Забезпечення безпеки учасників кримінального провадження

1. Стаття прямо встановлює право особи на оскарження рішень, дій та бездіяльності до суду, якщо органами державної влади України, їх посадовими чи службовими особами у зв'язку з виконанням запиту про міжнародну правову допомогу завдано шкоди їхнім правам, свободам чи інтересам. Коментована стаття гарантує відшкодування шкоди за рахунок держави, яка заподіяна як неправомірними діями чи бездіяльністю органів державної влади України, їх посадових чи службових осіб, так і неправомірними діями представників запитуючої сторони. Таке положення має важливе значення, оскільки унеможливлює двоякість позиції щодо відповідальності представників іноземної держави.

2. Фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування, якщо шкода правам, свободам чи інтересам заподіяна: а) у зв'язку з виконанням запиту про міжнародну правову допомогу; б) неправомірними діями; в) діями, які вчинені органами державної влади України, їх посадовими чи службовими особами або представниками запитуючої сторони.

3. Незалежно від розміру витрати, понесені у зв'язку з виконанням запиту про міжнародну правову допомогу, фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, а тому за загальним правилом запитуюча сторона не несе фінансових витрат на виконання запиту про міжнародну правову допомогу, яка нею ініційована. Винятки становлять виключно витрати на: а) виклик на територію іноземної держави учасників кримінального провадження, свідків та експертів, у тому числі в разі тимчасової передачі осіб; б) проведення експертиз; в) забезпечення безпеки учасників кримінального провадження, якщо конкретним міжнародним договором між Україною та запитуючою стороною не встановлено інше.

Глава 44.

Видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція)

Стаття 573. Направлення запиту про видачу особи (екстрадицію)

Запит про видачу особи (екстрадицію) направляється за умови, якщо за законом України хоча б за один із злочинів, у зв'язку з якими запитується видача, передбачено покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк не менше одного року або особу засуджено до покарання у виді позбавлення волі і невідбутий строк становить не менше чотирьох місяців.

Запит компетентного органу іноземної держави про видачу особи може розглядатися лише у разі дотримання вимог, передбачених частиною пертою цієї статті.

Запити про тимчасову видачу і транзитне перевезення особи направляються та розглядаються у такому самому порядку, як і запити про видачу особи (екстрадицію). При розгляді запитів компетентних органів іноземних держав про транзитне перевезення екстрадиційній перевірці підлягають лише обставини, передбачені частинами першою і другою статті 589 цього Кодексу.

Центральний орган України має право відмовити в направленні запиту до іноземної держави, якщо існують передбачені цим Кодексом або міжнародним договором України обставини, які можуть перешкоджати видачі. Він також має право відмовити компетентному органу України у зверненні до іноземної держави, якщо видача буде явно невиправданою з огляду на співвідношення тяжкості вчиненого особою кримінального правопорушення та ймовірних витрат, необхідних для екстрадиції.

1. Екстрадиція (від лат. ех - із, Ігасііііо - передача) є однією з процесуальних форм міжнародного співробітництва у кримінальному судочинстві. Екстрадиція - видача однією державою (запитуваною стороною) іншій державі (запитуючій стороні) особи, яка переслідується компетентними органами запитуючої сторони за вчинення правопорушення або розшукується зазначеними органами для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку. Екстрадиція включає (1) офіційний запит про видачу особи, (2) її встановлення на території однієї держави, (3) перевірку обставин, що можуть перешкоджати видачі (екстрадиційна перевірка), а також (4) прийняття рішення за запитом та (5) фактичну передачу такої особи іншій державі, компетентні органи якої звернулися із запитом про видачу.

Метою екстрадиції є забезпечення перебування особи, яка притягається до кримінальної відповідальності або яка є засудженою, на території держави, що здійснює кримінальне переслідування. Залежно від мети видачі виокремлюється видача з метою притягнення до кримінальної відповідальністю та видача з метою забезпечення виконання покарання.

2. Згідно з ч. 2 ст. 25 Конституції України громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Це ж стосується і осіб без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах і таким чином користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України (ч. 1 ст. 26 Конституції України).

Частина 1 ст. 10 КК України забороняє видавати громадян України та осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні, іноземним державам для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду за вчинені ними злочини поза межами України.

3. Основними міжнародними договорами, на основі яких здійснюється екстрадиція, є: Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 р. та додаткові протоколи до неї 1975, 1978 рр.; Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, ухвалена державами - членами Співдружності Незалежних держав у м. Мінську 1993 р. та Додатковий протокол до неї 1997 р. Крім того, Україна є учасником двосторонніх договорів, що містять положення про екстрадицію. Закон України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. встановлює принцип пріоритету і прямої дії норм міжнародного права. Відповідно до ч. 2 ст. \1 цього Закону, якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулося у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Питання організації екстрадиції на території України врегульовані під- законними нормативно-правовими актами, зокрема, Інструкцією про порядок розгляду в органах прокуратури України запитів про видачу правопорушників, затверджену наказом Генерального прокурора України від 23 травня 2007 р. № 8гн-1, вказівкою Генерального прокурора України № 61 від 17 червня 2010 р. щодо формування єдиної практики застосування екстрадиційно- го законодавства, а також Інструкцією про порядок виконання європейських конвенцій з питань кримінального судочинства, затвердженою наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, СБ України, МВС України, Верховного Суду України, Державної податкової адміністрації України, Державної пенітенціарної служби України 29 червня 1999 р. № 34/5/22/103/512/326/73.

4. Відповідно до вимог ст. 573 КПК запит про видачу особи (екстрадицію) направляється за умови, якщо за законом України хоча б за один із злочинів, у зв'язку з якими запитується видача, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на максимальний строк не менше одного року або особу засуджено до покарання у вигляді позбавлення волі, і не відбутий строк становить не менше чотирьох місяців. Аналогічні вимоги ставляться і до запиту компетентного органу іноземної держави про видачу особи, яка перебуває на території України.

Крім того, екстрадиція не здійснюється, якщо діяння, у зв'язку з яким видача особи запитується, не вважається правопорушенням за законодавством запитуваної сторони або розглядається запитуваною стороною як політичне правопорушення. Таке ж правило застосовується, якщо запитувана сторона має достатньо підстав вважати, що запит про видачу правопорушника за вчинення звичайного кримінального порушення був зроблений з метою переслідування або покарання особи на підставі її раси, релігії, національної належності чи політичних переконань. Див. коментар до ст. 589 КПК.

5. Крім видачі (екстрадиції) особи, закон передбачає також тимчасову видачу (ст. 64 Конвенції СНД 1993 р.) і транзитне перевезення особи, за якими запит направляють та розглядають у тому самому порядку, як і запити про видачу особи. Тимчасова видача особи - видача на певний строк особи, яка відбуває покарання на території однієї держави, іншій державі для проведення процесуальних дій з її участю та притягнення до кримінальної відповідальності з метою запобігання закінчення строків давності або втрати доказів у кримінальній справі (див. коментар до ст. 579 КПК). Транзитне перевезення особи згідно зі ст. 21 Європейської конвенції про видачу правопорушників (1957 р.) - це перевезення через територію однієї з договірних сторін, яке здійснюється на запит, що надсилається відповідними каналами, якщо відповідне правопорушення не розглядається стороною, в якої запитується дозвіл на транзитне перевезення, як правопорушення політичного або суто військового характеру, що має відношення до ст.ст. З і 4 цієї Конвенції. Міжнародними договорами можуть застосовуватися особливі правила транзитного перевезення особи залежно від виду транспорту (зокрема, повітряного).

Запит складається у письмовій формі і надсилається дипломатичними каналами. Інші шляхи передачі запитів можуть бути встановлені за прямою згодою між двома або кількома сторонами (ст. 12 Європейської конвенції).

6. Центральним органом України щодо видачі особи (екстрадиції) є Генеральна прокуратура України (щодо екстрадиції підозрюваних, обвинувачених у кримінальних провадженнях під час досудового розслідування) та Міністерство юстиції України (щодо екстрадиції підсудних, засуджених у кримінальних провадженнях під час судового провадження або виконання вироку) має право відмовити в направленні запиту до іноземної держави, якщо існують передбачені чинним кримінальним процесуальним законодавством або міжнародним договором України обставини, які можуть перешкоджати видачі: особа є громадянином України, закінчився строк давності тощо (див. коментар до ст. 589 КПК).

Відмова компетентному органу України у зверненні до іноземної держави можлива і за умови економічної доцільності - якщо така видача буде явно невиправданою з огляду на співвідношення тяжкості вчиненого особою кримінального правопорушення та ймовірних витрат, необхідних для екстрадиції (наприклад, особа вчинила правопорушення, за яке може отримати невеличкий строк покарання, а витрати на її екстрадицію відчутно перевищують шкоду, заподіяну вчиненим нею правовопорушенням).

Стаття 574. Центральний орган України щодо видачі особи (екстрадиції")

Центральними органами України щодо видачі особи (екстрадиції), якщо інше не передбачено міжнародним договором України, є відповідно Генеральна прокуратура України та Міністерство юстиції України.

Поиск по сайту: