У разі прийняття рішення про відмову в передачі засудженого для подальшого відбування покарання наводяться обґрунтовані підстави прийняття такого рішення

7. Засуджена особа, яка надала згоду на передачу в іноземну державу для подальшого відбування покарання, може відмовитися від такої передачі у будь-який час до перетину державного кордону України відповідно до статті 607 цього Кодексу. У разі отримання інформації про таку відмову Міністерство юстиції України негайно припиняє розгляд питання про передачу або, у відповідних випадках, вживає заходів для припинення передачі.

8. У випадках, передбачених пунктами 4 та 7 цієї статті, новий розгляд питання про передачу засудженої особи можливий не раніше, ніж через три роки після відмови у передачі або відмови засудженої особи від передачі.

1. Умови передачі засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання, що сформульовані у ч. 1 цієї статті, ґрунтуються на положеннях Конвенції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 р. та міжнародних договорів України.

2. Статус громадянина певної держави визначається згідно з національним законодавством цієї держави. Держава виконання вироку на прохання держави винесення вироку надсилає їй, зокрема, документ або заяву, що свідчить про те, що засуджена особа є громадянином цієї держави (п. «а» ч. 1 ст. 6 Конвенції про передачу засуджених осіб). В Україні інститут громадянства врегульований Конституцією України та Законом України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р.

3. Набрання вироком законної сили означає правову можливість і виступає обов'язковою умовою його виконання. Тільки той вирок суду, який набрав законної сили, є підставою для відбування покарання та виконання всіх інших сформульованих у ньому судових рішень. Набрання вироком законної сили відбувається відповідно до норм законодавства держави його винесення. Про набрання вироком законної сили в Україні дивись главу 33 КПК.

4. Слід звернути увагу на те, що окремими міжнародними договорами встановлено інший строк покарання, який має відбувати засуджений на час отримання запиту про передачу. Наприклад, відповідно до п. З ч. 1 ст. 5 Договору між Україною та Федеративною Республікою Бразилія про передачу засуджених осіб від 2 грудня 2009 р. засудженого може бути передано згідно з цим договором, зокрема, за умови, якщо в момент отримання запиту про передачу засудженому залишилося відбувати покарання протягом не менш як один рік. У таких випадках застосуванню підлягає норма міжнародного договору (ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р.).

5. Однією з обов'язкових умов передачі засудженої особи та її прийняття для відбування покарання є згода засудженого. З цією метою держава винесення вироку повинна інформувати будь-яку засуджену особу, до якої може застосовуватися Конвенція про передачу засуджених осіб про зміст цієї Конвенції. Якщо засуджена особа висловила державі винесення вироку побажання бути переданою за цією Конвенцією, така держава інформує про це державу виконання вироку у можливо найкоротші строки після того, як рішення стане остаточним (ч. 1, 2 ст. 4 Конвенції).

6. З урахуванням неповнолітнього віку засудженого, наявності у нього фізичних або психічних вад згоду на його передачу дає законний представник (див. коментар до ст. 44 КПК).

7. Слід також зазначити, що з 1 листопада 2003 р. для України набув чинності Додатковий протокол до Конвенції про передачу засуджених осіб від 18 грудня 1997 р., яким встановлені правила, що можуть застосовуватися при передачі виконання вироку у випадках, не врегульованих Конвенцією про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 р. Якщо відповідно до цієї Конвенції отримання згоди засудженого на передачу в країну його громадянства є обов'язковим, то коли особа свідомо намагається уникнути покарання шляхом втечі від нього, Додатковий протокол до Конвенції скасовує потребу обов'язковості згоди такої особи на передачу. Згода засудженої особи також не вимагається, якщо на момент вирішення питання про визнання та виконання вироку суду іноземної держави вона перебуває на території держави свого громадянства (ч. З ст. 606 КПК).

8. Передача засудженої особи для відбування покарання можлива лише за умови, що дія або бездіяльність, на підставі якої було винесено вирок, є злочином згідно із законодавством держави виконання вироку або була б кримінальним злочином у разі вчинення на її території. До того ж, санкцією відповідної норми має бути передбачено покарання у вигляді позбавлення волі. На підтвердження цього держава виконання вироку на прохання держави винесення вироку надсилає їй копію тексту відповідного закону держави виконання вироку. Слід звернути увагу і на те, що у разі, якщо строк позбавлення волі, призначений у державі винесення вироку, є більшим, ніж максимальний строк покарання, встановлений за відповідне діяння законодавством держави виконання вироку, передача засудженого не здійснюється.

9. Оскільки держава виконання вироку зобов'язується виконувати вирок лише у частині призначеного покарання, при вирішенні питання про передачу засудженої особи в країну її громадянства значна увага приділяється відшкодуванню засудженим шкоди, яка була завдана злочином, а також судових витрат, призначених вироком суду (оплата послуг перекладача, проведення експертних досліджень тощо). Крім того, відповідно до певних двосторонніх міжнародних договорів про передачу засуджених осіб невідшкодована шкода, завдана злочином, є перешкодою для передачі засудженого в державу його громадянства.

10. Передача засудженого для відбування покарання може відбутись лише за взаємною згодою держави винесення вироку та держави виконання вироку. Серед умов передачі засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання в ч. 2 цієї статті сформульовано обов'язок іноземної держави, до якої планується передача засудженої особи для відбування покарання з України, надання гарантій недопустимості застосування до засудженого катування або іншого жорсткого, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Україна є однією з держав, яка ратифікувала Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р. Ураховуючи положення ст. 5 Загальної декларації прав людини та ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права, які передбачають, що нікого не може бути піддано катуванню та жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, враховуючи також Декларацію про захист усіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, прийняту Генеральною Асамблеєю 9 грудня 1975 р., Україна погодилась дотримуватись положення про неможливість висилати, повертати чи видавати будь-яку особу іншій державі, якщо є серйозні підстави вважати, що їй там може загрожувати застосування катувань (ч. 1 ст. З Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання).

11. КПК і міжнародні договори передбачають письмову форму згоди засудженого чи його законного представника на передачу до держави свого громадянства для відбування покарання. Держава винесення вироку повинна забезпечити, щоб особа, яка дає згоду на передачу, робила це добровільно і з повним усвідомленням правових наслідків такої згоди. З цією метою засуджений і його законний представник мають право на отримання правової допомоги у вигляді юридичної консультації щодо наслідків своєї згоди.

У випадках, встановлених міжнародними договорами, держава винесення вироку надає державі виконання вироку можливість перевірити за допомогою консула або іншої офіційної особи, кандидатура якої погоджується Сторонами, чи була згода на передачу засудженого добровільною та з повним усвідомленням правових наслідків такої згоди.

12. За загальним правилом недотримання хоча б однієї з умов передачі засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання є підставою для відмови у передачі чи прийнятті засудженого. Водночас, у випадках, передбачених КПК або міжнародним договором України, передача засудженої особи може нідбутись і поза межами повного виконання умов, передбачених ч. 1-3 цієї гтлчті. Так, відповідно до ч. З цієї статті згода засудженої особи не вимагається, якщо на момент вирішення питання про визнання та виконання вироку суду іноземної держави вона перебуває на території держави свого громадянства.

Частина 2 ст. 5 Договору між Україною та Федеративною Республікою Бразилія про передачу засуджених осіб містить положення, відповідно до якого у виняткових випадках сторони можуть погодитися на передачу засудженого, навіть якщо йому залишається відбувати покарання менш як один рік або якщо матеріальні збитки, заподіяні злочином, відшкодовані не в повному обсязі.

13. У разі, якщо кримінальне правопорушення, внаслідок вчинення якого в Україні було ухвалено вирок щодо громадянина іноземної держави, є злочином згідно із законодавством держави виконання вироку, однак а) максимальний передбачений строк покарання у вигляді позбавлення волі за відповідне діяння є меншим, ніж строк покарання, призначений вироком або б) законодавство держави виконання вироку не передбачає за вчинення цього діяння такого виду покарання, який призначений вироком, передача засудженої особи можлива лише після фактичного відбуття засудженим тієї частини покарання, що буде визначена відповідно до ч. З ст. 81 КК, зокрема: 1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин; 2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі; 3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом не- відбутої частини покарання.

14. Частина 2 ст. 10 Конвенції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 р. встановлює, що у разі, якщо покарання призначене державою винесення вироку за своєю природою або тривалістю є несумісним із законодавством держави виконання вироку або якщо її законодавство цього вимагає, ця держава може на основі судової або адміністративної постанови співвіднести призначену міру покарання з покаранням чи заходом, передбаченим її власним законодавством за вчинення аналогічного злочину. За своїм характером таке покарання або такий захід повинні за можливістю відповідати покаранню або заходу, призначеному у вироку для виконання. Покарання чи захід за своїм харак-тером або своєю тривалістю не може бути більш суворим, ніж міра покарання, призначена в державі винесення вироку, і не може перевищувати максимальні строки позбавлення волі, передбачені законодавством держави виконання вироку.

15. Рішення про відмову в передачі засудженого для подальшого відбування покарання має бути обгрунтованим, з посиланням на конкретні підстави. Вимога обґрунтованості стосовно судових рішень розкривається в КПК (див. коментар до ст. 370 КПК).

16. Згода засудженої особи на передачу в іноземну державу для подальшого відбування покарання не є безумовною. У будь-який час до перетину державного кордону України засуджена особа може відмовитися від такої передачі. Відмовитись від передачі засудженої особи має право і її законний представник, який до цього дав таку згоду.

17. У разі надходження інформації про відмову від передачі Міністерство юстиції України припиняє розгляд питання про передачу, якщо воно ще не було вирішене; вживає заходів для припинення передачі, якщо процедура передачі вже була розпочата.

18. У випадках прийняття рішення про відмову у передачі за наявності до того підстав, а також у разі відмови засудженої особи чи її законного представника від передачі новий розгляд питання про передачу засудженої особи можливий не раніше, ніж через три роки після прийняття відповідних рішень.

Стаття 607. Порядок і строки вирішення питання про передачу осіб, засуджених судами України, для відбування покарання в іноземних державах

Питання про передачу осіб, засуджених судами України до позбавлення волі, для відбування покарання в державах, громадянами яких вони є, вирішується Міністерством юстиції України.

Якщо засуджений є громадянином іноземної держави - учасниці міжнародного договору про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для відбування покарання в державі, громадянином якої він є, орган, на який по-кладено обов'язок приведення вироку до виконання, роз'яснює засудженому його право звернут ися до Міністерства юстиції України або до уповноваженого (центрального) органу держави, громадянином якої він є, з клопотанням про передачу його для відбування покарання в цій державі на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Положення цієї частини не перешкоджають засудженим громадянам інших держав звертатися з проханням про пере-дачу в державу свого громадянства для подальшого відбування покарання.

3. Міністерство юстиції України після вивчення та перевірки матеріалів у разі їх належного оформлення та за наявності підстав, передбачених цим Кодексом або міжнародним договором, приймає рішення щодо передачі особи, засудженої судом України до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання у державі, громадянином якої вона є, про що надсилає інформацію відповідному органу іноземної держави та особі, за ініціативою якої розглядалося питання передачі засудженої особи.

Після отримання від уповноваженого (центрального) органу іноземної держави інформації про згоду на прийняття засудженого для відбування покарання Міністерство юстиції України надсилає Міністерству внутрішніх справ України доручення про узгодження місця, часу і порядку передачі та організацію передачі цієї особи з установи системи виконання покарань України в іноземну державу.

5. Передача засудженого громадянина іноземної держави для подальшого відбування покарання відповідно до цієї статті не позбавляє його права порушувати питання про його умовно-дострокове звільнення, заміну невідбутої частини покарання більш м'яким у строки, передбачені Кримінальним кодексом України, а також про помилування у порядку, передбаченому законодавством України. Будь-які документи чи інформація, необхідні для розгляду цього питання в Україні, можуть бути запитані від компетентних органів держави виконання вироку через Міністерство юстиції України.

Міністерство юстиції України повідомляє суд, що ухвалив вирок, про рішення про передачу засудженої особи, а також забезпечує інформування суду про результати виконання вироку в іноземній державі.

7. У разі оголошення в Україні амністії суд, який отримав інформацію про рішення про передачу засудженої особи відповідно до цієї статті, розглядає питання про застосування амністії до такої засудженої особи. У разі потреби суд може звернутися до Міністерства юстиції України з метою отримання від компетентних органів держави виконання вироку інформації, необхідної для розгляду питання про застосування амністії.

Орган, що прийняв рішення відповідно до частин п'ятої та сьомої цієї статті за результатами розгляду питань про умовно-дострокове звільнення, заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, помилування чи амністію, надсилає копію відповідного рішення Міністерству юстиції України для відповідного інформування держави виконання вироку.

1. Запити про передачу і відповіді на них надсилаються міністерством юстиції держави, яка звертається із запитом, міністерству юстиції держави, до якої звернено запит. Відповіді повідомляються по тих само каналах (ч. 2 ст. 5 Конвенції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 р.). Центральним органом України, компетентним вирішувати та розглядати питання щодо виконання положень цієї Конвенції та двосторонніх договорів, є Міністерство юстиції України, у складі якого діє Департамент міжнародного права та співробітництва.

2. На виконання ч. 2 ст. 2 Конвенції про передачу засуджених осіб, в якій закріплено право засудженої особи висловити державі винесення вироку або державі виконання вироку своє побажання бути переданою згідно з цією Конвенцією, КПК передбачає право засудженого, що є громадянином іноземної держави (як держави-учасниці міжнародного договору про передачу засуджених осіб, так і інших держав) звертатись з клопотанням про передачу його для відбування покарання в цій державі. Забезпечуючи реалізацію цього права, КПК встановлює обов'язок органу, на який покладено приведення вироку до виконання, роз'яснити засудженому його право на таке звернення до Міністерства юстиції України або до уповноваженого (центрального) органу держави, громадянином якої він є.

3. Про підстави та умови прийняття рішення щодо передачі особи, засудженої судом України до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання у державі, громадянином якої вона є, йдеться у коментарі до ч. 1 ст. 605, ст. 606 КПК. Зважаючи на те, що однією з умов передачі засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання є взаємна згода держави ухвалення вироку та держави виконання вироку (п. 7 ч. 1 ст. 606 КПК), будь-які рішення та дії щодо передачі засудженої особи Міністерство юстиції України здійснює після отримання від уповноваженого (центрального) органу іноземної держави інформації про згоду на прийняття засудженого для відбування покарання.

4. Здійснення етапування засудженої особи по території України та сама передача цієї особи на кордоні України здійснюється органами системи виконання покарань України разом з органами Міністерства внутрішніх справ України в порядку, передбаченому відомчими нормативними актами. Місце, час і порядок передачі засудженого погоджуються безпосередньо між компетентними органами сторін.

5. До засудженого може бути застосовано помилування, амністія або пом'якшення вироку, що здійснюється згідно з законодавством України. З відповідним клопотанням може звернутись засуджений чи його законний представник. Відповідно до міжнародних договорів України з таким клопотанням може звернутись і держава виконання вироку. З метою одержання будь-яких документів чи інформації, необхідної для розгляду цього питання в Україні, через Міністерство юстиції України можуть бути направлені відповідні запити.

Амністія - це повне або часткове звільнення від відбування покарання певної категорії осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили. Амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень Конституції України, КК та Закону України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 р. Відповідно до ч. 1 ст. З цього Закону рішення про застосування чи незастосування амністії приймається судом стосовно кожної особи індивідуально після ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання. Стосовно засуджених осіб, які передані для відбування покарання в іноземні держави, суд також розглядає питання про застосування амністії. При цьому через Міністерство юстиції України суд може у разі потреби витребувати від компетентних органів держави виконання вироку інформацію, необхідну для розгляду питання про застосування амністії.

6. Про прийняте рішення щодо передачі засудженої особи, а також про результати виконання вироку в іноземній державі Міністерство юстиції України повідомляє суд, що ухвалив вирок. Це положення є продовженням загального правила про те, що органи, які виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання (ч. 4 ст. 535 КПК). Надані цими органами дані вносяться до даних судової статистики.

7. Гарантією виконання норми про обов'язок держави виконання вироку падати державі винесення вироку інформацію стосовно виконання вироку (ст. 15 Конвенції про передачу засуджених осіб) є закріплений у ч. 8 цієї статті обов'язок органу, що прийняв рішення про у мовно-до строкове звільнення, заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, помилування чи амністію, надіслати копію відповідного рішення Міністерству юстиції України для відповідного інформування держави виконання вироку.

8. Органом, уповноваженим на прийняття рішення про умовно-достроко- ве звільнення, заміну невідбутої частини покарання більш м'яким і застосування амністії, є суд (ч. 1 ст. 74 КК, ч. 1 ст. З Закону України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 р.), а помилування - Президент України (п. 27 ч. 1 ст. 106 Конституції України, ч. 1 Положення про порядок здійснення помилування, затвердженого Указом Президента України від 16 вересня 2010 року № 902/2010).

Поиск по сайту: