Контроль за виконанням зобов'язань про особисту поруку здійснює слідчий, а якщо справа перебуває у провадженні суду, - прокурор

1. Особиста порука як запобіжний захід застосовується з метою забезпе­чення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого та його своєчасної участі в кримінальному провадженні. Вона обирається за наявності загальних підстав (ст. 177 КПК), і, крім того, особливих підстав, передбачених коменто­ваною статтею.

Особиста порука основана на довірі до поручителя з боку слідчого судді, суду, яка, в свою чергу, грунтується на особливих моральних якостях поручи­теля, його авторитеті, зокрема, для підозрюваного, обвинуваченого, що робить можливим для поручителя забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваче­ним покладених на нього обов'язків та у разі потреби - доставку його до органу розслідування чи в суд на першу вимогу.

2. Процесуальний порядок застосування цього запобіжного заходу зво­диться до: а) подання слідчим за погодженням з прокурором, прокурором вмо­тивованого клопотання слідчому судді, суду про обрання цього запобіжного за­ходу та доказів на підтвердження його обрання; б) роз'яснення слідчим суддею, судом поручителю, який виявив ініціативу або дав згоду бути ним, у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється або обвинувачується осо­ба, передбачене законом покарання за його вчинення, обов'язки поручителя і наслідки їх невиконання, право на відмову від прийнятих на себе зобов'язань та порядок реалізації такого права; в) постановлення слідчим суддею, судом ухва­ли про обрання як запобіжного заходу особистої поруки із зазначенням у ній зобов'язань підозрюваного, обвинуваченого, в тому числі одного або кількох із тих, що передбачені у ч. 5 ст. 194 КПК, зобов'язань і прав поручителя, озна­йомлення їх з ухвалою та роз'яснення наслідків відмови від поручительства чи його скасування; г) надання поручителем слідчому судді, суду письмового зобов'язання про виконання ним обов'язків на виконання особистої поруки.

3. Кількість поручителів законом не обмежена. Її визначає слідчий суддя, суд, керуючись критерієм достатності для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого. Ним може бути й одна особа, яка, як наголошується в законі, заслуговує у слідчого судді, суду на особливу довіру.

4. Поручитель може відмовитись від поручительства в будь-який час з будь-яких мотивів, але лише до того, як виникнуть підстави, які тягнуть за со­бою його особисту відповідальність. При добровільній відмові від поручитель­ства поручитель зобов'язаний доставити підозрюваного, обвинуваченого до органу досудового розслідування чи суду, який здійснює провадження у справі, для вирішення питання про заміну йому запобіжного заходу на інший.

5. Контроль за виконанням зобов'язань про особисту поруку на стадії до­судового розслідування здійснює слідчий, у провадженні якого перебуває спра­ва, а якщо справа перебуває у провадженні суду, - прокурор, який затвердив та направив до суду обвинувальний акт, прокурор, який підтримує (підтримував) державне обвинувачення в суді першої інстанції.

Стаття 181, Домашній арешт

1. .Домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинувачено­му залишати житло цілодобово або у певний період доби.

3. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом пе­редбачено покарання у виді позбавлення волі.

4. Ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передається для виконання органу внутрішніх справ за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого.

4. Орган внутрішніх справ повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і по­відомити про це слідчому або суду, якщо запобіжний захід застосовано під час судового провадження.

5. Працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за по­ведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.

6. Строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за кло­потанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Сукупний строк тримання осо­би під домашнім арештом під час досудового розслідування не може пере­вищувати шести місяців. По закінченню цього строку ухвала про засто­сування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.

1. Домашній арешт як запобіжний захід полягає в обмеженні свободи пе­ресування підозрюваного, обвинуваченого шляхом його ізоляції в житлі через заборону залишати житло цілодобово або у певний період доби. Його може бути застосовано лише до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчи­ненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у вигляді по­збавлення волі.

Під житлом у значенні, що використовується в коментованій статті, тре­ба розуміти: а) будинок приватної форми власності з усіма приміщеннями, в яких постійно чи тимчасово проживає підозрюваний, обвинувачений, включа­ючи приміщення, не призначені для проживання, але які є складовою будинку; б) будь-яке житлове приміщення, незалежно від форми власності, яке належить до житлового фонду і використовується підозрюваним, обвинуваченим для по­стійного або тимчасового проживання (будинок, квартира в будинку будь-якої форми власності, окрема кімната в квартирі з необхідними для проживання приміщеннями тощо); в) будь-яке інше приміщення або забудова, у яких по­стійно чи тимчасово проживає підозрюваний, обвинувачений, які не належать до житлового фонду, але пристосовані для постійного або тимчасового про­живання.

2. Режим ізоляції підозрюваного, обвинуваченого в межах житла включає лише ізоляцію на визначений час: цілодобово або на певний період, наприклад з 22 до 6 години. Можливість встановлення інших обмежень при домашньо­му арешті в законі не передбачено. Проте на підозрюваного, обвинуваченого при обранні до нього цього запобіжного заходу як такого, що не пов'язаний з триманням під вартою, може бути покладено один або кілька обов'язків, перед­бачених ч. 5 ст. 194 КПК.

3. Процесуальний порядок застосування цього запобіжного заходу зво­диться до: а) подання слідчим, за погодженням з прокурором, вмотивованого клопотання слідчому судді, суду про обрання запобіжного заходу у вигляді до­машнього арешту та доказів на підтвердження його подання; б) постановлен­ня слідчим суддею, судом за результатами розгляду клопотання вмотивованої ухвали про застосування до підозрюваного, обвинуваченого домашнього аре­шту з точним визначенням у ній житла, в якому він буде ізольований і у якому часовому режимі, та роз'ясненням йому суті домашнього арешту і наслідків його недотримання; в) направлення ухвали для виконання органу внутрішніх справ за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого; г) повідомлення органу внутрішніх справ слідчому судді, суду про взяття особи на облік.

4. Контроль за дотриманням підозрюваним, обвинуваченим умов домаш­нього арешту покладений на орган внутрішніх справ шляхом здійснення його працівниками процесуальних заходів, передбачених ч. 5 коментованої статті.

5. Строк домашнього арешту як запобіжного заходу, обраного за ухвалою слідчого. судді, обмежений двома місяцями. Його продовження до шести мі­сяців. можливе лише у разі необхідності за клопотанням прокурора, в межах строку досудового розслідування і в тому ж порядку, що й продовження строку тримання під вартою (ст. 199 КПК). По закінченні цього строку ухвала про за­стосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.

Поиск по сайту: