РОЗДІЛ І. Сутність та особливості методу танцювальної терапії

Зміст

Вступ……………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І. Сутність та особливості методу танцювальної терапії…6

1.1. Методика проведення дитячої танцювальної психотерапії….10

1.2. Основні принципи і цілі танці-рухової терапії……………….18

РОЗДІЛ ІІ. Обгрунтування та вибір методів психологічного дослідження впливу танцювально-рухової терапії на покращення емоційного стану людини……………………………………………22

2.1. Поняття емоційних станів в психології………………………..28

2.2. Методи дослідження емоційних станів……………………….29

РОЗДІЛ ІІІ. Оцінка ефективності використання методу танцювально-рухової терапії в процесі психологічної підготовки вагітних жінок до материнства……………………………………..30

3.1. Організація емпіричного дослідження………………………..30

3.2. Аналіз результатів дослідження……………………………….32

3.3. Обговорення результатів дослідження…………………………32

Висновок………………………………………………………………33

Список використаної літератури……………………………………35

Вступ

Танець є одним з найдавніших способів вираження людиною своїх почуттів та емоцій. Він зародився на самому ранньому етапі існування людства. Танець поєднує в собі фізичну, психічну і естетичну діяльність.

Він здатний виражати цілу гаму людських емоцій і активно використовується в сучасній терапії. При цьому у вільному русі та імпровізації відбувається спонтанне вивільнення почуттів. Рухи танцю є своєрідним засобом комунікації.

Танець є одним з найдавніших способів вираження людиною своїх почуттів та емоцій. Він зародився на самому ранньому етапі існування людства. Танець поєднує в собі фізичну, психічну і естетичну діяльність.

Він здатний виражати цілу гаму людських емоцій і активно використовується в сучасній терапії. При цьому у вільному русі та імпровізації відбувається спонтанне вивільнення почуттів. Рухи танцю є своєрідним засобом комунікації.

В основі танцювально-рухової терапії лежить рухова імпровізація. В цій терапії немає місця хореографії, а є імпровізація, спонтанний танок, який допомагає людині звільнити почуття, які вона відчуває в цю хвилину. Танець сам по собі дає багато позитивних емоцій. Людина рухається і отримує необхідні ресурси та сили, які допомагають вирішувати життєві питання та психологічні проблеми.

У кожної людини є образ свого “я”, який виражений в образі тіла. Стереотипи, породжені вихованням і перенесеними стресами, втілюються у нашому житті й у нашому тілі. У людей є обмеження, страхи і нереалізовані бажання, які виражає тіло. Тому танець — це також і взаємодія, історія людських взаємин.

Через танець ми можемо:

Ø більш відкрито глянути на світ людських взаємин;

Ø виразити ті почуття, які ми не вміємо і боїмося виражати;

Ø реалізувати ті бажання, які нам поки страшно чи ніяково втілити;

Ø знайти взаєморозуміння, якого так не вистачає в повсякденному житті.

Таким чином, танцтерапія працює в трьох галузях:

Ø наше тіло, його можливості та обмеження (“Що несе у світ моє тіло?”);

Ø наші уявлення про себе самих, розширення і розкриття цих уявлень (“Хто я?”);

Ø наша взаємодія з іншими людьми, сфера міжособистісних відносин (“Хто ти і що ми можемо разом?”).

Актуальність використання танцювально-рухових методів терапії обумовлена підвищеним інтересом людей до різноманітних видів танцю, що вплинуло на збільшення числа практикуючих психологів, котрі використовують в своїй роботі різноманітні види танцювальної терапії та їх складові. Поступово розширюються й у сфери застосування танцювально-рухової терапії. На даний час вона може використовуватись як допоміжний чи основний метод корекції в групах дітей та підлітків в санаторно-курортних умовах, при корекції стосунків у подружніх парах, для соціально-психологічного й рухового тренінгу осіб з різними порушеннями чи в реабілітаційному періоді.

Мета дослідженя полягає у детальному ознайомленні з методом танцювально-рухової терапії та можливими сферами її використання.

Об’єкт дослідження: танцювально-рухова терапія як метод сучасної психотерапії та її вплив не емоційний стан особистості.

Предмет дослідження: умови й особливості використання танцювально-рухової терапії; емоційний стан особистості в процесі танцювально-рухової терапії.

Гіпотеза:
- в процесі використання методу танцювально-рухової терапії створюються умови для покращення емоційного стану особистості;

- сеанс танцювально-рухової терапії може розглядатися як фактор здатний коригувати емоційний стан особистості.

Завдання теореричного розділу роботи:

1. Виявити основні принципи, цілі та завдання танцювально-рухової терапії.

2. Зробити огляд і описати основні методичні прийоми роботи танцювальо
рухової терапії з різними категоріями клієнтів.

3. Розкрити змістовні характеристики емоційних станів особистості.

4. В ході теоретичного аналізу вивчити вітчизняні й зарубіжні методики дослідження емоційних станів особистості;

РОЗДІЛ І. Сутність та особливості методу танцювальної терапії

Будь-які переживання людини, як позитивні, так і негативні, виражаються в напрузі будь-якої групи м'язів. На підтримку цього м'язового затиску витрачається енергія. Після реакції зовні вона починає вільно циркулювати по всіх частинах тіла.

Наприклад, дитину образили і вона не може на це відповісти. Як правило, вона стискає щелепи, кулаки, дихання стає частим тощо. Це і є реакція тіла на ситуацію. Якщо ж подібна ситуація повторюється кілька разів або емоційна травма дуже значна, такий рух тіла закріпляється в тілі як стереотип, знижується рівень емоційної чутливості.

Сучасна танцювальна терапія спрямована на зниження м'язової напруги. Вона сприяє збільшенню рухливості людини.

Юнг зазначав терапевтичну цінність артистичних переживань. У танці вони дозволяють з несвідомого витягти неусвідомлені потяги і потреби. Відбувається звільнення людини від них.

Танцювальна терапія може вважатися первинним засобом заохочення невербального взаємодії як між клієнтом і терапевтом, так і між учасниками групи танцювальної терапії.

Ця методика дозволяє членам групи краще усвідомлювати власне тіло і можливості його використання. Таке усвідомлення призводить до поліпшення фізичного та емоційного стану учасників.

Якщо говорити про підлітків, то такі заняття виробляють у них більш позитивний образ власного тіла, що допомагає підвищити самооцінку молодої людини. Оволодіння новими рухами і позами дає можливість опанувати новими почуттями.

Танцювальна терапія також допомагає розвивати соціальні навички людей. Танцювальні рухи є засобом зв'язку з оточуючими, дають людині можливість самовираження.

Тілесна терапія і танцювально-рухова терапія – це методи самовідновлення організму, застосування яких є доцільним як з метою формування, так і зміцнення і збереження здоров’я дітей. Окрім цього, танцювально-рухова терапія спрямована на розвиток комунікативних навичок учнів і включає роботу з іншими видами мистецтв: малюнком, ліпленням, музикою тощо.

Танцювальна терапія, по-перше, дає дитині можливість усвідомити, як і чому щось відбувається в її тілі. По-друге, за допомогою спеціальних вправ допомагає зняти чи знизити рівень “заблокованості”як стереотип, знижується рівень емоційної чутливості.

Сучасна танцювальна терапія спрямована на зниження м'язової напруги. Вона сприяє збільшенню рухливості людини.

Юнг зазначав терапевтичну цінність артистичних переживань. У танці вони дозволяють з несвідомого витягти неусвідомлені потяги і потреби. Відбувається звільнення людини від них.

Танцювальна терапія може вважатися первинним засобом заохочення невербального взаємодії як між клієнтом і терапевтом, так і між учасниками групи танцювальної терапії.

Ця методика дозволяє членам групи краще усвідомлювати власне тіло і можливості його використання. Таке усвідомлення призводить до поліпшення фізичного та емоційного стану учасників.

Якщо говорити про підлітків, то такі заняття виробляють у них більш позитивний образ власного тіла, що допомагає підвищити самооцінку молодої людини. Оволодіння новими рухами і позами дає можливість опанувати новими почуттями.

Танцювальна терапія також допомагає розвивати соціальні навички людей. Танцювальні рухи є засобом зв'язку з оточуючими, дають людині можливість самовираження.

Тілесна терапія і танцювально-рухова терапія – це методи самовідновлення організму, застосування яких є доцільним як з метою формування, так і зміцнення і збереження здоров’я дітей. Окрім цього, танцювально-рухова терапія спрямована на розвиток комунікативних навичок учнів і включає роботу з іншими видами мистецтв: малюнком, ліпленням, музикою тощо.

Танцювальна терапія, по-перше, дає дитині можливість усвідомити, як і чому щось відбувається в її тілі. По-друге, за допомогою спеціальних вправ допомагає зняти чи знизити рівень “заблокованості” тіла, саме знизити, а не знищити, адже жодна людина не може жити без своїх захисних механізмів: м’язового панцира, який починає формуватися з раннього дитинства.

Немає такої людини, яка була б у будь-якій ситуації повністю відкрита. Це неможливо і не треба, інакше її все вражатиме в цьому світі. З іншого боку, якщо людина надто непроникна, вона стає малочутливою не лише до болю, але й до радості.

Одним із головних принципів танцювальної терапії є можливість навчитися чути сигнали свого тіла, йти за ними, вміти розслаблятися, коли треба. Тіло мудріше за думку, тому що воно старше, ніж думка. Тіло має свою пам’ять, і багато процесів у ньому проходять на підсвідомому рівні. Важливо навчитися спонтанності, імпровізації на тілесному рівні, усвідомлено брати участь у своєму власному житті. Тілесні навички переносяться на психічний рівень. Людина, яка не здатна на спонтанні реакції у складній ситуації, відразу ж зазнає краху. Головне – навчитися довіряти своєму тілу.

Безперечним є той факт, що танцювальна терапія сприяє формуванню почуття ритму. Доведено, що кожній біологічній істоті воно притаманне, адже організм являє собою систему біоритмів. Проте досить часто почуття ритму губиться – так діють на нього стреси, а також різноманітні події негативного характеру. Отже, навчити дітей відчувати ритм – це не тільки рухатися в такт музики, але і жити, на випадаючи із ритму часу. Танець сприяє розвитку координації рухів, формуванні внутрішньої свободи дитини.

Танцювальна терапія поєднує в собі музику і рух. Не викликає сумніву, що руховий досвід дитини пов’язаний з її музичним досвідом.

Дослідники говорять про взаємозв’язок музики і рухів, який має глибокі онто- і філогенетичні корені. У прадавніх музичних культурах музика завжди була невіддільною від танцювальних, трудових, ритуальних рухів, що її супроводжують. Те ж саме можна сказати і про дитячі музичні ігри, що супроводжуються театральними ігровими ситуаціями.

Немає такої людини, яка була б у будь-якій ситуації повністю відкрита. Це неможливо і не треба, інакше її все вражатиме в цьому світі. З іншого боку, якщо людина надто непроникна, вона стає малочутливою не лише до болю, але й до радості.

Одним із головних принципів танцювальної терапії є можливість навчитися чути сигнали свого тіла, йти за ними, вміти розслаблятися, коли треба. Тіло мудріше за думку, тому що воно старше, ніж думка. Тіло має свою пам’ять, і багато процесів у ньому проходять на підсвідомому рівні. Важливо навчитися спонтанності, імпровізації на тілесному рівні, усвідомлено брати участь у своєму власному житті. Тілесні навички переносяться на психічний рівень. Людина, яка не здатна на спонтанні реакції у складній ситуації, відразу ж зазнає краху. Головне – навчитися довіряти своєму тілу.

Безперечним є той факт, що танцювальна терапія сприяє формуванню почуття ритму. Доведено, що кожній біологічній істоті воно притаманне, адже організм являє собою систему біоритмів. Проте досить часто почуття ритму губиться – так діють на нього стреси, а також різноманітні події негативного характеру. Отже, навчити дітей відчувати ритм – це не тільки рухатися в такт музики, але і жити, на випадаючи із ритму часу. Танець сприяє розвитку координації рухів, формуванні внутрішньої свободи дитини.

Танцювальна терапія поєднує в собі музику і рух. Не викликає сумніву, що руховий досвід дитини пов’язаний з її музичним досвідом.

Дослідники говорять про взаємозв’язок музики і рухів, який має глибокі онто- і філогенетичні корені. У прадавніх музичних культурах музика завжди була невіддільною від танцювальних, трудових, ритуальних рухів, що її супроводжують. Те ж саме можна сказати і про дитячі музичні ігри, що супроводжуються театральними ігровими ситуаціями.

Отже, музичне спілкування дітей насичене різноманітними жестами, які відбивають багатство невербальної комунікації, а танцювальна терапія вчить учнів передавати свій настрій через рух, сприяє формуванню “музичності” дитячих рухів навіть за умов відсутності музичного супроводу.

Поиск по сайту: