Стаття 20. Забезпечення права на захист

1. Підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, браги особисту участь у кримінальному провадженні, ко­ристуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

2. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов’язаний роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на ква­ліфікаційну правову допомогу з боку обраного ним або призначеного за­хисника.

3. У випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регу­лює надання безоплатної правової допомоги, підозрюваному, обвинуваче­ному правова допомога надається безоплатно за рахунок держави.

4. Участь у кримінальному провадженні захисника підозрюваного, обвинуваченого, представника потерпілого не звужує процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого.

1. Забезпечення права на захист підозрюваного, обвинуваченого, засудже­ного і виправданого у кримінальному провадженні - це одна з найважливіших державних гарантій захисту прав і свобод людини та громадянина, закріплених Конституцією України (ст. 59, ч. 2 ст. 63, п. 6 ч. З ст. 129) та міжнародними актами, які становлять національне законодавство щодо прав людини і основоположних свобод (ст. 11 Загальної декларації прав людини; ч. З ст. 14 Між­народного пакту про громадянські і політичні права; ч. З ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

2. Під захистом у кримінальному провадженні слід розуміти систему легітимних засобів і способів, використання яких дає можливість спростувати факт вчинення кримінального правопорушення, винність особи у його вчиненні (повністю або частково), захистити її права та законні інтереси.

3. КПК 2012 р., на відміну від свого попередника (КПК 1960 р.), істотно розширив зміцнив свою правозахисну функцію в цілому, і особливо один із їх складників - функцію захисту підозрюваного, обвинуваченого, засудженого і підозрюваного, їх прав і законних інтересів у кримінальному провадженні, а також процесуальні гарантії їх реалізації, що і складає засаду забезпечення права на захист. Найбільш рельєфно це знайшло свій прояв у таких положеннях КПК: 1) дозвільний порядок участі захисника-адвоката в кримінальному провадженні

змінений на явочний: для вступу його в провадження не потрібний дозвіл органу, що веде провадження, виражений у його постанові (ухвалі). Сам факт появи адвоката на запрошення одного з перелічених у ч. 1 коментованої статті учасни­ки провадження, а також на запрошення інших осіб за їх проханням чи згодою для участі в провадженні, і підтвердження відповідними документами своєї особи та повноважень (ст. 50 КПК) дає йому право виконувати свою функцію

у провадженні 2) розширений перелік випадків обов’язкової участі захисника у кримінальному провадженні, зокрема, щодо всіх без винятку особливо тяжких злочинів (за КПК 1960 р. тільки тих тяжких злочинів, санкція за вчинення яких передбачала можливість застосування найвищої міри покарання - дові­чного позбавлення волі), а також у провадженні щодо реабілітації померлої особи (ч. І, її. 6 ч. 2 ст. 52 КПК); 3) передбачено залучення захисника-адвоката за ініціативою органу, що веде провадження, якщо підозрюваний чи обвину­вачений не залучив його, а цей орган вирішить, що обставини провадження вимагають участі захисника в інтересах правосуддя (п. З ч. 1 ст. 49 КПК); 4) пе­редбачено залучення захисника органом, що веде провадження, для участі у проведенні невідкладної процесуальної (насамперед слідчої) дії, коли участь захисника підозрюваного чи обвинуваченого в цей час неможлива (ст. 53 КПК); 5) істотно розширені права захисника для виконання свосї функції захисту: на­самперед щодо збирання і подання доказів, які спростовують підозру чи обви­нувачення або пом’якшують чи виключають відповідальність його підзахис­ного (ч. З ст. 93 КПК); участі у проведенні допиту та в інших процесуальних діях, що проводяться із залученням його підзахисного; явочного (без дозволу слідчого) побачення з підозрюваним до його першого допиту на конфіденцій­ній основі (ч. 5 ст. 46 КПК) тощо. КПК позбавлено слідчого права усунути за­хисника від участі у провадженні на тій підставі, що він, зловживаючи своїми правами, перешкоджає встановленню обставин провадження чи затягує його.

4. Право на захист перелічених у ч. 1 коментованої статті учасників кри­мінального провадження реалізується у двох формах: 1) особисто самим учас­ником за допомогою наданих йому процесуальних прав; 2) захисником-адвокатом, запрошеним названим учасником або на його прохання чи за його згодою іншими особами. У передбачених КПК випадках захисник-адвокат залучається органом, що веде провадження, в інтересах правосуддя. Обидві форми забез­печення права на захист не замінюють і не звужують їх, а реалізуються па­ралельно. Про права підозрюваного і обвинуваченого, за допомогою яких він здійснив свій захист особисто, див. коментар до ст. 42. Про права і обов’язки захисника-адвоката щодо захисту підозрюваного чи обвинуваченого див. ко­ментар до ст. 46 (ч. 4), сі. 47 та ч. З ст. 93 КПК.

5. У кримінальному провадженні щодо неповнолітніх забезпечення права на захист здійснюється, крім захисника-адвоката, участь якого є обов’язковою, ще й законним представником неповнолітнього підозрюваного, обвинувачено­го (див. коментар до ст. 44 КПК).

6. Орган, який веде кримінальне провадження, зобов’язаний роз’яснити підозрюваному чи обвинуваченому, законним представникам неповнолітніх об­винувачених чи осіб, щодо яких застосовуються заходи примусової«медичного характеру, про їх право запросити до участі у провадженні для захисту їхніх прав і законних інтересів захисника за своїм вибором з числа адвокатів, відомості про яких внесені до Єдиного реєстру адвокатів України. Слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд також зобов’язані надати підозрюваному та обвинуваченому, який зна­ходиться під вартою, допомогу у встановленні зв’язку із захисником та особами, які можуть його запросити. При цьому вони мають утримуватися від рекомен­дацій щодо залучення до провадження конкретного адвоката (ч. 1 ст. 48 КПК).

7. Якщо підозрюваний чи обвинувачений мали бажання, але не залучили захисника через відсутність коштів на оплату його праці, а також у випадках обов'язкової участі захисника у провадженні, а названі учасники не запросили ііоіо, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд зобов’язані забезпечити участь захисника-адвоката на підставі та в порядку, передбаченому ст. 49 КПК та Закону України «Про безоплатну правову допомогу» від 2 червня 2011 р. (з на­ступними змінами і доповненнями).

8. Особливості вибору підозрюваним, обвинуваченим захисника своїх прав чи його призначення слідчим, прокурором, судом має кримінальне про­рідження, яке місти ть відомості, що становлять державну таємницю. До участі у такому провадженні допускаються як захисники лише адвокати, які мають попуск до державної таємниці відповідної форми та яким надано доступ до конкретної секретної інформації та її матеріальних носіїв (див. коментар до

ч. 51 7 КПК).

9. Підозрюваний чи обвинувачений мають право в будь-який момент кри­мінального провадження відмовитися від захисника або замінити його, крім випадків, коли участь захисника є обов’язковою (сг. 54 КПК). Така відмова може бути лише за ініціативою підозрюваного, обвинуваченого. Пленум Верховного Суду України у своїй постанові «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» від 24 жовтня 2003 р. Рекомендував судам, що при вирішенні питання про прийняття такої відмови суд має з’ясувати, чи не є вона вимушеною (наприклад, у зв’язку з неявкою за­місника в судове засідання) і як у подальшому підсудний здійснюватиме свій захист - самостійно чи за допомогою іншого захисника. Встановивши вимуше­ність відмови, суд вживає передбачених законом заходів до забезпечення участі захисника у справі. Очевидно, що така рекомендація найвищого судового ор- і.іну України стосується не лише судових стадій провадження, а й досудового розслідування.

10. Серед суб’єктів кримінального провадження, які мають право на захист, ч, 1 називає і виправданого вироком суду, що набрав законної сили. Виправданий вправі використовувати надане обвинуваченому право на захист у касаційному провадженні, провадженні за нововиявлеиими обставинами та під час порушення клопотання нро відшкодування (компенсацію) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що вели кримінальне і провадження (див. коментар до ст. 130 КПК).

11. Право па правову допомогу і захист своїх прав мають не лише учасни­ки провадження, які названі в ч. 1 коментованої статті, а й будь-яка інша особа, зокрема спідок, який допитується у кримінальному провадженні про обстави­ни інкримінаційного характеру для нього. Як відзначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 16 листопада 2000 р. (справа про право вільного

Вибору захисника), «закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис «кожен вільний у виборі захисника своїх прав» ч 1 ст 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб з метою захисту своїх прав і законних інтересів».

Поиск по сайту: