Ухвали, постановлені в судовому засіданні, оголошуються негайно після їх постановлення

6. Учасники судового провадження мають право отримати в суді ко­пію вироку чи ухвали суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

7. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в су­довому засіданні.

1. Проголошення судового рішення - обов'язкова дія суду. Навіть якщо судовий розгляд відбувся у закритому судовому засіданні (див. коментар до ч. 7 ст. 27 КПК), судове рішення проголошується прилюдно з пропуском ін­формації, для дослідження якої проводилося закрите судове засідання та яка на момент проголошення судового рішення підлягає подальшому захисту від роз­голошення. Також в обмеженому обсязі правило обов'язковості проголошен­ня судового рішення поширюється на ухвали, що постановляються в порядку, передбаченому ч. 9 ст. 352 та ч. 2 ст. 353 КПК (забезпечення безпеки свідка, потерпілого, які підлягають допиту).

2. Судове рішення проголошується негайно після виходу суду з нарадчої кімнати, де це рішення було ухвалене (постановлене). Ухвали, постановлені в судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати, також оголошуються не­гайно після їх постановлення.

3. Проголошенню вироку закон надає певну урочистість, адже він ухва­люється іменем України (ч. 1 ст. 371 КПК). Цей фактор, а також прямий припис ч. 1 ст. 329 КПК зумовлює, щоб усі присутні в залі засідання заслуховували ви­рок суду стоячи. Відхилення від цих правил допускається з дозволу головуючо­го в судовому засіданні (наприклад, за відповідного дозволу особи, яким через поганий стан здоров'я важко стояти, можуть заслуховувати вирок сидячи).

4. Судове рішення за загальним правилом проголошується головуючим. Під час проголошення дуже великого за обсягом судового рішення і зачитуван­ня якого потребує кількох годин у судовій практиці допускається проголошен­ня його по черзі головуючим і суддями. Це слушно, але необхідно, щоб текст судового рішення проголошувався чітко і в темпі, який можуть сприйняти як учасники судового провадження, так присутні в залі засідання суду. Крім цього, дозволяється робити невеликі перерви для відпочинку учасників провадження і суддів. У цей час судді можуть піти до нарадчої кімнати.

5. Проголошення вироку полягає у зачитуванні його повного тексту. Не можна проголосити лише окремі його частини (наприклад, резолютивну час­тину) або не проголошувати якій обставини тощо. Це правило не поширю­ється на складання і проголошення судового рішення у формі ухвали (ч. 2 коментованої статті).

6. Присутність обвинуваченого під час проголошення вироку або судового рішення, яким закінчено провадження в суді, обов'язкова, за винятком випадків розгляду обвинувального акта у спрощеному провадженні (ст. 382 КПК). У разі видалення обвинуваченого на весь час судового розгляду за порушення порядку судового засідання судове рішення, яким закінчено провадження в суді, негай­но оголошується обвинуваченому після його ухвалення (див. ч. 1 ст. 330 КПК). Такого ж порядку проголошення судових рішень суд дотримується і у випадку, якщо на час проголошення рішення обвинувачений не може бути присутнім у залі засідання суду в зв'язку з хворобою. Якщо обвинувачений відмовився бути присутнім на проголошенні судового рішення, то воно проголошується без ньо­го. Про це зазначають у журналі судового засідання.

7. Закон передбачає, якщо обвинувачений не володіє державною мовою, то після проголошення вироку перекладач роз'яснює йому зміст резолютивної частини судового рішення. Копія вироку рідною мовою обвинуваченого або ін­шою мовою, якою він володіє, у перекладі, що засвідчений перекладачем, вру­чається обвинуваченому. Отже, під час проголошення вироку в такому випадку присутність перекладача є обов'язковою. Суд не повинен проголошувати вирок за його відсутності.

8. Після проголошення судового рішення головуючий у судовому засідан­ні роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. Якщо ж комусь з учасників судового провадження судове рішення є незрозумілим, він має право звернутись до суду з заявою про роз'яснення йому судового рішення. Порядок і форма цього роз'яснення закріплені в ст. 380 КПК.

Стосовно проголошеного вироку головуючий роз'яснює обвинуваченому, захиснику, його законному представнику, потерпілому, його представнику пра­во подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом су­дового засідання і подати на нього письмові зауваження. Крім цього обвинува­ченому, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, роз'яснюється право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції. Якщо обвинуваченого вироком звільнено від відбування покарання з випробуванням, головуючий роз'яснює йому правові наслідки по­рушення ним випробувального строку.

Після проголошення виправдувального вироку головуючий роз'яснює виправданому порядок відновлення його порушених прав (див. коментар до ст. 130 КПК).

9. З моменту проголошення вироку починається строк, встановлений для апеляційного оскарження. Саме тому копія вироку має бути вручена негайно піс­ля його проголошення обвинуваченому та прокурору. Учасники судового прова­дження також мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду. Учасни­ку судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні, не пізніше наступного дня після ухвалення також надсилається копія судового рішення.

Стаття 377. Звільнення обвинуваченого з-під варти

1. Якщо обвинувачений тримається під вартою, суд звільняє його з-під варти в залі судового засідання у разі виправдання; звільнення від відбу­вання покарання; засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі; ухвалення обвинувального вироку без призначення покарання.

2. При засудженні до обмеження волі суд з урахуванням особи та об­ставин, встановлених під час кримінального провадження, має право звільнити обвинуваченого з-під варти.

Якщо обвинувачений, що тримається під вартою, засуджений до арешту чи позбавлення волі, суд у виняткових випадках з урахуванням особи та обставин, встановлених під час кримінального провадження, має право змінити йому запобіжний захід до набрання вироком законної сили на такий, що не пов'язаний з триманням під вартою, та звільнити такого обвинуваченого з-під варти.

1. Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квіт­ня 2003 р. № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», який спирається на ст. 29 Конституції України, право на сво­боду й особисту недоторканність є одним із найбільш значумих прав людини (див. коментар до ст. 12 КПК). Зволікання зі звільненням обвинуваченого з-під варти у випадках, передбачених у коментованій статті, недопустимі і розглядаються як по­рушення закону. Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від ЗО травня 1997 р. № 7 «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина» суддя несе особисту відповідальність за своєчасний і якісний розгляд справ. Навмисне порушення закону чи несумлінне його виконання, якщо це при­звело до обмеження прав і законних інтересів громадян, необхідно розглядати як не­належне виконання суддею професійних обов'язків, що тягне передбачену законом відповідальність (п. 1 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

2. Незалежно від того, що відповідне кінцеве судове рішення (вирок) ще не набрало законної сили, а обвинуваченого, який тримається під вартою, суд або виправдав, або звільнив від відбування покарання; або засудив до покаран­ня, не пов'язаного з позбавленням волі; або ухвалив обвинувальний вирок без призначення покарання - цей само суд зобов'язаний звільнити його з-під варти безпосередньо в залі судового засідання (див. ч. З ст. 534 КПК). Розпорядження про це дає головуючий після проголошення відповідного вироку і воно для кон­вою обов'язкове (для необхідного оформлення в місці попереднього ув'язнення суд повинен видати конвою витяг з вироку, за яким заарештований звільнений з-під варти (ч. 2 ст. 20 Закону України «Про попереднє ув'язнення»).

3. Обвинувачений, який перебуває під вартою, підлягає звільненню і у ви­падку постановлення судом ухвали про закриття справи.

Якщо обвинуваченого засуджено до обмеження волі, суд з урахуванням особи та обставин, встановлених під час кримінального провадження, має пра­во звільнити обвинуваченого з-під варти.

Якщо обвинувачений, що тримається під вартою, засуджений до арешту чи позбавлення волі, суд у виняткових випадках з урахуванням особи та обставин, встановлених під час кримінального провадження, має право змінити йому за­побіжний захід до набрання вироком законної сили на такий, що не пов'язаний з триманням під вартою, та звільнити такого обвинуваченого з-під варти.

4. Про звільнення обвинуваченого з-під варти робиться запис у журналі судового засідання.

5. Якщо обвинувачений перебуває під вартою ще й з приводу іншого кри­мінального провадження, в якому щодо нього також було обрано такий запобіжний захід, то головуючий, не звільняючи його з-під варти, оголошує про скасування запобіжного заходу лише стосовно провадження, що містить під­стави, передбачені ст. 377 КПК.

Поиск по сайту: