Стаття 500. Порядок судового розгляду

2. Судовий розгляд завершується постановленням ухвали про застосування примусових заходів виховного характеру або про відмову в їх застосуванні.

Коментар:1. Суд може своєю мотивованою ухвалою прийняти рішення про здійснення судового розгляду щодо неповнолітнього у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини (ч. 2 ст. 27 КПК).

3. Про час і місце розгляду справи про застосування до неповнолітнього примусового заходу виховного характеру суд повідомляє службу у справах ді­тей та міліцію у справах дітей. У судовому засіданні представники цих органів, зокрема, висловлюють думку про те, який саме примусовий захід виховного характеру буде в конкретному випадку найбільш ефективним.

4. При розгляді справи суд з'ясовує дані про особу неповнолітнього та повноваження законного представника; роз'яснює їм процесуальні права; при­ймає рішення щодо заяв і клопотань осіб, які беруть участь у розгляді справи; заслуховує пояснення неповнолітнього, його законного представника; переві­ряє докази, що доводять або спростовують вчинення неповнолітнім злочину чи суспільно небезпечного діяння, та інші обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусового заходу виховного ха­рактеру. Після того як суд закінчить перевірку матеріалів справи, свою думку з цього питання висловлюють прокурор, захисник, законний представник та неповнолітній.

5. Слідчий, прокурор і суддя повинні забезпечити неповнолітньому його право на захист. Невиконання вимог закону про обов'язкову участь захисника неповнолітнього є істотним порушенням цього права і підставою для скасуван­ня судового рішення про застосування примусового заходу виховного харак­теру. У разі, якщо неповнолітній або його законний представник не запросили захисника, суддя під час судового розгляду призначає останнього і забезпечує його участь у справі.

6. Особу, яка поміщена до приймальника-розподільника для неповноліт­ніх, доставляє до суду орган внутрішніх справ. Суд вправі тимчасово, строком до ЗО діб, помістити у приймальник-розподільник і неповнолітнього, який під­лягає направленню до спеціальної навчально-виховної установи, у тому числі і для виконання ухвали суду про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Час перебування у приймальнику-розподільнику (працівники якого і доставляють неповнолітнього до загальноосвітньої школи чи професійного училища соціальної реабілітації) зараховується до визначено­го судом строку тримання в цій установі.

7. У випадку, якщо провадження у суді здійснюється одночасно щодо не­повнолітнього, стосовно якого надійшли і клопотання про застосування до не­повнолітнього примусових заходів виховного характеру і обвинувальний акт про вчинення цим само неповнолітнім тяжкого чи особливо тяжкого злочину, суд вправі з дотриманням положень процесуального закону об'єднати зазначені провадження в одне, але за результатами їх розгляду ухвалити два процесу­альних документи: ухвалу про застосування до неповнолітнього примусових заходів за вчинене ним суспільно небезпечне діяння, що має ознаки злочину, суб'єктом якого він згідно зі ст. 22 КК не може бути за віком, та вирок із при­значенням цьому неповнолітньому покарання за вчинений тяжкий чи особливо тяжкий їлочин (за умови доведеності обвинувачення та відсутності будь-яких підстав для звільнення цієї особи від кримінальної відповідальності). Поста­новлені таким чином судові рішення не можуть суперечити одне одному, і їх необхідно виконувати окремо.

8. Суд також може об'єднати в одне провадження кілька кримінальних справ щодо одного неповнолітнього: ті, які надійшли від прокурора в порядку, передбаченому ст. 497 КПК, з клопотаннями про застосування примусових за­ходів виховного характеру, та/або справи з обвинувальними актами про вчи­нення злочинів невеликої чи середньої тяжкості та ухвалити або один проце­суальний документ - ухвалу про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності за всі вчинені ним злочини із застосуванням до нього при­мусових заходів виховного характеру (за наявності до того підстав), або ж два процесуальних документи - постанову про застосування таких заходів і вирок (у разі неможливості звільнення неповнолітнього від кримінальної відпові­дальності за злочини, зазначені в обвинувальних актах).

9. Пленум Верховного Суду України в постанові від 16 квітня 2004 р. № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про зло­чини неповнолітніх», зважаючи на істотні особливості провадження у справах про злочини (кримінальні правопорушення) неповнолітніх, рекомендував го­ловам місцевих та апеляційних судів запроваджувати спеціалізацію суддів із розгляду справ цієї категорії, а також забезпечувати таких суддів необхідною методичною літературою, провадити з ними постійні заняття з метою вдоско­налення професійного рівня і набуття знань у галузі дитячої та юнацької пси­хології (п. 23). Про це ж йдеться і у п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру».

Статтею 6 Закону України від 24 січня 1995 р. «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» передбачено, що справи не­повнолітніх, які вчинили злочини, розглядаються у судах спеціально уповно­важеними для цього суддями (складом суддів).

Про склад суду у кримінальному провадженні щодо неповнолітнього див. ч. 10 ст. 31 КПК.

Про спеціалізацію суддів у судах загальної юрисдикції див. ч. 2 ст. 18 За­кону України від 7 липня 2010 р. «Про судоустрій і статус суддів».

- Застосування судом до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Порядок застосування.

Ст.498,499

- Ухвала суду про застосування примусових заходів виховного характеру та питання що в ній вирішуються.

Ст.501

Особливості допиту малолітньої або неповнолітньої особи (до питання про допит)

1. Допит малолітньої або неповнолітньої особи проводиться у присутності законного представника, педагога або психолога, а за необхідності - лікаря.

2. Допит малолітньої або неповнолітньої особи не може продовжуватися без перерви понад одну годину, а загалом - понад дві години на день.

3. Особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, роз'яснюється обов'язок про необхідність давання правдивих показань, не попереджуючи про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання.

4. До початку допиту особам, зазначеним у частині першій цієї статті, роз'яснюється їхній обов'язок бути присутніми при допиті, а також право заперечувати проти запитань та ставити запитання.

Поиск по сайту: