Засада публічності у кримінальному провадженні

- Співвідношення публічного і приватного інтересу у кримінальному провадженні

При дослідженні приватних засад у кримінальному процесі доволі складно оминути питання диспозитивності. Наявність тісного взаємозв’язку між цими поняттями спричинила появу підходів, відпо- відно до яких зазначені категорії розглядаються як:

1) протилежні до кримінально-процесуального принципу публіч- ності, а відтак синонімічні;

2) частина і ціле, де приватні засади є одним із проявів диспозитивності.

Новий КПК1 містить ст. 26 «Диспозитивність». Перед викладенням нормативних приписів щодо ролі ініціативи приватних суб’єктів у провадженні у кримінальній справі, викладено загальне положення, відповідно до якого «сторони кримінального провадження є вільними у використан- ні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом». Тож приватні засади розглядаються як частина, окремий прояв диспозитив- ності у кримінальному процесі. Проте вбачається, що такий законо- давчий підхід також не зовсім коректно передає співвідношення зазна- чених явищ.

Подібна нечіткість формулювань у чинному законодавстві та очевидна плутанина в поняттях при законопроектній роботі, безумовно, свідчать про потребу розробки і деталізації цього питання на науково- теоретичному рівні.

Отже, слід вести мову не про диспозитивність як можливість віль- ного розпорядження своїми правами, а про наявність у тій чи іншій галузі диспозитивного методу правового регулювання. Про існування ж останнього, зокрема, може свідчити надання широкого кола прав, а значить можливість діяти за власним розсудом.

Тож, убачається, що плутанина у розглядуваних поняттях пов’язана з методологічною помилкою, яка полягає у змішуванні (а) свободи розпорядження своїми правами (що лежить у площині дихотомічної пари «імперативність — диспозитивність») з (б) юридично значимими для ходу кримінального процесу результатами такого розпорядження (описується дихотомічною парою «публічні засади — приватні заса- ди»). Тому сама постановка питання про співвідношення понять «дис- позитивність» і «приватні засади» є некоректною, оскільки стосується категорій, які розкривають сутність кримінально-процесуальних пра- вовідносин у різних площинах.

- Суть засади публічності, суб’єкти відповідальні за її реалізацію

Прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Правовий зміст принципу публічності становлять такі положення. На початковому етапі кримінального провадження прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення. Відповідно до ст. 214 КПК слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.

Засадою публічності пояснюється вимога поєднання ініціативи і активності в процесуальній діяльності прокурора та слідчого під час кримінального провадження. До засобів забезпечення цієї активності належать владні повноваження, процесуальні обов'язки, дискреційні повноваження та власна процесуальна ініціатива. Відповідно до вимог закону на осіб, які ведуть досудове кримінальне провадження, покладається обов'язок вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події криміналь- ного правопорушення та особи, яка його вчинила, всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також об- ставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень (ч. 2 ст. 9 КПК).

Публічність виявляє себе також у тому, що прокурор, слідчий зобов'язані забезпечити під час кримінального провадження повагу до людської гідності (ст. 11 КПК); права та законні інтереси осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні (статті 12-20 КПК). На них покладається обов'язок не тільки повідомити вказаних осіб про їх права, передбачені КПК, а й роз'яснити їх (п. 2 ч. З ст. 42, ч. З ст. 223 КПК) та забезпечити можливість їх використання.

До правового змісту принципу публічності входить покладення державою на прокурора, слідчого, керівника органу досудового розслідування, інших службових осіб органів державної влади обов'язку неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана ВР України, вимог інших актів законодавства (ч. 1 ст. 9 КПК); виконувати процесуальні дії або приймати процесуальні рішення у розумні строки (ч. 1 ст. 28 КПК); збирати докази (ч. 2 ст. 93 КПК); відповідно до їх компетенції проводити слідчі (розшукові) та негласні слідчі (розшукові) дії; скласти обвинувальний акт та передати його до суду (ст. 291 КПК); закрити кримінальне провадження при наявності до того підстав (ст. 283-284 КПК) тощо.

- Межі публічності провадження

Винятком із принципу публічності є кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення, яке розпочинається лише на підставі заяви потерпілого (ч. 4 ст. 26 КПК) щодо кримінальних правопорушень, передбачених ст. 477 КПК. Специфіка справ цієї категорії виявляється в тому, що* законодавець надає потерпілому від кримінального правопорушення можливість на власний розсуд вирішити питання: чи звертатися йому до держави за захистом порушеного права, вимагаючи притягти виннуособу до кримінальної відповідальності. По суті, у встановлених законом випадках у кримінальному провадженні визначальною є не засада публічності, а засада диспозитивності, й законодавець віддає перевагу приватному інтересу перед інтересом публічним.

- Прояви публічності в діяльності слідчого, прокурора, суду

Поиск по сайту: