Положення цього параграфу застосовуються у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, вчинених особами, які не досягли вісімнадцятирічного віку

1. Кримінальне провадження, особливості якого регламентовані коментованою главою, стосується підозрюваних і обвинувачених, які на момент провадження досягли віку кримінальної відповідальності (16 чи 14 років), але не досягли повноліття (18 років).

Оцінюючи дії неповнолітніх, суди мають зважати на ту обставину, що у цілому неповнолітні за рівнем інтелектуального і вольового розвитку відстають від дорослих. Життєвий досвід у них ще є недостатнім, а якщо є упущення у вихованні, то вони можуть неправильно оцінювати конкретну ситуацію та вибирати лінію поведінки, помилятись у трактуванні змісту таких понять, як сміливість, дорослість, взірець для наслідування.

Згідно зі ст. 22 КК кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Лише за вчинення окремих злочинів кримінальній відповідальності підлягають особи у віці до 14 років (перелік таких злочинів визначений ч. 2 ст. 22 КК).

Загальні особливості кримінального процесу визначаються положеннями ч. 4 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, згідно з якою «стосовно неповнолітніх процес повинен бути таким, щоб враховувались їх пік і бажаність сприяння їхньому перевихованню».

2. На підставі вікових соціально-психологічних характеристик неповнолітніх Генеральна Асамблея ООН розробила Мінімальні стандартні правила Організації Об'єднаних Націй щодо відправлення правосуддя стосовно неповнолітніх, більше відомі як «Пекінські правила» (1985 р.). Ці Правила передбачають:

наявність в осіб, які здійснюють кримінальний процес у справах неповнолітніх, відповідної кваліфікації;

побудову судового розгляду таким чином, щоб він забезпечував інтереси неповнолітніх;

забезпечення конфіденційності, щоб уникнути завдання шкоди неповнолітнім через непотрібну гласність або через шкоду їхній репутації тощо;

створення спеціалізованих судів у справах неповнолітніх.

3. Під час кримінального провадження щодо неповнолітніх слідчим, прокурорам, судам потрібно керуватись як загальними положеннями КПК, так і спеціальними нормами, що містяться у цій главі. Зокрема, щодо підвищення рівня захищеності прав неповнолітніх у кримінальному провадженні.

Правила кримінального провадження щодо неповнолітніх встановлені не лише нормами цієї глави, а й ч. 2 ст. 10, п. 1 ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ст. 44, ч. 4 ст. 135, ч. З ст. 140, ч. 2 ст. 213, ст. 226, ст. 227, п. 11 ч. 1 ст. 368 та іншими.

4. Підслідність кримінальних проваджень щодо неповнолітніх визначається згідно зі ст. 216 КПК.

5. Спрощення процедури кримінального провадження щодо неповнолітніх не допускається, за винятком спрощень, передбачених главою 25 КПК.

6. Якщо кримінальне правопорушення вчинене особою, яка досягла віку 11 років, але не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність (16 чи 14 років), то провадження здійснюється у порядку, передбаченому параграфом 2 глави 38 КПК.

Особа вважається такою, що досягла певного віку (11, 14, 16, 18 років), з початку доби, що йде за днем народження.

7. Під час досудового і судового кримінального провадження щодо неповнолітніх останнім має бути реально забезпечено їхнє право на захист, оскільки порушення такого права є істотним порушенням кримінального процесуального закону (п. З ч. 1 ст. 409 КПК), а тому призводить до скасування вироку. У зв'язку з цим під час підготовчого провадження щодо особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину у віці до 18 років, суддя повинен з'ясувати, чи не було порушено її право на захист, а також вжити передбачених законом заходів до його забезпечення під час судового провадження.

Слід пам'ятати, що участь захисника є обов'язковою у кримінальному провадженні щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, - з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою (п. 1 ч. 2 ст. 52 КПК). При цьому не має значення, чи досяг підозрюваний (обвинувачений) на момент провадження віку 18 років.

Здійснення захисту неповнолітнього і дорослого співучасників злочину одним і тим самим захисником не допускається.

У разі, якщо право на захист було порушено при вчиненні окремих процесуальних дій, суд не вправі використовувати відповідні протоколи як джерела доказів на обгрунтування висновків про винуватість неповнолітнього у вчиненні кримінального правопорушення.

8. Такі особливості судового розгляду, як участь законного представника обвинуваченого чи представників служби у справах дітей, порядок виклику обвинуваченого, віддання його під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, адміністрації дитячої установи, виділення в окреме провадження щодо кримінального правопорушення, вчиненого неповнолітнім, до осіб, які на час кримінального провадження досягли повноліття, не застосовуються. Проте апеляційні чи касаційні скарги законного представника неповнолітнього засудженого, якому на час перевірки справи в суді апеляційної чи касаційної інстанції виповнилося 18 років, підлягають розгляду на загальних підставах.

9. Суди при призначенні покарання неповнолітнім повинні дотримуватися принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою покарання такого засудженого є його ви-правлення, виховання та соціальна реабілітація.

Неповнолітній вік особи, яка вчинила злочин (кримінальне правопорушення), згідно з п. З ч. 1 ст. 66 КК є обставиною, що пом'якшує покарання. Вона обов'язково має враховуватись при призначенні покарання - незалежно від того, чи досяг обвинувачений на час розгляду справи повноліття. Залежно від конкретних обставин кримінального провадження суди повинні враховувати як такі, що пом'якшують покарання, й інші обставини, перелічені у ч. 1 цієї статті, а також обставини, хоча й не зазначені у законі, але які знижують ступінь суспільної небезпеки злочину чи особи (наприклад, втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність іншою особою, примирення з потерпілим тощо).

При призначенні неповнолітньому покарання, крім передбачених у ст.ст. 65- 67 КК обставин, суди відповідно до ч. 1 ст. 103 КК мають ураховувати також умови його життя та виховання, вплив на нього дорослих, рівень розвитку й інші особливості його особи. Висновки суду про наявність чи відсутність обставин, які пом'якшують покарання неповнолітнього, мають бути вмотивовані у вироку.

10.При вирішенні питань про відшкодування збитків, заподіяних злочинними діями неповнолітніх, вчиненими до 1 січня 2004 р., суди повинні керуватися відповідними положеннями Цивільного кодексу УРСР, а після 1 січня 2004 р. - чинного ЦК України.

При цьому треба мати на увазі, що згідно зі ст.ст. 446 і 447 ЦК УРСР за шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг п'ятнадцятирічного віку, відповідають його батьки (усиновителі) чи опікуни, якщо не доведуть, що шкода сталася не з їхньої вини. Неповнолітній віком від 15 до 18 років відповідає за шподіяну ним шкоду на загальних підставах. Лише в разі, якщо у нього немає ми праві власності майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяної ним шкоди, вона повністю або у відповідній частині відшкодовується його батьками (усиновителями) чи піклувальниками.

Відповідно до ст. 1179 ЦК України неповнолітній у віці від 14 до 18 років нідповідає за завдану ним шкоду на загальних підставах, лише в разі відсутності у нього майна, достатнього для відшкодування завданої шкоди, остання відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі його батьками (уси- новлювачами), піклувальником чи закладом, який за законом здійснює функції 11 і клувальника, якщо вони не доведуть, що шкоду було завдано не з їхньої вини. У таких випадках зазначені особи можуть визнаватися цивільними відповідачами.

Шкода, завдана спільними діями кількох неповнолітніх осіб, відшкодовується ними у частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду (ст. 1182 ЦК).

На правовідносини, які виникають у зв'язку із заподіянням моральної шкоди злочинними діями неповнолітніх, поширюються загальні правила цивільного законодавства України.

У разі повного відшкодування неповнолітнім завданої шкоди і примирення з потерпілим суди мають обговорювати питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК або враховувати цю обставину як таку, що пом'якшує покарання.

12. Пленум Верховного Суду України у п. 21 своєї постанови від 16 квітня 2004 р. № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» рекомендує судам активніше залучати громадськість до вирішення питань, які виникають при розгляді справ стосовно неповнолітніх та при виконанні вироків чи інших судових рішень щодо них. Пленум Верховного Суду України рекомендує судам всіляко підтримувати діяльність тих громадських організацій, які ставлять за мету до судового розгляду справи досягнути примирення між неповнолітнім, котрий вчинив злочин, і потерпілим - надавати таким організаціям відповідну інформацію, інформувати обвинувачених та їхніх законних представників про наявність у районі (місті) таких організацій, надавати можливість потерпілому і обвинуваченому звергатися до цих організацій для вирішення конфлікту та досягнення примирення. Досягнення за допомогою таких громадських організацій примирення між потерпілим і обвинуваченим, відшкодування потерпілому матеріальної та моральної шкоди можуть бути підставами

13. для звільнення від кримінальної відповідальності або враховані як обставини, що пом'якшують покарання.

Поиск по сайту: