Тримання під вартою

Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосо­вується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.

Слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду кло­потання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгля­ду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідуван­ня - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

Запобіжні заходи - це заходи процесуального примусу попереджуваль­ного характеру, пов'язані з позбавленням або обмеженням свобод підозрюва­ного, обвинуваченого, які за наявності підстав та в порядку, встановленому законом, застосовуються під час кримінального провадження слідчим суддею, судом з метою забезпечення їх належної процесуальної поведінки. Запобіжни­ми заходами є: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) до­машній арешт; 5) тримання під вартою.

Наведені запобіжні заходи можуть застосовуватися до підозрюваних, обвинувачених, які досягай вісімнадцятирічного віку. До неповнолітніх підо­зрюваних, обвинувачених, крім цих запобіжних заходів, може застосовуватися передання їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, - передання їх під нагляд адміністрації цієї установи (ст. 493 КПК).

До підозрюваного, обвинуваченого може бути застосований лише один із передбачених законом запобіжних заходів. У ст. 176 КПК вони розташова­ні в порядку зростання їх суворості, що суттєво як при обранні конкретного

запобіжного заходу, так і при заміні більш суворого на менш суворий і навпаки. А наявність широкого їх переліку дає можливість обрати адекватний запобіж­ний захід з урахуванням конкретної мети, підстав та обставин, що згідно із законом ураховуються при його обранні. >

Тимчасовим запобіжним заходом є затримання підозрюваного, обви­нуваченого за ухвалою слідчого судді, суду з метою приводу та затримання без ухвали слідчого судді, суду уповноваженою службовою особою, а також кожним, хто не є уповноваженою службовою особою. Підстави та порядок за­стосування цього тимчасового запобіжного заходу урегульовані ст.ст. 188-192, 207-213 КПК.

Обов'язок (тягар) доведення перед слідчим суддею, судом обставин-підстав обрання до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, а також, що жоден з інших, більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти дове­деним під час розгляду ризику або ризикам та забезпечити належне виконання ним процесуальних обов'язків, покладено на слідчого, прокурора. А тому при вирішенні питання про обрання особі запобіжного заходу слідчий суддя, суд повинні керуватися правилом принципу презумпції невинуватості про те, що всі| сумніви щодо доведеності обставин-підстав обрання запобіжного заходу тлумачаться на користь підозрюваного, обвинуваченого.

Підстави обрання запобіжного заходу перед слідчим суддею, судом можуть доводитися будь-якими даними: як отриманими за результатами про­ведення процесуальних, в першу чергу слідчих (розшукових) дій, так і отрима­ними за результатами проведення оперативно-розшукових заходів.

Згідно з коментованою статтею запобіжні заходи можуть застосовува­тися лише в ході кримінального провадження, яке розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а завершу­ється в момент набрання остаточним (завершальним) процесуальним рішен­ням законної сили: під час досудового розслідування лише слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором або за клопотанням про­курора, а під час судового провадження - лише судом за клопотанням про­курора.

Слід зазначити, що стосовно ініціаторів застосування запобіжних за­ходів чинний КГІК України нині непослідовний, бо, наприклад, на підго­товчому судовому засіданні надає учасникам судового провадження, якими, окрім прокурора, є обвинувачений, захисник, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник (ч. 2 ст. 314, ч. З ст. 315 КПК), право клопотати перед судом про обрання, зміну чи скасуван­ня щодо обвинуваченого запобіжного заходу. Таке ж право надано сторонам обвинувачення і захисту у судовому розгляді (ч. 1 ст. 331 КПК). Очевидно, що на практиці слід керуватися останніми нормами процесуального закону як спеціальними і такими, що розширюють права особи в кримінальному провадженні.

Поиск по сайту: