ОФОРМЛЕННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ

КИЇВСЬКИЙ КООПЕРАТИВНИЙ ІНСТИТУТ БІЗНЕСУ І ПРАВА

ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИЙ КОЛЕДЖ

циклова комісія виробництва харчової продукції та організації обслуговування

КАФЕДРА ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Методичні рекомендації до написання курсових робіт

З дисципліни

«Організація обслуговування в закладах ресторанного господарства»

напрям підготовки 140101 «Готельно-ресторанна справа»

спеціальність 5.14010102 “Ресторанне обслуговування”

Київ

Методичні рекомендації до написання курсової роботи «Організація обслуговування в закладах ресторанного господарства» для студентів за спеціальностями 5.14010102 “Ресторанне обслуговування”. „ ___ ” ________, 20 13 року – 33 с.

Розробник: Олефіренко Марина Владиславівна, старший викладач кафедри харчових технологій, вищої кваліфікаційної категорії

Методичні рекомендації до написання курсової роботи затверджені на засіданні циклової комісії виробництва харчової продукції та організації обслуговування. Протокол від “____”________________20 13 року № ___

Методичні рекомендації до написання курсової роботи затверджені на засіданні кафедри харчових технологій Протокол від “____”________________20 13 року № ___

Схвалено навчально-методичною комісією навчально-методичної ради Київського кооперативного інституту бізнесу і права за спеціальністю 5.14010102 “Ресторанне обслуговування” Протокол від “____”________________20 13 року № ___

ÓОлефіренко М.В., 2013 рік

ÓККІБП, 2013 рік

СТРУКТУРА

Вступ

З метою поглибленого вивчення дисципліни, навчитись чітко виділяти об’єкт і предмет дослідження, самостійно аналізувати і узагальнювати інформацію із різних джерел, абстрагуватись і робити висновки, навчитись оформляти завершені наукові дослідження студенти повинні виконати курсову роботу. Курсова роботи є самостійною творчою працею. Орієнтовна тематика курсових робіт показана. Тему курсової робот студент обирає самостійно згідно власних інтересів.

Структура курсової роботи:
• титульний аркуш;
• зміст (створений засобами MS Word);
• перелік умовних позначень (за необхідності);
• перелік прийнятих скорочень (за необхідності);
• глосарій іноземних термінів (рекомендується з поданням транскрипції);
• вступ;
• основна частина
o огляд використаних джерел (теоретичні, експериментальні дослідження, практичне використання) щодо об’єкту дослідження, аналіз і висновок;
o аналіз інформації про предмет дослідження і висновок;
o розпрацювання рекомендацій щодо оптимізації процесів в предметі дослідження і необхідних додаткових досліджень;
• висновок автора (рекомендації, перспективи);
• практична частина згідно варіанту завдання (до курсової роботи);
• список використаних джерел;
• додатки.

У переліку вказано загалом можливу і рекомендовану структуру роботи, а тому залежно від конкретного випадку і думки автора вона може бути скорочена. Усі складові частини роботи повинні бути логічно взаємопов’язані та переконливо аргументовані. Мова написання курсової роботи – державна. Курсова робота оформляється відповідно до державного стандарту України. Таким стандартом є ДСТУ 3008-95 “Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення”.
Загальними вимогами до курсової роботи є:
1) чіткість побудови роботи;
2) структурно-логічна послідовність викладення розділів і підрозділів;
3) чіткість формулювань, яка не надає можливості суб’єктивного і неоднозначного тлумачення;
4) переконливість аргументації та обґрунтованість висновків і пропозицій.
В текстовій частині курсової роботи є обов’язковим викладання матеріалу супроводжувати таблицями, схемами, малюнками, діаграмами, графіками, схемами і т. п.
Загальний обсяг курсової роботи: теоретична частина – до одного авторського аркуша (один авторський аркуш відповідає 40000 символів, або, приблизно, 23 сторінки роботи (1700-1800 символів на сторінці), і практична частина - опис створення презентації (п’ять слайдів) чи опис і текст мовою HTML web-документа (домашня сторінка і два гіперпоси-лання), або схема алгоритму рішення задачі і текст програми в середовищі Visual Basic, пос-лідовність команд в середовищі MS Excel згідно завдання.
Рекомендується структурно обсяг курсової роботи представити наступним чином: вступ до трьох сторінок, аналіз використаних джерел, приблизно, п’ять сторінок, власні дослідження і розпрацювання рекомендацій щодо оптимізації процесів в предметі дослідження – чотири сторінки, висновки – до двох сторінок, практична частина – до п’яти сторінок. Посилання на використані джерела – неменше одного посилання на двох сторінках.
Титульний аркуш містить індекс УДК, найменування вищого навчального закладу, де виконана робота; тему роботи, найменування спеціальності; прізвище, ім'я, по батькові автора; науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ініціали наукового керівника; місто і рік.
Перелік умовних позначень, символів, скорочень і термінів, глосарій треба друкувати двома колонками, в яких зліва за абеткою наводять, наприклад, скорочення, справа – їх детальне розшифрування. Якщо в роботі спеціальні терміни, скорочення, символи, позначення і таке інше повторюються менше трьох разів, перелік не складають, а їх розшифрування наводять у тексті при першому згадуванні.

Зміст розміщується перед текстом роботи, після титульного листка і створюється засобами MS Word.

Вступ розкриває сутність і стан наукової проблеми (завдання), її значущість, підстави та вихідні дані для розроблення теми, обґрунтування необхідності проведення дослідження. Це є найбільш відповідальна частина роботи, оскільки в стислій формі вміщає всі фундаментальні положення, обґрунтуванню яких призначена робота. Писати вступ методологічно краще не спочатку, а вкінці дослідження, коли основна частина уже завершена. Перед написанням цієї частини роботи бажано подивитись, як на зразки, близькі за тематикою роботи.
Вступ розпочинається з невеликої преамбули, у якій вказується суть і стан досліджу-ваної проблеми, її значимість в сучасних умовах, вказується на необхідність дослідження. Далі подають загальну характеристику роботи в рекомендованій нижче послідовності.

Актуальність теми. Шляхом критичного аналізу та порівняння з відомими розв'язаннями проблеми (наукового завдання) обґрунтовують актуальність і доцільність роботи для розвитку відповідної галузі науки чи виробництва, особливо на користь України. Висвітлення актуальності не повинно бути багатослівним. Достатньо кількома реченнями висловити головне – сутність проблеми або наукового завдання.
Загалом актуальність дослідження визначає: · сутність проблеми дослідження; · соціальну значущість проблеми дослідження, вирішення якої має важливе народно-господарське та соціально-культурне значення в умовах України; · суттєве значення для подальшого розвитку відповідної галузі науки чи виробництва, теорії і практики; · вирішення конкретних питань, які сприяють якісним змінам у науці чи виробництві; · доцільність роботи, її відмінність в порівнянні з відомими вирішеннями проблеми.
Авторові слід показати, що до проведеного ним дослідження у науці існувала біла пляма, яку необхідно було розкрити з наукової точки зору вирішення проблем науки і практики. Для обґрунтування актуальності слід також надати короткий аналіз відомих джерел, де показати, що дана тема в аспекті до проведення представленого дослідження не була вивчена.
В цій же частині коротко показується зв’язок проведеного наукового дослідження з науковими планами навчального закладу, а також галузевими (державними, міжнародними) планами і програмами розвитку науки. Тут також вказуються номери держреєстрації базових НДР, а також роль автора у їх виконанні.

Мета і завдання дослідження. Формулюється мета роботи та завдання, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети, що забезпечує внесення значного вкладу в теорію і практику. У відповідності з метою потрібно виділити три-чотири цільові завдання в роботі, які необхідно вирішити для досягнення головної мети. При цьому не слід формулювати мету як "Дослідження...", "Вивчення...", "Обґрунтування і розробка", "Розробка принципів…", оскільки ці слова вказують на засіб досягнення мети, а не на саму мету. Натомість рекомендуються формулювати мету такими термінами: "Проаналізувати …", "З’ясувати зміст та роль…".
Мета дослідження повинна узгоджуватися з назвою курсової роботи і містити не тільки очікувані результати, а й вказувати, на яких наукових передумовах вона базується, якими засоби і як досягається (із залученням яких наукових гіпотез, ідей, явищ, законів та ін.).
Завдання дослідження не повинні бути глобальними – вони повинні працювати на мету курсової роботи. Не слід захоплюватися їх кількістю. Задачі дослідження формулюються у формі переліку дій: “вивчити…”, “проаналізувати…”, “встановити…”, “вияснити…”, “обгрунтувати...” та ін. Про досягнення мети і вирішення завдань дослідження обов’язково зазначається у висновках курсової роботи.

Об'єкт дослідження – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію й обране для вивчення. Саме на нього спрямовується головна увага дослідника, саме предмет дослідження визначає тему курсової роботи, яка зазначена на її титульному аркуші як назва. Об’єкт та предмет обов’язково мають бути новими.

Предмет дослідження міститься в межах об'єкта. Об'єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об'єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження. Саме на нього спрямована основна увага, оскільки предмет дослідження визначає тему роботи, визначеної на титульному аркуші як її назва.
Опис об’єкта і предмета дослідження має лаконічний характер і за обсягом менший половини сторінки. Об’єкт дослідження – це область наукового пошуку в межах якої виявле-на і існує досліджувана проблема. Це система закономірностей, зв’язків, відносин, форм діяльності, в обсязі яких виникла проблема. Предмет дослідження вузчий і конкретніший.

Методи дослідження. Подають перелік використаних методів дослідження для досягнення поставленої в роботі мети(аналізу і синтезу, прогнозування, спостереження, експеримент, бесіди, анкетування, інтерв’ю, математичні методи обробки даних, порівняльного аналізу та ін.). Перераховувати їх треба не відірвано від змісту роботи, а коротко та змістовно визначаючи, що саме досліджувалось тим чи іншим методом. Це дасть змогу пересвідчитися в логічності та прийнятності вибору саме цих методів.

Наукова новизна отриманих результатів - особливо важлива частина вступу, на яку завжди звернуть увагу. Зокрема, новизна іноді, по суті, підміняється актуальністю теми, її практичною або теоретичною значущістю; приводяться бездоказові твердження, що дане питання вивчається вперше (або досягнуті нові результати, дані нові формулювання) в той час, як це насправді не зовсім так.

Слід розуміти, що до ознак, що дозволяють стверджувати про наукову новизну роботи, зокрема відносяться:
• постановка нової наукової проблеми;
• впровадження нових наукових категорій і понять;
• розкриття нових закономірностей протікання природних і суспільних процесів;
• застосування нових методів, інструментів, апарату дослідження;
• розробка і наукове обгрунтування пропозицій про оновлення об'єктів, процесів і технологій, що використовуються в економіці і управлінні;
• розвиток нових наукових уявлень про навколишній світ, природу, суспільство.

Наукова новизна не повинна зводитися до простого переліку встановлених фактів, ідей, закономірностей; вона повинна розкривати головну наукову концепцію автора, давати наукове пояснення суті його досліджень в якісному і кількісному аспектах.

Ось деякі шаблонні фрази, які можна використовувати при формулюванні наукової новизни:
• вперше здійснене комплексне…
• вперше формалізовано…
• створена концепція, що забезпечує…
• розроблена нова система…
• досліджені специфічні зв'язки…
• визначена ефективність…
• розроблений метод…, який відрізняється від…
• доведена залежність між…
• досліджена поведінка… і показано…
• допрацьований метод… у частині… і поширений на новий клас систем…
• досліджений новий ефект…

Практична значущість одержаних результатів. Тут прийнято перераховувати в яких ділянках прикладної діяльності, якими органами і організаціями, в якій формі використовуються і можуть бути використані результати виконаного дослідження і рекомендації, розгля-нуті в роботі.
Для додання ваги зробленим твердженням, в додатках дуже добре помістити акти-свідоцтва про впровадження або про практичне використання результатів дослідження, про одержаний ефект (економічний, науково-технічний, соціальний).

Особистий внесок автора. Перераховуючи наукові праці, виконані разом із співавторами, вказується особистий внесок в ці праці. Якщо всі праці написані особисто автором, це також необхідне відзначити.

Апробація результатів роботи. Вказуються відомості про практичну перевірку основних положень і результатів роботи, а також ділянки наукової, прикладної, учбової діяльнос-ті, в яких результати роботи знайшли застосування. Тут же вказується, де і коли доповіда-лись результати досліджень (на яких наукових з'їздах, конференціях, симпозіумах, нарадах).

Публікації. Обов'язково вказуються публікації автора. Вказується, в скількох монографіях, журналах, статтях, збірках, матеріалах конференцій опубліковані результати роботи, а також вказується загальний обсяг публікацій. Якщо є авторські свідоцтва по темі дослідження - про їх наявність також слід згадати.

Структура роботи. В кінці вступу доцільно привести структуру роботи. Іноді перед структурою надають і перелік базисних положень, що виносяться на захист.

Основна частина
Основна частина складається з трьох розділів. Кожний розділ починають з нової сторінки. Основному тексту кожного розділу може передувати передмова з коротким описом вибраного напряму й обгрунтуванням застосова-них методів досліджень. У кінці кожного розділу формулюють висновки зі стислим викла-денням наведених у розділі наукових і практичних результатів, що дає змогу вивільнити за-гальні висновки від другорядних подробиць. Усі розділи повинні мати таку структуру:

• короткий вступ (постановка завдання в розділі);
• основні теоретичні положенняфакти та їх опис;
• проведене дослідження (аналіз різних точок зору) на основі обраного наукового методологічного аппарату;
• розпрацювання рекомендацій щодо оптимізації процесів в предметі дослідження;
• визначення приоритетних питань;
• висновки (стисло викладається наукова новизна чи особиста думка до відомого матеріалу, як результату проведенного дослідження.

Подальший зміст роботи може істотно відрізнятися залежно від спеціальності і напряму досліджень. У найзагальнішому вигляді основна частина, окрім огляду літератури і різних точок зору може містити: виклад методики і методів дослідження; опис експериментальної частини і методики дослідження; опис проведених досліджень; аналіз і узагальнення результатів дослідження. Бажано чітко формулювати основні терміни об’єкта і предмета дослідження.

В першому розділі розділі надається огляд використаних джерел, окреслюються основні етапи розвитку наукової думки за досліджуваною проблемою. Розглядаються теоретичні основи теми, здійснюється їх аналіз і висловлюється особиста думка студента, щодо обґрунтованості тих чи інших положень, визначаються методи, на основі яких буде проведено дослідження, робиться висновок про ступінь наукового вивчення питань з теми роботи. Стисло, критично висвітлюючи роботи попередників, потрібно назвати ті питання, що залишились невирішеними і, отже, визначити своє місце у розв'язанні проблеми. Бажано закінчити цей розділ коротким резюме стосовно необхідності проведення досліджень у даній галузі. Загальний обсяг огляду літератури не повинен перевищувати 20 % обсягу основної частини роботи.
У другому розділі проводиться аналіз стану досліджуваної проблеми (наприклад, конкретна галузь науки, економіки підприємства, документообіг галузі чи конкретної інформаційної системи і т. ін.). Мета такого аналізу – отримання обґрунтованих даних, що дозволяють з’ясувати “вузькі місця” та можливі варіанти їх вирішення. Загальний обсяг другого розділу не повинен перевищувати 20% обсягу основної частини роботи.
У третьому розділі, як спеціальної частини курсової роботи, з вичерпною повнотою викладають результати власних досліджень автора предмета дослідження з висвітленням того нового, що він вносить у розроблення проблеми. Потрібно давати оцінку повноти вирішення поставлених завдань, оцінку достовірності одержаних результатів (характеристик, параметрів), їх порівняння з аналогічними результатами вітчизняних і зарубіжних праць, обгрунтування потреби додаткових досліджень, негативні результати, які обумовлюють необхідність припинення подальших досліджень. Обробку експериментальних і статистичних даних виконувати із застосуванням пакетів програм MS Office (Excel, Access), Visual Basic, а результати показувати в таблицях, в формі діаграм і графіків.Загальний обсяг третього розділу не повинен перевищувати 60% обсягу основної частини роботи. Для скорочення тексту викладу розділів студент повинен використовувати фактичний матеріал у вигляді таблиць, малюнків, схем та граіків і діаграм.
Приклад типових назв розділів основної частини дослідження:

• Аналітичний огляд джерел…
• Розвиток ідей…
• Теоретичні засади…
• Наукові основи…
• Розвиток уявлень про…
• Становлення та розвиток…

Виклад матеріалу підпорядковують одній провідній ідеї, чітко визначеній автором. Без такої методичної єдності цієї частини виконання роботи вважається незадовільним.

Висновки
Висновки конкретно висвітлюють (рекомендується у формі пунктів) найважливіші наукові та практичні результати, одержані в роботі, які повинні містити формулювання розв'язаної наукової проблеми (завдання), її значення для науки та практики. Формулюють висновки та рекомендації щодо наукового і практичного використання здобутих результатів. У першому пункті висновків коротко оцінюють стан питання. Далі у висновках розкривають методи вирішення поставленої проблеми (завдання), їх практичний аналіз, порівняння з відомими розв'язаннями. У висновках необхідно наголосити на якісних і кількісних показниках здобутих результатів, обгрунтувати достовірність результатів, викласти рекомендації щодо їх використання.
На завершення роботи вказуються висновки зроблені за наслідками всієї роботи. Ця частина роботи невелика за обсягом (близько 1...2 стор.), проте вона має особливу важливість, оскільки тут в завершеній і логічно бездоганній формі повинні бути представлені на суд наукового співтовариства підсумкові результати виконаної роботи. Необхідно співвіднести одержані висновки з метою і задачами, поставленими у вступі. Тут повинні бути підсумовані основні наукові і практичні результати дослідження, сформульована суть розв'язаної проблеми, дані грамотні і чіткі пропозиції, що стосуються наукового і практичного використовування одержаних результатів.
Висновки в кінці роботи звичайно оформляють у вигляді абзаців, які послідовно нумерують. При цьому кожен пронумерований абзац повинен містити логічно закінчений і конкретний висновок. Окремо слід підкреслити, що цілі дослідження були досягнуті, а всі поставлені задачі - вирішені.
Слід враховувати, що висновки багато в чому відображають результативність і значущість всієї роботи.

Список використаних джерел
Розміщується одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користування і рекомендований при написанні роботи), в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, у хронологічному порядку.
До списку використаних джерел відносять лише ті, на які є посилання у тексті роботи
Бібліографічний опис джерел складають відповідно до чинних стандартів з бібліотеч-ної та видавничої справи.

Додатки.
Додатки не є обов'язковим елементом роботи. Для повноти сприйняття роботи до до-датків за необхідності доцільно вносити допоміжний матеріал:
• проміжні математичні доведення, формули та розрахунки;
• таблиці допоміжних цифрових даних;
• інструкції та методики;
• допоміжні ілюстрації.
o зразки анкет, опитних листів, тестів;
o громіздкі таблиці і малюнки;
o матеріал, що має непряме (непряме) відношення до теми дослідження;
o протоколи і акти випробувань;
o акти упровадження, довідки;
o розрахунок і підтвердження економічного ефекту;
o інструкції і методики;
o опис алгоритмів і програм, розроблених претендентом і ін.

ОФОРМЛЕННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ

Загальні вимоги
При написанні роботи слід використовувати різні наукові і науково-популярні видан-ня (монографії, наукові збірники, наукові журнали, Інтернет тощо). По тексту роботи обов’язкові посилання на використанні джерела (найменше – одне посилання на дві сторінки).
Виклад тексту роботи вести у безособовій формі. Висловлювати думки використову-ючи займенник "я" не прийнято. В той же час, не можна визнати за вдале зайве переванта-ження тексту займенником "ми", фразами "на нашу думку", "вважаємо", "думаємо" - це абсолютно нормально, але, в той же час, створює неусвідомлене враження, що роботу писав колектив авторів. Найбільш вдалі в цьому плані більш невизначені словесні обороти, напри-клад: "представляється, що…", "автор роботи вважає, що…", "розроблений підхід дозво-ляє…", "спочатку вироблявся дослід…", "цей висновок зроблений на підставі…" і т.д.
У роботі недопустимі вульгарізми і ненаукові вирази. Так, наприклад, в опалюванні замість слова "бойлерна" слід вживати слово "теплопункт", замість слова "батарея" - "радіатор опалювання" і т.д. Недопустимі фрази типу "зависання комп'ютера", "порив і свищ трубопроводу" і інші цехові і жаргонні вирази. При викладі тексту роботи слід також прагнути уникати тавтологий, граматичних, лексичних і синтаксичних помилок.
При написанні роботи автор повинен обов'язково посилатися на авторів і джерела, з яких були запозичені матеріали або конкретні результати. Посилання даються в квадратних дужках, причому цифра повинна відповідати нумерації джерела в переліку використаних джерел. Допускається давати виноски у винесеннях внизу сторінки, проте і в цьому випадку робиться посилання на номер джерела в списку використаних джерел. Виноски внизу сторі-нки в роботі роблять не так вже часто. Найчастіше їх можна зустріти в роботах з юридичних наук.
Організувавши виноски внизу сторінки, можна одержати корисний практичний ефект: збільшити обсяг роботи на 10-15%.
Текст роботи не прийнято перенавантажувати маркерами, курсивом, іншими шрифтами; звичайно він виглядає досить одноманітно.

Робота має бути набрана у текстовому редакторі MS Word (файл повинен мати тип *.doc. Поля листка: ліве поле – 30 мм., верхнє і нижнє поля – 20 мм., праве – не менше 10 мм/span.
Шрифт: Times New Roman Cyr 14, інтервал між рядками 1,5. Щільність тексту – всюди однакова.
Формули: 11 (? - 12, табл. – 9pt), subscript/superscript -8pt.(? - 11, табл. – 7pt), sub-subscript/superscript – 6 pt ((? - 8, табл. – 5pt), symbol - 10pt, вставляються по центру.

Друкарські помилки, описки, графічні неточності, які виявилися після друкування, можна виправляти підчищенням або зафарбуванням білою фарбою та нанесенням на тому ж місці або між рядками виправленого тексту (фрагменту малюнка) машинописним способом. Дозволяється наявність не більше двох виправлень на одній сторінці.
Текст основної частини роботи поділяють на розділи, підрозділи, пункти та підпункти.
Заголовки структурних частин роботи «ЗМІСТ», «ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ», «ДОДАТКИ» друкують великими літерами симетрично до набору. Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розбивку в підбір до тексту. В кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка.
Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом повинна дорівнювати 3…4 інтервалам. Рекомендується величина абзацу більше п’яти рядків, підрозділу більше півтори сторінки.
Кожну структурну частину роботи (розділ) треба починати з нової сторінки.
До загального обсягу роботи не входять додатки, список використаних джерел, таблиці та рисунки, які повністю займають площу сторінки. Але всі сторінки зазначених елементів роботи підлягають суцільній нумерації.

Нумерація
Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків (малюнків), таблиць, формул подають арабськими цифрами без символу №.
Першою сторінкою роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок. На титульному аркуші номер сторінки не ставлять, на наступних – номер проставляють у правому нижньому куті сторінки без крапки в кінці.
Такі структурні частини роботи, як зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел не мають порядкового номера. Всі аркуші, на яких розміщені згадані структурні частини роботи, нумерують звичайним чином. Не нумерують лише їх заголовки, тобто не можна друкувати: «1. ВСТУП» або «Розділ 6. ВИСНОВКИ». Номер розділу ставлять після слова «РОЗДІЛ», після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.
Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з но-мера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад: «2.3.» (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку наводять заголовок підрозділу.
Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку. В кінці номера повинна стояти крапка, наприклад: «1.3.2.» (другий пункт третього підрозділу першого розділу). Потім у тому ж рядку наводять заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка.
Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими ж правилами, як пункти.
Примітки до тексту і таблиць, в яких наводять довідкові та пояснювальні дані, нумерують послідовно в межах однієї сторінки. Якщо приміток на одному аркуші кілька, то після слова «П р и м і т к и» ставлять двокрапку.

ПРИКЛАД:
Примітки:
1....
2....

Якщо є одна примітка, то її не нумерують і після слова «П р и м і т к а» ставлять крапку.

Ілюстрації
Ілюструють роботу, виходячи із певного загального задуму, за ретельно продуманим тематичним планом, що допомагає уникнути ілюстрацій випадкових, пов'язаних із другорядними деталями тексту, запобігти невиправданим пропускам ілюстрацій до найважливіших тем. Кожна ілюстрація має відповідати тексту, а текст – ілюстрації.
Назви ілюстрацій розміщують після їхніх номерів. За необхідності ілюстрації доповнюють пояснювальними даними (підрисунковий підпис).

Підпис під ілюстрацією зазвичай має чотири основних елементи:
• найменування графічного сюжету, що позначається скороченим словом «Рис.» («Мал.»);
• порядковий номер ілюстрації, який вказується без знака номера арабськими цифра-ми;
• тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст із якомога стислою характеристикою зображеного;
• експлікацію, яка будується так: деталі сюжету позначають цифрами, що виносять у підпис, супроводжуючи їх текстом. Треба зазначити, що експлікація не замінює загального найменування сюжету, а лише пояснює його.

ПРИКЛАД:
Рис. 1.24. Схема розміщення елементів касети:
o розмотувач плівки;
o сталеві ролики;
o привідний валик;
o опорні стояки.

Основними видами ілюстративного матеріалу в роботах є: креслення, технічний рисунок, схема, фотографія, діаграма, графік.
Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти) і таблиці необхідно подавати в роботі безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації і таблиці, розміщені на окремих сторінках роботи, включають до загальної нумерації сторінок. Таблицю, малюнок або креслення, розміри якого більше формату А4, врахо-вують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування у тексті або в додатках.
Ілюстрації позначають словом «Рис», «Мал.» і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, наведених у додатках. Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка.

ПРИКЛАД:
Рис. 1.2 (другий рисунок першого розділу).

Номер ілюстрації, її назву та пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Якщо в розділі роботи подано одну ілюстрацію, то її нумерують за загальними правилами.
Не варто оформлювати посилання на ілюстрації як самостійні фрази, в яких лише повторюється те, що міститься у підписі. У тому місці, де викладається тема, пов'язана з ілюстрацією, і де читачеві треба вказати на неї, розміщують посилання у вигляді виразу в круглих дужках (рис. 3.1) або зворот типу: “...як це видно з рис. 3.1” або “... як це показано на рис. 3.1”.
Якість ілюстрацій повинна забезпечувати їх чітке відтворення (електрографічне копіювання, мікрофільмування). Ілюстрації виконують у чорно-білому зображені.
Малюнки вставляються наступним чином: скопіювати в буфер, далі виконати команду “Правка\Специальная вставка\Рисунок”. Малюнки вставляються у текст по центру.
У роботі слід застосовувати лише штрихові ілюстрації й оригінали фотознімків.

Таблиці
Цифровий матеріал, як правило, повинен оформлюватися у вигляді таблиць.

Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над таблицею та друкують симетрично до тексту. Назву і слово “Таблиця” починають з великої літери. Назву наводять жирним шрифтом.
За логікою побудови таблиці її логічний суб'єкт, або підмет (позначення тих предметів, які в ній характеризуються), розміщують у боковику, головці, чи в них обох, а не у прографці; логічний предикат, або присудок, таблиці (тобто дані, якими характеризується підмет) — у прографці, а не в головці чи боковику. Кожен заголовок над графою стосується всіх даних цієї графи, кожен заголовок рядка в боковику – всіх даних цього рядка.
Заголовок кожної графи в головці таблиці мусить бути по можливості коротким. Слід уникати повторів тематичного заголовка в заголовках граф, одиниці виміру зазначати у тематичному заголовку, виносити до узагальнюючих заголовків слова, що повторюються.
Боковик, як і головка, потребує лаконічності. Повторювані слова тут також виносять в об'єднувальні рубрики; загальні для всіх заголовків боковика слова розміщують у заголовку над ним.
У прографці повторювані елементи, які стосуються до всієї таблиці, виносять у тематичний заголовок або в заголовок графи; однорідні числові дані розміщують так, щоб їх класи збігалися; неоднорідні – посередині графи; лапки використовують тільки замість однакових слів, які стоять одне під одним.
Заголовки граф повинні починатися з великих літер, підзаголовки – з маленьких, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великих, якщо вони є самостійними. Висота рядків повинна бути не меншою від 8 мм. Графу з порядковими номерами рядків до таблиці включати не треба.
Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті так, щоб її можна було читати без повороту переплетеного блоку роботи або з поворотом за стрілкою годинника. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на наступну сторінку.
При перенесенні таблиці на наступну сторінку назву вміщують тільки над її першою частиною. Таблицю з великою кількістю граф можна ділити на частини і розміщувати одну частину під іншою в межах однієї сторінки. Якщо рядки або графи таблиці виходять за формат сторінки, то в першому випадку в кожній частині таблиці повторюють її головку, в другому – боковик.
Коли текст, який повторюється в графі таблиці, складається з одного слова, його можна замінювати лапками; якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні його замінюють словами «Те саме», а далі лапками. Ставити лапки замість цифр, марок, знаків, математичних і хімічних символів, які повторюються, не можна. Якщо цифрові або інші дані в якомусь рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк.
Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) в межах розділу. У правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис «Таблиця» із зазначенням її номера. Номер таблиці повинен складатися з номера розділу та порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 1.2» (друга таблиця першого розділу).
Якщо в розділі роботи одна таблиця, її нумерують за загальними правилами.
При перенесенні частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово «Таблиця» і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова «Продовж, табл.» і вказують номер таблиці, наприклад: «Продовж, табл. 1.2».

Формули
При використанні формул необхідно дотримуватися певних правил.
Найбільші, а також довгі та громіздкі формули, котрі мають у складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розміщують на окремих рядках. Це стосується також і всіх нумерованих формул. Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною. Невеликі нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують всередині рядків тексту.
Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів слід наводити безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони наведені у формулі. Значення кожного символу та числового коефіцієнта треба подавати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки.
Рівняння і формули повинні бути відокремлені від тексту. Вище і нижче кожної формули залишають інтервал, що становить не менше одного рядка. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його переносять після знака рівності (=) або після знаків плюс (+), мінус (-), множення (х).
Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання в подальшому тексті. Інші нумерувати не рекомендується.
Формули в роботі (якщо їх більше однієї) нумерують у межах розділу. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули в розділі, між якими ставлять крапку.
Порядкові номери позначають арабськими цифрами в круглих дужках біля правого поля сторінки без крапок від формули до її номера. Номер, який не вміщується у рядку з формулою, переносять у наступний нижче формули. Номер формули при її перенесенні вміщують на рівні останнього рядка. Якщо формулу взято в рамку, то її номер записують зовні рамки з правого боку навпроти основного рядка формули. Номер формули-дробу подають на рівні основної горизонтальної риски формули.
Номер групи формул, розміщених на окремих рядках і об'єднаних фігурною дужкою (парантезом), ставиться справа від вістря парантеза, яке знаходиться всередині групи формул і спрямоване в бік номера.
Загальне правило пунктуації в тексті з формулами таке: формула входить до речення як його рівноправний елемент. Тому в кінці формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації.
Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбачених правилами пунктуації: а) у тексті перед формулою є узагальнююче слово; б) цього потребує побудова тексту, що передує формулі.
Розділовими знаками між формулами, котрі йдуть одна під одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою безпосередньо за формулою до її номера.
Розділові знаки між формулами при парантезі ставлять всередині парантеза. Після та-ких громіздких математичних виразів, як визначники і матриці, можна розділові знаки не ставити.

Правила цитування та посилання на використані джерела
При написанні роботи треба посилатися на джерела, матеріали або окремі результати з яких наводяться в роботі, або на ідеях і висновках яких розроблюються проблеми, завдання, питання, вивченню яких присвячена робота. Такі посилання дають змогу відшукати документи, перевірити достовірність відомостей про цитування документа, забезпечують необхідну інформацію про нього, допомагають з'ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли наявний у них матеріал, не включений до останнього видання.
Коли використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке є посилання.
Посилання в тексті роботи на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, ”... у працях [1-7]...”.
Коли в тексті роботи необхідно зробити посилання на складову частину чи конкретні сторінки відповідного джерела, можна наводити посилання у квадратних дужках, при цьому номер посилання має відповідати його бібліографічному опису за переліком посилань.

ПРИКЛАД:
Цитата в тексті: “... незважаючи на пріоритетне значення мовних каналів зв'язку між діловими партнерами, ні в якому разі не можна ігнорувати найбільші канали передавання інформації [6, с. 29]”.
Відповідний опис у переліку посилань:
6. Дороніна М.С. Культура спілкування ділових людей: Навч. посіб. – К.: КМ Асасіетіа, 1998. -192 с.

Посилання на ілюстрації роботи вказують порядковим номером ілюстрації, наприклад: “рис. 1.2”.
Посилання на формули роботи вказують порядковим номером формули в дужках, на-приклад: “...у формулі (2.1)”.
На всі таблиці роботи необхідно посилатися в тексті, при цьому слово «таблиця» в тексті пишуть скорочено, наприклад: “...у табл. 1.2”.
У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово «дивись», наприклад: «див. табл. 1.3».

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи того друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет потребує точного відтворення цитованого тексту, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.

Загальні вимоги до цитування такі:
• текст цитати починається і закінчується лапками та наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз “так званий”;
• цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту та без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (напочатку, всередині, наприкінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;
• кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело;
• при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коре-ктним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело;
• якщо необхідно виявити ставлення автора праці до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;
• коли автор праці, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, то робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора роботи, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є: (курсив наш. – М.Х.), (підкреслено мною. – М.Х.), (розбивка моя. – М.Х.).

Оформлення списку використаних джерел
Список використаних джерел – елемент бібліографічного апарату, котрий містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків.
Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв і т. ін. Завдяки цьому можна уникнути повторних перевірок, вставок пропущених відомостей.
Джерела можна розміщувати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користування і рекомендований при написанні наукових робіт), в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, у хронологічному порядку.
Відомості про джерела, включені до списку, необхідно давати відповідно до вимог міждержавних і державного стандартів з обов'язковим наведенням назв праць.

Додатки
Оформлюють як продовження роботи на наступних її сторінках або у вигляді окремої частини (книги), розмішуючи їх у порядку появи посилань у тексті.
Якщо додатки оформлюють на наступних сторінках роботи, кожний такий додаток повинен починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово «Додаток_» і велика літера, що позначає додаток.
Кожен додаток починають з нової сторінки. Відповідно до вимог ВАК України, дода-тки називають таким чином: "Додаток А", "Додаток Б" і т.д. за літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, І, Ї, Й, П, Ч, Ь, при цьому напис "Додаток…" пишеться з першої вели-кої літери, (решта літер - маленька) і центрується по ширині сторінки. Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад: А.2 – другий розділ додатка А; В.3.1 – перший підрозділ третього розділу додатка В.
Один додаток позначається як додаток А.
При оформленні додатків окремою частиною (книгою) на титульному аркуші під на-звою роботи друкують великими літерами слово «ДОДАТКИ».
Ілюстрації, таблиці та формули, розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д.1.2 – другий рисунок першого розділу додатка Д); формула (А. 1) – перша формула додатка А.

Захист роботи
Виконання курсової роботи є завершальним етапом вивчення дисципліни і спрямоване на розвиток навичок самостійної роботи та набуття умінь планування і проведення досліджень, аналізу і систематизації наукових фактів і експериментальних даних, програмування можливих організаційно-виробничих рішень, висновків і пропозицій. При цьому важливим є також формування у студента навичок написання і оформлення наукової рукописної роботи, які необхідні для майбутньої професійної діяльності випускника.
Оформлена курсова робота здається на кафедру, де реєструється і передається керівникові для перевірки. При відсутності зауважень наукового керівника курсова робота допускається до захисту. При захисті студентом коротко викладається суть роботи з демонстрацією ілюстративного матеріалу за допомогою персонального комп’ютера, відповідає на запитання керівника.

Додаток 1

Додаток 2

Поиск по сайту: