Про застосування технічних засобів фіксування процесуальної дії заздалегідь повідомляються особи, які беруть участь у процесуальній дії

3. У матеріалах кримінального провадження зберігаються оригіналь­ні примірники технічних носіїв інформації зафіксованої процесуальної дії, резервні копії яких зберігаються окремо.

4. Фіксування за допомогою технічних засобів кримінального про­вадження в суді під час судового провадження є обов'язковим. У разі не­прибуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому про­вадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомо­гою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.

5. Учасники судового провадження мають право отримати копію за­пису судового засідання, зробленого за допомогою технічного запису.

6. Незастосування технічних засобів фіксування кримінального про­вадження у випадках, якщо воно є обов'язковим, тягне за собою недій­сність відповідної процесуальної дії та отриманих внаслідок її вчинення результатів, за винятком випадків, якщо сторони не заперечують проти визнання такої дії та результатів її здійснення чинними.

1. Фіксація перебігу й результатів процесуальної дії за допомогою техніч­них засобів (аудіо- та відеозапису) значно збільшує обсяг і якість одержаної ін­формації, відтворюючи, по-перше, словесну частину процесуальної дії повністю, по-друге, передаючи мовні й психологічні особливості зафіксованої розмови, що є недоступним для письмового протоколу. Це підвищує надійність доказової ін­формації і покращує забезпечення прав учасників провадження.

Норми КПК чітко визначають коло осіб, які офіційно мають право прово­дити процесуальні дії під час досудового розслідування. їх виключний перелік дається в п. 1 коментаря до ст. 105 КПК. Кожний з них самостійно може при­йняти рішення про фіксацію процесуальної дії за допомогою технічних засобів, причому він це може зробити як стосовно тих дій, щодо яких у статтях КПК за­значена можливість застосування для їх фіксування технічних засобів, так і тих, щодо яких у статтях КПК про це не зазначено. Важливо зауважити, що особа, яка проводить відповідні процесуальні дії, може застосувати технічні засоби фік­сування й під час розгляду питань слідчим суддею, коли цей розгляд має риси змагальності, наприклад, при розгляді клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом (ч. 2 ст. 148, ч. 1 ст. 151 КПК) або клопотання про відсторонення від посади (ч. 1 ст. 155, ч. 1 ст. 156 КПК).

В частині першій коментованої статті встановлено імператив, за яким на кло­потання учасників процесуальної дії її фіксування за допомогою технічних засо­бів є обов'язковим. Ця законодавча новела підлягає обмежувальному тлумаченню, оскільки буквальне тлумачення наводить на думку, що, по-перше, клопотання по­винно виходити консенсуально від усіх можливих учасників, передбачених п. 25 ч. 1 ст. З КПК, які беруть участь у цій процесуальній дії, а це не має жодної логіки, по-друге, проведення процесуальної дії може заблокувати будь-який її учасник, котрий навіть не має власного процесуального інтересу, наприклад, спеціаліст або перекладач. Інша справа, коли про застосування технічних засобів для фіксування клопочуть представники сторін кримінального провадження, особливо підозрю­ваний, обвинувачений та його захисник. У цьому разі з огляду на принципи кри­мінального процесу цю норму КПК слід тлумачити як імперативну. Тому якщо особа, котра проводить процесуальну дію, проігнорує таке клопотання, то мають виникнути наслідки, передбачені ч. 6 ст. 107 КПК (див. коментар до неї нижче).

Єдиною причиною невиконання приписів про обов'язкове фіксування ходу і результатів процесуальних дій за допомогою технічних засобів можуть бути форс-мажорні обставини, поява яких має бути предметом дисциплінарного ре­агування, наприклад, механічна поломка технічного засобу, відсутність джерела живлення тощо.

2. Особа, яка проводить процесуальну дію, повинна особисто до початку проведення цієї дії повідомити її учасників про застосування технічних засобів фіксування {див. з цього приводу також коментар до ст. 104 КПК). Щоправда, під час проведення допиту в ході досудового розслідування може виникнути си­туація, коли допитуваний відмовляється давати показання саме через застосуван­ня аудіо- або відеозапису. В такому разі, маючи на увазі, що підозрюваний може взагалі обрати відмову від дачі показань як форму свого захисту, слідчий повинен переконати його в доцільності застосування аудіо- чи відеозапису, зокрема в ін­тересах захисту. Якщо ж підозрюваний все ж буде наполягати на своєму, слідчий має тактичний вибір: або провести допит без застосування технічних засобів, або цього разу відмовитись від його проведення.

3. Оригінальні примірники технічних носіїв інформації юридично знахо­дяться в матеріалах кримінального провадження, а фактично (фізично) пере­бувають в опечатаному вигляді з підписами на упаковці всіх учасників про­цесуальної дії в сейфі слідчого чи іншої особи, яка здійснює провадження. Оригінали технічних носіїв не повинні відтворюватись аж до початку судового розгляду, коли в цьому може виникнути потреба за клопотанням сторін або за ініціативою суду.

В ч. З цієї статті міститься цілком обгрунтований і необхідний припис щодо обов 'язкового (про це свідчить безальтернативність побудови фрази припису) ви­готовлення резервних копій оригіналів технічних носіїв інформації, які повинні зберігатись в упакованому й опечатаному вигляді окремо. Ці копії можуть ви­користовуватись в разі необхідності в ході досудового розслідування під час про­ведення інших процесуальних дій або за клопотанням підозрюваного та його захисника, потерпілого та його представника. Кожний випадок відтворення ре­зервної копії відображається в протоколі процесуальної дії.

4. Вимога обов'язкового фіксування кримінального провадження в суді під час судового провадження є конституційним приписом, і в ч. 4 ст. 107 КПК він ще раз підкреслюється. Однак законодавець резонно визначає випадки недоцільності мовного фіксування кримінального провадження в суді і категорично приписує в таких випадках не застосовувати технічні засоби фіксації. Мова йде про ситуації і іеприбутгя у судове засідання «всіх осіб, які беруть участь у судовому проваджен­ні», а також коли «судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб».

Дійсно, немає потреби доводити, що неприбуття всіх учасників у судове засідання є абсолютною підставою для перенесення слухання справи судом і цілковитої недоцільності фіксування технічними засобами короткої процедури прийняття такої ухвали. Достатньо зробити відповідний запис у журналі судо­вого засідання. Аналогічним чином повинно вирішуватись це питання у разі не­прибуття не всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, а лише деяких з 11 их, а саме: якщо обвинувачений, до якого не застосовано запобіжний захід у ви- і ляді тримання під вартою, не прибув за викликом у судове засідання або якщо в судове засідання не прибув за повідомленням прокурор чи захисник у криміналь­ному провадженні, де участь захисника є обов'язковою, суд відкладає судовий ріпгляд, визначає дату, час та місце проведення нового засідання (відповідно до ч. І ст. 323 та ч. 1 ст. 324 КПК). Очевидно, що в подібних випадках фіксування такого судового засідання повинно обмежуватись відповідним записом у журналі судового засідання.

Суд за клопотанням прокурора або слідчого, погодженого з прокурором, мас право розглянути обвинувальний акт про вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження (ч. 1 ст. 381 КПК). Зрозуміло, що фіксування за допомо­гою технічних засобів такого засідання не повинно здійснюватись. Є всі підстави вважати, що технічні засоби не повинні застосовуватись під час судового роз­гляду щодо відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження, не обтяженого суперечністю інтересів сторін і необхідністю судових дебатів (ч. 1 ст. 530 КПК). На нашу думку, можна віднести до числа випадків, коли відсутня процедурна необхідність у застосуванні технічних засобів фіксування відокрем­лених судових засідань з приводу розгляду клопотань про дозвіл на певні дії про­цесуального примусу, наприклад, постановлення ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів (ч. 2 ст. 163 КПК) або розгляд клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу (ч. 1 і 3 ст. 189 КПК).

У судах апеляційної та касаційної інстанцій може бути ухвалено судове рішення за результатами письмового провадження, якщо всі учасники судового провадження заявляють клопотання про здійснення провадження за їх відсутнос­ті і, отже, без фіксування такого провадження технічними засобами (ч. 1 ст. 406, ч. 1 ст. 435 КПК).

5. Кожний з учасників судового провадження, перелік яких дається в п. 26 ч. 1 ст. З КПК, має право отримати копію запису судового засідання, зробленого за допомогою технічного засобу. Копіювання має здійснюватись у приміщенні суду співробітником суду в присутності учасника судового провадження, що звернувся за копією, і на представлений ним технічний носій. Ця технічна опера­ція може проводитись лише з однієї з резервних копій і в жодному не з оригіналу запису. Факт зняття копії запису та дані про її одержувача мають зазначатися в спеціальному реєстрі, куди заносяться всі випадки відтворення запису судового засідання з цієї резервної копії.

6. У ч. 6 коментованої статті робиться застереження, що незастосування технічних засобів фіксування кримінального провадження у випадках, якщо воно є обов'язковим, тягне за собою недійсність відповідної процесуальної дії та отриманих внаслідок її вчинення результатів, зокрема, процесуальних дій, які повинні обов'язково фіксуватись технічними засобами за клопотанням учасників цієї дії (ч. 1 ст. 107 КПК), фіксування у передбачених випадках речових доказів (ч. 2 і 6 ст. 100 КПК - див. п. 2 коментаря до ст. 104 КПК). Проте якщо сторони кримінального провадження узгоджено вважають назване порушення неістот­ним, вони можуть висловити свою згоду на визнання такої дії та результатів її здійснення чинними. Цієї згоди, занесеної до протоколу процесуальної дії або журналу судового засідання, достатньо для визнання фактичних даних, одержа­них із зазначеним порушенням, допустимими в юридичному доказуванні.

Стаття 108. Журнал судового засідання

1. Під час судового засідання ведеться журнал судового засідання, в якому зазначаються такі відомості:

1) найменування та склад суду (слідчий суддя);

2) реквізити кримінального провадження та відомості щодо його учасників;

3) дата і час початку та закінчення судового засідання;

4) час, номер та найменування процесуальної дії, що проводиться під час судового засідання, а також передані суду під час процесуальної дії речі, документи, протоколи слідчих (розшукових) дій і д одатки до них;

5) ухвали, постановлені судом (слідчим суддею) без виходу до нарадчої кімнати;

6) інші відомості у випадках, передбачених цим Кодексом.

2. Журнал судового засідання ведеться та підписується секретарем су­дового засідання.

1. Концепція Кримінального процесуального кодексу України 2012 р., яка знайшла втілення практично в усіх інститутах правового регулювання кримі­нального судочинства і конкретних процедурах судового розгляду кримінально­го провадження, цілком природно вплинула на термінологію Кодексу в її пред­метному й семантичному вимірі. Ця тенденція торкнулася і назви письмового документа, який неодмінно ведеться під час судового засідання. Наступником звичного «протоколу судового засідання» цілком виправдано став «журнал судо­вого засідання», що і в першому, і в другому випадку резонно відображає мету і зміст цих процесуальних документів: протокол (від грецького - перший ар­куш манускрипту, який виконувався з особливою ретельністю і без помилок) був основним засобом фіксації факту, ходу, змісту і результатів судового розгляду з дослівним від першої особи записом показань допитуваних осіб, запитань учас­ників засідання, розпоряджень головуючого тощо (ст. 87 ЬСПК 1960 р.), а журнал (від французького - щоденник) за умови обов'язкового основного фіксування кримінального провадження в суді під час судового провадження за допомогою технічних засобів є процесуальним документом, в якому послідовно від третьої особи лише зазначаються окремі формальні моменти судового розгляду організаційно-інформативного характеру, а тому він ніякої доказової інформації по суті справи не містить. Журнал судового засідання ведеться у всіх випадках судового прова­дження, яке здійснюється судом або слідчим суддею, зокрема, при розгляді слід­чим суддею клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом (ст. 151 КПК), про відсторонення від посади (ст. 156 КПК), про арешт майна (ст. 172 КПК), про застосування запобіжного заходу (ст. 193 КПК), під час судового розгляду в суді першої інстанції (§ 3 глави 28 КПК), спрощеного провадження щодо кримінальних проступків (ст. 381 КПК), провадження в суді присяжних (ст. 383 КПК), апеляційного розгляду (ст. 405 КПК), нового розгля­ду судом першої інстанції після скасування судом апеляційної інстанції вироку або відповідної ухвали суду першої інстанції (ст. 416 КПК), касаційного розгляду (ст. 434 КПК), письмового апеляційного чи касаційного провадження (ст.ст. 406, 435 КПК), розгляду справи Верховним Судом України (ст. 453 КПК), перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами (ст. 466 КПК), судового про­вадження на підставі угоди (ст. 474 КПК), судового розгляду щодо застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності (ст. 500 КПК), судового розгляду щодо застосу­вання примусових заходів медичного характеру (ст. 512 КПК), судового розгляду щодо вирішення питань, пов'язаних з виконанням вироку (ст. 539 КПК).

2. Відомості, які повинні зазначатись у журналі судового засідання, досить чітко виписані в ч. 1 коментованої статті. Слід зауважити, що (а) в журналі зазна­чаються лише ті ухвали, які постановлені судом без виходу до нарадчої кімнати, оскільки ухвали, постановлені з виходом до нарадчої кімнати, є окремими доку­ментами, що долучаються до матеріалів справи; (б) реквізитами кримінального провадження є його предмет - судовий розгляд на підставі обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного ха­рактеру, заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження тощо; режим - відкрите чи закрите засідання, за загальними правилами судового розгляду чи за спрощеною процедурою тощо; (в) дата і час початку та закінчення судового засідання визначається в днях, годинах і хвилинах; (г) іншими відомос­тями в журналі судового засідання можуть бути відомості про заявлені клопотан­ня, хто з належних учасників судового провадження виступив у дебатах і в якій послідовності, факт і час виходу суду до нарадчої кімнати та повергнення з неї і проголошення суддею рішення суду - вироку, ухвали тощо.

3. Журнал судового засідання веде секретар судового засідання. Відповід­ність записів у журналі змісту судового засідання, передбаченого ч. 1 ст. 108 КПК, засвідчує своїм підписом особисто секретар судового засідання. Ніхто інший з учасників судового провадження журнал підписувати не повинен.

Стаття 109. Реєстр матеріалів досудового розслідування

1. Реєстр матеріалів досудового розслідування складається слідчим або прокурором і надсилається до суду разом з обвинувальним актом.

2. Реєстр матеріалів досудового розслідування повинен містити:

1) номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час до­судового розслідування, а також час її проведення;

2) реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування;

3) вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування.

1. Реєстр матеріалів досудового розслідування, який складається слідчим або прокурором як процесуальний документ фіксування кримінального провадження, є інформаційним додатком до обвинувального акта. Реєстр містить формально - довідкові відомості про шлях утворення доказової бази обвинувачення, засоби одержання доказової інформації та забезпечення кримінального провадження. У цьому сенсі він виконує роль своєрідної моделі майбутнього судового розгля­ду кримінального провадження стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Ре­єстр, будучи достатньо повним довідником матеріалів досудового розслідування, дає можливість суду в судовому засіданні ретельно і повноіб мірою дослідити, перевірити зібрані під час досудового розслідування докази та постановити об­ґрунтоване рішення. Інформація, яка міститься в реєстрі, є лише відповідально зафіксованим орієнтиром для судового дослідження матеріалів справи і самостій­ного доказового значення не має. Треба мати на увазі, що надання суду яких-небудь документів, крім обвинувального акта з додатками та реєстром досудового розслідування, до початку судового розгляду заборонено (ч. 4 ст. 291 КПК).

2. Реєстр матеріалів досудового розслідування повинен відображати хід і проміжні результати досудового розслідування, використані в розслідуванні дже­рела доказів, а тому в ньому обов'язково повинні міститися: (а) в хронологічному порядку дані про кожну процесуальну дію, проведену під час досудового розслі­дування - її номер, найменування та час проведення (дата і часовий відрізок), зо­крема, повідомлення про внесення відомостей, які можуть свідчити про вчинен­ня кримінального правопорушення, до Єдиного реєстру досудових розслідувань і початок досудового розслідування (ст. 214 КПК), помітка про ознайомлення сторони захисту, потерпілого з матеріалами досудового розслідування до його за­вершення, інформація про кожну проведену слідчу (розшукову) дію та негласну слідчу (розшукову) дію, дані про факт відкриття матеріалів кожною стороною протилежній стороні по закінченні досудового розслідування та письмового під­твердження факту надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменуван­ня таких матеріалів (ст. 290 КПК). Такі письмові підтвердження повинні окремо від реєстру матеріалів досудового розслідування знаходитись у матеріалах до­судового розслідування; (б) зазначення в певній послідовності про прийняті під час досудового розслідування рішення, зокрема, вручення письмового повідо­млення про підозру, з якого, власне, й починається кримінальне переслідування (цю акцію слід віднести з певною часткою умовності до категорії процесуальних рішень, а не процесуальних дій, оскільки її необхідність формується на встанов­ленні передбачених законом підстав (ст. 276 КПК) і появи рішучого переконання слідчого або прокурора про виявлення особи підозрюваного), постанови слідчо­го, прокурора, ухвали слідчого судді, суду, які містять найменування документа, дату прийняття рішення, предмет урегульованих відносин, наслідки для відпо­відних учасників цієї процесуальної ситуації; (в) всі обставини, пов'язані із за­стосуванням заходів забезпечення кримінального провадження (дата прийняття, строк застосування), які приймаються на підставі ухвали слідчого судді або суду. Виключний перелік заходів забезпечення кримінального провадження, які при­ймаються під час досудового розслідування, наводиться в ч. 2 ст. 131 КПК.

Стаття 110. Процесуальні рішення

1. Процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового роз­слідування, прокурора, слідчого судді, суду.

Поиск по сайту: