Стаття 183. Тримання під вартою

1. Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який за­стосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

2. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути за­стосований, окрім як:

1) до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні зло­чину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинуваче­ний не виконав обов'язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому по­рядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує;

2) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбав­лення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде дове­дено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудо­вого розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;

3) до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбав­лення волі на строк до п'яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде дове­дено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудо­вого розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;

4) до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбав­лення волі на строк понад п'ять років;

5) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбав­лення волі на строк понад три роки;

6) до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених розділом IX цього Кодексу або міжнародним до­говором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

3. Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування за­побіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, об­винуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, пе­редбачених частиною четвертою цієї статті.

В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов'язки з передбаче­них статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обви­нуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтову­ється обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

4. Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування за­побіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:

1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;

2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;

3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запо­біжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею.

1. Право на свободу та особисту недоторканність є одним із найбільш значущих прав людини. Частиною 2 ст. 29 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

2. Тримання під вартою повинно бути законним і обгрунтованим. Закон­ність тримання під вартою полягає у дотриманні встановленої законом проце­дури застосування цього запобіжного заходу, а його обгрунтованість - у вимозі взяття особи під варту лише за наявності передбачених в законі підстав. Безпід­ставне тримання під вартою - серйозне порушення прав людини. У Загальній декларації прав людини (1948 р.) наголошується: «Ніхто не може зазнавати без­підставного арешту, затримання або вигнання» (ст. 9). Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 р.) містить наступне положення: «Нікого не може бути піддано свавільному арешту чи тримання під вартою. Нікого не може бути позбавлено волі інакше, як на підставах і відповідно до такої про­цедури, які встановлено законом» (ст. 9). А Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (1950 р.) у статті про право (кожного) на свободу та особисту недоторканність (ст. 5) прямо застерігає про те, що «нікого не може бути позбавлено свободи інакше ніж відповідно до процедури, встановленої за­коном», і лише у перелічених у ній шести випадках, одним з яких є - законний арешт особи «з метою припровадження її до встановленого законом компетент­ного органу на підставі обгрунтованої підозри у вчиненні нею кримінального правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхідне запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення» (п. Ь).

3. Тримання під вартою є винятковим і найбільш суворим запобіжним захо­дом, пов'язаним із позбавленням особи свободи, і полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення його в установи тримання під вартою на певний строк із підпорядкуванням вимогам режиму цих установ.

Тримання під вартою як запобіжний захід може бути застосовано лише у разі, якщо прокурор наявною сукупністю дозволених законом при прийнятті цього рішення засобів доказування доведе, що жоден із більш м'яких запобіж­них заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим в ст. 177 КПК. Немож­ливість запобігти таким ризикам слід розуміти як недостатність інших запо­біжних заходів для того, щоб убезпечити їх настання.

Виключність тримання під вартою як запобіжного заходу полягає також у тому, що він може бути застосований лише до осіб, зазначених у ч. 2 коменто­ваної статті КПК, та тільки за наявності визначених у ній умов.

Щодо положень ч. З, 4 ст. 183 КПК див. коментар до ст. 182 КПК (п. 6).

Стаття 184. Клопотання слідчого, прокурора про застосування за­побіжних заходів

1. Клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного за­ходу подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, і повинно містити:

1) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопору­шення, в якому підозрюється або обвинувачується особа;

2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначен­ням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідаль­ність;

3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріа­ли, що підтверджують ці обставини;

4) посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цьо­го Кодексу;

5) виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини;

6) обгрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, за­значеним у клопотанні, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів;

7) обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвину­ваченого конкретних обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 цього Кодексу.

2. Копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхід­ність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвину­ваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.

3. До клопотання додаються:

1) копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи кло­потання;

2) перелік свідків, яких слідчий, прокурор вважає за необхідне допи­тати під час судового розгляду щодо запобіжного заходу;

3) підтвердження того, що підозрюваному, обвинуваченому надані ко­пії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосу­вання запобіжного заходу.

4. Застосування запобіжного заходу до кожної особи потребує внесен­ня окремого клопотання.

1. Запобіжні заходи під час досудового розслідування застосовуються за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, або за клопотанням проку­рора слідчим суддею місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого воно здійснюється. Тому в усіх випадках клопотання подається до цього міс­цевого суду, в тому числі й тоді, коли особа підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень поза межами юрисдикції цього місце­вого суду, але які розслідуються в межах цього кримінального провадження, а також коли місце вчинення правопорушення на момент вирішення питання про обрання запобіжного заходу встановити не вдалося.

Закон встановлює чіткі вимоги до форми та змісту клопотання про обран­ня запобіжних заходів. Клопотання має складатися з трьох взаємопов'язаних частин: вступної, описово-мотивувальної та резолютивної, а також з додатків.

У вступній частині клопотання зазначається місцевий суд, до якого вона подається, ким подається (посада, звання, прізвище та ініціали слідчого, проку­рора), в якому кримінальному провадженні (в якій кримінальній справі). Якщо клопотання подається слідчим, його вступна частина повинна містити згоду прокурора у вигляді відповідного запису, посвідченого підписом прокурора та печаткою органу прокуратури, представником якого є прокурор.

2. Описово-мотивувальна частина клопотання, у свою чергу, повинна мати чотири частини. Спочатку коротко описується формула (фабула) підозри, обвинувачення особи у вчиненні кримінального правопорушення в єдності її фактичних та юридичних (кримінальних матеріальних) складових, і наводяться обставини, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчинен­ні цього правопорушення, з посиланням на доказові матеріали кримінального провадження, що підтверджують ці обставини. Потім робиться посилання на один або кілька ризиків, зазначених у ст. 177 КПК (ризик, що обвинувачений, підозрюваний переховуватиметься від органів досудового розслідування та/або суду тощо), на обставини, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність такого ризику або ризиків у вигляді відповідних дій (діяльності) підозрюваного, обвинуваченого, і на доказові матеріали кримінального про­вадження, що підтверджують ці обставини. Далі йде обгрунтування неможли­вості у цій процесуальній ситуації запобігти зазначеним у клопотанні ризику чи ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів. Наостанок обґрунтовується необхідність покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК (прибувати до визначеної службової особи зі встановленою періодичністю, повідомляти слідчого, про­курора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи тощо).

3. У резолютивній частині вказується, який саме вид запобіжного заходу клопоче застосувати до підозрюваного, обвинуваченого слідчий, прокурор, та які конкретні процесуальні обов'язки на нього покласти. Клопотання має бути підписане слідчим, прокурором.

4. З метою забезпечення підозрюваному, обвинуваченому можливості підготовки до захисту при вирішенні слідчим суддею, судом питання про за­стосування до нього запобіжного заходу закон зобов'язує слідчого, прокурора надати йому копію клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхід­ність застосування запобіжного заходу не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання. Зі змісту ч. 2 ст. 184 випливає, що підозрюваному, об­винуваченому повинні бути надані копії усіх матеріалів, якими у клопотанні обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу.

Обов'язковими додатками до клопотання про застосування запобіжного заходу закон називає копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання (доводи, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, доводи про наявність зазна­чених у клопотанні ризиків протиправної поведінки підозрюваного, обвину­ваченого, доводи неможливості запобігти цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів та доводи щодо необхідності покладення на нього конкретних процесуальних обов'язків); підтвердження того, що підозрю­ваному, обвинуваченому надані копії клопотання та матеріалів, якими обґрун­товується необхідність застосування запобіжного заходу (ним може бути окре­мий протокол про надання вказаних матеріалів із зазначенням їх переліку, часу та місця надання), а факультативним - перелік свідків, яких слідчий, прокурор вважає за необхідне допитати під час судового розгляду щодо запобіжного за­ходу.

6. Оскільки застосування запобіжного заходу пов'язане з обмеженням або позбавленням прав особи, а це вимагає від слідчого судді, суду при його об­ранні неупередженого, об'єктивного і виваженого підходу, закон спеціально за­стерігає: застосування запобіжного заходу до кожної особи потребує внесення окремого клопотання.

Стаття 185. Відкликання, зміна або доповнення клопотання про за­стосування запобіжного заходу

Якщо після подання клопотання про застосування запобіжного заходу прокурору стали відомі обставини, що виключають обґрунтовану підозру у вчиненні особою кримінального правопорушення, він зобов'язаний відкликати клопотання про застосування запобіжного заходу та відкликати дозвіл на затримання, якщо такий дозвіл був отриманий.

2. Якщо після подання клопотання про застосування запобіжного за­ходу слідчому, прокурору стали відомі інші обставини, що можуть вплину­ти на вирішення судом питання про застосування запобіжного заходу, він зобов'язаний доповнити або змінити клопотання, або замінити його новим клопотанням.

1. Частина 1 коментованої статті встановлює обов'язок прокурора від­кликати із суду ще не вирішене клопотання про застосування запобіжного захо­ду та відкликати дозвіл на затримання, якщо такий дозвіл уже був отриманий, але не реалізований, в усіх випадках, коли після подання клопотання, дозволу йому стали відомі обставини, що виключають обґрунтовану підозру у вчиненні особою кримінального правопорушення. Це можуть бути будь-які обставини, з'ясовані прокурором на підставі додатково зібраних процесуальним чи оперативно-розшуковим шляхом даних, які спростовують або ставлять під сумнів обґрунтування викладеної у клопотанні підозри у вчиненні особою криміналь­ного правопорушення.

Закон не вимагає від прокурора обґрунтовувати відкликання клопотання і не встановлює його форми. Але воно має бути письмовим. Після отримання відкликання місцевий суд зобов'язаний повернути клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу і додатки до нього без прийняття процесу­ального рішення, а, наприклад, листом, шляхом накладення резолюції на від­кликанні тощо.

2. Відкликання прокурором клопотання про застосування запобіжного заходу не виключає можливості, за наявності для цього підстав, нового внесення ним від­повідного клопотання у цьому ж кримінальному провадженні щодо цієї ж особи.

3. У ч. 2 коментованої статті встановлено обов'язок слідчого, прокурора змінити, доповнити або замінити новим подане суду клопотання про застосу­вання запобіжного заходу, якщо йому з таких само джерел стали відомі інші обставини, що можуть вплинути на вирішення судом питання про застосування запобіжного заходу.

Доповнення клопотання може полягати у доповненні його обгрунтуван­ня, доповненні переліку обов'язків, які, на переконання слідчого, прокурора слід покласти на підозрюваного, обвинуваченого тощо. Однак доповнення не повинні стосуватися самої суті клопотання про обрання конкретного виду за­побіжного заходу.

Зміна ж клопотання, окрім можливості внесення в нього наведених допо­внень, має полягати у частковій зміні його суті, тобто у частковій зміні підстави застосування цього конкретного запобіжного заходу (незначній зміні в той чи інший бік обсягу фактичної сторони підозри, обвинувачення, кваліфікації кри­мінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, заміні ризику чи ризиків здійснення особою дій з перешкоджання кри­мінальному провадженню).

4. Заміна клопотання новим має здійснюватися у випадках, коли додатко­во з'ясовані обставини дають достатні підстави слідчому, прокурору змінити саму суть клопотання про застосування запобіжного заходу (істотно в той чи інший бік змінити обсяг фактичної сторони підозри, обвинувачення, квалі­фікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється, об­винувачується особа, істотно збільшилися чи істотно зменшилися або навіть відпали ризики здійснення особою дій з перешкоджання кримінальному прова­дженню, суттєво змінилися обставини, що згідно з законом ураховуються при обранні запобіжного заходу). Заміна клопотання новим повинна мати місце в усіх випадках, коли ставиться питання про необхідність обрання іншого, більш м'якого чи більш суворого запобіжного заходу.

Стаття 186. Строки розгляду клопотання про застосування запо­біжного заходу

1. Клопотання про застосування або зміну запобіжного заходу розгля­дається слідчим суддею, судом невідкладно, але не пізніше сімдесяти двох годин з моменту фактичного затримання підозрюваного, обвинуваченого або з моменту надходження до суду клопотання, якщо підозрюваний, об­винувачений перебуває на свободі, чи з моменту подання підозрюваним, обвинуваченим, його захисником до суду відповідного клопотання.

1. Розгляд клопотання про застосування або зміну запобіжного захо­ду слідчим суддею, судом невідкладно означає, що воно має розглядатися першочергово, проте з урахуванням характеру клопотання та особливостей обставин, які в ньому обґрунтовуються. Наприклад, при розгляді клопотання про обрання тримання під вартою як запобіжного заходу необхідно витримати тригодинний термін з моменту вручення підозрюваному, обвинуваченому копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування за­побіжного заходу; при потребі допиту свідків слід урахувати час, оптимальний для їх виклику на судовий розгляд тощо.

2. Максимальний 72-годинний термін розгляду клопотання дозволений законом лише у трьох випадках: 1) з моменту фактичного затримання підозрю­ваного, обвинуваченого без ухвали слідчого судді, суду, яким є фізичне його затримання шляхом фактичного позбавлення свободи пересування уповнова­женою службовою особою (особою, якій законом надано право здійснювати затримання) або особою, не уповноваженою законом на затримання («кож­ним» - ст. 207 КПК); 2) з моменту надходження до суду клопотання, якщо підозрюваний, обвинувачений перебуває на свободі; 3) з моменту подання підозрюваним, обвинуваченим, його захисником до суду клопотання про зміну запобіжного заходу (ст. 201 КПК).

Поиск по сайту: