Реакція організму на опромінення

Залежно від величини поглиненої дози опромінення і індивідуальних особливостей організму викликані зміни можуть бути оборотними або безповоротними. При невеликих дозах поразки тканина відновлює свою функціональну діяльність. Великі дози при тривалій дії можуть викликати безповоротне ураження окремих органів або усього організму.

Будь-який вид іонізуючих випромінювань викликає біологічні зміни в організмі як при зовнішньому (джерело знаходиться поза організмом), так і при внутрішньому опроміненні (радіоактивні речовини потрапляють всередину організму, наприклад пероральним або інгаляційним шляхом).

Розглянемо дію іонізуючого випромінювання, коли джерело опромінення знаходиться поза організмом.

Біологічний ефект іонізуючого випромінювання залежить від сумарної дози і часу дії випромінювання, розмірів опромінюваної поверхні і особливостей організму. При одноразовому опроміненні усього тіла людини можливі біологічні порушення залежно від сумарної поглиненої дози випромінювання.

При опроміненні дозами, 100 - 1000 разів смертельну дозу, що перевищує, людина може загинути під час опромінення.

Поглинена доза випромінювання, що викликає поразку окремих частин тіла, а потім смерть, перевищує смертельну поглинену дозу усього тіла. Смертельні поглинені дози для окремих частин тіла наступні: голова 20 гр., нижня частина живота 30 гр., верхня частина живота 50 гр., грудна клітка 100 гр., кінцівки 200 гр.

Міра чутливості різних тканин до опромінення не однакова, якщо розглянути тканини органів в порядку зменшення їх чутливості до дії випромінювання, то отримаємо наступну послідовність: лімфатична тканина, лімфатичні вузли, зобна залоза

Кістковий мозок, зародкові клітини. Велика чутливість кровотворних органів в радіації лежить в основі визначення характеру променевої хвороби. При одноразовому опроміненні усієї людини поглиненою дозою 0,5 Гр через добу після опромінення може різко скоротитися число лімфоцитів (тривалість життя яких і без того незначна менше доби).

Зменшується також і кількість еритроцитів (червоних кров'яних тілець) після закінчення двох тижнів після опромінення (тривалість життя еритроцитів приблизно 100 діб).

Важливим чинником, дії іонізуючих випромінювань на організм являється час опромінення. Зі збільшенням потужності дози вражаюча дія випромінювання зростає. Чим більше детальне випромінювання за часом, тим менше його вражаюча дія.

Неоднакову чутливість мають організми різного віку. Чим молодше організм, тим він більш чутливий до радіації, чим складніше організм, тим він більше вражається радіацією.

Кінцевий результат опромінення (окрім окремих наслідків) залежить не стільки від повноти дози, скільки від дії її потужності, або часу, за який вона була накопичена, а також характеру її розподілу. Це пов'язано з тим, що в живих організмах у відповідь на опромінення включаються захисні механізми системи адаптації і компенсації, які повинні забезпечити стабільність внутрішнього середовища організму (гомеостаз) і оновити порушені функції. Результат залежить від співвідношення кількості пошкоджених тканин до захисного - оновлюючій здатності організму.

Зовнішнє опромінення альфа, а також бета частками менш небезпечно. Вони мають невеликий пробіг в тканинах і не досягають кровотворних органів. При зовнішньому опроміненні необхідно враховувати гамма і нейтронне опромінення, яке проникає в тканину на велику глибину і руйнує її.

Ступінь ураження організму залежить від розміру опромінюваної поверхні. Зі зменшенням опромінюваної поверхні зменшується і біологічний ефект. Так при опроміненні фотонами поглиненої дози 450 радій, ділянки тіла площею 6 см² помітної поразки не спостерігалося, а при опроміненні такою ж дозою усього тіла було 50% смертних випадків.

Радіоактивні речовини можуть потрапити всередину організму при вдиханні повітря зараженого радіоактивними елементами, із зараженою їжею або водою і, нарешті, через шкіру, а також при зараженні відкритих ран.

Попадання твердих часток в дихальні органи залежить від міри дисперсності часток. З дослідів, що проводилися над тваринними, встановлено, що частки пилу розміром менше 0,1 мкм. Поводяться так само як і молекули газу, тобто при вдиху вони потрапляють разом з повітрям в легені, а при видиху разом з повітрям віддаляються. У легенях може залишитися сама незначна частина твердих часток. Великі частки розміром більше 5 мкм майже усі затримуються носовою порожниною.

Набагато частіше внаслідок недотримання техніки безпеки радіоактивні речовини потрапляють в організм через шлунково-кишковий тракт.

Проникнення радіоактивних забруднень через рани і через шкіру можна запобігти, якщо дотримуватися відповідних запобіжних заходів.

Небезпека радіоактивних елементів, які потрапляють в організм людини тим або іншим шляхом, тим більше, чим вище їх активність.

Міра небезпеки залежить від швидкості виведення речовин з організму. Якщо радіонукліди, що потрапили всередину організму, однотипні з елементами, які споживаються людям з їжею (натрій, хлор, калій та ін.), то вони не затримуються в організмі, а виділяються разом з ними.

Інертні радіоактивні гази (аргон, ксенон, криптон та ін.), що потрапили через легені в кров, не є з'єднаннями, що входять до складу тканини. Тому вони з часом повністю видаляються з організму.

Деякі радіоактивні речовини, потрапляючи в організм, розподіляються в нім більш менш рівномірно, інші концентруються в окремих внутрішніх органах. Так, в кісткових тканинах відкладаються джерела: альфа випромінювання (радій, уран, плутоній); бета випромінювання (стронцій, ітрій); гамма випромінювання (цирконій).

Ці елементи хімічно пов'язані з кістковою тканиною, дуже важко виводяться з організму. Тривалий час утримуються в організмі також елементи з великим атомним номером (полоній, уран та ін.). Елементи, що утворюють в організмі легкорозчинні солі і накопичувані в м'яких тканинах, легко видаляються з організму.

Поиск по сайту: