При обчисленні строку годинами строк закінчується в останню хвилину останньої години

При обчисленні строку днями строк закінчується о двадцять чет­вертій годині останнього дня строку.

При обчисленні строків місяцями строк закінчується у відповідне число останнього місяця. Якщо закінчення строку, який обчислюється мі­сяцями, припадає на той місяць, який не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця.

При обчисленні строків днями та місяцями не береться до уваги той день, від якого починається строк, за винятком строків тримання під вартою, проведення стаціонарної психіатричної експертизи, до яких зара­ховується неробочий час та які обчислюються з моменту фактичного за­тримання, взяття під варту чи поміщення до відповідного медичного за­кладу.

Якщо відповідну дію належить вчинити в суді або в органах досудо­вого розслідування, то строк закінчується у встановлений час закінчення робочого дня в цих установах.

При обчисленні процесуального строку в нього включаються ви­хідні і святкові дні, а при обчисленні строку годинами - і неробочий час. Якщо закінчення строку, який обчислюється днями або місяцями, припа­дає на неробочий день, останнім днем цього строку вважається наступний за ним робочий день, за винятком обчислення строків тримання під вар­тою та перебування в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи.

Правило щодо обчислення строків, установлених КПК, годинами, днями і місяцями винятків не має.

Строки можуть визначатися і вказівкою на подію. Так, строк затримання (72 год) розпочинається у момент настання події, якою є застосування сили або на­каз уповноваженої особи, що змушує особу залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою (ст. 209 КПК), а строк звернення слідчого, прокурора до суду (два дні) у разі тимчасового вилучення документів з клопотанням про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом - з настанням події, тобто тимчасового вилу­чення документів (ч. 1 ст. 150 КПК) тощо.

В Україні встановлені такі святкові дні: 1 січня - Новий рік; 7 січня - Різдво Христове; 8 березня - Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня - День Перемоги; 28 червня - День Конституції України; 24 серпня - День незалежності України. Робота також не провадиться в дні релігійних свят: 7 січня - Різдво Христове; один день (неділя) - Пасха (Велик­день); один день (неділя) - Трійця (ч. 1 ст. 73 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).

Посадові особи органів досудового розслідування і прокуратури, виходячи зі службової необхідності, можуть працювати у вихідні і святкові дні та у позаро- бочий час. Але плануючи роботу, доцільно уникати залучення громадян до участі у слідчих та інших процесуальних діях у цей час. Це не стосується випадків, коли виникає негайна потреба у провадженні тієї чи іншої дії (наприклад, обшуку, огля­ду місця події тощо).

Здійснюючи діяльність у кримінальному провадженні, слід ураховувати пра­вило, передбачене ч. 2 ст. 73 КЗпП, згідно з яким за поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підпри­ємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацю­ванням за ці дні.

Включення до процесуального строку вихідних та святкових днів і неробочо­го часу (ч. 7 цієї статті) покликане забезпечити реалізацію права особи на розгляд обвинувачення щодо неї протягом розумних строків. Людина не повинна протя­гом тривалого часу очікувати на закінчення розслідування і розгляду кримінальної справи щодо неї через те, що посадові особи органів розслідування, прокуратури і суду використовують час відпочинку, різновиди якого передбачені главою V КЗпП.

Під час обчислення процесуального строку місяцями і днями слід урахо­вувати, що у випадку, якщо святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого (ч. З ст. 66 КЗпП). Це правило не стосується випадків, пов'язаних із обчисленням строків, протягом яких особа позбавлена свободи, як-то: перебування під вартою (включаючи строк затримання) та перебування у медичному закладі під час про­ведення стаціонарної психіатричної експертизи. Із зазначеного правила винятків не існує.

У разі, якщо закінчення строку, що обчислюється місяцями, припадає на день, якого немає у цьому місяці (наприклад, на 29 лютого), то строк вважається таким, що закінчився із закінченням останнього дня цього місяця, тобто 28 лютого.

Стаття 116. Додержання процесуальних строків

1. Процесуальні дії мають виконуватися у встановлені цим Кодексом строки. Строк не вважається пропущеним, якщо скаргу або інший документ здано до закінчення строку на пошту або передано особі, уповноваже­ній їх прийняти, а для осіб, які тримаються під вартою або перебувають у медичному чи психіатричному стаціонарі, спеціальній навчально-виховній установі, _ якщо скаргу або інший документ подано службовій особі відповідної установи до закінчення строку.

Результати процесуальної діяльності, здійсненої поза межами процесуального строку, визначеного відповідними статтями КПК або встановленого прокурором, слідчим суддею під час досудового провадження чи суддею у су­довому провадженні, є юридично нікчемними, а тому не можуть використову­ватися як під_става для провадження процесуальних дій, а також для обгрунтування процесуальних рішень.

У коментованій статті сформульовано процесуальну презумпцію, згідно і якою процесуальний строк не вважається пропущеним, якщо відповідний документ вчасно, тобто до закінчення граничного строку передано на пошту пбо уповноваженій посадовій особі. Останньою є та, котра вправі вирішити питання, поставлене у скарзі чи іншому поданому документі, або вчинити дії із належного їі спрямування (наприклад, суддя місцевого суду у зв'язку із над­ходженням апеляції повинен надіслати її разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції) (ч. 1 ст. 397 КПК).

Під «ініц_ими документами», про які йдеться у цій статті, слід розуміти всі інші, крім скарги, документи, якими ініціюється подальша процесуальна діяль­ність чи, навпаки, міститься вимога (прохання) про припинення провадження (клопотання, заяви про відвід, заперечення на апеляційну скаргу тощо).

Додержання процесуальних строків є важливим у плані забезпечення прав учасників кримінального провадження. Закінчення строків у деяких випадках може свідчити про втрату окремих прав, наприклад, на ініціювання апеляцій­ного перегляду судового рішення (ст. 395 КПК).

Строки кримінального провадження щодо певної категорії осіб можуть і>ути скорочені в порівнянні зі строками провадження щодо інших категорій осіб. Так, згід_но з ч. 4 ст. 28 КПК кримінальне провадження щодо особи, яка і рішається під вартою, неповнолітньої особи повинно бути здійснено невід­кладно і розглянуто в суді першочергово.

На посиленні контролю за своєчасним розглядом судових справ, особливо іа тими, в яких підсудні утримуються під вартою, наголошено і у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 року «Про строки розгляду судами "України кримінальних і цивільних справ» (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 3 грудня 1997 року № 12). Цією ж постановою суддям рекомендовано ретельно проводити підготовку і прав до судового розгляду, зважаючи на те, що упущення і недбалість на цій стадії призводить не тільки до тяганини при розгляді справ, а й до порушень прав учасників судового розгляду та постановлення незаконних і необгрунто­ваних рішень (абз. 2 п. 4). Недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування може бути оскаржено в порядку, встановленому ст. 308 КПК.

Стаття 117. Поновлення процесуального строку

1. Пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.

2. Ухвала слідчого судді, суду про поновлення чи відмову в поновлен­ні процесуального строку може бути оскаржена в порядку, передбаченому цим Кодексом.

3. Подання клопотання заінтересованою особою про поновлення про­пущеного строку не припиняє виконання рішення, оскарженого з пропущенням строку.

Поважними причинами пропуску строку можуть бути визнані тяжка хво­роба, відрядження, стихійне лихо, незаконне позбавлення свободи та інші об­ставини, через які особа не мала реальної змоги вчасно подати скаргу чи інший документ.

Про поважні причини неприбуття за викликом див. коментар до ст. 138 КПК.

Заінтересованими особами в контексті коментованої статті є як учасник кримінального провадження, так і особа, яка не є його учасником, котрі спо­діваються на вигідне для себе чи осіб, яких вони представляють, рішення, що буде прийнято чи уже прийнято за результатами кримінального провадження.

Клопотання про поновлення строку під час досудового провадження може бути подано як слідчому чи прокурору, так і слідчому судді. Висновок про те, чи строк було пропущено з поважних причин вправі зробити лише слідчий суд­дя у прийнятій ним ухвалі.

Ухвала слідчого судді про поновлення чи відмову у поновленні процесу­ального строку оскарженню під час досудового розслідування не підлягає, але заперечення проти неї можуть бути подані під час підготовчого провадження у суді (ч. З ст. 309 КПК).

У деяких випадках вчасне подання скарги на процесуальне рішення зупи­няє чи припиняє його виконання. Однак якщо скарга на це рішення подана з по­рушенням граничного чи іншого «розумного» строку, то заява клопотання про його відновлення не зупиняє і не припиняє виконання оскаржуваного рішення.

У судових провадженнях питання про поновлення пропущеного строку вирішує суд, який здійснює відповідне провадження.

Про поновлення пропущеного строку подання заяви про перегляд судово­го рішення Верховним Судом України див. ч. 5 ст. 447 КПК.

Поиск по сайту: