Тема «Людини і Час» в мистецтві Бароко

Людина і час у бароко. Центром розвитку нового мистецтва бароко на рубежі XVI - XVII ст. був Рим, архітектура якого є типовою для епохи бароко. Італійське слово "barocco" означає буквально "дивовижний", "химерний" - стиль, що отримав розвиток в XVII і першій половині XVIII ст. у мистецтві окремих європейських країн, головним чином в Іспанії, Фландрії (в дуже своєрідному, найбільш реалістичному варіанті), в Німеччині, Франції та інших країнах. Основна соціальна основа бароко –дворянська культура епохи абсолютизму. Мистецтво цього художнього стилю покликане ♦прославляти і пропагувати могутність знаті і церкви, ♦воно тяжіє до величавості, патетичності, драматизму, ♦передачі складних почуттів, ♦розширення кола тем, - і разом з тим відрізняється відомим розчаруванням в гуманістичних ідеалах Відродження і тяжіє до деяких тенденцій готики. Останнє пояснюється впливом католицької церкви, що відігравала велику роль в епоху Контрреформації.

Бароко відобразило уявлення про вічний рух Всесвіту. В архітектурі хвилясті лінії і надлишок декору породжували ілюзію просторового руху й експресії, спіралеподібні колони, що зникали у вишині, наближали до небес. Розкішні сади і інтер'єри виражали пафос достатку і земних спокус; каскади фонтанів своїм падінням униз тягли до утопічних глибин (палоццо Барберіні, арх. Мадерна, Берніні, Бороміні).

Українські козацькі барокові храми (Миколаївський собор у Ніжині, Катерининська церква в Чернігові, Преображхнський собор у Великих Сорочинцях, Юр'пвська церква Видубицького монастиря в Києві) створювали образ ірраціонального, безкінечного про-стору в метафоричному запамороченні інтер'єру, що розривався вверх.

В образотворчому мистецтві домінували декоративні композиції релігійного, міфологічного характеру, парадні портрети. Велике значення набувають композиційні і оптичні ефекти, ритмічна і кольорова єдність, живописність цілого, вільна, темпераментна творча манера. В Італії, де народилось бароко, працювали видатні живописці: основоположник демократичного реалізму Караваджо, вожді академізму брати Карраччі, неперевершений майстер стінопису Док. Б. Тьєполо. Життєрадісні, реалістичні начала властиві бароко у Фландрії (живописці П. П. Рубенс, А. ван Дейк, Ф. Снейдерс). У Франції бароко злилось з класицизмом в єдиний пишний стиль.

Загальна барокова театралізація життя - ♦популярність опери, ♦кантати, ♦ораторії, ♦алегоричних церемоній, ♦високомовності довгих перук, ♦парчевих драпувань та ♦емблем - нагадувала про те, що світ є облудною мішурою і настане час знімати маски й опускати завісу.

Оптичні ефекти барокової архітектури (собор Св. Петра в Римі, арх. Л. Берніні) утверджували принцип загальної перетворюваності й всемогутності ілюзій. За допомогою безкінечних ілюзорних втілень людина прилучалася до трансцендентності.

Навіть інтимні голландські натюрморти (П. Клаас, В. Хеда) - маленькі сколки хатнього тепла, як і співзвучна їм поезія Фоккенбраха, несли в повторюваних образах черепа, пісочного годинника, крихкого бокалу відчуття тривоги і страху перед оточенням. Так виникав образ антиномічного барокового часу в поєднанні минущості земного і безкінечності вічного.

Істотне місце в культурі цього періоду мають проблеми, зв'язані з обґрунтуванням економічних, політичних, правових, моральних принципів суспільного життя, з пошуком більш сучасних форм його організації (ідеї англійської політичної економії, утопічний соціалізм). В мистецтві виникає сентименталізм і романтизм - стилі, які відображували різні реакції людей на нові умови суспільного буття.

Європейська культура проймається духом ♦діловитості, ♦практицизму, ♦утилітаризму, породжених буржуазним підприємництвом. Протестантські ідеали особистої відповідальності людини перед Богом і людьми за виконання своїх людських обов'язків стають тепер дуже доцільними. Вони сприяють формуванню доброчесного відношення до ♦праці, ♦сім’ї, ♦особистості, без чого був би неможливий розвиток капіталізму. Динамічність, активність, націленість на отримання вигоди стають відтепер виправданими культурними нормами людської поведінки.

Розвиток знань, зростання освіти розглядаються як рушійна сила суспільного прогресу. Особливо зростає у цей час престиж філософії, чому сприяли такі генії, як Бериліі і Юм в Англії; Вольтер, Руссо, Гольбах, Дідро у Франції; Кант, Фіхте, Гегель, Фейербах у Німеччині. їм належать ідеї, що стали фундаментом класичної європейської філософії. Вчені і філософи стають протягом всього Нового часу "володарями думок" в суспільстві. Європейська культура в цілому набуває переважно раціонального характеру.

В художній літературі одним із головних напрямків стає реалізм. Успіхом у публіки користується жанр романа, який надав широке багатопланове зображення дійсності (Бальзак, Золя, Дікенс та ін.). В образотворчому мистецтві релігійна тематика відходить на другий план. Отримують поширення ♦романтико-героїчні полотна (Жеріко, Делякруа), ♦реалістичний портретний і ♦пейзажний живопис, ♦сцени із народного життя, ♦побутовий жанр, ♦сатирична графіка, ♦історичні сюжети (Гойя, Енгр, Констебль, Коро, Мілле, Курбе, Дом'є, Мепхель та інші).

Проте вже в середині XIX ст. на фоні, здавалось, позитивних перспектив соціально-економічного, технічного, і наукового процесу виникають ознаки наступаючої кризи європейської культури. Виходять у світ філософські роботи, просякнуті духом ірра-ціоналізму і песимістичними настроями (Шопенгауер, К'єркегор). Розгортається критика буржуазного суспільства. Про наближення кінця того типу культури, яке це суспільство створило, говорять мислителі з! абсолютно протилежних позицій, розкриваючи його недоліки - Маркс і Ніцше. Маркс відмічає, що капіталістичне виробництво вороже ♦духовному виробництву, ♦мистецтву, ♦поезії. Буржуа бачить в мистецтві сферу вигідного вкладення капіталу і цінує художні твори лише як предмети розкоші. Занепад європейської буржуазної культури неминучий, і на зміну їй, згідно з марксизмом, має прийти нова культура - культура майбутнього комуністичного суспільства, яке створить умови для всебічного розвитку кожної людини.

Ніцше з гнівом осуджує вульгарність і лицемірство буржуазної культури, стверджуючи, що історично закріплена у ній християнська мораль є "мораль слабих", які завдяки і цій моралі, отримують можливість вижити. А це призводить до виродження людства. Ідея Ніцше - вольова, сильна, немилосердна особистість, яка повинна стати "по той бік добра і зла", діяти за принципом "падаючого підштовхни", розчищаючи таким чином шлях майбутній "надлюдині".

Розчарування в ідеалах, втрата віри у вічні життєві цінності, втрата загальнозначущих соціальних, моральних, естетичних орієнтирів неприховано відображуються у євро-пейському мистецтві останньої третини XIX ст. виникає салонний живопис, який улещує глядача красою і вишуканістю декоративних пейзажів і оголених "венер". Виникає примітивізм як результат наслідування первісному мистецтву і дитячій творчості, намагання найпростішими засобами передати свіжість і гостроту художнього сприймання світу. Намагання відобразити миттєвість, швидкоплинні візуальні враження, породжені нестійкими станами і явищами навколишнього середовища, втілюється у живописі імпресіонізму.

Негативне ставлення до світу буржуазних цінностей примушує багатьох письменників віднаходити неоромантичне зображення екзотики далеких країн чи далекого минулого, мандрівок і пригод, героями яких є яскраві, сильні особистості (Дюма, Стівенсон, Конрад), У всіх формах художньої творчості набуває популярність символізм, наповнюючи зображення явища таємним, містичним змістом (напр., відома картина Бьокліна "Острів мертвих"). З 1880-х рр. в моду входить термін "Декаденс" (так називався тодішній французький журнал). Декаденти говорили про сутінки ♦культури, впадінні моралі, ♦деградації мистецтва, ♦беззахисність людини перед обличчям долі. Декаденс стали розуміти як ♦настрій втоми, ♦песимізму, ♦відчаю, ♦відчуття наближаючої руйнації і ♦занепаду культури.

Поиск по сайту: