Кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченого цим Кодексом

2. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передба­ченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

1. Засада забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності органів та службових осіб, які ведуть провадження, є конкретиза­цією конституційної норми, зокрема ст. 55 Конституції України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади..., посадових і службових осіб. Рівно ж і Пакт про громадянські та політичні права містить норму (ч. 5 ст. 14), за якою кожний, хто засуджений за будь-який злочин, має право на те, щоб його засудження і вирок були переглянуті вищою судовою інстанцією.

2. Забезпеченню реалізації права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності органів, які ведуть кримінальне провадження, слугує на­самперед стадійна побудова провадження. Оскарження можливе як на окремій його стадії, у якій і вирішується скарга, так і на наступній. У стадії досудового розслідування, де найбільш чутливо зачіпаються права, свободи та інтереси осіб, оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування та прокурора можливе з використанням двох порядків - ві­домчого і судового.

3. Відомчий порядок розгляду і вирішення скарг учасників проваджен­ня, інших осіб полягає в тому, що керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодав­ства у випадку їх допущення слідчим (зокрема, на підставі скарг) (п. 4 ч. 2 ст. 38 КПК). Також прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законодав­ства під час проведення досудового розслідування, вправі розглядати скарги на рішення та дії слідчого і скасовувати їх у випадку визнання незаконними (п. 7

ч. 2 ст. 36 КПК). Своєю чергою, вищі прокурори також вправі скасовувати неза­конні і необгрунтовані постанови слідчих та підпорядкованих прокурорів (ч. 6 ст. 36 КГІК) як за своєю ініціативою, так і на підставі скарг, поданих учасниками досудового провадження чи іншими особами.

4. Судовий порядок оскарження процесуальних рішень, дій чи без­діяльності слідчого чи прокурора в стадії досудового розслідування ре­алізується шляхом подання відповідних скарг до слідчого судді, основне призначення якого здійснювати контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів учасників кримінального провадження, які до нього залучаються, та інших осіб. Перелік рішень, дій чи бездіяльності органів досудового роз­слідування, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування до слідчого судді, містить ст. 303 КПК (див. коментар до неї). Ті ж із них, які не перелічені у названій нормі, можуть бути оскаржені також у формі заяв­ления клопотань до суду під час здійснення ним підготовчого провадження (п. 4 ч. 2 ст. 315 КПК).

5. На стадії досудового провадження коментований Кодекс передбачає також оскарження низки ухвал слідчого судді в апеляційному порядку (див. коментар до ст. 309 КІІК).

6. Частина 2 коментованої статті, грунтуючись на конституційній засаді забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім ви­падків, встановлених законом (п.8 ч. З ст. 129 Конституції України), гарантує право особи на перегляд рішення суду, ухваленого щодо неї, судом вищого рів­ня. Подання апеляційної скарги до апеляційної інстанції (апеляційного суду об- пасті, міст Києва і Севастополя) на рішення, яке не вступило в законну силу, чи касаційної скарги до суду касаційної інстанції (Вищого суду України з роз­гляду цивільних і кримінальних справ) на рішення, яке, як правило, вступило и законну силу, відповідно обвинуваченим, засудженим та іншими учасниками провадження, яким надане таке право, є безумовною підставою для перегляду ухвалених судом першої інстанції рішень під кутом зору їх законності, обгрунтованості і справедливості, а в касаційному порядку - ще й рішень суду апе­ляційної інстанції. Лише в окремих випадках, встановлених К11К, оскарження рішень суду першої інстанції не допускається (див. коментар до ст. 394, ч. 4 ч. 424 КПК).

Важливо при цьому відзначити, що право на оскарження та перегляд рі­шень, суду судом вищого рівня надається не лише учасникам кримінального провадження, а й іншим особам (п. 10 ч. І ст. 393 КГ1К), права чи законні інтереси яких, на їх думку, були порушені процесуальними діями та рішеннями і підмого судді або суду першої інстанції. Коментар щодо таких осіб див. у п. 26 по ст. З, а також ч. 1 ст. 174, п. 9, 10 ч. 1 ст. 309 КГ1К.

7. Перегляд судових рішень Верховним Судом України, ухвалених у кри­мінальному провадженні, здійснюється з підстав і порядку, встановлених главою 33 КПК (див. коментар до неї).

К. Частина 4 ст. 55 Конституції України закріплює право кожного після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захис­нім своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ, юрисдикція яких визнана Україною. Такою установою є Європейський суд з прав людини. Щодо кримінального провадження звернення до цього Суду можливе лише після використання всіх національних можливостей оскарження рішень судів. Рішення касаційного суду за касаційною скаргою учасника провадження і їм і.мінім використаним національним засобом. Незгода з ним відкриває шлях /ми оскарження рішень національних судів до названого Суду.

Стаття 25. Публічність

І. Прокурор, слідчий зобов’язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення омий» кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених зако­ном заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

1. Кримінальне провадження мас яскраво виражений публічний (від лат. риblicus - суспільний) характер, той, що обумовлений насамперед суспільним, а не приватним інтересом. Завдання кримінального провадження (ст. 2 КПК) можуть бути успішно вирішені в першу чергу зусиллями органів досудового розслідуван­ня, прокурора, слідчого судді і суду. Всі ці органи є органами держави і кожен з них виконує у кримінальному провадженні свою функцію офіційно (ex officio), за своїм призначенням. Без їх офіційної діяльності кримінальне провадження не­можливе. Тож публіка (народ, об’єднаний державою) покладає на слідчого, проку­рора обов’язок невідкладно (але не пізніше 24-х годин) після надходження заяви чи повідомлення про вчинення кримінального правопорушення або самостійного виявлення його ознак внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і розпочати розслідування без будь-чиєї згоди чи вказівок.

2. В особливих випадках, зокрема, коли кримінальне правопорушення вчиняється на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під її прапором або з її розпізнавальними знаками і приписане до порту, розташованого в Україні, а рівно ж на території дипломатичних пред­ставництв та консульських установ, проведення необхідних процесуальних дій до доставлення особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопору­шення, до України і передачі матеріалів слідчому чи прокуророві, покладається на капітанів суден та керівників дипломатичних представництв і консульських установ (див. коментар до глави 41 КПК).

3. Обов’язок слідчого, прокурора розпочати досудове розслідування у формі досудового слідства (стосовно злочинів) чи у формі дізнання (стосовно кримінальних проступків), вжити під час нього всіх необхідних заходів, перед­бачених КПК, для встановлення події кримінального правопорушення та осо­би, яка його вчинила, стосується переважної більшості кримінальних право­порушень. Обвинувачення у них має публічний характер. Воно здійснюється від імені держави. Засада публічності передбачає низку обов’язків, а саме:

1) зобов’язує слідчого, прокурора розпочати досудове розслідування у всіх ви­падках встановлення ознак кримінального правопорушення; 2) зобов’язує про­курора підтримувати обвинувачення в суді; 3) зобов’язує всі установи, служ­бових осіб і громадян виконувати законні рішення, вимоги, запити, доручення органів досудового розслідування і прокурора.

4. Крім кримінального провадження у формі публічного обвинувачення, яке реалізується слідчим і прокурором (стороною обвинувачення), КПК передбачає в окремих випадках провадження у формі обвинувачення приватного. Завершення кримінального провадження у формі «чистого» приватного обвинувачення відбу­вається лише у разі, якщо прокурор (публічний обвинувач) відмовляється в суді від підтримання обвинувачення, з чим не погоджується потерпілий і виявляє ба­жання (згоду) здійснювати обвинувачення особисто. В такому випадку криміналь­не провадження набуває характеру приватного (див. коментар до ст. 340 КПК).

Що ж стосується провадження, яке КПК іменує «кримінальним прова­дженням у формі приватного обвинувачення» (глава 36 КПК), то його радше називати приватно-публічним обвинуваченням. Справа у тому, що кримінальне провадження стосовно перелічених у ст. 477 КПК кримінальних правопору­шень розпочинається слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілої особи. Без такої заяви-волевиявлення названі учасники провадження його не вправі розпочинати. В цьому проявляється перший елемент приватності такого провадження. У випадку надходження заяви від потерпілого щодо вчинення стосовно нього кримінального правопорушення слідчий, прокурор зобов’язані внести відповідні відомості до Сдиного реєстру досудових розслідувань і роз­почати його. Ця ж діяльність вже є проявом засади публічності. Другим елемен­том прояву приватності у цьому виді кримінального провадження є можливість укласти за ініціативою потерпілого чи підозрюваного або обвинуваченого уго­ди про примирення. Така угода може бути укладена аж до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку (див. коментар до ст. 469 КПК). Якщо ж така угода не була досягнута, то провадження набуває публічного характеру. Тож, як видно, у цьому виді кримінального провадження елементи приватності пере­плітаються з елементами публічності, і його варто було законодавцеві назвати «кримінальне провадження у формі приватно-публічного обвинувачення».

5. На жаль, КПК не передбачив положення свого попередника (КПК 1960 р.) про право прокурора розпочати досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених ст. 447 КГІК, за відсутності відповідної заяви потерпілої особи у тих випадках, коли її вільному волевиявленню перешкоджали фізичні чи психічні недоліки, знаходження залежно від правопорушника тощо.

I На такі випадки необхідно було б поширити дію засади публічності, давши право прокуророві розпочати кримінальне провадження за власною ініціати­вою та згодою потерпілої особи. Адже прокурор вправі в справах публічного обвинувачення за власною ініціативою пред’явити цивільний позов в інтересах не пише держави, а й громадян, які через фізичний стан, матеріальне становище, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права (п. 12 ч. 2 ст. 36 КПК).

Поиск по сайту: