|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Стаття 88. Недопустимість доказів та відомостей, які стосуються особи підозрюваного, обвинуваченого1. Докази, які стосуються судимостей підозрюваного, обвинуваченого або вчинення ним інших правопорушень, що не є предметом цього кримінального провадження, а також відомості щодо характеру або окремих рис характеру підозрюваного, обвинуваченого є недопустимими на підтвердження винуватості підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. 2. Докази та відомості, передбачені частиною першою цієї статті, можуть бути визнані допустимими, якщо: 1) сторони погоджуються, щоб ці докази були визнані допустимими; 2) вони подаються для доказування того, що підозрюваний, обвинувачений діяв з певним умислом та мотивом або мав можливість, підготовку, обізнаність, потрібні для вчинення ним відповідного кримінального правопорушення, або не міг помилитися щодо обставин, за яких він вчинив відповідне кримінальне правопорушення; 3) їх подає сам підозрюваний, обвинувачений; Підозрюваний, обвинувачений використав подібні докази для дискредитації свідка. Докази щодо певної звички або звичайної ділової практики підозрюваного, обвинуваченого є допустимими для доведення того, що певне кримінальне правопорушення узгоджувалося із цією звичкою підозрюваного, обвинуваченого. Доказ, який підтверджує обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадження (ст. 91 КПК), може не допускатися до процедури доказування, коли його доказове значення істотно менше, ніж загроза несправедливого засудження особи, зважаючи на те, що доказ може ввести в оману, завдавати більш емоційного впливу, ніж інші докази щодо цього факту. Відтак, сторона обвинувачення не повинна представляти докази поганої репутації підозрюваного, обвинуваченого для доведення можливого вчинення ним злочину, в якому він підозрюється чи обвинувачується. 2. Чинний кримінальний процесуальний закон виходить з того, що кожний доказ у кримінальному провадженні має адресне призначення - доказувати певні факти і обставини. Виходячи з цього, і з метою диференціації доказів залежно від тези, що підлягає доведенню, докази поділяються на ті, що доводять: 1) елементи складу злочину, про наявність яких стверджується у обвинувальному акті, і спростовують заяву обвинуваченого про його невинуватість; 2) факти, на які посилається захист, але дійсність яких спростовує сторона обвинувачення (алібі, обставини, що виправдовують чи пом’якшують вину); 3) факти, що вказують на мотиви і можливості вчинення кримінальною правопорушення; 4) факти, що вказують на поведінку, яка передувала вчиненню кримінального правопорушення; 5) факти, що вказують на поведінку особи після вчинення кримінального правопорушення; 6) факти, що впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обтяжують чи пом’якшують покарання, що включають кримінальну відповідальність і є підставою для закриття кримінального провадження чи звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; 7) факти, що характеризують особу підозрюваного та обвинуваченого. Останні, якщо вони не відносяться до предмета кримінального провадження, є недопустимими на підтвердження винуватості підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Така заборона має на меті убезпечити суд від упередженого ставлення до підозрюваного, обвинуваченого, яке може виникнути при використанні стороною обвинувачення цих фактів як аргументу для підтвердження винуватості у вчиненні кримінального правопорушення. Це стосується судимостей підозрюваного, обвинуваченого або окремих рис їх характеру, що не перебувають у безпосередніх причинно-наслідкових, хронологічних зв’язках з кримінальним правопорушенням, яке розслідується, а характеризують підозрюваного, обвинуваченого як члена суспільства, і тому не можуть бути доказами по суті справи. Водночас, в окремих випадках із цього правила може бути виняток, коли необхідно пояснити природу дій підозрюваного, обвинуваченого, виявлення його стану свідомості, намірів, умислу, систематичності в поведінці. Сторони можуть погодитись на допуск таких доказів, якщо вони будуть мати значення для індивідуалізованої міри покарання чи звільнення від кримінальної відповідальності; якщо пояснюють мотиви, умисел підозрюваного, обвинуваченого, їх готування до вчинення кримінального правопорушення; якщо підозрюваний чи обвинувачений використовують докази для дискредитації свідка з тим, щоб посіяти сумніви щодо його показань. Залежно від кількості і якості вказані докази можуть додатково впливати: 1) на вибір санкції із встановлених у матеріальному законі альтернатів; 2) на обгрунтування санкції нижче встановленої межі законом для цього виду кримінального правопорушення, або умовного засудження; 3) на прийняття рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 4) на визнання особи такою, що втратила суспільну небезпеку і не потребує виправлення, не підлягає покаранню, передбаченому кримінальним законом. Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.) |