Розвиток реформи

19 лютого 1861 були оприлюднені «Маніфест» про скасування кріпосного права та «Положення про селян, що виходять з кріпосної залежності», згідно з яким її позбулися 22,5 мільйонів осіб. Водночас за поміщиками залишалися всі їхні землі. Вони були зобов'язані надавати селянам так званий «садибний притулок» та тимчасові обробіткові ділянки, розміри яких визначалися спеціальними «уставними грамотами». Община залишалась, як і раніше, недоторканою.

Реформа на місцях визначалася чотирма «Місцевими положеннями». Україна підпадала під дію трьох із них. Найвищі розміри наділів коливалися тут від 3 до 12 десятин на ревізьку душу (причому найбільші показники припадали на Степовий регіон), нижчі були на третину менші. На Лівобережжі землею наділяли згідно зі спадково-сімейним принципом, і відробітки тут були вищі, у Київській, Подільській та Волинській губерніях — за інвентарними правилами 1847—1848, і повинності тут були менші.

У своєму розвитку меркантилізм пройшов два історичні етапи:

· ранній меркантилізм, якому відповідає теорія грошового балансу та утвердження монетарної системи;

· пізній меркантилізм, якому відповідає теорія торговельного балансу та утвердження мануфактурної системи.

Ранній меркантилізм (монетарна система) виник до початку епохи великих географічних відкриттів і був актуальним до середини XVI ст. Зростання товарообігу у країнах Західної Європи у XIV—XV ст. наштовхнулось на нестачу золотих і срібних монет. Італія та Португалія, які в силу різних обставин мали достатню кількість грошей, активізували економічний розвиток своїх національних господарств і зайняли провідні позиції у світовій торгівлі. Поступово склалося враження, що наявність ресурсів дорогоцінних металів — вирішальний фактор зростання національного багатства. Центральним пунктом економічного учення ранніх меркантилістів була доктрина активного грошового балансу, спрямована на обґрунтування політики накопичення золота та срібла у національних масштабах шляхом жорсткої регламентації грошового обігу та зовнішньої торгівлі. Відповідно до цього ставилось завдання збільшення (за можливості) видобутку золота та срібла, а також заохочення припливу грошей із-за кордону при одночасному утриманні та збереженні їх всередині країни. Згідно з доктриною активного грошового балансу (монетарною системою):
категорично заборонялося вивезення золота та срібла за межі країни;
стимулювалося вивезення товарів за кордон та продаж їх за максимально високими цінами;
всебічно обмежувався імпорт шляхом запровадження високих митних зборів на товари, що ввозяться;
діяльність іноземних купців підлягала строгому контролю;
виправдовувалось псування національної монети та ставилась вимога зниження позичкового процента.
В Англії політика раннього меркантилізму знайшла відображення у цілому комплексі заходів з регулювання зовнішньої торгівлі. Державні чиновники здійснювали обов'язковий контроль за торговельними угодами, стягуючи з кожної угоди мито. Вивезення золота та срібла за межі країни перешкоджали "закони про витрачання", згідно з якими іноземні купці зобов'язані були витрачати всю свою виручку в Англії. Цікаво, що іноземцям приписувалося зупинятися лише на призначеній владою квартирі, господар якої повинен був вести облік усіх торговельних операцій гостей, пред'являючи владі двічі на рік спеціально заведену для цього облікову книгу.

Пізній меркантилізм (мануфактурна система) виник у другій половині XVI ст., досягнувши розквіту в XVII ст. Для пізніх меркантилістів основним джерелом збагачення нації була зовнішня торгівля, у ході якої необхідно було забезпечити перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, що ввозяться. У зв'язку з цим наголошувалось на економічній безплідності монетарної системи та недоцільності політики утримування грошей у країні. Відмовившись від заборони вивезення грошей, обмеження імпорту товарів і жорсткої регламентації грошового обігу, пізні меркантилісти припускали вивезення грошей за кордон та імпорт деяких іноземних товарів, але за умови дотримання активного торговельного балансу. Досягнення активного сальдо зовнішньоторговельних операцій, на їх думку, могло бути здійснене за рахунок:
а)форсування експорту шляхом стимулювання національного виробництва, насамперед вітчизняної промисловості, яка працює на власній або дешевій імпортній сировині;
б)розвитку посередницької торгівлі, спрямованої на те, щоб купувати дешевше в одній країні і продавати дорожче в іншій. "Я стверджую, що грошима потрібно користуватись, щоб розширити нашу торгівлю, — писав відомий меркантиліст Т. Мен, — завозити у країну більше іноземних товарів...для того, щоб перепродувати їх в інші країни і таким шляхом заробляти значні суми".
Таким чином, пізні меркантилісти відстоювали політику протекціонізму, спрямовану на досягнення активного торговельного балансу і захоплення зовнішніх ринків. Вони обґрунтовували необхідність не адміністративних, а економічних заходів реалізації цієї мети: державної підтримки вітчизняного виробництва, заохочення створення мануфактур, торговельних компаній, акціонерних товариств, регулювання експортно-імпортних операцій через систему митних заходів, встановлення заохочувальних премій вітчизняним товаровиробникам тощо.
Порушивши питання про виграш держави від дозволу торговцям вести справу на свій розсуд у кожному конкретному випадку, меркантилісти започаткували новий напрям економічного мислення. І цей напрям непомітними кроками рухався у бік економічної свободи...
З метою підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції пізні меркантилісти виступали за зниження витрат виробництва експортоспроможних галузей. Вони вимагали державного втручання у трудові відносини з метою законодавчого обмеження заробітної плати та регламентації споживання. Ставилось також завдання регулювання позичкового процента з метою здешевлення кредиту.
Слід зазначити, що ототожнюючи багатство з грошима, пізній меркантилізм (на відміну від раннього) вбачав головну функцію грошей не у накопиченні скарбів, а у постійному їх русі, обігу. По суті гроші трактувались як капітал, висувалась вимога всілякого прискорення їх руху у сфері зовнішньоторговельного обміну з тим, щоб вони приносили нові, більші гроші.

Ганза (нім. Hanse) — торговий і політичний союз північнонімецьких міст у XIV (остаточне оформлення) — XVI ст. (формально до 1669 р.) на чолі з Любеком. Ганзі, що здійснювала посередницьку торгівлю між Західною, Північною і Східною Європою, належала торгова гегемонія в Північній Європі. У Ганзу входило до 100 міст, ут. ч. Ревель (Таллінн), Дерлт (Тарту), Рига та інші. З кінця XV ст. почався занепад Ганзи.

Гільдія - група видів тварин (або рослин) зі складу одного угруповання, що використовують одні і ті самі або близькі ресурси подібним способом.

Монополія — виключне право (виробництва, торгівлі, промислу тощо), що належить одній особі, групі осіб (олігополія) чи державі.

Монопольне утворення — підприємство, об'єднання чи господарське товариство та інше утворення, що займає монопольне становище на ринку.

Термін «монополія» походить від грецьких слів («mono» — один, «poleo» — продаю) — наявність одного продавця товару чи послуги на ринку. Це монополія одного підприємства або продавця

Ринок чистої монополії — це такий тип побудови ринку, на якому продукцію пропонує один продавець. Підприємство-монополіст має задовольнити всіх потенційних покупців певного товару в межах даного ринку, і тому це підприємство ототожнюється з галуззю. В широкому розумінні монополія — це така ситуація, за якої продавців (виробників) настільки мало, що кожний з них може впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукції, що реалізується.

Головними ознаками ринку чистої монополії є:
— відсутність досконалих замінників продукції фірми-монополіста;
— неможливість входження на ринок інших фірм;
— велика кількість покупців на ринку;
— досконала інформованість щодо цін, фізичних ознак товару, інших параметрів ринку.

Суб'єкт господарювання займає монопольне(домінуюче) становище на ринку товарів, якщо:
— на цьому ринку немає жодного конкурента;
— немає значної конкуренції внаслідок обмеженої можливості доступу інших підприємств на ринок;
— частка підприємства на ринку продукції перевищує 35 % і суб'єкт господарювання не довів, що зазнає значної конкуренції.

Поиск по сайту: