Отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні

3. Докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.

1. Істотними порушеннями прав та свобод людини слід визнавати такі, які перешкодили чи не дали можливості в повному обсязі реалізувати права та свободи, передбачені Конституцією України та законами України, міжнародни­ми договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р.. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 р., Конвенція проти катувань і інших жорстоких нелюдяних або принижу­ючих гідність видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р., Звід прин­ципів захисту всіх осіб, що підлягають затриманню або позбавленню свободи в будь-якій формі від 9 грудня 1988 р.).

2. Істотне порушення прав і свобод людини - оціночне поняття криміналь­ного процесуального права, яке не може бути визначене законодавцем. Воно уточ­нюється і конкретизується в процесі правозастосування з урахуванням особливос­тей конкретної ситуації. Виходячи з цього, неможливо унормувати всі ситуації з істотним порушенням прав та свобод людини, але критеріями їх оцінки слід вва­жати неможливість, неповноту (перешкоду) в реалізації прав та свобод людини.

3. Докази будуть недопустимими, якщо без дозволу слідчого судді буде здійснено такі процесуальні дії: І) судовий виклик (ст. 134 КПК); 2) привід під час досудового розслідування (ст. 140 КПК); 3) арешт майна (ст. 170 КПК);

4) проникнення до житла чи іншого володіння особи (ст. 233 КПК); 5) обшук (ст. 234 КПК); 6) огляд житла чи іншого володіння особи (ч. 2 ст. 237 КПК);

6) примусове отримання біологічних зразків для експертизи (ч. З ст. 245 КПК);

7) аудіо-, відеоконтроль особи (ст. 260 КПК); 9) накладення арешту на корес­понденцію (ст. 261 КПК); 10) огляд і виїмка кореспонденції (ст. 262 КПК);

11) зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК);

12) зняття інформації з електронних інформаційних систем без відома її власника, володільця або утримувача (ч. 1 ст. 264 КПК); 13) установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ч. 2 ст. 268 КІ1К); 14) аудіо-, віде­оконтроль місця при розслідуванні тяжкого та особливо тяжкою злочинів (ч. 1 ст. 270 КПК); 15) негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ч. 2 ст. 274 КПК); 16) залучення слідчим суддею експерта за кло­потанням сторони захисту (ст. 243 КПК).

Чинний КПК передбачає порядок надання дозволу слідчого судді на про ведення процесуальних дій, зокрема, якщо це стосується стадії досудового розслідування, то вимагається наявність клопотання слідчого, погодженого і прокурором, або самого прокурора. У відповідних нормах формулюються ви моги до клопотань, їх змісту та форми, а також встановлюється процесуальним порядок розгляду клопотань. Недотримання вимог закону щодо змісту і форми клопотань та порядку їх розгляду, якщо це призвело до отримання незаконно го дозволу чи порушення прав учасників кримінального провадження, також < підставою для визнання доказів недопустимими.

• Стаття 28 Конституції України гарантує кожному право на повагу до йог о гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому нелюдськи м\ літ такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Статті 126, 127 Кримінального кодексу України передбачають кримінальну відповідальність за побої, мордування та катування. Докази також будуть визнані недопустимими і в тих випадках, коли до особи застосовувалися інші насильницькі дії (крім ударів і побоїв), які викликають больові відчуття (щипання, викручування рук, ніг, пальців, здавлювання частин тіла, вплив термічними, біологічними факторами). Недопустимими також є і залякування вчинити такі діяння, коли це службова особа, що проводить або присутня при проведенні слідчої (розшукової) дії, робить у відкритій чи завуальованій формі з метою спонукання до дачі показань чи вчинення певних дій.

5. Пункт 3 ч. 2 ст. 87 КПК передбачає визнання доказів недопустимими в разі порушення права особи на захист, яке включає в себе права, які підозрюваний і обвинувачений можуть реалізовувати власними діями. Такі права передбачені ч. 3 ст. 42 КПК. Крім цього, обвинувачений має права, вказані в ч. 4 ст. 42 КПК.

Складовою права на захист також є права, які здійснюються підозрюва­ним та обвинуваченим за допомогою захисника або законного представника шляхом реалізації прав і обов’язків цих осіб (право захисника брати участь у проведенні певної процесуальної дії, зокрема, в допитах підозрюваного, обвинуваченого, мати конференційне побачення до першого допиту без дозволу слідчого, прокурора, суду, а після першого допиту - такі ж побачення без обмежень у кількості та тривалості) (ч. 4, 5 ст. 46 КПК).

Право на захист також вимагає наявності у слідчого, прокурора, слідчого, судді, суду обов’язків, що відповідають правам підозрюваного, обвинуваченого, законного представника і захисника, якщо ці права можуть бути реалізовані шляхом виконання названими посадовими особами і органами відповідних зустрічних дій. Так, у ст. 20 КПК вказується, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов’язані роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника. До таких обов’язків також відносяться забезпечення участі захисника, надання в установлених законом випадках для ознайомлення необхідних документів і матеріалів справи, надання можливості знімати з них копії, розглядати клопотання та скарги (ст.ст. 49, 52, 53, 290,293, 303-310 КПК).

Відповідно до п. З ч. З ст. 42 КПК підозрюваний та обвинувачений мають право вимагати участі захисника у проведенні допиту та інших процесуальних дій. Відтак, слідчий чи прокурор зобов’язані своєчасно повідомляти захисника про час і місце проведення процесуальних дій. У разі неявки захисника процесуальна дія може бути проведена лише, якщо підозрюваний, обвинувачений не заперечує проти проведення процесуальної дії за відсутності захисника, крім випадків, коли його участь є обов’язковою. Порушення вимог закону щодо участі захисника при проведенні процесуальних дій є підставою для визнання неналежними таких доказів, що були зібрані під час виконання таких дій.

6. Право на проведення перехресного допиту випливає із конституційних положень. Так, у ст. 129 Конституції України закріплені засади змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення обвинуваченому права на захист. У пп. «д» п.. З ст. 6 Кон­венції про захист прав людини та основоположних свобод наголошується, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального злочину як мінімум має пра­во допитувати свідків, що свідчать проти нього, або право на ге, щоб свідки були допитані. Ці керівні положення складають правову базу для перехресно­го допиту в кримінальному провадженні. У КГ1К він передбачений у п. 1 ч. 4 ст. 42. Перехресний допит - це допит особи, показання якої представляються як докази протилежною стороною для критичного дослідження і перевірки да­них, отриманих в ході прямого допиту, а також для отримання нових даних від особи, допитаної при прямому допиті. Порушення встановлених вимог щодо перехресною допиту є підставою для визнання судом доказів недопустимими. Ідеальними умовами проведення перехресного допиту є: І) пасивність суду і його невтручання у перехресний допит за умови дотримання сторонами вста­новленого порядку його проведення; 2) надання свободи сторонам формувати доказову базу і проводити па свій розсуд перехресний допит особи, яка засвід­чує факти в суді на користь процесуального противника.

7. Відповідно до вимог ст. 63 Конституції України особа не несе відпо­відальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом, а отже, вона не може бути змушена свідчити проти себе, членів сім’ї чи близьких родичів. Згідно з и. 2 ч. З ст. 42 КГІК підозрюваному та обвинуваченому слідчий, прокурор зобов’язані чітко і своєчасно повідомити про їх права, передбачені КГІК та надати роз’яснення. Якщо під час проведення досудового розслідування під­озрюваному та судового розгляду - обвинуваченому, його дружині, близькому родичу не були роз’яснені їхні права, показання зазначених осіб повинні визна­ватися судом одержаними з порушенням закону, що має наслідком недопусти­мість їх використання як засобів доказування.

8. Відповідно до ч. І ст.65 КПК свідком є фізична особа, щодо якої є дані про те, що їй відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають дока­зуванню під час кримінального провадження і яка викликана для давання по­казань. Факти і обставини, що підлягають доказуванню, можуть бути відомі як особам, що були причетними до вчинення кримінального правопорушення, так і тим, що були його очевидцями або їм стало відомо про підготовку, вчинення, чи приховування злочину від інших осіб. Характерною особливістю показань свідка є те, що вони відносяться до предмета підозри чи обвинувачення інших осіб. Його показання повинні зачіпати не власні інтереси, а інтереси підозрюва­ної о, обвинуваченого, потерпілого. Показання, отримані від особи, що фактич­но підозрюється у вчиненні злочину і яка допитувалася щодо фактів і обставин вчинення злочину як свідок з попередженням про кримінальну відповідаль­ність за завідомо неправдиві показання чи за відмову від давання показань, не мають доказової сили. Це випливає із суттєвих відмінностей процесуального положення і порядку допиту свідка і підозрюваного (обвинуваченого). Свідок зобов’язаний давати показання під загрозою кримінальної відповідальності, а підозрюваний вправі відмовитися від дачі показань. Треба пам’ятати, що за загальним юридичним правилом ніхто не може бути свідком у своїй справі. Тому свідком може бути особа, яка не є підозрюваним або обвинуваченим. В тих випадках, коли особа допитувалася як свідок, а в подальшому набула статусу підозрюваного або обвинуваченого, то попередні показання як свідка втрачають властивості доказів, оскільки були отримані із неналежного процесуаль­ного джерела. Визнання доказів недопустимими здійснюється судом при прийнятті остаточного рішення по кримінальному провадженню.

Поиск по сайту: