Класичні графічні техніки. Історія виникнення друкованих технік

МОДУЛЬ І. Графічна інформація та їх художньо-образні характеристики.

Способи представлення графічної інформації

Лекція. Залежність художньо-образних характеристик інформації від способів її представлення.

Графіка від грецького слова GRAPHO – пишу, креслю, малюю.

Спочатку термін графіка більше застосовувався до письма взагалі та мистецтва каліграфії. Каліграфія - (гарний почерк) KALLOS – красота, GRAPHO – пишу, це мистецтво чіткого та гарного письма.

Також графіка – це вид зображувального мистецтва який включає малюнок та друковані техніки, такі як ксилографія, ліногравюра, літографія, (1798
А. Зенефельдер в Німеччині винайшов літографію, завдяки чому стало можливим робити порівняно недорогі кольорові малюнки та друкувати ілюстрації), офорт та багато інших різновидів тиражування мистецьких творів в обмеженій кількості.

Графіку ще умовно поділяють на рисунок авторський та друк (тиражування).

Поняття "графіка", за способом створення зображення, ділиться на два великих напрямки: "друкована або тиражна графіка" і "унікальна графіка".

Тиражність – можливість створення великого числа копій чогось, тобто розмноження чого-небудь у великій кількості.

Друкована графіка (гравюра) - створення друкованих форм, з яких можна отримувати по кілька відбитків.

"Унікальна графіка" – самобутня, та своєрідна форма відображення предметів або явищ навколишнього середовища. Це оригінальний твір в якому композиція та графічне вирішення авторського задуму виконується автором будь-яким матеріалом в одному екземплярі і є неповторним (малюнок, монотипія, аплікація тощо).

Залежно від призначення графіка поділяється на декілька видів:

• Станкова графіка (станковий малюнок, естамп)
• Книжкова графіка (ілюстрації, віньєтки, заставки, буквиці, обкладинка, суперобкладинка і т. п.)
• Журнальна і газетна графіка
• Прикладна графіка, (плакат і пр.)
• Комп'ютерна графіка
• Промислова графіка
• і деякі інші види графіки.

Класичні графічні техніки. Історія виникнення друкованих технік.

Ксилографія (від грецьк. xylon — дерево, grapho — рисую) - вид гравюри на дереві. Щоб створити таку гравюру, малюнок вирізують на дерев'яній дошці, покривають фарбою і друкують на папері або подібному матеріалі. Розрізняють обрізну і тонову (репродукційну) гравюру. У західноєвропейському мистецтві відома з кінця XIV в., Кольорова ксилографія з декількох дощок - з XV в.

Ксилографія – найдавніша за своїм походженням техніка друкованої графіки. Ідея вирізати малюнок або орнамент на дереві, самому простому, завжди доступному матеріалі, покривати його фарбою і віддруковувати на тканині або папері, народилася дуже давно. Можливо, справжня історія ксилографії старше, ніж дата її «офіційного» відкриття: на Сході в VI-VII ст. (сама стародавня зі збережених створена в 868 р. і знаходиться в Британській бібліотеці), в Європі - в кінці XIV ст. Технічні прийоми ксилографії за 600 років ускладнилися, але основа їх залишилася тією ж. Для роботи художнику потрібен спіл дерева, груші або бука (для поздовжньої гравюри - спіл по вертикалі). На поверхні дерев'яної дошки вирізують малюнок з урахуванням того, що на відбитку він буде відтворений в дзеркальному відображенні. Потім всі лінії малюнка з двох сторін обрізають - саме тому таку гравюру називають обрізної гравюрою, вичищають все поле навколо - при друку воно буде білим, а малюнок - чорним. Для обрізки малюнка потрібні різні долота, ножі, стамески різної ширини і глибини прорізу. Коли малюнок нанесений, на дошку валиком наноситься друкарська фарба: опуклі лінії забарвляться, видовбаний фон залишиться білим, і на закріпленому на дошці папері під важким пресом верстата (якщо ксилографія не робиться вручну) залишиться зображення. Відбитки можна робити майже до безкінечності, але чим далі, тим вони будуть гірше, так як поступово стануть стиратися лінії малюнка. Основний матеріал для ксилографії - дерево. Воно має свою щільність і структуру волокон, властивості опору різанню, тому й малюнок обмежений у своїх можливостях - в ньому майже неможливі легкі швидкі рухи, плавні контури, утруднене нанесення тонких гострих ліній голкою, так як руху інструменту заважає волокно.

Однак всі ці труднощі були вирішені в 1780-х роках, коли англійський художник і гравер Томас Бьюїк (1753-1828) здогадався використовувати поперечний спіл дерева (зазвичай самшиту), більш твердий і таким чином винайшов торцеву гравюру. У торцевій гравюрі, як і в гравюрі на металі, інструментами служать різного виду різці-штихелями (сталеві стрижні з ріжучим кінцем). Як і в обрізної гравюри, видаляється все, що не повинно друкуватися. Але за рахунок твердого матеріалу і більш складних інструментів робити це можна найрізноманітнішими способами - точками, невидимими штрихами, продряпуваннями. Таку гравюру ще називають тонової гравюрою, так як в ній можна досить легко виділяти тональні маси згущенням дрібних і різноманітних штрихувань, передавати фактуру, малювати плямою. Це дозволило домагатися великої точності при репродукуванні творів живопису та графіки, тому таку гравюру ще називають репродукційною. Бажання зобразити світ кольоровим, відтворити мальовничі оригінали в їх первозданній колірній гамі привело до розробки техніки кольоровий ксилографії. При цьому печатка здійснювалася з кількох дощок, коли кожен новий колір накладався на призначене йому місце на окремій дошці, а змішані кольори створювалися накладенням фарб один на одного.

Поиск по сайту: