Стаття 370. Законність, обгрунтованість і вмотивованість судового рішення

1. Судове рішення повинно бути законним, обгрунтованим і вмотиво­ваним.

2. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з норма­ми матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального про­вадження, передбачених цим Кодексом.

3. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час су­дового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

4. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні моти­ви та підстави його ухвалення.

Законне - це таке, що спирається на закон, встановлене законом, від­бувається відповідно до закону; легальне; має правову підставу; справедливе. Законність - це верховенство закону; рівність всіх суб'єктів перед законом; ста­більність правопорядку; нормативна обумовленість правових рішень, охорони прав громадянина, єдності розуміння і застосування права, нагляду, контролю за виконанням закону та невідворотності відповідальності.

Законністю рішення, ухваленого (постановленого) компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо криміналь­ного провадження, передбачених КПК, вважають його властивість, яка відо­бражає правильне застосування судом кримінального процесуального зако­нодавства під час всіх стадій кримінального провадження, а також правильне застосування кримінального, цивільного та інших матеріальних законодавств у розв'язанні питань, які виникають у цьому провадженні.

Судове рішення може бути визнане законним, якщо воно ухвалене компе­тентним (повноважним, повноправним, повновладним) судом; всі слідчі (роз­шукові) гласні та негласні дії під час досудового розслідування, а також і всі судово-слідчі дії під час судового розгляду були проведені без порушення кри­мінального процесуального законодавства, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які брали в них участь; висновки суду, зазначені у рішен­нях, грунтуються на їх правильному тлумаченні суддями.

Обґрунтоване - це таке, що достатньо, добре аргументоване, підтвер­джене науково, певним досвідом, переконливими доказами, доведеними фак­тами. Обґрунтованим є судове рішення, ухвалене (постановлене) на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Обгрун­тованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для кримінального провадження, висновки суду про встановлені об­ставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджу­ються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Обґрун­тованість судового рішення полягає у правильності встановлення фактичних обставин справи та правильній оцінці доказів.

Унаслідок принципу безпосередності дослідження показань, речей і доку­ментів судове рішення може бути обґрунтоване лише тими доказами, які одер­жані у визначеному законом порядку і перевірені в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Обґрунтованим судове рішення слід вважати, якщо: 1) суд повністю встановив обставини, що мають значення для криміналь­ного провадження; 2) ці обставини доказані; 3) висновок суду відповідає викла­деним у рішенні обставинам кримінального провадження.

Обґрунтованість судового рішення - це його внутрішня якість. Виходячи з цього, в поняття обґрунтованості зазвичай включають два моменти: достовір­ність висновків суду про обставини, що покладені в основу рішення, і повноту дослідження судом всіх матеріалів справи.

3. Вмотивовувати - наводити аргументи, докази, які пояснюють, виправ­довують певні дії, вчинки тощо або доводять їх необхідність. Вмотивованим є судове рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення (постановлення).

Мотиви - це спонукання, спрямовані на задоволення значимої для лю­дини потреби. Мотиви зумовлюють формування намірів людини прийняти рішення, вчинити певні дії або утриматись від них задля досягнення поставле­ної мети. Вмотивованість - це така правова властивість судового рішення, яка встановлює систему правових, фактичних, етичних мотивів, які судді застосо­вують в обґрунтуванні цих рішень під час кримінального провадження. Вмо­тивованість рішення передусім свідчить про переконання суду в достовірності зібраних та досліджених у судовому розгляді доказів, на яких ґрунтуються ви­сновки суду стосовно всіх питань, які необхідно вирішити під час ухвалення (постановлення) цього рішення. У фактичних, правових, логічних мотивах, які судді наводять у рішеннях, відображається особисте осмислення суддя­ми сукупності доказів, їх оцінка, достовірності та достатності для прийняття рішення, особисте розуміння суддями застосування норм процесуального та матеріального права. Визначеність та точність мотивів судового рішення надає учасникам судового провадження можливість аргументовано оскаржувати у вищих судових інстанціях судові рішення, як ті, що не набрали, так і ті, що набрали законної сили.

Переконливість мотивування спирається на його логічність та несуперечливість, тому в ході мотивування своїх висновків судді повинні до­тримуватись певних логічних правил: не застосовувати судження, які супер­ечать одне одному; не використовувати докази, які не можуть бути підкріплені

Іншими доказами; не застосовувати необгрунтованих узагальнень щодо певної особи, передусім, обвинуваченого, потерпілого тощо; обов'язково дотриму­ватися логічного зв'язку між обставинами, які підлягають доказуванню, фак­тичними обставинами у справі та висновками, які сформульовані у судовому рішенні.

Підстава ухвалення (прийняття) певного рішення - це те головне, на чому базується, ґрунтується це рішення; те, чим воно пояснюється, виправдовуєть­ся тощо. Належність мотивів та підстав ухвалення (постановлення) судового рішення визначається їх придатністю для цієї процедури. Мотиви та підстави вважаються достатніми, коли в своїй сукупності дають можливість відобра­ження в процесуальному документі передбачені законом необхідні обставини кримінального провадження на тому рівні знання про них, який необхідний для ухвалення (постановлення) відповідного судового рішення.

4. Окрім законності та обґрунтованості, судові рішення повинні відпові­дати й іншим вимогам, до яких належать незмінність, вичерпність (повнота), визначеність, точність, зрозумілість. У межах дотримання законності, обґрун­тованості та вмотивованості порушення цих вимог може виправити сам суд, який ухвалив (постановив) свої рішення (ч. 5 ст. 371, ст. 379).

С т а т т я 371. Порядок ухвалення судових рішень, їх форма

Поиск по сайту: