ІСТОРІЯ ТЕРОРИЗМУ

Перший в історії випадок свідомого та систематичного використання терористичної практики було зафіксовано на Близькому Сході у І ст. н.е., коли групи сікаріїв фізично знищували представників єврейської знаті, які співробітничали з римською адміністрацією. Тоді ж з¢явилася секта мусульман-ісмаїлітів під проводом Хасана-ібн-аль-Сабаха, який перетворив тероризм на головний засіб боротьби із політичною опозицією.

Розвиток тероризму - це наслідок активного розшарування населення, його ідеологічного розмежування, оформлення політичних рухів, об¢єднань партій, які сповідували різні політичні погляди та вели боротьбу за владу.

Вже в кінці ХІХ ст. здавалося, що ніхто не застрахований від терористичного нападу. В 1894 році італійський анархіст вбив французького президента Саді Карно. В 1897 р. анархісти смертельно поранили імператрицю Єлизавету Австрійську та вбили іспанського прем¢єр-міністра Антоніо Кановаса. В 1900 р. жертвою терориста став король Італії Умберто І. А в 1901 р. був вбитий президент США Уільям Маккінлі.

В Росії в 1902-1907 рр есерівськими та іншими терористами було здійснено близько 5.5 тис. терористичних актів (вбивства міністрів, депутатів Державної думи, жандармів, працівників поліції та прокуратури). [3]

Тероризм став головною проблемою політиків. Коли в 1900 р. зустрічалися керівники найбільш індустріально розвинених держав, то більшість з них ставили першим на порядку денному питання про тероризм. На цьому ж наполягав президент Клінтон під час зустрічі великої сімки,після того як в червні 1996 р. стався напад на американську військову базу в Дахрані, в Саудівській Аравії.

Якщо згадати це все, то сучасний підйом тероризму видається не таким вже й загрозливим, хоча кількість жертв зростає: за даними Держдепартаменту США в 1994 р. їх було 165, а в 1995 - 314.[4]. Але ці цифри майже ні про що не свідчать, так як не враховують специфіки зареєстрованих випадків, а також випадків, що залишилися без уваги.

В ХХ ст. мотиви, стратегія та зброя терористів стали дещо іншими. Міжнародний тероризм був складовою політики супердержав та їх сателітів, інструментом ідеологічної експансії, ї,зрештою, дестабілізатором системи міжнародної безпеки. При цьому країни-конкуренти завжди виховувалися у дусі розподілу сили на "справедливу" та "несправедливу", що у свою чергу обумовлювало "подвійний стандарт" у політичній, юридичній та оперативній оцінці актів міжнародного тероризму.

Терористичні організації в цей період часто виконували замовлення державних спецслужб. За даними часопису "U.S. News and World Report", які були оприлюднені у листопаді 1977 року, за період з 1961 по 1976 роки ЦРУ США було причетне до майже 900 великих таємних операцій проти окремих "небажаних" для США іноземних державних, громадських діячів та урядів.

Активна інтернаціоналізація тероризму розпочалася у 60-70-ті роки нашого століття. Їй сприяли:

§ По-перше, процеси інтернаціоналізації капіталу, структурна перебудова економічних систем, країн що розвиваються, зміна їх місця в системі капіталістичного господарювання як наслідок процесу деколонізації, що і призвело до вивільнення нагромадженого потенціалу соціальної енергії у країнах світової периферії з подальшим утворенням національно-визвольних рухів, у тому числі терористичного спрямування.

§ По-друге, глобалізація політичної та економічної діяльності транснаціональних компаній (ТНК), що в окремих випадках сприяла організації терористичних груп, які, окрім іншого, спеціалізувалися на обслуговуванні інтересів монополій (наприклад, протягом 70-80-тих років в Анголі рух УНІТА здійснював таємні торговельні операції з алмазами за дорученням південноафриканської ТНК "De Bierce").

§ По-третє, нерівномірність розвитку держав світу, яка обумовлювала поділ країн на "сильних" та "слабких", а з цим - зростання ролі націоналізму та релігійного фундаменталізму у міжнародному житті.

§ По-четверте, криза ідеї суспільства "масового споживання", наслідки якої сприяли формуванню у країнах Західної Європи у 70-ті роки "покоління розгніваних", представники якого були головною рушійною силою терористичних угрупувань у Західній Європі.

Концепція боротьби з тероризмом України.
Метою Концепції боротьби з тероризмом (далі – Концепція), яка схвалена Указом Президента України В.Ф.Януковича, від 25 квітня 2013 року є:
- забезпечення ефективної реалізації державної політики у сфері боротьби з тероризмом шляхом розроблення і впровадження комплексу заходів, спрямованих на виявлення та усунення причин і умов, що можуть призвести до проявів тероризму;
- захист людини і громадянина, суспільства і держави від тероризму,
- зосередження основних зусиль на протидії терористичній діяльності, мінімізації її наслідків;
- налагодження дієвої взаємодії між уповноваженими органами державної влади, органами місцевого самоврядування і громадськістю, розширення міжнародного співробітництва у цій сфері.
Організація Об'єднаних Націй визнає тероризм однією з найбільш серйозних загроз міжнародному миру і безпеці людства. Поширення терористичної загрози обумовлюється процесами світової глобалізації, інтернаціоналізації, що тривають, а також підвищенням рівня міжнародної злочинності.
Україна поділяє стурбованість світової спільноти щодо таких глобальних загроз людству, як поширення тероризму, у тому числі, пропаганда терористичної ідеології, застосування терористичних методів для досягнення злочинної мети. У зв'язку з цим, у Стратегії національної безпеки України "Україна у світі, що змінюється" поширення тероризму визначається як один з чинників, що загрожує глобальній міжнародній стабільності та негативно позначається на безпековому середовищі держави.
Зовнішні та деякі внутрішні чинники, що можуть стати підґрунтям для підвищення в Україні рівня терористичної загрози:
- підвищена заінтересованість до території України як транзитної зони з боку міжнародних злочинних угруповань, які діють, зокрема, у сферах легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, нелегального переміщення зброї, небезпечних матеріалів та наркотичних засобів;
- активна участь України в урегулюванні тривалих збройних конфліктів, міжнародних антитерористичних операціях;
- поширення ідей тероризму через мережу Інтернет, розповсюдження інструктивних матеріалів щодо технології виготовлення саморобних засобів ураження і тактики вчинення терористичних актів;
- наявність на території України потенційно небезпечних та уразливих у терористичному плані об'єктів, які, з огляду на світовий досвід, можуть розглядатися як потенційні цілі терористів;
- тенденція до збільшення в Україні кількості осіб – вихідців із держав, в яких нестабільні економіка і політична ситуація та на територіях яких активно діють терористичні організації.
Боротьба з тероризмом на території України має ґрунтуватися, насамперед, на законодавчо визначених на національному рівні принципах з урахуванням основних положень Глобальної контртерористичної стратегії ООН та Контртерористичної стратегії Європейського Союзу.
Реалізовувати заходи з виконання Концепції передбачається протягом 2013–2020 років за такими напрямами:
- визначення та аналіз причин і умов, що сприяють поширенню тероризму;
- удосконалення правових та організаційних основ боротьби з тероризмом;
- удосконалення існуючих, розроблення та імплементація нових методів боротьби з тероризмом;
- оптимізація шляхів та способів захисту прав і свобод людини і громадянина, захисту суспільства та держави від терористичних посягань;
- інформаційне, наукове, кадрове та матеріально–технічне забезпечення реалізації державної політики у сфері боротьби з тероризмом;
- підвищення рівня інформованості суспільства про небезпеку та масштаби тероризму;
- формування громадської думки з метою сприяння ефективній реалізації державної політики у сфері боротьби з тероризмом;
- розвиток міжнародного співробітництва у сфері боротьби з тероризмом.
З метою дотримання основних принципів, визначених національним законодавством, проблему боротьби з тероризмом на території України передбачається розв'язувати шляхом зосередження зусиль на:
- запобіганні терористичній діяльності;
- виявленні і припиненні терористичної діяльності;
- усуненні та мінімізації наслідків терористичної діяльності;
- інформаційному, науковому та іншому забезпеченні боротьби з тероризмом;
- міжнародному співробітництві з питань боротьби з тероризмом.
Запобігання терористичній діяльності має здійснюватися шляхом:
- ужиття заходів організаційного, правового, адміністративного, режимного та технічного характеру, спрямованих на усунення чинників, що сприяють виникненню тероризму, та його проявів;
- посилення контролю за додержанням законодавства у сфері боротьби з тероризмом;
- поліпшення стану інформаційного забезпечення боротьби з тероризмом, впровадження сучасних інформаційних систем і технологій у зазначену діяльність;
- проведення серед населення інформаційно–роз'яснювальної та профілактичної роботи, спрямованої на неприйнятність тероризму та відмову від ідей використання терористичних методів для досягнення мети.
Виявлення і припинення терористичної діяльності має здійснюватися шляхом:
- підвищення ефективності контррозвідувальних, оперативно–розшукових і оперативно–технічних заходів, що здійснюються з метою своєчасного виявлення і припинення терористичної діяльності;
- чіткого розмежування повноважень і скоординованої взаємодії суб'єктів боротьби з тероризмом;
- належного ресурсного, зокрема матеріально–технічного, а також інформаційного забезпечення суб'єктів боротьби з тероризмом, у тому числі надання їм доступу до інформаційних ресурсів органів державної влади у порядку, встановленому законодавством;
- забезпечення готовності сил і засобів суб'єктів боротьби з тероризмом до припинення терористичних актів;
- своєчасної підготовки, організації і здійснення комплексних скоординованих антитерористичних заходів у разі вчинення або загрози вчинення терористичних актів.
Заходи з усунення та мінімізації наслідків терористичної діяльності мають плануватися завчасно на основі прогнозування можливих наслідків вчинення терористичних актів та здійснюватися шляхом:
- недопущення людських жертв з урахуванням пріоритетності захисту життя і прав осіб, які наражаються на небезпеку внаслідок терористичної діяльності;
- медичного супроводження антитерористичних заходів, надання медичної допомоги постраждалим від терористичних актів;
- соціальної реабілітації постраждалих від терористичних актів, зокрема надання психологічної допомоги та здійснення їх психологічної реабілітації.
Заходи з усунення та мінімізації наслідків терористичної діяльності мають бути спрямовані на:
- ліквідацію і мінімізацію наслідків терористичних актів;
- відшкодування в установленому законом порядку шкоди, заподіяної терористичними актами.
Реалізація Концепції має здійснюватися шляхом розроблення та запровадження на її основі програм і планів із протидії тероризму, а також прийняття відповідних нормативно-правових актів.
Виконання Концепції передбачається покласти на суб'єктів, що безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, суб'єктів, що згідно із законодавством залучаються до боротьби з тероризмом, а також на інші органи державної влади, установи та організації, які керуватимуться цією Концепцією під час провадження своєї діяльності, зокрема під час розроблення відповідних програм і планів, підготовки проектів нормативно–правових актів, включаючи міжнародні договори.
Координація заходів із реалізації Концепції здійснюватиметься Службою безпеки України.
Реалізація Концепції має сприяти забезпеченню захисту прав і свобод людини і громадянина, захисту суспільства і держави від терористичних посягань, зменшенню ризиків терористичних проявів, поліпшенню координації діяльності суб'єктів боротьби з тероризмом, ефективності їх діяльності, зміцненню міжнародної взаємодії у сфері боротьби з тероризмом.

Поиск по сайту: