Загальна характеристика примусу

Кафедра конституційного, адміністративного

Та фінансового права

ДОПОВІДЬ

на тему:

«ПРИМУС У ФІНАНСОВІЙ СФЕРІ»

Виконали студентки 5 курсу

денної форми навчання

Адамчук Богдана

Галіцька Катерина

Чернівці, 2013 р.

План

Вступ

1. Загальна характеристика примусу

2. Фінансово-правовий примус та його особливості

3. Поняття та особливості фінансово-процесуального примусу

4. Теоретичні основи співвідношення фінансово-правового примусу та фінансово-правової відповідальності

Висновок

Вступ

Однією з причин фінансового занепаду в Україні є відсутність належної регламентації системи фінансово-правового примусу та його заходів в сучасних умовах. Такий стан речей можна пояснити недосконалістю фінансово-правових норм та безвідповідальністю суб’єктів фінансових відносин. Дотримання норм фінансового права забезпечується можливістю держави застосовувати заходи примусу за порушення обов’язків, передбачених фінансовим законодавством України.

Необхідність стабілізації фінансової системи, забезпечення стійкого надходження бюджетних доходів, законності здійснення видатків бюджетів усіх рівнів, додержання фінансової дисципліни зумовили функціонування особливого інституту фінансово-правового примусу. Отже, з розвитком фінансового права в науці став виділятися самостійний вид державного примусу – фінансово-правовий.

Соціальне призначення фінансово-правового примусу, вираженого в санкціях фінансово-правових норм, полягає головним чином у тому, що він призначений відігравати у правовій системі правоохоронну роль, тобто забезпечувати її нормальне функціонування, реальне здіснення всіх її регулятивних ознак. Примус у праві націлений на те, щоб усувати аномалії, які виникають у правовій системі, приводити її у разі неправомірної ситуації в нормальний стан, впливати на порушників правопорядку.

Фінансово-правовий примус існує у межах правоохоронних відносин і виражає реакцію держави на неправомірну поведінку учасників фінансово-правових відносин, на перешкоди, що виникають у процесі функціонування фінансової системи.

Загалом проблеми та перспективи розвитку фінансово-правового примусу недостатньо вивчені. При всій важливості проведених досліджень сьогодні в наукових колах немає чітко окресленого підходу до визначення поняття фінансово-правового примусу, наукових засад і напрямів його розвитку.

Крім того, необхідне ґрунтовне дослідження місця фінансово-процесуального примусу в системі фінансового права та його заходів.

Загальна характеристика примусу

Ровинський Ю.О., характеризуючи державу на різних етапах її розвитку, її цілі й завдання, наголошує, що в різні історичні періоди конкретна держава відображає особливості влади й примусу. Примус є універсальним методом функціонування будь-якого різновиду суспільної влади, здійснення соціального управління [9, c. 7].

На думку Т. О. Коломоєць, примус виступає як засіб забезпечення цінностей, створює такий фактичний стан, який не виключає рішення індивіда з ланки детермінації, але ставить його в такі умови, коли не можна вибрати інший варіант поведінки [4, c. 215].

Відмітна особливість примусу в праві полягає в тому, що він пов’язаний з діяльністю держави, яка регламентується правовими нормами, правовими формами виконання нею своїх функцій. Лише тоді примус стає державним, тобто таким, за яким стоїть апарат держави, і набуває внаслідок цього юридичного характеру, коли він використовується як засіб, метод реалізації правом своєї ролі офіційно-владного регулятора суспільних відносин. Управління суспільством, забезпечення суспільної дисципліни та правопорядку здійснюються за допомогою активних способів цілеспрямованого впливу на свідомість і поведінку людей – примусу.

Примус існує в будь-якому людському співжитті і є необхідним елементом соціальної організації. Завдання охорони законності та правопорядку, підтримки державної дисципліни вимагають, щоб органи держави забезпечували втілення в життя державної волі, застосовуючи в разі потреби до тих, хто не слідує цій волі добровільно, примусові заходи, які допускаються законом. Державний примус є засобом захисту інтересів суспільства, а примусова діяльність держави регулюється правом.

Державний примус – це зовнішній вплив на поведінку людей, заснований на організованій силі держави й забезпечений безумовним затвердженням волі держави [9, c. 7].

Б. Т. Базилев відзначає, що «…державний примус є здійснюваний компетентними органами й посадовими особами владний вплив у вигляді приписів певної поведінки (психічний примус) або у формі безпосередньої дії (фізичний примус)» [6, c. 125].

Особливість державного примусу полягає в тому, що в разі його застосування гарантується безумовне виконання розпоряджень владного суб’єкта. Існує державна монополія на правовий примус. Тільки держава має право видавати юридичні норми та застосовувати встановлені в них санкції. Тільки держава, що володіє спеціальним апаратом примусу, має право застосовувати примусові заходи до громадян та організацій, колективних суб’єктів.

Правовий примус застосовується тільки до конкретних суб’єктів права, які порушили юридичні норми. Примус як правовідношення складається безпосередньо в процесі застосування державно-примусових заходів відповідними правозастосовними органами й посадовими особами. Ця діяльність завжди відбувається в рамках особливих правозастосовних відносин охоронного типу, що набувають характеру різко вираженого владовідношення.

Примус є відношенням, у якому владна сторона є компетентним правозастосовним органом держави або посадова особа, що застосовує заходи примусу до зобов’язаного суб’єкта, а підвладною стороною є суб’єкт, який має виконати ці заходи [9, c. 7].

Джерелом державного примусу є безпосередньо державна влада. Правовідносини, пов’язані із застосуванням примусу, виникають на основі юридичного складу, що об’єктивно включає два основні елементи (юридичні факти):

а) здійснення правопорушення або іншої несприятливої події, що викликає необхідність застосування примусових заходів;

б) рішення відповідних державних органів і посадових осіб про порушення, розгляд відповідних справ і застосування примусових заходів.

Необхідно також зазначити, що правовідносини, пов’язані з примусом, належать до охоронних правовідносин, а за своїми функціональними характеристиками – до правозастосовних. Державний примус за своїм змістом є державним явищем у зв’язку з його безпосереднім взаємозв’язком з державною владою й має правову форму, що знаходить свій прояв у правозастосовній діяльності. Водночас державний примус є системою, що функціонує в правовому просторі.

Правовий аналіз указує на державний примус як на комплексний правовий інститут, вид правовідносин, засіб і метод правового регулювання.

У зв’язку із цим необхідно узагальнити й системно виділити такі ознаки державного примусу:

1) є методом правового регулювання суспільних відносин; мета застосування примусових заходів – охорона й захист прав та свобод людини і громадянина, забезпечення безпеки і громадського порядку; виявляється як зовнішній психічний або фізичний вплив на свідомість і поведінку людей;

2) фактичною підставою застосування примусових заходів є правопорушення, а також інші обставини, що вказують на необхідність запобігання правопорушенню або захисту порушеного права чи законного інтересу; юридичною підставою застосування примусових заходів є вказівка на відповідний захід примусу в санкції або диспозиції правової норми;

3) застосування заходів державного примусу можливе лише в обумовлених законом процесуальних формах і покладається на компетентні державні органи й посадових осіб;

4) заходи державного примусу можуть застосовуватися безпосередньо до правопорушника або в інших ситуаціях з метою забезпечення безпеки й громадського порядку; застосування примусових заходів завжди пов’язане із спричиненням особі обмежень особистого, майнового або організаційного характеру [9, c. 8].

Дмитренко Е.С. вважає, що якщо проаналізувати наукові джерела з питань застосування заходів примусу до суб’єктів фінансових правовідносин, то можна помітити, що окрема термінологія у цій сфері не повною мірою відображає специфіку та особливості фінансових правовідносин, які мають публічний характер, а поведінка їх суб’єктів спрямовується на забезпечення публічного фінансового інтересу із застосуванням для його реалізації різних заходів, в тому числі й примусових.

Тому він вважає за доцільне для означення останнього використовувати категорії «публічний примус», «заходи публічного примусу» (замість «державний примус», «заходи державного примусу»).

Якщо мову вести про галузеві різновиди публічного примусу, то доцільно вживати категорії «примус у фінансовому праві» («примус у податковому праві») і, відповідно, «заходи фінансово-правового примусу» («заходи податково-правового примусу») [1, c. 237].

Поиск по сайту: