За умов фінансової нестабільності найуспішніші банки показали найкращі результати на ринку банківських послуг завдяки врахуванню у своїх стратегіях не тільки умов зовнішнього середовища, внутрішніх складностей банку, а й особливостей взаємодії клієнта і банку, різноманітності потреб клієнта і розвитку довгострокових взаємовигідних партнерських відносин між клієнтом і банком.

Щодо кредитно-інвестиційної стратегії банку, то її реалізація пов’язана із загальними проблемами функціонування вітчизняної економіки, основними з яких є внутрішня макроекономічна стабілізація, подолання фінансово-економічної кризи, забезпечення умов для розвитку ефективних банків, створення сприятливого інвестиційного клімату для вітчизняного та іноземного капіталу.

Отже, під впливом перерахованих проблем і формуються особливості реалізації кредитно-інвестиційної стратегії банку:

• обмеженість джерел і складність методів формування кредитних ресурсів;

• непередбачуваність і можливість різких коливань відсоткових ставок;

• низька якість і складність аналізу об’єктів кредитування;

• наявність передумов для відмови банку вкладати кошти в реальний сектор економіки, на користь фінансового, який є більш привабливим відповідно до критерію «ризик – прибутковість»;

• складність прогнозування, унаслідок наявності мультивалютної фінансової системи та інфляції тощо.

Слід звернути увагу, що однією з головних проблем стратегічного управління кредитно-інвестиційною діяльністю є неякісна диверсифікація кредитно-інвестиційного портфеля, що і стало причиною залежності банків від крупних позичальників і високих фінансових ризиків.

Проаналізувавши кредитно-інвестиційну стратегію найбільш динамічних банків України, в умовах фінансової нестабільності (з вересня 2008 року до вересня 2010-го), можемо зробити висновок, що кредитно-інвестиційна стратегія банку маєбути направлена на збереження кількісних показників кредитно-інвестиційного портфеля і недопущення погіршення його якості, що може бути здійснено шляхом:

• докладання зусиль до утримання вже існуючих клієнтів, підтримки оптимального рівня банківських ризиків та забезпечення високих показників діяльності (консервативна стратегія);

• оптимізації рівня відсоткових ставок за депозитами та кредитами з метою зміцнення позиції на кредитно-інвестиційному ринку (стратегія мінімізації витрат);

• упровадження закордонного досвіду чи власної розробки нових банківських послуг з метою використання на існуючих сегментах ринку та залучення додаткових клієнтів (інноваційна стратегія);

• диверсифікації кредитно-інвестиційних вкладень за галузевим і географічним принципами (стратегія диверсифікації).

Результатом формування та реалізації ефективної кредитно-інвестиційної стратегії банківських установ має стати:

• підвищення ефективності здійснення кредитно-інвестиційної діяльності;

• поліпшення якості кредитно-інвестиційного портфеля;

• розширення асортименту банківських послуг і підвищення якості їх надання;

• збільшення частки ринку, підвищення конкурентоспроможності банку;

• сприяння реструктуризації промисловості та розвитку економіки;

• створення умов для підвищення продуктивності праці та рівня заробітної плати на підприємствах і організаціях;

• прискорення інноваційних процесів.

У 2013 році фінансово-кредитні установи, на мою думку, зможуть по-новому оцінити свою кредитно-інвестиційну стратегію. Аже саме ефективна кредитно-інвестиційна стратегія сприяє диверсифікації та мінімізації ризиків банківської діяльності та отриманню максимального прибутку банків. Крім того, на думку експертів, фінансово-економічна криза підходить до свого завершення, економіка держави буде відновлюватися та активізується кредитування юридичних осіб.

Щодо перспективних стратегій розвитку банків у 2013 році, то, на мою думку, вони будуть спрямовані:

• на оптимізацію витрат на персонал (через економічні складності, неможливість надавати кредити населенню – банківські установи поступово скорочують роздрібний бізнес, де була задіяна найбільша частка персоналу, та переорієнтовуються на корпоративний сегмент ринку);

• реорганізацію філійної мережі (банки готові закривати нерентабельні точки продажів і відкривати нові відділення, що, на думку експертів, дозволить наростити клієнтську базу);

• роботу з проблемною заборгованістю (банки продовжать здійснювати реструктуризацію боргів позичальникам);

• відновлення кредитування (банки будуть надавати кредити, але тільки позичальникам преміум-класу, тобто компаніям засновників та дочірнім організаціям).

Саме за складних економічних умов банкам потрібно впроваджувати чітко налагоджену, продуману та виважену систему стратегічного управління, що буде спрямована на вирішення протиріч їх розвитку, за обмеженості внутрішніх ресурсів банку та мінливості зовнішнього середовища. Адже саме обрана банком стратегія управління визначає ефективність його поведінки за умов фінансової нестабільності та відіграє роль координуючого засобу всіх підсистем і процесів.

Отже, проведене дослідження відповідності стратегії банку та етапу розвитку вітчизняної банківської системи, починаючи з 1991 року та закінчуючи прогнозованими стратегіями на 2012 рік, що дозволить банківським установам ураховувати недоліки попередніх періодів та особливості здійснення основних видів діяльності під час фінансової нестабільності та кризи.

Слід також зазначити, що за умов фінансової нестабільності основними складовими кредитно-інвестиційної стратегії повинні бути: консервативна, інноваційна, стратегія мінімізації витрат і диверсифікації. Крім того, прийняття банком рішень щодо здійснення кредитно-інвестиційних операцій, за складних економічних умов, повинно бути орієнтовано на досягнення оптимального співвідношення між обсягом і структурою інвестиційних вкладень та їх ресурсним забезпеченням із позицій максимальної дохідності і мінімального ризику.

Ефективно та правильно організована кредитно-інвестиційна стратегія (як одна з основних стратегій розвитку банку) має стати визначальним для забезпечення фінансової стабільності, надійності та прибутковості банку.

Необхідно зазначити, що ризики інвестиційного кредитування реального сектору економіки залишаються надто високими. Для їх зниження на початковому етапі розвитку інвестиційних кредитних відносин, як свідчить міжнародна практика, доцільно створити гарантійно-страхову структуру.

Банківське інвестиційне кредитування в змозі забезпечити сталий розвиток України, шляхом активізації банківських установ до фінансування економіки. Ключовим фактором в цьому напрямі має стати обґрунтована державна інвестиційна політика щодо податкової системи, тобто зниження ставки податку щодо інвестиційного кредиту, спрямованого на фінансування банком таких галузей, як машинобудування, сільського господарства та інших кредитомістких галузей.

Запропонована державна інвестиційна політика, спрямована на перетворення вітчизняних банків в активних інвесторів української економіки, забезпечить мобілізацію достатніх обсягів інвестиційних ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку економіки.

Особливості сучасної світової фінансово-економічної кризи проявляються в тому, що вона деформує структуру еномічних систем. Для нашої країни важливим є розгляд тих головних проблем, які потрібно було б вирішувати задля зменшення деформації фінансового простору на національному рівні. Серед них найактуальніші такі: слабкість ресурсної бази банківських установ і брак належного обсягу грошових ресурсів для довгострокового кредитування реального сектору, без чого неможливою є повномасштабна модернізація економіки; недостатньо ефективна кредитна політика та недоліки в управлінні ризиками банківської діяльності і, як наслідок, переобтяженість банків проблемними активами; недостатній рівень капіталізації банківського сектору, а відтак його надмірна вразливість перед ризиками.

Світова історія і міжнародна практика організації та функціонування національних кредитних інститутів свідчать, що успішна реалізація стратегічної мети грошово-кредитної політики залежить не стільки від активності окремих великих банків, скільки від функціонування спеціалізованих банків, значного числа кредитних організацій, діяльність яких заснована на принципах взаємності та довіри. В першу чергу йдеться про такі інститути громадянського суспільства, як будівельні товариства Великобританії та кредитні союзи США, народні банки та сільські кооперативи Франції, кредитні кооперативи та будівельно-ощадні асоціації Німеччини, кредитну кооперацію та поштово-ощадні асоціації Японії. Дані кредитні організації, маючи безпосереднє відношення до цінової стабільності та стійкого розвитку реальної економіки, здатні протистояти негативним проявам фінансової або економічної кризи. Так, наприклад, спеціалізовані банки вийшли з кризи з прибутками, в той час як великі універсальні банки мали збитки.

Тому необхідно припинити політику заохочення створення нових універсальних банків і перейти до політики розвитку спеціалізованих банків.

Вони мають кредитувати функціонування та розвиток налагодження бізнесів, а також взяти на себе ризики кредитування інвестиційних проектів (так звані проекти «Зелене поле» («Green field»). Можливо, з часом в Україні, як і у розвинутих країнах, стратегічний розвиток економіки фінансуватимуть переважно інвестиційні фонди й інвестиційні банки. Але сьогодні для вирішення цього завдання необхідно орієнтуватися на систему комерційних банків. Водночас для того, щоб комерційні банки перетворити на структури, які фінансуватимуть стратегічний розвиток та інвестиції, необхідно змінити систему економічних нормативів, яка б забезпечувала більш м’який режим регулювання їх діяльності. Досвід свідчить, що стратегічний розвиток економіки, фінансування довгострокових проектів, збалансування галузевого та регіонального розвитку на макрорівні неможливі уразі застосування стандартних, універсальних інструментів банківського регулювання.

Банківська система України дедалі більше має бути зорієнтована на розвиток спеціалізованих банків. Комерційні банки, що фінансують триваліші, інноваційні та перспективні проекти, повинні мати гнучкіший режим роботи, бути винагородженні за здійснення ризикових проектів фінансування. І також єдину систему економічних нормативів доцільно замінити гнучкою системою. Для комерційних банків, які здійснюють фінансування довгострокових, пріоритетних і стратегічних інвестицій, необхідно передбачити м’який режим резервування. Нормативи резервування доцільно диференціювати.

Потрібно відзначити, що подальший розвиток кредитного ринку в Україні пов’язаний із недостатністю розвитку фінансової системи. До головних проблем, вирішення яких потребує першочергових дій, можливо віднести такі:

1. Недостатня розвиненість банківської системи. Головною метою існування банків є отримання прибутку за рахунок акумуляції тимчасово вільних грошових коштів від юридичних та фізичних осіб та передача їх іншим особам. Така передача здійснюється переважно при видачі кредиту. Але більшість комерційних банків при видачі кредиту застосовує такі умови, які не дають можливості швидко отримати грошові ресурси для використання. Одним із таких недоліків є також великий відсоток за користування кредитом, який досягає рівня вищого, ніж ставка рефінансування НБУ на 10–12 %. (У розвинутих країнах світу маржа комерційних банків по поточному кредитуванню встановлюється на рівні 3–4 %).

2. Достатньо складна організація видачі кредиту. Головною умовою видачі кредиту є її гарантованість, в основному за допомогою застави або гарантії третьої особи. У більшості випадків при оцінці вартості майна його вартість установлюється на рівні 50–60 % від ринкової вартості, що ставить кредитоотримувача в достатньо скрутні умови.

3. Недовіра до банківської системи з боку юридичних та фізичних осіб. Одним із джерел грошових коштів, які надаються в позику, є грошові ресурси клієнтів банку. Постійна зміна валютних курсів, умов зберігання та видачі депозитів призводить до відтоку грошових ресурсів із вітчизняних банків і викликає недовіру в цілому до існуючої банківської системи.

4. Незважаючи на достатньо жорсткі умови надання кредитів, залишається великий ризик їх неповернення. Здебільшого причиною є неефективна праця кредитних бюро та об’єднання їх у єдину мережу. Крім того, не достатньо застосовуються можливості системи страхування діяльності банків, у тому числі і з надання позики.

5. При наданні кредитів кредитори мають на меті отримання швидких грошей, і тому переважно надаються короткострокові кредити. Як правило, вони застосовуються для кредитування обігових ресурсів і надаються підприємствам торгівлі, масового харчування й туристичного бізнесу. Це дає комерційним банкам тимчасову вигоду, але загальнодержавний економічний ефект недостатньо великий.

6. Існують проблеми і в кредитуванні малого та середнього бізнесу, фізичних осіб. Крім вищезазначених труднощів в отриманні кредиту потрібно відзначити наявність головної умови – наявність застави у вигляді нерухомого майна, незалежно від розмірів кредиту. У більшості випадків бажаючі отримати кредит у цих підприємств такої застави не мають.

Отже, за результами представленного дослідження можна зробити висновок, що існують достатньо серйозні проблеми в розвитку кредитної системи України, які гальмують розвиток кредитних відносин держави. Вирішення цих проблем дасть змогу покращати не тільки стан кредитної системи, розвиток окремих підприємств, а й розвиток окремих галузей та в цілому економіки держави.

Поиск по сайту: