Загальні обов’язки командирів підрозділів щодо дотримання норм міжнародного гуманітарного права

Командири підрозділів під час збройного конфлікту, повинні спиратись на норми міжнародного гуманітарного права, які зобов’язують подавати особистий приклад у дотриманні норм права війни; вимагати від підлеглих знання і неухильного виконання норм права збройних конфліктів; припиняти порушення норм міжнародного гуманітарного права особовим складом і, у разі потреби, притягати до відповідальності осіб, які вчинили ці порушення; проявляти повагу до національних товариств Червоного Хреста (Червоного Півмісяця та інших гуманітарних товариств, які визнані та уповноважені урядом) за умови підпорядкування особового складу цих товариств законам воєнного часу та наказам і розпорядженням військового командування; сприяти, у межах можливостей, Міжнародному комітету Червоного Хреста у виконанні ним гуманітарних функцій щодо забезпечення захисту і надання допомоги жертвам збройних конфліктів; не допускати акти варварства й вандалізму, узгоджувати заходи воєнної необхідності з вимогами гуманності щодо неминучих жертв.

557. Підготовка до бойових дій розпочинається з моменту отримання бойового наказу (бойового розпорядження), вимоги якого не повинні входити у протиріччя положенням права війни.

Під час з’ясування отриманого завдання, крім звичайних питань, командир підрозділу повинен зрозуміти зміст і порядок виконання заходів щодо дотримання підпорядкованим підрозділом норм МГП, які передбачені старшим начальником.

Під час оцінки обстановки, командир підрозділу, крім звичайних питань, повинен оцінити: місця розташування осіб і об’єктів, які знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права, та їх можливий вплив на виконання отриманого завдання; можливість використання цих осіб і об’єктів противником; ймовірні екологічні наслідки від дій своїх підрозділів і підрозділів противника.

Приймаючи рішення на воєнні (бойові) дії, крім звичайних питань, командир взводу зобов’язаний: у з а м и с л і, під час визначення району, від утримання якого залежить стійкість оборони (напрямку зосередження основних зусиль), врахувати наявність у районі воєнних дій осіб і об’єктів, які знаходяться під захистом МГП, та ступінь їхньої захищеності; визначати підрозділам (вогневим засобам) лише такі завдання, які вони спроможні виконати і які відповідають нормам МГП (виходячи із бойових можливостей); призначати маршрути, смуги вогню, ділянки, райони, позиції і рубежі з таким розрахунком, щоб вони не створювали загрози особам та об’єктам, які знаходяться під захистом права війни.

У виняткових випадках (за умов воєнної необхідності) командир підрозділу може визначити: напрямок зосередження основних зусиль, який включає об’єкти, що знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права у відповідності до рішення старшого командира (не нижче командира бригади або йому рівного) щодо зняття імунітету з культурних цінностей у разі їх використання противником.

“Воєнна необхідність” – це поняття, яке є виправданням для здійснення таких заходів, які:

не заборонені правом війни;

необхідні для забезпечення переваги над противником.

Поняття воєнної необхідності не підлягає широкому тлумаченню, що дозволяє порушувати право війни. Сумісне право міжнародних угод створюється з певним урахуванням концепції воєнної необхідності. Таким чином, посилання на воєнну необхідність можуть мати місце лише з урахуванням обмежень, які поставлені правом війни.

Право війни у чітко вираженій формі допускає особливі випадки відходу від положень, які надають захист, у випадку “нагальної” чи схожої необхідності.

Відступи означають, що захисний статус може бути обмежений, призупинений чи знятий, якщо це необхідно для виконання поставленого завдання. Воєнна необхідність виправдовує тільки ті заходи, які являють собою єдину можливість виконати завдання.

Під час проведення рекогносцировки, крім звичайних питань, командир підрозділу на місцевості повинен вивчити: розташування об’єктів, що знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права; визначити місця укриття або маршрути евакуації з району воєнних дій осіб, які знаходяться під захистом права війни.

Під час постановки завдань, крім звичайних питань, командир підрозділу зобов’язаний: довести відомості про місця розташування осіб і об’єктів, що знаходяться під захистом права війни, та ступінь їх захищеності; визначити порядок обмеження, призупинення або зняття захисту з об’єктів, що знаходяться під захистом МГП (за умов воєнної необхідності); встановити порядок дій підлеглих щодо цивільної влади та цивільного населення (які військовослужбовці мають право надавати інформацію цивільній владі); обмеження на контакти в інтересах розвідувальної діяльності або діяльності щодо введення противника в оману, за необхідності доводяться й інші відомості.

При постановці завдань щодо вогневого ураження противника командир повинен:

вибрати засоби ураження противника так, щоб уникнути втрат серед цивільного населення і не завдати шкоди цивільним об’єктам;

звести в усіх випадках до мінімуму неминучі втрати серед цивільного населення і шкоду цивільним об’єктам.

Заборонити використання зброї, яка за своєю природою може спричинити:

надмірні пошкодження або надмірні страждання;

обширну, довгочасну і серйозну шкоду природному середовищу – нагальної потреби у військовому захисті національної території від вторгнення.

Зробити все можливе, щоб ствердитись у тому, що об’єкти ураження не є цивільними об’єктами і не підлягають особистому захисту, а є воєнними об’єктами (збройні сили, крім військово-медичних служб і військового духовного персоналу та їхнього майна, установи, будівлі і позиції, де дислокуються збройні формування та їх майно (позиції, казарми, склади), інші об’єкти, що через свої значення, розміщення, призначення чи використання здійснюють ефективний внесок у воєнні дії).

Під час організації взаємодії, крім звичайних питань, командир підрозділу повинен узгодити: питання вогневого ураження противника та дій підрозділів у районі проживання (скупчення) цивільного населення та розташування об’єктів, що знаходяться під захистом МГП; дії штатних та доданих сил і засобів щодо захисту (евакуації) осіб та об’єктів, які знаходяться під захистом права війни; сигнали оповіщення цивільного населення, порядок позначення об’єктів, що знаходяться під захистом права війни.

Крім того, командир підрозділу, на підставі рішення старшого командира, повинен організувати взаємодію з органами місцевої адміністрації і цивільної оборони з питань оповіщення, евакуації цивільного населення, позначення об’єктів (зон, місцевостей), які знаходяться під захистом права збройних конфліктів, та евакуації (переміщення) культурних цінностей.

На робочих картах, посадових осіб, крім звичайних питань, відображаються: місця розташування об’єктів, які знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права та райони компактного проживання (скупчення) цивільного населення.

Під час здійснення контролю готовності підрозділу до виконання завдань, крім звичайних питань, перевіряються: знання особовим складом норм МГП і точність виконання наказів і розпоряджень старшого начальника у частині, що стосується дотримання норм МГП.

558. Діяльність командира під час ведення бойових дій – це система заходів, які забезпечують раціональне сполучення у часі і просторі всіх елементів збройної боротьби з врахуванням вимог права війни.

Під час ведення бойових дій: командир підрозділу зобов’язаний постійно уточнювати, які об’єкти в районі дій підпорядкованих підрозділів знаходяться під захистом МГП; вжити всіх можливих запобіжних заходів з тим, щоб уникнути випадкових втрат серед цивільного населення, а також збитку цивільним об’єктам та, у крайньому разі, звести їх до мінімуму; у разі воєнної необхідності зняття імунітету з культурних цінностей повинно бути обмеженим у часі та торкатись найменш важливих їх частин; особовий склад підрозділів повинен точно дотримуватися норм права війни.

559. При організації та веденні бойових дій в обороні командир підрозділу враховує наступні особливості МГП: оборону доцільно організовувати, головним чином, поза густозаселеними районами; необхідність вжити всіх заходів щодо організації взаємодії із цивільною владою; цивільних осіб та цивільні об’єкти по можливості необхідно вивести із розташування воєнних об’єктів; якщо дозволяє обстановка, слід зробити завчасне ефективне повідомлення про оборонні заходи, які можуть зачіпати цивільне населення (наприклад, для евакуації людей із певних будівель); необхідно перевірити, чи позначені об’єкти, які користуються особливим захистом, розпізнавальними емблемами (знаками); якщо можливий вибір між позиціями для отримання рівноцінної переваги, вибирається та із них, оборона якої створює найменшу небезпеку для цивільних осіб і цивільних об’єктів; постійно уточнювати місця розташування об’єктів, що знаходяться під захистом МГП на маршрутах висування і рубежах розгортання противника, перед фронтом оборони, а також характер (статус) об’єктів (цілей), що заплановані до вогневого ураження; за необхідності завдання підлеглим уточнюються.

Командир підрозділу другого ешелону (резерву) повинен знати розташування в районі майбутніх воєнних дій об’єктів, які знаходяться під захистом МГП, мати інформацію щодо зміни характеру (статусу) об’єктів (цілей), запланованих до вогневого ураження, а з початком дій – уточнити завдання підлеглим відповідно до останніх даних обстановки.

560. При організації та веденні бойових дій під час наступу командир підрозділу враховує наступні особливості МГП: наступ може здійснюватися лише на конкретні воєнні об’єкти; воєнний об’єкт має бути розпізнаним, для його ураження слід мати чіткі дані цілевказання; слід вибирати такий напрямок і час наступу, за яких людські втрати та зруйнування цивільних об’єктів будуть найменшими; якщо дозволяє бойова обстановка, необхідно зробити завчасне ефективне повідомлення про наступальні воєнні дії, які можуть торкнутися цивільного населення (наприклад, відкрити попереджувальний вогонь зі стрілецької зброї, щоб спонукати цивільних осіб зайняти сховища); постійно уточнювати характер (статус) об’єктів (цілей), які заплановані до вогневого ураження та місця розташування об’єктів, що знаходяться під захистом МГП; у разі, коли стало очевидним те, що обрана ціль не є воєнним об’єктом, її ураження відміняється, а завдання підлеглим уточнюються; під час вогневого ураження противника необхідно: постійно вести розвідку цілей та уточнювати їх статус із метою недопущення невиправданих руйнувань, які не впливають на результати виконання поставленого завдання та дотримуватись запобіжних заходів щодо осіб і об’єктів, що знаходяться під захистом МГП.

Переміщення підрозділів других ешелонів (резервів) за бойовими порядками першого ешелону, по можливості, здійснюється в обхід населених пунктів та об’єктів (зон), що знаходяться під захистом МГП.

561. Особливості організації та ведення бойових дій під час зміни підрозділів. Під час зміни підрозділів райони зосередження, вихідні райони для тих, яких змінюють, і райони збору для змінюваних підрозділів призначаються, як правило, осторонь від районів (місць) проживання цивільного населення і розташування об’єктів, що знаходяться під захистом МГП.

562. Під час ведення бойових дій в особливих умовах. Під час організації бойових дій у місті (населеному пункті) командир підрозділу повинен враховувати: перебування в місті (населеному пункті) цивільного населення та наявність і розташування об’єктів, що необхідні для виживання цивільного населення, та інших об’єктів (зон), що знаходяться під захистом МГП. Особливу увагу слід приділяти недопущенню перетворення цивільного населення в об’єкти нападу та здійснення нападів невибіркового характеру.

У разі ведення бойових дій на водних перешкодах (морському узбережжі, островах тощо) не допускається знищення (руйнування) гребель, дамб, а також об’єктів, які необхідні для виживання цивільного населення.

Під час виконання бойових задач у горах необхідно враховувати можливість каменепадів, сходів сніжних лавин, селевих потоків, що може створити загрозу для осіб і об’єктів, які знаходяться під захистом МГП.

Під час організації бойових дій у лісі необхідно враховувати можливість виникнення лісових пожеж, які можуть становити загрозу для осіб і об’єктів, що знаходяться під захистом МГП.

563. Особливості врахування МГП при організації та здійснення пересування військових підрозділів: під час здійснення маршу військових частин і підрозділів маршрут руху колон (за винятком колон медичних формувань) слід вибирати, по можливості, поза населеними пунктами; у разі проходження маршруту руху через населені пункти колони повинні рухатись із максимально можливою швидкістю; якщо дозволяє обстановка, про проходження колон необхідно завчасно сповіщати цивільне населення; місця для привалів і зупинок колон військових частин і підрозділів повинні, по можливості, вибиратися осторонь від населених пунктів, районів (зон) і об’єктів, що знаходяться під захистом МГП; сили і засоби комендантської служби не повинні допускати скупчення цивільного населення поблизу переправ, мостів, залізничних переїздів, тіснин тощо під час проходження через них колон та одночасного пересування по дорогах і колонних шляхах цивільних колон і військових колон; під час перевезень військ (сил) райони зосередження військових підрозділів, тимчасові перевантажувальні райони призначаються поза розташуванням населених пунктів та об’єктів (зон), що знаходяться під захистом МГП.

564. Особливості розташування військових частин і підрозділів на місці. У разі тривалого розташування підрозділу на місці командир підрозділу, крім вирішення звичайних питань, повинен організувати взаємодію з представниками місцевої влади з питань дотримання порядку, поведінки і пересування цивільного населення в районах розташування та провести інші заходи, що знижують рівень небезпеки для цивільного населення; по можливості уникає розташування підрозділу поблизу населених пунктів і об’єктів, що знаходяться під захистом МГП.

565. У внутрішньому збройному конфлікті військовослужбовці, виконуючи поставлені завдання, зобов’язані дотримуватись вимог як міжнародного гуманітарного права, так і прав людини.

Права людини – це міжнародні норми, які визначають відповідальність держави щодо дотримання прав та свобод окремих громадян і народів.

Основними принципами прав людини є: право на життя, свободу і безпеку всіх людей; заборона катувань і жорстокого поводження; заборона несанкціонованого арешту та утримання під вартою; право на справедливий суд; право гуманного поводження з особами, які позбавлені волі; право захисту від незаконного втручання в особисте і сімейне життя, посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції; право на свободу думки і її вираження, свободу зборів та асоціацій. Командир підрозділу в ситуаціях внутрішніх безпорядків та напруженості повинен вимагати від підлеглих дотримування таких основних принципів: заборони активних дій відносно осіб, які не беруть участі в актах насильства; заборони страти заручників, мародерства, колективних покарань та актів терору; здійсненні догляду за пораненими та хворими і увазі до них; організації захисту дітей, у тому числі, недопущення їх набору до збройних сил та участі в актах насильства; поважати і захищати медичний та духовний персонал, надавати їм допомогу у виконанні покладених на них обов’язків; розшуку покараних і хворих.

566. Командир підрозділу у внутрішньому збройному конфлікті зобов’язаний організувати захист: тих, хто не бере безпосередньої участі у воєнних діях; осіб зі складу АОФ (НЗФ), які склали зброю; тих, хто припинив брати участь у воєнних діях внаслідок хвороби, поранення, затримання або з іншої причини.

До цих осіб забороняється чинити такі дії: посягати на життя та фізичну недоторканність (будь-які види вбивств, каліцтв, жорстокого поводження, тілесних покарань чи катувань); посягати на людську гідність (образливе і принизливе поводження, зґвалтування, примушування до проституції тощо); здійснювати колективні покарання; брати у заручники; не допускати акти тероризму; грабіжки; рабства та работоргівлю.

Забороняється віддавати накази і розпорядження щодо примусового переміщення цивільних осіб у зв’язку зі збройним конфліктом, якщо це не викликано вимогами їхньої безпеки.

Застосування норм МГП у внутрішніх збройних конфліктах має специфічний характер. Кримінальне переслідування осіб, які вчинили воєнні та інші злочини в період внутрішнього збройного конфлікту, здійснюється на підставі чинного законодавства України шляхом проведення досудового слідства і винесення судового вироку.

Поиск по сайту: