Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд перед допитом осіб, зазначених у абзаці першому цієї частини, зобов’язані роз’яснити їм право відмови і її ся давати показання

1. Свідок належить до учасників кримінального провадження, які своїми правдивими показаннями мають допомагати органу досудового розслідування і суду у доказуванні обставин, які мають значення для виконання завдань кримінального провадження. Про коло цих обставин див. ст. 91 КПК.

2. Показання свідка - це відомості, які надаються в усній або письмовім формі свідком під час допиту щодо відомих йому обставин у кримінально,м\ провадженні, що мають значення для цього провадження (див. ч. 1 ст. 95 КІ1К >

3. Особа має право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона в законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) або які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близь­кими родичами чи членами її сім’ї кримінального правопорушення, а також щодо службових осіб, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами досудового розслідування (ч. 8 ст. 224 КПК).

4. Викликати і допитати особу як свідка мають право слідчий, прокурор, слідчий суддя під час досудового розслідування, а суд - під час судового розгляду, якщо є достатні підстави вважати, що така особа може дати показання, які мають значення для кримінального провадження (див. ст.ст. 133, 134 КПК).

Проте доказового значення для рішення суду показання свідка, отримані під час його допиту слідчим, прокурором, не мають. Згідно з ч. 4 ст. 95 КПК суд не має права обгрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слід­чому, прокурору, або посилатися на них. Суд може обгрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК. Відповідно до ч І сі. 225 КПК у виняткових випадках, пов’язаних із необхідністю отримання показань свідка чи потерпілого під час досудового розслідування, якщо через існування небезпеки для життя і здоров’я свідка чи потерпілого, їх тяжкої хвороби, наявності інших обставин, що можуть унеможливити їх допит у суді або вплинути на повноту чи достовірність показань, сторона має право звернутися до слідчого судді з клопотанням провести допит такого свідка чи потерпілого у судовому засіданні, в тому числі одночасний допит двох чи більше допитаних осіб. У цьому випадку допит свідка чи потерпілого здійснюється у судовому засіданні в місці розташування суду або перебування хворого свідка, потерпілого в присутності сторін кримінального провадження з дотриманням правил проведення допиту під час судового розгляду.

5. Предметом адвокатської таємниці, згідно зі ст. 9 Закону України «Про адвокатуру», є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз’яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов’язків. Більш сучасно і грунтовно визначає зміст адвокатської таємниці Закон України «Про адвокату­ру і адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 р.: «Адвокатською таємницею є будь-яка інформація, що стала відома адвокату, помічнику адвоката, стажисту адвоката, особі, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, про клієнта, а також питання, з яких клієнт (особа, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом підстав) звертав­ся до адвоката, адвокатського бюро, адвокатського об’єднання, зміст порад, консультацій, роз’яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності».

Інформація або документи можуть втратити статус адвокатської таємниці за письмовою заявою клієнта (особи, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом підстав). При цьому інформація або документи, що отримані від третіх осіб і містять відомості про них, можуть поширюватися з урахуванням вимог законодавства і питань захис­ту персональних даних (ч. 1 і 2 ст. 22 Закону).

6. Нотаріальна таємниця - це сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальних дій або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові га немайнові права і обов’язки тощо (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р.).

7. Лікарська таємниця грунтується на Клятві Гіппократа і Клятві лікаря України. У клятві Гіппократа зазначено, зокрема: «Про що б я не дізнався під час виконання своїх професійних дій або помимо них, що б не побачив і не почув про дії людського життя, які не слід будь-коли розголошувати, я змовчу, вважаючи це таємницею». У Клятві лікаря, затвердженій Указом Президента України від 15 червня 1992 р., кожен, хто її приймає, клянеться «зберігати лі­карську таємницю, не використовувати її на шкоду людині».

Відповідно до ч. 1 ст. 286 ЦК України фізична особа має право на таєм­ницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діа­гноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Згідно зі ст. 40 Основ законодавства України про охорону здоров’я (Закон України від 19 листопада 1992 р.) медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з ви­конанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

До осіб, які не можуть бути допитані як свідки про відомості, що станов­лять лікарську таємницю, належать: медичні та фармацевтичні працівники, а також службові особи закладів і органів охорони здоров’я, особи, яким такі відомості стали відомі у зв’язку з навчанням, працівники міліції, виправно-трудових та виховно-трудових установ, працівники дошкільних навчальних за­кладів, загальноосвітніх шкіл реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації, навчально-реабілітаційних центрів, особи, що здійснюють досудове розслідування, прокурори, судді та інші. Умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, якщо такс діяння спричинило тяжкі наслідки, тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 145 КК України.

8. Символізуючи примирення віруючого з Богом, сповідь відбувається у фор­мі його покаяння у власних гріхах перед священиком, який відпускає гріхи. На від­міну від протестантизму, який використовує прилюдне покаяння, православ’я та католицизм вважають сповідь таїнством. Згідно з ч. 5 ст. З Закону Української РСР «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. ніхто не має права вимагати від священнослужителів відомостей, одержаних при сповіді віруючих.

9. Особи, передбачені п.п. 1-5 ч. 2 цієї статті, можуть бути допитані як свідки з приводу вказаних довірених відомостей, якщо будуть письмово звіль­нені під обов’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості, у визначеному нею обсязі.

10. З точки зору засад журналістської етики збереження конфіденційності джерела інформації, імені особи, яка надала журналісту інформацію, це не лише право, а й обов’язок журналіста. Відповідно до Декларації принципів поведінки журналістів, прийнятої на II Всесвітньому Конгресі Міжнародної федерації журналістів (Бордо, 25-28 квітня 1954 р.) зі змінами, внесеними на 18- ому Всесвітньому Конгресі МФЖ (Хельсингьор, 2-6 червня 1986 р.) журналіст зобов’язаний зберігати професійну таємницю щодо джерела інформації, отри­манні конфіденційно. Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи №R (2000) 7 від 8 березня 2000 р. «Про право журналістів не розкривати свої джерела інформації» термін «джерело» означає будь-яку особу, яка забезпечує інформацією журналістів. Крім того, тут визначено також термін «інформація, яка визначає джерело», яка охоплює «ім’я та персональні дані, такі як голос чи зображення джерела; фактичні обставини набуття журналістом інформації від марена; неопублікований зміст інформації, наданий джерелом журналісту, та персональні дані журналістів і їхніх службовців, пов’язані з їхньою професійною діяльністю»

11. Зазначена інформація ідентифікує джерело, а тому перебуває під захистом закону від втручання, зокрема з боку органів, які здійснюють кримінальне провадження. Про необхідність такого захисту журналістських джерел йде мова і в Резолюції «Свободи журналістів і права людини», прийнятій на 4-ій Європейській конференції міністрів з питань політики в галузі ЗМ1 (Прага, 7-8 грудня 1994 р.) та в Резолюції Європейського парламенту «Захист конфіденційності джерел інформації, що їх використовують журналісти» від 18 січня 1994 р. (пункт 3 «D»). Необхідність захисту журналістських джерел підтвердив у своїх рішеннях з посиланнями на ст. 10 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод, у якій йдеться про право на свободу вираження поглядів, і Європейський суд з прав людини, зокрема в рішеннях у справах «Гудвін проти Великобританії» 1996 р. та «Ромен і Шмітт проти Люксумбургу», 2000 р.

В Україні право і обов’язок журналіста на збереження таємниці авторства та джерел інформації закріплено в ст. 26 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу)» від 16 листопада 1992 р. та ст. 59 Закону України "Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 р.

12. Нарадча кімната - окреме приміщення, в якому під час ухвалення вироку чи іншою судового рішення може перебувати лише суд у тому складі, в якому здійснюється судовий розгляд. Про склад суду див. ст. 31 КПК. Розголошення професійними суддями, присяжними, які були присутні в нарадчій кімнаті, обставин обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час

Ухвалення судовою рішення, не допускається. Виняток може бути лише для

кримінального провадження щодо прийняття суддею (суддями) завідомо не­правосудного вироку чи ухвали (ст. 375 КК України), коли саме ті судді, які пе­ребували в нарадчій кімнаті, і можуть як свідки дати показання про обставини, які підлягають доказуванню у цьому провадженні.

12. Про кримінальне провадження на підставі угоди про примирення див. ст.ст. 468, 469, 471, 473-476 КПК. Особами, які беруть участь в укладанні та виконанні угоди, є: потерпілий, його представник і законний представник, підозрюваний чи обвинувачений, його захисник і законний представник, інша особа, погоджена сторонами кримінального провадження (медіатор).

13. Про осіб, щодо яких може бути вжито заходів забезпечення безпеки, та про осіб, які мають відомості про дійсні дані про осіб, до яких застосовані заходи безпеки, див. Закон України «Про забезпечення безпеки учасників кри­мінального судочинства» від 23 г рудня 1993 р. За розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, передбачено кримінальну відпо­відальність за ст. 381 КК України.

Поиск по сайту: