Загальні положення. 515. Матеріально-технічне забезпечення– це вид забезпечення взводу, що включає: комплекс організаційно-технічних заходів

515. Матеріально-технічне забезпечення – це вид забезпечення взводу, що включає: комплекс організаційно-технічних заходів, які організуються і здійснюються з метою підтримання бойової готовності і боєздатності взводу шляхом накопичення до встановлених норм запасів матеріально-технічних засобів і своєчасного забезпечення ними; зберігання і підтримання цих засобів у стані, який забезпечує своєчасне приведення їх у готовність до використання за призначенням; освоєння особовим складом зразків ОВТ, а також своєчасного відновлення ОВТ при пошкодженнях (несправностях); поповнення запасів матеріально-технічних засобів взводу замість втрачених і витрачених.

Матеріально-технічне забезпечення взводу включає технічне і тилове забезпечення.

516. Технічне забезпечення включає комплекс заходів з накопичення до встановлених норм запасів ОВТ, ракет, боєприпасів, військово-технічного майна та інших видів матеріально-технічних засобів і своєчасного забезпечення ними взводу, зберігання і підтримання цих засобів у стані, який забезпечує своєчасне приведення їх у готовність до використання за призначенням, освоєння особовим складом зразків ОВТ, а також своєчасного відновлення ОВТ при пошкодженнях (несправностях), поповнення запасів матеріально-технічних засобів взводу замість витрачених і втрачених.

517. Тилове забезпечення включає комплекс заходів з накопичення до встановлених норм запасів пально-мастильних матеріалів, продовольства, речового майна та інших видів матеріальних засобів і своєчасного забезпечення ними взводу, зберігання і підтримання цих засобів у стані, що забезпечує своєчасне приведення їх у готовність до використання за призначенням, а також поповнення запасів матеріально-технічних засобів у взводі замість витрачених і втрачених, а також задоволення побутових і фінансових потреб взводу.

518. Матеріально-технічне забезпечення організується і здійснюється у всіх видах бойових дій, під час пересування і в повсякденній діяльності взводу в тісній взаємодії з бойовим, морально-психологічним, медичним забезпеченням на підставі централізованого взаємопогодженого вирішення питань щодо своєчасного надходження у взвод необхідної кількості матеріально-технічних засобів, своєчасного відновлення пошкоджених (несправних) зразків ОВТ.

Забезпечення взводу всіма необхідними видами матеріально-технічних засобів здійснюється централізовано, а також шляхом передачі матеріально-технічних засобів з одного підрозділу до іншого. Додатковими джерелами забезпечення матеріально-технічними засобами можуть бути придатні до використання агрегати, вузли, деталі зразків ОВТ, які за своїм технічним станом належать до безповоротних втрат, а також відремонтовані та виготовлені на підприємствах, в органах технічного забезпечення і ресурси місцевої промислово-економічної бази, і трофейні матеріально-технічні засоби.

Необхідні дані про подачу матеріально-технічних засобів певної номенклатури із зазначенням їх типу, кількості, строку подачі надаються командиру роти.

Безперебійне матеріально-технічне забезпечення є однією з основних умов успішного ведення бою (бойових дій) взводом.

Командир взводу відповідає за своєчасне матеріально-технічне забезпечення підпорядкованого взводу. Він зобов’язаний уживати заходів щодо підтримання ОВТ в постійній готовності до використання за призначенням і швидкого відновлення в разі виходу з ладу, забезпечення взводу ракетами, боєприпасами, пально-мастильними матеріалами, продовольством та іншими необхідними матеріально-технічними засобами; піклуватися про харчування особового складу.

Основою організації матеріально-технічного забезпечення є рішення командира взводу на бій, його вказівки, розпорядження старшого начальника з цих питань.

Під час підготовки та в ході бою (бойових дій) командир взводу здійснює контроль за готовністю до використання за призначенням і технічним станом ОВТ, наявністю, витратою ракет, боєприпасів, пально-мастильних матеріалів, продовольства і своєчасною доставкою їх до відділень взводу; доповідає командиру роти про наявність і технічний стан озброєння і техніки, про забезпеченість ракетами, боєприпасами, пально-мастильними матеріалами й іншими необхідними матеріально-технічними засобами, про наявність поранених і хворих та подає заявки на поповнення взводу необхідними матеріально-технічними засобами.

519. У взводі створюються у встановлених розмірах запаси ракет, боєприпасів, продовольства та інших необхідних матеріально-технічних засобів, у бойових машинах, при озброєнні й особовому складі.

Запаси поділяться на витратну частину та непорушний запас, який витрачається з дозволу командира бригади, а у випадку, що не терпить зволікання, – з дозволу командира батальйону з наступною доповіддю про це старшому командиру.

У всіх випадках силами і засобами старшого начальника організується забезпечення взводу водою, а в разі потреби – і пально-мастильними матеріалами.

520. Потреба взводу в матеріально-технічних засобах на бій (бойові дії) визначається з урахуванням встановленої витрати і зберігання запасів у необхідних розмірах до кінця бою (бойових дій).

Потреба в ракетах, боєприпасах, пально-мастильних матеріалах та інших необхідних матеріально-технічних засобах, забезпеченість ними взводу і норми витрати обчислюються в розрахунково-постачальних одиницях (бойових комплектах, заправках пального, добової видачі, комплектах) та в інших одиницях виміру.

Бойовий комплект – це установлена кількість боєприпасів на одиницю озброєння (автомат, карабін, гвинтівку, пістолет, кулемет, міномет, гармату та ін.) або на бойову машину (танк, бойову машину, БТР тощо). Бойовий комплект взводу обчислюється на наявне озброєння.

Заправка пального – визначена маса пального, що вміщується у паливну систему машини (агрегату) або забезпечує установлений запас її ходу (час роботи). Заправка для гусеничних машин, колісної військово-інженерної техніки визначається місткістю основних баків і додаткових ємностей, які конструктивно входять у паливні системи; для колісних машин (крім військово-інженерних) – визначена маса пального, яке забезпечує запас ходу на відстані 500 км, а для агрегатів – установленою кількістю часу їх роботи (50 годин). Заправка пальним взводу нараховується на всю облікову техніку взводу.

Добова видача – кількість продуктів, установлена нормами для харчування однієї людини на добу. Добова видача взводу нараховується на його облікову чисельність.

Комплект – набір приладів (інструментів, запасних частин, предметів речового й іншого майна), складений за визначеним переліком і в установленій кількості.

Зарядка – визначена маса спеціальних речовин (твердих, рідких, розчинів тощо), які вміщуються в основні ємності спеціальних машин і приладів.

Технічне забезпечення

521. Технічне забезпечення організовується та здійснюється з метою підтримання бойової готовності та боєздатності підрозділів шляхом своєчасного укомплектування їх ОВТ; забезпечення ракетами, боєприпасами та військово-технічним майном; підтримання їх у справному стані та постійній готовності до використання за призначенням; відновлення пошкодженого (несправного) ОВТ та своєчасного повернення їх до ладу.

522. Безпосереднім організатором технічного забезпечення у взводі є командир взводу. Він відповідаєь за: підтримання ОВТ у справному стані та постійній готовності до використання за призначенням; правильну експлуатацію і своєчасне відновлення пошкодженого (несправного) ОВТ, забезпечення підрозділів ракетами, боєприпасами і військово-технічним майном.

523. Командир взводу повинен: знати завдання взводу, його укомплектованість озброєнням, технікою та їх технічний стан, забезпеченість ракетами, боєприпасами і військово-технічним майном; керувати підготовкою ОВТ до бою (бойових дій) і їх технічним обслуговуванням; організовувати та здійснювати контроль за технічним станом бойових машин у бою, встановлювати причини виходу їх з ладу; організовувати евакуацію, ремонт і своєчасне повернення до ладу та передачу техніки, що вийшла з ладу, засобам старшого командира (начальника); підтримувати зв’язок з командирами підрозділів, старшим командиром (начальником) і пунктом технічного спостереження, ремонтно-евакуаційною (ремонтною, евакуаційною) групою батальйону (роти); доповідати командиру роти про кількість, місцезнаходження і технічний стан ОВТ, що вийшли з ладу, та вжиті заходи для їх евакуації і ремонту.

524. Забезпечення підрозділів взводу боєприпасами для стрільби зі стрілецької зброї та гранатами під час бою здійснюється підношувачами боєприпасів.

У наступальному бою поповнення підрозділів взводу боєприпасами може здійснюватися двома способами: перший – боєприпаси підвозяться до бойових машин (танків), які розташовані в першому ешелоні бойового порядку під час бою; другий – відновлення запасу витрачених ракет і боєприпасів відбувається у заздалегідь встановлених місцях за етапами бою (з виконанням підрозділами бойових завдань або з виводом їх у другий ешелон або резерв).

Під час ведення оборонного бою заправлення техніки і поповнення боєприпасами бойових машин може проводитися безпосередньо на позиціях, як правило, у темний час доби або під час бою в місцях, укритих від спостереження і вогню противника позаду позицій у порядку, встановленому командиром взводу.

525. Комплексне технічне обслуговування ОВТ проводиться згідно з вказівками командира роти у встановлений командиром взводу час перед боєм (бойовими діями) та після виконання бойового завдання і здійснюється безпосередньо в бойових порядках, як правило, без виводу їх у тил, зі збереженням боєздатності не менше ніж 70% ОВТ. Роботи виконуються екіпажами (обслугами), механіками-водіями (водіями) з використанням запасних частин, майна і приладдя машин із залученням особового складу взводу, а також засобів технічного забезпечення батальйону під безпосереднім керівництвом командира взводу. Першими обслуговуються взводи, які вирішують головне завдання та приступають до дій першими. Комплексне технічне обслуговування включає: заправлення машин пально-мастильними матеріалами; перевірку справності та готовності до використання озброєння, приладів стрільби і спостереження, агрегатів, вузлів, механізмів і систем, їх очищення, промивання, змащування, вивірку та регулювання, усунення дрібних несправностей і виконання кріпильних робіт; зарядку (підзарядку) акумуляторних батарей (за потреби); перевірку укомплектованості та поповнення ОВТ запасними частинами, інструментом і приладдям, засобами підвищення прохідності та іншими табельними засобами; перевірку наявності та справності обладнання на автомобілях, які призначені для перевезення особового складу, озброєння, військової техніки і військово-технічного майна. У разі потреби під час комплексного технічного обслуговування може здійснюватися поповнення боєкомплекту озброєння ракетами і боєприпасами.

526. Евакуація несправних ОВТ взводу здійснюється евакуаційними засобами батальйону (штатними і доданими), а іноді для цього використовуються бойові машини взводу. У першу чергу евакуюються ті бойові машини, яким загрожує небезпека захоплення або знищення противником, а також озброєння і військова техніка, які найбільш важливі для забезпечення боєздатності підрозділів і потребують найменшого обсягу робіт. Озброєння і техніка, які не можуть бути евакуйовані або відремонтовані власними силами, передаються на місці виходу з ладу, в найближчих укриттях або на шляху евакуації засобам старшого командира. Пошкоджене озброєння, стріляні гільзи та укупорка (тара) вивозяться з підрозділів взводу попутним транспортом.

527. Поточний ремонт пошкодженого ОВТ проводиться, зазвичай, у місцях виходу з ладу або в найближчих укриттях силами екіпажів (обслуги), механіків-водіїв (водіїв) і ремонтно-евакуаційних (ремонтних) груп старшого командира (начальника). У першу чергу ремонтуються озброєння і військова техніка, які мають найменший обсяг робіт. Якщо пошкоджені машини відремонтувати на місці виходу з ладу або в найближчому укритті неможливо, засобами старшого командира (начальника) вони евакуюються на збірний пункт пошкоджених ОВТ.

Ремонт ОВТ залежно від характеру несправності може проводитися безпосередньо в ремонтному підрозділі батальйону (дивізіону) або ремонтно-відновлювальному батальйоні бригади. Несправні протитанкові ракети повертаються на пункт боєпостачання роти, з подальшим їх поверненням на склад бригади.

Відремонтовані озброєння і військова техніка приводяться у готовність до застосування за призначенням і негайно повертаються у взвод.

528. Управління технічним забезпеченням здійснюється з пункту технічного спостереження заступником командира батальйону з озброєння.

Пункт технічного спостереження батальйону призначений для своєчасного виявлення ОВТ, що вийшли з ладу; визначення причин, характеру та ступеня їх пошкодження; обсягу евакуаційних (ремонтних) робіт і необхідних сил і засобів для їх виконання, а також визначення стану екіпажів (обслуг), механіків-водіїв (водіїв).

Пункт технічного спостереження батальйону очолює заступник командира батальйону з озброєння. У деяких випадках, зазвичай, знаходиться заступник командира роти з озброєння (старший технік роти), хімік-дозиметрист, сапер, санітарний інструктор (санітар), а також резервні члени екіпажів (обслуг) і спеціалісти-ремонтники.

На пункті технічного спостереження організовується зв’язок із командно-спостережним пунктом батальйону (рот), ремонтно-евакуаційною (ремонтною, евакуаційною) групою батальйону, командирами бойових машин, що вийшли з ладу.

Ремонтно-евакуаційна (ремонтна) група батальйону призначена для евакуації ОВТ, що вийшли з ладу, з-під вогню противника в найближчі укриття, проведення поточного ремонту в місцях виходу їх з ладу або в найближчих укриттях.

Під час виконання завдань ротою самостійно їй можуть додаватися засоби технічного обслуговування, ремонту та евакуації. У цьому випадку технічне забезпечення здійснюється ремонтно-евакуаційною (ремонтною) групою роти, яку очолює заступник командира роти з озброєння (старший технік роти).

529. Під час зайняття і організації оборони в першу чергу здійснюється дозаправлення машин і поповнення боєприпасами, проведення контрольного огляду й усунення виявлених несправностей. Інші роботи з комплексного технічного обслуговування ОВТ проводяться в перервах або коли немає бойових дій.

Порядок використання засобів технічного обслуговування батальйону, що надані згідно зі заявками, для надання допомоги екіпажам (обслугам), механікам-водіям (водіям) у роті визначає командир (заступник командира з озброєння, старший технік) роти.

Під час оборони евакуація ОВТ, що вийшли з ладу, здійснюється в межах опорного пункту взводу (роти) своїми силами та засобами, а на збірний пункт пошкодженого ОВТ – засобами евакуації старшого командира. Евакуація ОВТ з-під вогню, а також у разі загрози захоплення противником може здійснюватися з використанням бойових машин, а якщо неможливо евакуювати – уживають заходів щодо їх знищення (виведення з ладу).

Ремонт ОВТ, що вийшли з ладу, здійснюється в місцях виходу їх з ладу або в укриттях силами екіпажу, ремонтно-евакуаційною (ремонтною) групою батальйону (роти), а також силами і засобами старшого командира (начальника). Роботи, пов’язані з частковим розбиранням машин і втратою ними рухомості, а також виведенням їх у найближчі укриття проводяться тільки з дозволу командира роти. Пошкоджена бойова техніка, яка має справне озброєння і спроможна вести бій, евакуюється тільки з дозволу командира батальйону (роти).

На вогневих позиціях танків, БМП (БТР) та інших вогневих засобів, а також у взводі можуть створюватися додаткові запаси боєприпасів, поповнення яких проводиться залежно від їх витрати. Після відбиття атаки противника запаси боєприпасів у взводі (відділенні, екіпажі) негайно поповнюються.

530. Під час підготовки до наступу підготовка ОВТ проводиться в обсязі, який забезпечує їх надійне використання (бойове застосування) під час виконання поставлених завдань. Для цього, як правило, проводиться необхідний (черговий) вид технічного обслуговування і додаткові роботи, що забезпечують використання за призначенням ОВТ в конкретних умовах обстановки, місцевості, пори року, погоди і доби. У разі потреби створюються додаткові запаси ракет і боєприпасів. Несправні ОВТ, які не можуть бути відремонтовані до початку наступу силами підрозділу, передаються ремонтно-відновлювальним органам старшого командира (начальника).

Під час висування до рубежу переходу в атаку в ар’єргарді батальйону (однієї з рот) прямує замикання похідної колони, яке встановлює причини зупинки машин, допомагає екіпажам (обслузі), механікам-водіям (водіям) в усуненні несправностей, евакуює в укриття несправні машини та витягує машини, які застрягли і заважають руху колони.

Після виконання взводом бойового завдання проводиться комплексне технічне обслуговування ОВТ. При цьому щонайперше здійснюється поповнення боєкомплекту і заправлення пально-мастильними матеріалами.

531. Під час підготовки до маршу проводиться чергове номерне технічне обслуговування ОВТ, додаткові роботи, які визначаються умовами здійснення маршу, і здійснюються заходи щодо створення необхідного запасу ходу; запаси ракет, боєприпасів і військово-технічного майна поповнюються до встановлених норм; при машинах створюються додаткові запаси пального та охолоджувальної рідини. ОВТ, які неможливо відремонтувати до початку маршу, передаються ремонтно-відновлювальним органам старшого командира (начальника).

Комплексне технічне обслуговування ОВТ під час маршу проводиться на привалах і в районах зосередження (відпочинку). На привалах, як правило, проводиться контрольний огляд, усунення виявлених несправностей і дозаправлення пальним з додаткових ємностей і пересувних засобів заправки, а в районі відпочинку – щоденне технічне обслуговування ОВТ із заправленням машин засобами старшого командира і тилу батальйону.

Технічне замикання похідної колони батальйону (роти) здійснює евакуацію машин взводу, які зійшли з маршруту руху внаслідок несправностей; разом з екіпажем (обслугою), механіком-водієм (водієм) визначає їх причину, характер та обсяг ремонтних робіт; надає допомогу в їх усуненні (видаються необхідні запасні частини й інструмент, проводиться інструктаж, у разі потреби виділяються один або декілька спеціалістів-ремонтників).

Тилове забезпечення

532. Тилове забезпечення взводу організовується і здійснюється у всіх видах бою (бойових дій) з метою підтримання його у боєздатному стані та створення сприятливих умов для виконання поставлених завдань.

Командир взводу відповідає за своєчасне тилове забезпечення взводу. Він повинен уживати заходів щодо забезпечення пально-мастильними матеріалами, продовольством, водою та іншими матеріально-технічними засобами; проявляти постійну турботу про харчування особового складу, його лазне-пральне обслуговування і своєчасну заміну раніше отриманих предметів речового майна, які стали непридатні.

Основою організації тилового забезпечення є рішення командира взводу на бій (дії) і вказівки та розпорядження командира роти (батальйону) щодо тилового забезпечення.

Під час організації бою командир взводу в питаннях тилового забезпечення повинен вказати: розміри і терміни створення запасів пально-мастильних матеріалів, продовольства, медичного майна, води та інших матеріально-технічних засобів, норми їх витрат і порядок підвозу; місця розгортання підрозділів тилового забезпечення батальйону: місце, час і порядок поповнення взводу матеріально-технічними засобами, заправку ОВТ пально-мастильними матеріалами; організацію харчування особового складу взводу; режим споживання води і порядок її підвозу; порядок лазне-прального обслуговування особового складу; порядок підтримання зв’язку з підрозділами тилового забезпечення, шляхи підвозу та евакуації, а також довести райони розміщення підрозділів тилу батальйону.

Тилове забезпечення взводу командир взводу організовує через головного сержанта взводу і командирів відділень.

533. Під час бою командир взводу здійснює контроль за витратами пально-мастильних матеріалів, продовольства та своєчасною доставкою їх до підрозділів; доповідає командиру роти про забезпеченість взводу пально-мастильними матеріалами та іншими матеріально-технічними засобами.

534. Безпосереднім організатором тилового забезпечення взводу є командир взводу. Він відповідає за своєчасне забезпечення підрозділів взводу матеріально-технічними засобами. Командир взводу повинен: знати завдання взводу; організовувати отримання та зберігання запасів матеріально-технічних засобів; уживати заходів щодо своєчасної подачі (розподілу) до підрозділів матеріально-технічних засобів; організовувати доставку і видачу гарячої їжі, а також підвезення, зберігання питної води і забезпечення нею особового складу; разом із командирами відділень забезпечувати заправлення техніки пально-мастильними матеріалами; підтримувати постійний зв’язок із командирами відділень і старшиною роти у питаннях тилового забезпечення і доповідати командиру роти про забезпеченість підрозділів взводу.

Під час ведення оборони у взводі визначаються місця зберігання боєприпасів (у разі збільшення їх кількості) і місце збору поранених (хворих); місце зберігання боєприпасів, виділених більше норми для ведення бою, призначеного для приймання, зберігання і видачі ракет, боєприпасів у підрозділи взводу, обліку їх витрат, а також зосередження і здавання стріляних гільз і укупорки (тари).

Приймання і видачу боєприпасів за наказом командира взводу здійснює один із підношувачів боєприпасів. Безпосередня охорона та оборона визначеного місця здійснюється, зазвичай, відділеннями, у яких воно розміщується, їх силами і засобами.

Місце збору поранених призначено для збирання і винесення (вивезення) поранених і хворих із підрозділів взводу та тимчасового їх укриття і надання їм першої медичної допомоги, підготовки до подальшої евакуації за першої нагоди.

535. У період підготовки до бою (бойових дій) запаси матеріальних засобів у підрозділах накопичуються до встановлених норм. Взвод звільняють від поранених і хворих.

В обороні харчування особового складу організовується так, щоб основний прийом їжі припадав на час спаду бойової напруги. Доставка їжі до взводу здійснюється висуванням польової автомобільної кухні зі взводу забезпечення якомога ближче до підрозділів роти в найближче укриття виділеним для цього транспортом або підношувачами їжі від підрозділів. Харчування особового складу організовується в спеціально обладнаних місцях, роздавання гарячої їжі проводиться безпосередньо у казанок кожному військовослужбовцю. Подача води здійснюється, зазвичай, разом із доставкою гарячої їжі.

У наступі з ходу під час висування до рубежу розгортання в ротні колони підрозділи тилового забезпечення батальйону висуваються за бойовими підрозділами, там само розміщуються автомобілі з майном роти і старшина роти. Після розгортання в ротні колони за підрозділами другого ешелону висуваються пункт бойового постачання, продовольчі і пункти заправлення батальйону.

Переміщення підрозділів тилу батальйону під час наступу здійснюється відповідно до просування бойових підрозділів таким чином, щоб не порушувалася безперервність їх матеріального забезпечення.

З початком переслідування противника, що відходить, тил батальйону наближається до бойових підрозділів першого ешелону. Під час переслідування він переміщується в повному складі однією колоною безпосередньо за бойовими підрозділами.

Під час підготовки до маршу створюються додаткові запаси пально-мастильних матеріалів і вживаються заходи щодо підвищення прохідності транспорту.

Харчування особового складу здійснюється в районах відпочинку, зосередження, а також під час двогодинних привалів. Додані взводу підрозділи забезпечуються харчуванням через польовий продовольчий пункт батальйону, а дрібніші – разом із підрозділами взводу.

536. Потреба взводу в матеріальних засобах на бій (бойові дії) визначається з урахуванням їх витрат і наявності запасів у встановлених розмірах на кінець бою (дій).

Потреба визначається командиром взводу і вимагається згідно з наданими доповідями. Підвезення ракет і боєприпасів, пально-мастильних матеріалів та інших необхідних матеріально-технічних засобів, заправлення техніки взводу організовуються заступником командира роти з озброєння (старшим техніком роти) разом із командиром взводу. Підвезення і забезпечення продовольством організовуються старшиною роти. У всіх випадках організовується забезпечення взводу водою, а за потреби – і пально-мастильними матеріалами.

Потреба взводу в матеріально-технічними засобах забезпечується за рахунок возимих запасів та підвезенням транспортом старших командирів. У разі необхідності рішенням старшого командира у взводі можуть створюватися додаткові запаси ракет, боєприпасів, пально-мастильних матеріалів та інших матеріально-технічних засобів. Вони створюються шляхом розміщення на техніці, в місцях, можливих для кріплення і транспортування. Під час бою (бойових дій) розхід матеріально-технічних засобів суворо лімітується встановленням старшим командиром норм їх витрат на день бою (виконання бойових завдань), особливо пального і боєприпасів.

537. Витрачені запаси ракет, боєприпасів, пально-мастильних матеріалів, продовольства та інших матеріально-технічних засобів поповнюються до кінця дня бою (бойових дій) до встановлених норм. Підвезення ракет, боєприпасів, пально-мастильних матеріалів, продовольства й інших необхідні матеріально-технічних засобів у взвод здійснюється за усними заявками командира взводу.

Поповнення танків, БМП (БТР) боєприпасами і заправлення їх пально-мастильними матеріалами під часі бою проводиться безпосередньо в бойових порядках, а під час здійснення маршу – в районах привалів, денного (нічного) відпочинку і після прибуття в зазначений район. У разі неможливості підвезення боєприпасів і пально-мастильних матеріалів до танків, БМП (БТР) безпосередньо в бойові порядки транспортні засоби з боєприпасами і пально-мастильними матеріалами підходять якнайближче до них. Танки, БМП (БТР) почергово приховано підходять до місця розташування транспортних засобів для поповнення боєприпасів і заправлення пально-мастильними матеріалами. Відповідає за підвіз боєприпасів і пально-мастильних матеріалів до взводу командир взводу забезпечення батальйону, а за своєчасне поповнення боєприпасами і заправлення техніки пально-мастильними матеріалами – командир взводу.

Доставка боєприпасів механізованим підрозділам, під час дій у пішому порядку, здійснюється підношувачами боєприпасів з ротного пункту боєпостачання. Поповнення боєприпасами танків, БМП (БТР) здійснюється під час бою (бойових дій) після відведення їх у найближче укриття помашинно, а якщо дозволяє обстановка – безпосередньо в бойових порядках взводу.

538. Запаси продовольства утримуються в транспортних засобах взводу забезпечення батальйону, а недоторканний запас продовольства (сухий пайок) – у речових мішках, танках, БМП (БТР).

Забезпечення особового складу взводу гарячою їжею організовується через продовольчий пункт батальйону, зазвичай, тричі на добу. У разі неможливості організувати триразове приготування їжі з дозволу командира батальйону особовий склад забезпечується гарячою їжею двічі на добу, при цьому частина продовольчого пайка, яка залишилася, видається продуктами в сухому вигляді.

Приготування, доставка і видача підрозділам гарячої їжі організовується начальником продовольчого пункту батальйону згідно з вказівками командира батальйону, який визначає: на яку кількість особового складу, для яких підрозділів і до якого часу повинна бути готова їжа, порядок доставки (видачі) її підрозділам. Отримання і видачу їжі особовому складу взводів здійснює старшина роти відповідно до вказівок командира роти. Для доставки їжі підрозділам взводу від них у разі потреби виділяються підношувачі. У деяких випадках із дозволу командира батальйону приготування їжі може здійснюватися безпосередньо в підрозділах на доданих засобах приготування їжі.

Харчування організовується, як правило, за межами зони зараження. У разі вимушеної організації харчування у зонах радіоактивного зараження видача і прийом їжі здійснюється при рівні радіації до 1 рад/год – у звичайному режимі; від 1 до 5 рад/год – у дезактивованих спорудах; більше 5 рад/год – у дезактивованих спорудах захищеного типу.

Для приготування їжі в зонах радіоактивного забруднення використовують тільки консервовані та концентровані продукти харчування, а також раціони харчування в герметичній тарі й упаковці.

У районах, заражених отруйними речовинами, дозволяється харчування тільки у спеціальних спорудах, які обладнані фільтровентиляційним устаткуванням. Харчі і воду, які забруднені радіоактивними речовинами і біологічними засобами, уживати в їжу заборонено.

539. Забезпечення підрозділів водою для пиття і господарських потреб здійснюється з пункту забезпечення водою (водозбірного) пункту батальйону. Використання води з інших джерел забороняється. Вода для пиття у зонах зараження доставляється в герметичних ємностях.

540.Відпуск речового майна і мийних засобів особовому складу взводу здійснюється виходячи з чисельності взводу і чинних норм. Миття особового складу здійснюється один раз на тиждень з обов’язковою заміною натільного комплекту білизни в порядку, встановленому старшим командиром. У разі необхідності проводиться санітарна обробка особового складу на підставі епідемічних показників, а також заміна та спеціальна обробка зараженого речового майна.

10.4. Медичне забезпечення

541. Медичне забезпечення у взводі в бойовій обстановці організовується з метою розшуку поранених і хворих на полі бою (у районах ураження) і своєчасного надання їм першої медичної допомоги, збору, вивезення (винесення) з поля бою і підготовки до евакуації, а також із метою попередження виникнення і розповсюдження в підрозділах взводу захворювань.

Перша медична допомога надається на місці поранення (ураження) або в найближчому укритті особисто військовослужбовцем або його товаришем (особиста і взаємодопомога), стрілками-санітарами, санітарами і санітарним інструктором роти, а також особовим складом, який виділений для виконання рятувальних робіт і проведення лікувально-евакуаційних заходів у районах масового ураження.

Долікарська (фельдшерська) допомога надається в медичних пунктах батальйонів, які очолюють фельдшери, перша лікарська допомога – в медичній роті бригади, а також на медичних пунктах батальйонів (дивізіонів), які очолюються лікарями.

Усі медичні підрозділи і частини повинні приймати поранених і хворих, надавати їм необхідну медичну допомогу незалежно від їх належності до частини, виду, роду військ (сил).

Збір, вивезення (винесення) поранених з поля бою (з районів ураження) на медичний пост роти здійснюється з особовою зброєю і протигазами силами і засобами взводу, а за потреби особовим складом і засобами евакуації, які додатково виділені командиром роти, на медичний пункт батальйону також зі зброєю і протигазами – засобами медичного пункту батальйону та іншими засобами, які додатково виділені командиром батальйону (роти).

Для евакуації поранених можуть використовуватися транспортні засоби, якими здійснювався підвіз боєприпасів й інших матеріально-технічних засобів, та інша техніка.

Коли у взводі є значна кількість поранених і хворих, у першу чергу евакуації підлягають важкопоранені і важкохворі, а також військовослужбовці, які отримали психологічні травми. Легкопоранені, які не потребують госпіталізації, після надання їм медичної допомоги направляються у свої підрозділи.

542. В обороні місце збору поранених взводу обладнується в укритому місці з урахуванням можливості прихованого виносу поранених і хворих із підрозділів взводу, евакуації їх до медичних постів роти. Місце для збору поранених розгортається, як правило, з тильного кордону взводного опорного пункту в бліндажі відділення другої лінії або ході сполучення.

При переході до оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником евакуація поранених і хворих організовується у першу чергу з підрозділів, які ведуть бій, для евакуації використовуються траншеї і ходи сполучення.

Під час бою командир взводу, командири відділень, стрілець-санітар уточнюють втрати і організовують надання першої медичної допомоги пораненим і хворим, вивезення (винесення) їх з поля бою і евакуацію. При цьому особиста і взаємодопомога надається військовослужбовцям на місці поранення. Потім стрілець-санітар укриває поранених і хворих від повторних поранень і за першої нагоди їх евакуюють.

543. У наступі з ходу до початку атаки медичний пункт батальйону розміщується безпосередньо за бойовими порядками рот першого ешелону на напрямку можливого найбільшого виходу зі строю особового складу підрозділів, що атакують, на відстані, яка забезпечує захист від вогню стрілецької зброї.

Під час здійснення медичного забезпечення у взводі в ході наступі основна увага приділяється наданню медичної допомоги пораненим і хворим, винесенню (вивезенню) і евакуації з поля бою на рубежі спішування, під час бою за оволодіння опорним пунктом на передньому краї і в глибині оборони противника.

Під час дій у пішому порядку стрілки-санітари взводів, просуваючись за своїми підрозділами, спостерігають за полем бою, помічають місця виходу із строю особового складу, розшукують поранених, надають їм першу медичну допомогу та зосереджують у найближчому укритті для дальшої евакуації, позначаючи ці місця відповідними покажчиками.

З початком переслідування противника, який відходить, медичний пункт батальйону наближається до підрозділів першого ешелону і вживаються заходи щодо евакуації поранених і хворих.

544. Під час маршу перша медична допомога пораненим і хворим надається безпосередньо на техніці. Поранені і хворі, які потребують першої лікарської допомоги і подальшої евакуації, передаються санітарному інструктору роти і далі до медичного пункту батальйону, тимчасових медичних пунктів, які розгорнуті на маршруті руху старшими начальниками, або до місцевих лікувальних закладів.

Медичний пункт батальйону просувається в колоні в готовності надати допомогу особовому складу у разі завдання противником ударів авіації, артилерії і застосування ним засобів масового ураження.

Розділ 11. МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО ПРО ВЕДЕННЯ ВІЙНИ. ОБМЕЖЕННЯ ЗАГАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ ЩОДО ВЕДЕННЯ БОЙОВИХ ДІЙ

11.1. Загальні положення

545. Право війни – спроба держав установити певний мінімум норм і правил поведінки сторін, які беруть участь у збройному конфлікті, з метою полегшити страждання жертв воєнних дій. Ці норми викладені у двох групах міждержавних угод у рамках права війни.

П е р ш а г р у п а у г о д стосується встановлення прав і обов’язків воюючих сторін та обмежень вибору засобів ведення війни, що відображено у Гаазьких конвенціях (ГК) 1899,1907 років (Гаазьке право), які регулюють бойові дії в цілому і порядок проведення бойових дій; настають поняття окупації, нейтралітету.

Д р у г а г р у п а у г о д стосується визначення заходів щодо захисту осіб, які можуть зазнати страждань під час конфлікту та цивільного населення, що відображено у чотирьох Женевських конвенціях (ЖК) 1949 р. про захист жертв війни (про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях (1-ша Конвенція), про покращення долі поранених, хворих і осіб, що зазнали корабельну аварію, із складу збройних сил на морі (2-га Конвенція), про поводження з військовополоненими (3-тя Конвенція), про захист цивільного населення під час війни (4-та Конвенція) та у двох додаткових протоколах до Конвенцій від 1977 р., які в сукупності становлять Женевське право (ЖП), що у цілому містить тези про захист: жертв збройних конфліктів (військовополонених, поранених, хворих, тих, що постраждали від корабельних катастроф, загиблих); цивільного населення; осіб, які надають допомогу жертвам збройних конфліктів (зокрема медичного персоналу).

Ці різні за своїм призначенням домовленості, що належать до галузі права війни, являють собою міжнародно-правову основу ведення бойових дій під час війн у збройних конфліктах.

Право війни вимагає виконання поставлених завдань шляхом співставлення військових і гуманітарних факторів, які є визначальними у моменті прийняття командиром рішення. Вимоги, що диктуються військовою необхідністю, слід виконувати, не виходячи за рамки принципу достатності з точки зору досягнення поставленої мети дій.

546. МГП – це система міжнародно визнаних правових норм, які спрямовані на: захист жертв збройних конфліктів (визначається Женевським правом); заборону або обмеження методів і способів ведення війни (визначається Гаазьким правом); встановлення відповідальності за порушення вимог права збройних конфліктів.

МГП знаходить своє відображення у міжнародних звичаях, які є підґрунтям міжнародних договорів; у внутрідержавних законах, які є допоміжними джерелами міжнародного гуманітарного права, а також у відповідних судових рішеннях (принципи міжнародного права, що закріплені у вироку Нюрнберзького трибуналу) та рішеннях відповідних міжнародних організацій (Міжнародного Комітету Червоного Хреста).

547. Мета МГП– полегшити страждання людей, що спричинені лихом війни чи збройного конфлікту. Воно покликане забезпечити гуманне поводження та захист особам, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, у тому числі тих осіб, які припинили брати в них участь у результаті хвороби, поранення або з будь-якої іншої причини, незалежно від їх раси, кольору шкіри, віросповідання, походження, майнового становища тощо. МГП встановлює також захист об’єктів, які не мають військового значення, проводить межу між тим, що дозволено під час війни (збройного конфлікту), і тим, що заборонено.

МГП для досягнення своєї мети: визначає правовий статус осіб і об’єктів, які знаходяться у зоні ведення воєнних дій; встановлює ряд заборон та обмежень на права тих, хто воює, що стосується вибору методів і засобів ведення воєнних дій; регламентує права та обов’язки осіб, які знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права; встановлює відповідальність держави та окремих осіб за порушення його норм.

У випадках, що не передбачені міжнародними угодами, цивільні особи та комбатанти залишаються під захистом і дією загальних принципів міжнародного права, які базуються на сталих звичаях, принципах гуманності та вимогах суспільної свідомості.

Визначення “міжнародне гуманітарне право”, “право збройних конфліктів” та “право війни” вживаються у міжнародному праві як синоніми.

548. Головні принципи МГП, яких повинні дотримуватися учасники війни (збройного конфлікту): принцип законності (суворе і точне дотримання усіма військовослужбовцями норм міжнародного гуманітарного права); принцип обмеження (право сторін, що перебувають у конфлікті, вибирати засоби для завдання шкоди противнику, які є обмеженими); принцип розрізнення (чітке розмежування цивільних осіб і комбатантів, цивільних та воєнних об’єктів та зосередження дій військових підрозділів лише проти воєнних об’єктів противника); принцип сумірності (забезпечення обмеження страждань цивільного населення та намірів не завдати шкоди цивільним об’єктам); принцип гуманності (виявлення поваги та забезпечення захисту людей, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях); принцип воєнної необхідності (полягає у встановленні особливих випадків, де допускається відступ від принципів захисту певних категорій осіб і об’єктів для забезпечення виконання поставленого завдання).

Під час підготовки та ведення воєнних дій, при застосуванні принципу воєнної необхідності, необхідно чітко розрізняти такі поняття, як віроломство і воєнні хитрощі. МГП не забороняє використання воєнних хитрощів з метою введення противника в оману (маскування, демонстративні дії, дезінформація, імітація тощо).

549. До осіб, які знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права, належать: жертви збройних конфліктів; медичний і духовний персонал; парламентері та особи, що їх супроводжують; персонал цивільної оборони; персонал, який відповідає за захист і охорону культурних цінностей; персонал, який бере участь у гуманітарних акціях. Напад на них забороняється.

Д о ж е р т в з б р о й н о г о к о н ф л і к т у відносяться: поранені та хворі; особи, що зазнали корабельної аварії чи аварії літального апарата; особи, що пропали безвісти; загиблі (померлі); військовополонені; цивільні особи, які знаходяться в районі воєнних дій.

550. До об’єктів, які знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права, відносяться: медичні формування; санітарно-транспортні засоби; цивільні об’єкти; культурні цінності; особливо небезпечні об’єкти; об’єкти цивільної оборони; санітарні зони (місцевості); місцевості, що не обороняються; демілітаризовані зони. Напад на такі об’єкти заборонено.

До особливо небезпечних об’єктів (установ чи споруд, що містять небезпечні сили) відносяться: атомні електростанції, греблі, дамби тощо, руйнування яких може викликати вивільнення з-під контролю небезпечних руйнівних факторів і спричинити великі втрати серед цивільного населення.

Розпізнавання об’єктів і персоналу медичної і духовної служб, цивільної оборони, культурних цінностей та особливо небезпечних об’єктів здійснюється шляхом використання розпізнавальних емблем (знаків), а медичних формувань та санітарно-транспортних засобів – і розпізнавальних сигналів відповідно до встановлених правил. Персонал медичної і духовної служб, цивільної оборони та персонал, який призначений для охорони культурних цінностей, повинен мати посвідчення особи, що засвідчує їхній статус.

Особливо небезпечний об’єкт втрачає свій імунітет (статус), якщо: за рахунок зміни режиму його звичайного функціонування забезпечується регулярна, істотна та безпосередня підтримка дій противника; напад на даний об’єкт є єдиним засобом припинити таку підтримку. Зняття захисту з особливо небезпечних об’єктів є надзвичайним заходом.

11.2. Обмеження загального характеру щодо ведення бойових дій

До обмежень загального характеру щодо ведення війни відносяться: заборонені методи і засоби ведення воєнних дій; обмеження дій підрозділів на окупованій території;обмеження, які пов’язані з правилами поводження із жертвами збройних конфліктів;обмеження, які пов’язані з правилами поводження з особами та об’єктами, які знаходяться під захистом МГП; обмеження, які пов’язані із підписанням перемир’я, закінченням воєнних дій і використанням парламентерів.

551. Методи, які заборонено застосовувати: убивати або завдавати поранення цивільним особам; убивати або завдавати поранення особам, які здались у полон; убивати парламентера та осіб, які його супроводжують; нападати на осіб, які зазнають корабельну аварію або покидають на парашуті літальний апарат, що терпить лихо, і які не чинять ворожих дій (за винятком осіб, які здійснюють десантування у складі повітряних десантів); примушувати осіб, які знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права, брати участь у воєнних діях; віддавати наказ нікого не залишати в живих або загрожувати ним; брати заручників; вводити противника в оману шляхом віроломства; використовувати не за призначенням розпізнавальні емблеми (Червоного Хреста чи Червоного Півмісяця, міжнародні розпізнавальні знаки цивільної оборони та розпізнавальні знаки культурних цінностей, міжнародний спеціальний знак особливо небезпечних об’єктів, білий прапор парламентера, інші міжнародно визнані знаки і сигнали); незаконно використовувати розпізнавальну емблему ООН; здійснювати напад невибіркового характеру (який може спричинити такі втрати серед цивільного населення та такий збиток цивільним об’єктам, що будуть несумірними з досягненням необхідної воєнної переваги над противником); здійснювати терор щодо цивільного населення; використовувати голод серед цивільного населення з метою досягнення воєнних цілей; знищувати, вивозити або приводити в несправність об’єкти, які необхідні для виживання цивільного населення; нападати на медичні формування та санітарно-транспортні засоби, які мають належні розпізнавальні емблеми (знаки) і сигнали; здійснювати вогневе ураження населених пунктів, портів, осель, храмів і госпіталів (за умови, якщо вони не використовуються у воєнних цілях); знищувати культурні цінності, історичні пам’ятники, місця відправлення культу та об’єкти, які складають культурну чи духовну спадщину народів, а також використовувати їх з метою досягнення успіху в бойових діях; знищувати або захоплювати власність противника (крім випадків, коли такі дії викликані воєнною необхідністю); віддавати на розграбування населені пункти або місцевості.

Засоби, які заборонено застосовувати: розривні кулі та кулі, що легко розвертаються або сплющуються в тілі людини (кулі з твердою оболонкою, яка не повністю покриває осердя або має надрізи); снаряди вагою менше 400 грамів, які є розривними або споряджені вибуховою чи запалювальною речовиною; отрути, отруйні речовини та сильнодіючі отруйні речовини; бактеріологічну (біологічну) і токсичну зброю; будь-яку зброю, дія якої полягає в нанесенні ураження осколками, що не виявляються в людському тілі за допомогою рентгенівських променів; міни, що спроектовані для спрацьовування від випромінювання міношукача або іншого неконтактного впливу під час їх розвідки (пошуку); будь-які міни, що самодеактивуються, оснащені елементом не вилучення, який може функціонувати після того, як міна втратила спроможність до спрацювання; міни-пастки, що якимось чином сполучені або асоціюються з: міжнародно визнаними захисними емблемами, знаками чи сигналами, а також з іншими предметами (об’єктами), які, на перший погляд, не становлять небезпеки для людини (пораненими або померлими, медичним обладнанням, дитячими іграшками тощо); дистанційно встановлювані міни, встановлення яких не відповідає визначеним технічним вимогам; лазерну зброю, що призначена для заподіяння постійної сліпоти органам зору людини, яка не використовує оптичні прилади; засоби впливу на природне середовище, що мають тривалі серйозні наслідки руйнації; запалювальні засоби проти цивільного населення і цивільних об’єктів, а також для знищення лісів та іншого виду рослинного покриву.

552. Правила та обмеження дій на окупованій території. Під час окупації командирам і підрозділам держави-окупанта забороняється: змінювати статус службових осіб або суддів; вимагати від правоохоронних органів окупованої території сприяти виконанню наказів про використання населення у воєнних цілях та безпосередньо брати участь у воєнних діях; примушувати населення окупованої території у збройних силах окупаційних військ, захоплювати його як заручників та застосовувати заходи фізичного і психологічного насильства для одержання відомостей воєнного характеру; здійснювати депортацію цивільного населення з окупованої території на територію іншої держави; навмисно знищувати майно, що має статус приватної, колективної або державної власності; встановлювати обмеження щодо діяльності місцевої цивільної оборони, які ускладнюють виконання нею функціональних обов’язків.

Повноваження командирів і підрозділів держави-окупанта на окупованій території передбачають заходи щодо забезпечення захисту цивільного населення; стабільного управління окупованою територією (у тому числі знятті певних посадових осіб зі службових посад); здійснення безпеки громадян; залучення населення окупованої території до примусової праці у межах окупованої території в інтересах життєзабезпечення окупаційних військ або самого цивільного населення (крім притягнення до роботи на воєнних об’єктах і оборонних спорудах); проведення евакуації цивільного населення в глибину окупованої території; роззброєння персоналу місцевої цивільної оборони; використання цивільних лікарень для догляду за військовими пораненими та хворими.

Командир підрозділу, який розташовується на окупованій території, зобов’язаний: шанувати чинні в державі закони; вживати всіх можливих заходів щодо забезпечення суспільного порядку і безпеки, запобігання грабіжництва та незаконної конфіскації майна; вживати додаткових заходів безпеки та контролю у зв’язку із воєнним станом щодо цивільного населення; сприяти забезпеченню постачання цивільного населення продовольством і медикаментами, а також організовувати взаємодію із гуманітарними організаціями з питань постачання гуманітарних вантажів.

553. Обмеження, які пов’язані з правилами поводження із жертвами збройних конфліктів. Командир підрозділу повинен організовувати усім пораненим у максимально можливій формі та у найкоротші терміни надання медичної допомоги; хворим і особам, які зазнали корабельну аварію (аварію літального апарата), незалежно від того, до якої сторони вони належать, здійснити реєстрацію даних, які сприяють встановленню їх особистості (дані посвідчення особи, особливості поранення або захворювання тощо). Командир підрозділу, який змушений залишити противнику поранених або хворих, повинен залишити разом з ними для догляду, наскільки дозволяє обстановка, частину свого санітарного персоналу і необхідного спорядження та може звертатись із закликом до місцевих жителів і гуманітарних організацій добровільно збирати поранених і хворих та доглядати за ними, за умови, що такі дії будуть здійснюватись під контролем військового командування.

Збір загиблих (померлих), їхнє розпізнавання і поховання, а також влаштування могил і цвинтарів проводяться з метою: попередження виникнення та поширення осередків епідемій захворювань (інфекцій); недопущення випадків мародерства; встановлення особистості загиблих (померлих) та їхнього гідного поховання відповідно до загальнолюдських принципів, які призначаються наказом командира військової частини (з’єднання). Для здійснення збору загиблих (померлих), їх розпізнавання і поховання призначається підрозділ (команда) на чолі з офіцером. Поховання тіл загиблих (померлих) із числа військовослужбовців противника, а також інших жертв збройних конфліктів організовує заступник командира частини (з’єднання) з тилу. У розпорядження командирів підрозділів (команд) виділяються необхідні транспортні засоби, інстру­менти, матеріали та дезінфікуючі засоби.

При організації виконання поставленого завдання командир підрозділу (команди) враховує наступні загальні вимоги та правила:

1. Для цвинтарів і окремих могил вибираються кращі ділянки відкритої і сухої місцевості (сквери, площі, узлісся лісів або гаїв, перехрестя доріг тощо).

2. При організації поховання дотримуються санітарно-гігієнічних правил і дезінфекційних заходів під контролем з боку начальника медичної служби частини (з’єднання).

3. Поховання, по можливості, повинно проводитися індивідуально, відповідно до звичаїв і обрядів релігії, до якої належали загиблі (померлі).

4. Особисто складає акти про поховання з описанням його місця (із вказанням точних географічних координат) та в якості додатків – поіменний список розпізнаних тіл, відомості щодо кількості нерозпізнаних тіл і їхнього опису та пакетів із речами загиблих (померлих), все це здає в штаб частини (з’єднання);

з а н а я в н о с т і і д е н т и ф і к а ц і й н о ї і н ф о р м а ц і ї (документи, особистий знак чи розрозпізнавальний медальйон), поіменні списки загиблих (померлих) із вказанням: державної належності (громадянства) військовослужбовця; військового або особистого номера; прізвища, імені та по батькові; дати народження; інших відомостей, які знаходяться в посвідченні особи чи розпізнавальному медальйоні; дати і місця смерті; відомостей, які стосуються характеру поранення (каліцтва), хвороби і причини смерті;

у р а з і н е м о ж л и в о с т і р о з п і з н а в а н н я, якщо дозволяє обстановка, складає опис зовнішності (образ) загиблого (померлого), дактилоскопірування пальців рук і долонь, його картка або здійснюється фотографування в анфас і в профіль для спроможності встановлення його особистості в майбутньому. Для розпізнавання загиблих (померлих) у цьому випадку наказом командира військової частини призначається комісія у складі командира роти (батареї) або взводу, представника медичної служби та командира підрозділу (команди) з організації поховання;

дублюючий елемент розпізнавального медальйону або сам медальйон, якщо він не містить дублюючого елемента, залишається на тілі загиблого (померлого) під час, як поховання, так і спалювання. (здійснюється лише в тому випадку, якщо це продиктовано нагальними міркуваннями санітарного порядку або мотивами, пов’язаними з релігією загиблих (померлих). Половина подвійного розпізнавального медальйону, заповіт та інші документи, гроші, предмети, що знайдені на тілі і мають об’єктивну або суб’єктивну цінність, після складання опису у двох примірниках запечатуються в конверт, із вкладенням другого примірника опису;

предмети військового обмундирування (за винятком інвентарних речей) здаються на склади військових частин;

тіла загиблих (померлих) із числа військовослужбовців противника, а також інших жертв збройних конфліктів зосереджуються у призначених районах поховання, факт смерті, по можливості, повинен засвідчуватися представником медичної служби;

акти про поховання та поіменні списки загиблих (померлих) підписуютьсякомандиром підрозділу (команди), що здійснює поховання, завіряються підписом особи, яка є відповідальною за поховання, із прикладанням гербової печатки частини (з’єднання) і затверджуються старшим командиром (начальником);

здійснює передачу місць поховання по актах представникам місцевих органів виконавчої влади або військових комісаріатів, після відповідного оформлення цвинтарів (могил), які в подальшому відповідають за їхній стан.

При поводженні з військовополоненими командир взводу виконує вказівки командира роти щодо порядку їх конвоювання на ПУ старшого командира (бригадний пункт прийому військовополонених) та користується наступними положеннями та вимогами МГП:

військовополонених слід обшукати, роззброїти, допитати, забезпечити їх захист, надати медичну допомогу;

з військовополоненими слід поводитись гуманно, не допускати актів насильства, залякування та образ;

військовополонені підпорядковуються законам, військовим статутам і наказам тієї держави, збройні сили якої їх захопили;

військовополонений зобов’язаний пред’явити своє посвідчення особи за будь-якої вимоги, посвідчення особи у військовополоненого не вилучається;

допит військовополонених повинен проводитись зрозумілою для них мовою, без застосування катувань та інших примусових заходів; під час допиту кожний військовополонений зобов’язаний повідомити лише своє прізвище, ім’я та по батькові, військове звання, дату народження і особистий номер або, через брак такого, іншу рівноцінну інформацію;

усі речі та предмети особистого користування (крім зброї, військового спорядження і бойових документів), засоби індивідуального захисту, знаки розпізнавання та державної належності, нагороди (відзнаки), предмети обмундирування і харчування, грошові суми та предмети, що мають суб’єктивну цінність, залишаються у власності військовополонених (за винятком випадків, що диктуються необхідністю забезпечення безпеки військовополонених).

При поводженні з цивільним населенням командир взводу виконує вказівки командира роти щодо поводження з цивільним населенням та враховує наступні загальні правила, які забороняють: перетворювати його в об’єкти нападу; використовувати для захисту військових об’єктів; здійснювати напади невибіркового характеру; знищення, вивіз або приведення в несправність об’єктів, що необхідні для виживання цивільного населення (запасів продуктів харчування, споруд, призначених для постачання питною водою, і збереження її запасів, іригаційних споруд тощо), якщо вони не використовуються в інтересах військових підрозділів противника або для прямої підтримки їх бойових дій.

Жінки і діти підлягають захисту від зґвалтування, примусу до проституції та будь-яких інших непристойних зазіхань. Цивільні особи, які підозрюються в участі у збройному конфлікті, затримуються і передаються правоохоронним органам.

Разом з тим припускається знищення, вивезення або приведення в несправність об’єктів, які необхідні для виживання цивільного населення, в інтересах оборони своєї національної території від вторгнення противника у разі воєнної необхідності.

554. Обмеження, які пов’язані з правилами поводження з особами та об’єктами, які знаходяться під захистом МГП.

При поводженні з особами та об’єктами, які знаходяться під захистом МГП, командир взводу виконує вказівки командира роти та враховує наступні вимоги:

медичний і духовний персонал противника користується повагою та захистом і не може бути об’єктом нападу (якщо не чинить дій, які виходять за рамки його фахових обов’язків, та утримується від будь-яких ворожих дій, дотримується встановлених правил розпізнавання);

медичний і духовний персонал не може бути взятий у полон (може бути затриманий у разі, коли цього потребують медичний стан чи духовні потреби військовополонених та необхідність надання допомоги військовослужбовцям протилежної сторони);

для забезпечення охорони вказаного персоналу під час виконання ним медичних (духовних) обов’язків здійснюється його конвоювання;

за необхідності медичному і духовному персоналу надається можливість ведення кореспонденції з питань медичної (духовної) діяльності;

забороняється притягувати затриманий медичний і духовний персонал до виконання робіт, які не пов’язані з його функціональними обов’язками;

під медичними (санітарними) перевезеннями мають на увазі перевезення поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельну аварію (аварію літального апарата), а також медичного, духовного персоналу, медичного обладнання і майна;

на санітарних транспортних засобах припускається перевезення лише стрілецької зброї і боєприпасів, які: зняті із поранених (хворих і осіб, які зазнали корабельну аварію (аварію літального апарата) та тих, хто знаходиться на борту і ще не передані відповідній службі); належать медичному персоналу (особиста стрілецька зброя);

у разі евакуації поранених і хворих із районів воєнних дій санітарним транспортом, а також транспортними засобами загального призначення використовуються розпізнавальні емблеми і сигнали;

організація медичних (санітарних) перевезень не повинна давати сторонам, які перебувають у збройному конфлікті, підстав для взаємних підозр у зловживанні міжнародними розпізнавальними емблемами, знаками і сигналами санітарного транспорту у віроломних цілях (наприклад, для перевезення боєздатних військовослужбовців або інших озброєних осіб, боєприпасів чи майна немедичного характеру).

555. Обмеження, які пов’язані з правилами укладання перемир’я, закінчення воєнних дій та використання парламентерів

При виконанні цих заходів командир взводу виконує вказівки командира роти та враховує наступні загальні правила:

вступ у контакт із командиром військового формування противника здійснюється лише з дозволу (або за розпорядженням) старшого начальника;

для встановлення контактів із противником можуть використовуватись технічні засоби (звукосповіщувальні станції, засоби радіозв’язку, гучномовці), висилатись парламентери або застосовуватись інші способи і засоби, відповідно до умов конкретної обстановки, при цьому командиру підрозділу надається право звернутись за допомогою до посередників із числа представників гуманітарних організацій;

парламентер, як правило, призначається із числа найбільш підготовлених офіцерів;

парламентер, а також особи, які його супроводжують (сигналіст-барабанщик, перекладач та особа, яка несе білий прапор), користуються правом недоторканності (можуть бути тимчасово затриманими у разі зловживання ними своїм статусом – ведуть розвідку або принижують честь і гідність сторони, що їх приймає);

білий прапор свідчить про намір осіб, які його підняли, розпочати переговори з протилежною стороною, він не означає капітуляцію;

приймаючи парламентера противника та осіб, які його супроводжують, командир підрозділу зобов’язаний вжити всіх заходів, необхідних для збереження в таємниці змісту підготовки (ведення) воєнних дій;

місцеве перемир’я передбачає призупинення воєнних дій між окремими військовими угрупованнями в обмеженому районі з метою: пошуку, збору та евакуації поранених, хворих і осіб, які зазнали корабельної аварії чи аварії літального апарата, та мертвих, а також їхнього обміну; попередження противника про порушення ним норм міжнародного гуманітарного права; виведення з оточення (із блокованих районів) поранених, хворих і осіб, які зазнали корабельної аварії чи аварії літального апарата, та переміщення через ці райони військово-медичного, військово-духовного персоналу та їхнього майна;

місцеве перемир’я визначається угодою, про її досягнення доповідається старшому командиру (начальнику), а також інформуються командири підрозділів, які взаємодіють, і сусіди;

в угоді про місцеве перемир’я визначаються: час дії перемир’я; межа району пошуку (збору, обміну, евакуації) поранених, хворих, осіб, які зазнали корабельної аварії чи аварії літального апарата, та загиблих (мертвих); інші питання, виконання яких необхідно для дотримання угоди;

використання угоди про перемир’я для нанесення ураження (розгрому) противнику є віроломством.

11.3. Особливості роботи командира підрозділу з урахуванням норм МГП і прав людини у збройних конфліктах

556. У підрозділах Збройних Сил України неухильне дотримання вимог міжнародного гуманітарного права повинно забезпечуватись кожним командиром всіх ступенів у межах їх відповідальності.

Кожен командир в плані забезпечення поваги до права війни в межах своєї компетенції несе особисту відповідальність за організацію вивчення права війни, повинен розробляти організаційні заходи та бути готовим вирішувати завдання, які витікають зі специфіки отриманих завдань.

Відповідальність за виконання права війни в цілому несе командир підрозділу, що бере участь у бойових діях.

Загальна відповідальність командира поширюється на весь наземний, морський та повітряний простір, де проводяться бойові дії і пересування та розміщення на місцях дислокації підрозділів, а також на цивільну сферу настільки, наскільки того вимагає право війни, особливо в плані співробітництва з цивільною владою.

На кожному командирові лежить відповідальність за забезпечення поінформованості його підлеглих щодо їх обов’язків, які покладаються на них правом війни, та за вживання заходів щодо попередження порушень.

У разі порушення норм міжнародного гуманітарного права командир повинен зупинити його та вжити дисциплінарних заходів або порушити кримінальне переслідування проти осіб, які допустили зазначене порушення.

Відповідальність командира розповсюджується також на порушення права, яке стало наслідком невжиття заходів, що мали бути застосовані.

Поиск по сайту: