АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Кримінально-процесуальні функції: загальна характеристика

Читайте также:
  1. I Тип Простейшие. Характеристика. Классификация.
  2. Бронзовий вік: загальна характеристика
  3. Види цінних паперів, їх характеристика.
  4. Вопрос 28: Виды юридической профессии. Общая характеристика.
  5. Вопрос 45. Виды стратегий организации: краткая характеристика.
  6. Загальна будова і принцип дії стендів. Технологія перевірки кутів установлення коліс автомобілів на стенді.
  7. Загальна інформація про компанію
  8. Загальна нозологія – загальне вчення про хворобу, етіологію, і патогенез. Патогенна дія факторів зовнішнього середовища. Роль внутрішніх чинників в патології.
  9. Загальна рівновага та економічна ефективність. Коробка Еджуорта.
  10. Загальна рівновага та ефективність виробництва
  11. Загальна тенденція динаміки технологічної структури ОФ характеризується поступовим збільшенням їх активної частини.
  12. Загальна форма вартості

- розуміння кримінально-процесуальної функції

- види кримінально-процесуальної функції

- коротка характеристика функції правосуддя, обвинувачення, захисту (момент виникнення, коло суб’єктів здійснення, завдання напряму)

У теорії відсутня єдина думка про поняття кримінально-про­цесуальної функції. Для характеристики процесуальних функцій іс­тотно важливим є те, що вони закріплені у законі як певні види, на­прями процесуальної діяльності; виділяються з усієї процесуальної діяльності як основні, оскільки кожна з них безпосередньо пов'язана з реалізацією завдань кримінального судочинства; здійснюються суб'єктами, які уповноважені на провадження у справі або мають у ній процесуальний інтерес.

Отже, кримінально-процесуальні функції — це виражені у законі основні напрямки процесуальної діяльності, що здійснюються з метою реалізації завдань кримінального судочинства суб'єктами, уповнова­женими на ведення процесу або наділеними правами для активної участі у справі для захисту своїх прав та законних інтересів.

З урахуванням такого розуміння суті процесуальних функцій до їх числа в юридичній літературі найчастіше відносять як головні три функ­ції: обвинувачення, захисту і вирішення справи (правосуддя). Основними їх справедливо називають, тому що вони завжди, обов'язково виявляють­ся в центральній стадії процесу, і розрізнення цих функцій визначає зма­гальну побудову судового розгляду. Природно, що це ставить їх на осо­бливе місце у загальній системі кримінально-процесуальних функцій.

Коли мова йде про функції обвинувачення, захисту і правосуддя, то вони суворо розрізняються, і тому суб'єкти, що здійснюють обвинувачення (так само як і захист), не можуть здійснювати правосуддя; той, хто обвинувачує, не може бути суддею. Інша особливість цієї системи полягає в тому, що в ній є функ­ції, які можна назвати «парними», оскільки вони необхідно передбачають одна одну й у реальній дійсності одна без другої не існують. До таких функцій належать: обвинувачення — захист, а також підтримання цивільного позову — заперечення проти цивільного позову.

Нарешті, ще одна особливість системи процесуальних функцій: обвинувачення, за загальним правилом, передує появі функцій захисту та правосуддя й обумовлює їх виникнення. Сформульоване і пред'явлене обвинувачення викликає до життя функцію захисту, спрямовану на його спростування, доказування невинуватості або меншої винуватості обвинуваченого. Твердження про винність особи, яке міститься у постанові про притягнення як обвинуваченого, є правовою підставою для здійснення інших функцій — підтримання цивільного позову та заперечення проти позову.

Функція правосуддя здійснюється не інакше як на підставі сформульованого і вже пред'явленого обвинувачення. Здійснення її означає правильне, згідно із законом і обставинами справи, вирішення основного питання — про винність чи невинуватість підсудного і про застосування до винного справедливого покарання. Однак висновок про винність підсудного у вчиненні злочину не означає, що суд є суб'єктом обвинувачення. Суд — орган судової влади, який здійснює правосуддя.

Наявність процесуальних функцій у кримінальному процесі, здій­снення їх різними органами й особами на справді демократичних засадах забезпечує виконання завдань кримінального судочинства у кожній кримінальній справі, дійсний захист прав і законних інтересів громадян.

До сторони обвинувачення відноситься прокурор, слідчий та керівник слідчого підрозділу, які уповноважені складати і затверджувати відповідні обвинувальні документи, а також потерпілий і його представники (у справах приватного обвинувачення та у разі відмови прокурора у підтриманні державного обвинувачення в суді). Вказану функцію слідчий та керівник слідчого підрозділу реалізують на досудовому провадженні, прокурор реалізує її в стадії досудового розслідування та в суді, а потерпілий у справах приватного обвинувачення та у разі відмови прокурора від обвинувачення лише в суді, про що доцільно вказати у майбутньому КПК.

Державне обвинувачення - термін, яким позначається процесуальна ді­яльність прокурора (державного обвинувача), спрямована на доведення перед судом вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Під­тримання державного обвинувачення прокурором та забезпечення ним дове­дення вини обвинуваченого у всіх справах публічного обвинувачення є консти­туційними засадами судочинства (п.п. З і 5 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Ніде не знайшла, але мені здається, що момент виникнення функції обвинувачення – вручення повідомлення про підозру.

Суб’єктами здійснення кримінально-процесуальної функції захисту виступають підозрюваний, обвинувачений, підсудний, їхні законні представники, захисник, цивільний відповідач і його представник.

Функція захисту може бути визначена як самостійна кримінально-процесуальна функція, сутність якої складає визначений процесуальною формою напрямок діяльності підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, їхнього законного представника, захисника, цивільного відповідача та його представника щодо захисту прав і законних інтересів особи, стосовно якої ставиться питання про притягнення до кримінальної відповідальності, спростування підозри й обвинувачення, встановлення невинуватості особи або пом’якшення її відповідальності.

Функція захисту має, по-перше, соціальне значення, оскільки є формою забезпечення прав і свобод особи у кримінальному судочинстві, що характеризує рівень правової держави, демократії і культури суспільства; по-друге, значення для особи, оскільки право на захист у кримінальному судочинстві є одним з найважливіших інститутів, гарантом прав особи; по-третє, значення для правосуддя, оскільки завданням кримінального судочинства є швидке й повне розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного застосування закону для того, щоб кожний, хто скоїв злочин, був справедливо покараний і жоден невинуватий не був притягнений до кримінальної відповідальності і засуджений, що неможливо без існування функції захисту, яка необхідна для створення противаги обвинуваченню; по-четверте – значення для права взагалі, оскільки право є системою загальнообов’язкових норм, які охороняються державою. Виступаючи як необхідний засіб державного управління, форма реалізації державної політики, право є важливим показником становища особи в суспільстві та державі, засобом охорони її інтересів. Реалізація функції захисту в кримінальному процесі – один із показників забезпечення прав і свобод особи, що є невід’ємним елементом правової держави.

Функція правосуддя здійснюється не інакше як на підставі сформульованого обвинувачення. Здійснення її означає правильне, згідно із законом і обставинами провадження, вирішення основного питання - про винність чи невинуватість підсудного і про застосування до винного справедливого покарання. Твердження про винність підсудного є підсумком діяльності суду. Воно одержує свій вираз у вироку - найважливішому акті правосуддя.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)