Радіаційна безпека. Питання людини від негативного впливу іонізуючих випромінювань виникли майже одночасно з відкриттям рентгенівського випромінювання і радіоактивного розпаду

Питання людини від негативного впливу іонізуючих випромінювань виникли майже одночасно з відкриттям рентгенівського випромінювання і радіоактивного розпаду. Це обумовлено такими чинниками: по-перше, надзвичайно широким розвитком застосування відкритих випромінювань в науці і на практиці, і, по-друге, відкриттям негативного впливу випромінювань на організм. Способи радіаційної безпеки використовуються на підприємствах і, як правив, вимагають застосування цілого комплексу різноманітних способів захисту, які залежать від конкретних умов роботи з джерелами іонізуючих випромінювань і, передусім, від типу джерела випромінювання.

Закритими називаються будь-які джерела іонізуючого випромінювання, облаштування яких виключає проникнення радіоактивних речовин в довкілля за певних умов їх експлуатації і знищення.

Це гамма установки різноманітного призначення: нейтронні, бета і гамма випромінювачі, рентгенівські апарати і прискорювачі заряджених часток. При роботі із закритими джерелами іонізуючого випромінювання персонал може отримати тільки зовнішнє опромінення.

Способи захисту, які дозволяють забезпечити умови радіаційної безпеки при використанні закритих джерел, ґрунтовані на знанні законів поширення іонізуючих випромінювань і характеру їх взаємодії з речовинами. Головні з них:

- доза зовнішнього опромінення пропорційна інтенсивності випромінювання і часу дії;

- інтенсивність випромінювання від точкового джерела пропорційна кількості квантів або часток, які виникають в них за одиницю часу, і обернено пропорційна до квадрата відстані;

- інтенсивність випромінювання може бути зменшена за допомогою екранів.

З цих закономірностей витікають основні принципи забезпечення

радіаційній безпеці:

- зменшення потужності джерела до мінімальних розмірів, «захист кількістю»;

- скорочення часу роботи з джерелом, «захист часу»;

- збільшення відстані від джерела до людей, «захист відстанню»;

- екранування джерела випромінювання матеріалами, які поглинають іонізуюче випромінювання, «захист екраном».

Найкращим від захисту рентгенівського і гамма випромінювання являється свинець і уран. Проте, враховуючи високу вартість свинцю і урану, можуть застосовуватися екрани з легших матеріалів: просвинцьованого скла, заліза, бетону, і навіть води. В цьому випадку, природно, еквівалентна, товщина екрану значно збільшується.

Відкритими називаються такі джерела іонізуючого випромінювання, при використанні яких можливе попадання радіоактивних речовин в довкілля.

При цьому може мати місце не лише зовнішнє, але і додаткове внутрішнє опромінення персоналу. Це може мати місце при вступі радіоактивних ізотопів в довкілля у вигляді газів, аерозолів, а також твердих і рідких радіоактивних відходів. Джерелами аерозолів можуть бути не лише виконувані виробничі операції, але і забруднені радіоактивними речовинами робочі поверхні, спецодяг і взуття.

Основні способи захисту:

- використання принципів захисту. Які використовують при роботі з джерелами випромінювання в закритому виді;

- герметизація виробничого устаткування з метою ізоляції процесів, які можуть стати джерелами вступу радіоактивних речовин в довкілля;

- заходи плануючого характеру;

- застосування санітарно-технічних способів і устаткування, використання спеціальних захисних матеріалів;

- застосування засобів індивідуального захисту і санітарної обробки персоналу;

- дотримання правил особистої гігієни;

- очищення від радіоактивних забруднень поверхонь будівельних конструкцій, апаратури і засобів індивідуального захисту;

- застосування радіопротекторів (біологічний захист).

Радіоактивне забруднення спецодягу, засобів індивідуального захисту і шкіри не повинно перевищувати допустимих рівнів, передбачених Нормами радіаційної безпеки НРБУ - 97.

У разі забруднення радіоактивними речовинами особистий одяг і взуття повинні пройти дезактивацію під контролем служби радіаційної безпеки, а у разі неможливості дезактивації їх необхідно поховати як радіоактивні відходи.

Рентгенорадіологічні процедури відносяться до найбільш ефективних методів діагностики захворювань людини. Цим визначається подальше зростання використання рентгену і радіологічних процедур або використання їх в ширших масштабах. Проте інтереси безпеки пацієнтів зобов'язують прагнути до максимально можливого зниження рівнів опромінення, оскільки вплив іонізуючого випромінювання у будь-якій дозі пов'язаний з додатковим, відмінним від нуля ризиком виникнення окремих стохастичних ефектів. Нині з метою зниження індивідуальних і колективних доз опромінення населення за рахунок діагностики широко використовуються організаційні і технічні заходи:

- виключення необґрунтованих (тобто без свідчень) досліджень;

- зміна структури досліджень на користь тих, які дають менше навантаження;

- впровадження нової апаратури, оснащеної сучасною електронною технікою посиленого візуального зображення;

- застосування екранів для захисту ділянок тіла, що не підлягають дослідженню і так далі

Ці заходи, проте, не вичерпують проблему забезпечення максимальної безпеки пацієнтів і оптимального використання цих діагностичних методів. Система забезпечення радіаційної безпеки пацієнтів може бути повною і ефективною, якщо вона буде доповнена гігієнічними регламентами допустимих доз опромінення.

Поиск по сайту: